ЗМI про МЦПД

А. Октисюк назвав причини активізації бойовиків на Донбасі

10.08.2015

Бойовики так званої ДНР загострили ситуацію на Донбасі й атакували позиції сил АТО, щоб чинити тиск на Україну. Разом з тим, до кінця 2015 року Кремль навряд чи ухвалить рішення про масштабний наступ.

 

Таку думку в коментарі виданню «Апостроф» висловив старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк.

«Швидше за все, це робиться для того, щоб Київ і його західні партнери постійно відчували загрозу можливого повноцінного наступу. Таким чином, в Кремлі розраховують, що Україна стане більш поступливою у переговорах щодо реалізації Мінських угод», - вважає він.

За словами експерта, влада РФ незадоволена процесом внесення поправок в проект змін до Конституції України через те, що в їх підготовці не брали участі представники так званих ЛНР і ДНР. «Тому зараз в Москві зайняли вичікувальну позицію: вони чекають, поки Київ дискредитує сам себе», - упевнений Октисюк.

Також аналітик вважає: нинішній план Кремля полягає в тому, щоб до кінця 2015 року поспостерігати за ходом процесу зміни Конституції України, а згодом заявити, що Київ не виконав умов Мінських домовленостей, що окупованим регіонам Донбасу не надається особливий статус, а захоплені райони Донецької та Луганської областей, як і раніше, залишаються в ізоляції.

«Після цього, нібито під приводом невиконання Україною умов мирних угод, Росією може бути розпочата широка «прідністровізація» Донбасу. При ній територію самопроголошених ЛНР і ДНР можуть спробувати розширити до адміністративних кордонів Донецької і Луганської областей», - дав прогноз експерт.

При цьому, на його думку, масштабної наступальної операції бойовиків вглиб території України до 2016 очікувати не слід: «Ніяких передумов для великомасштабної атаки на даний момент я не бачу. Бойовики будуть продовжувати обстріл і провокації українських військових, проте на явне порушення Мінських домовленостей до кінця цього року навряд чи підуть».

 

Публікації за пріоритетом «ЗМI про МЦПД»
ЗМI про МЦПД

НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли

Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"

05.04.2019