Економіка

Бюджетна резолюція 2018-2020 рр. – перший крок до середньострокового бюджетного планування

05.07.2017

Відповідно до пояснювальної записки «Основні напрями бюджетної політики на 2018—2020 роки» (далі — бюджетна резолюція) ґрунтуються на положеннях Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Коаліційної угоди, Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року, Стратегії сталого розвитку “Україна—2020”, програм співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Вперше цим документом запроваджується середньострокове бюджетування на три роки. Головною проблемою бюджетної резолюції є її слабка кореляція з положеннями державного бюджету, що робить її суто формальним документом.

Основними напрямками бюджетної резолюції на 2018-2020 рр. є, відповідно до супроводжуючих документів:

  • прискорення економічного зростання шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату та утримання макроекономічної стабільності, зокрема продовження фіскальної консолідації;
  • реформи державного управління, децентралізації і реформи державних фінансів;
  • розвиток людського капіталу шляхом проведення реформ системи охорони здоров’я та освіти, поліпшення надання державної соціальної підтримки;
  • встановлення верховенства права і боротьба з корупцією;
  • забезпечення безпеки та оборони держави.

У зовнішній політиці в 2019 році планується успішно завершити програму співробітництва з Міжнародним валютним фондом і отримати стійку позицію на зовнішніх ринках запозичень.

Найбільшою позитивною стороною даного документу є запровадження середньострокового бюджетного планування із узгодженням декількох програмних  документів. По-перше, трирічний бюджет необхідний в разі, якщо країна активно проводить реформи. План реформ повинен бути не просто відображений у вигляді стратегії, а й мати своє зрозуміле фінансове забезпечення. Тому в разі України середньостроковий бюджетний план може служити фінансовим планом проведення реформ. Особливо це необхідно в контексті стабільності податкової політики в зв'язку з постійними несистемними внесення змін до Податкового кодексу.

По-друге, перехід до трирічного планування в багатьох випадках ставав причиною до зменшення популістських рішень щодо збільшення соціальних витрат в передвиборні періоди. Законодавче посилення взаємозалежності формування бюджету на поточний рік і середньострокового бюджетного плану допоможе уникати політичного впливу на прийняття бюджетних рішень.

По-третє, запровадження середньострокового бюджетного плану допоможе також у підвищенні ефективності реалізації державних програм. Це є важливим з огляду на можливість планування ресурсів і більш ефективного і виваженого розподілу бюджетних коштів. Дуже часто певні проекти, особливо ті, що стосуються будівництва, реконструкції об'єктів, тривають десятиліттями через щорічні зміни бюджетних пріоритетів і відсутність фінансування. За умови середньострокового бюджетного планування можливість реалізації довгострокових інфраструктурних проектів зростає, а Міністерства будуть зацікавлені в реалізації важливих програм, а не тільки в освоєнні коштів. Надалі середньостроковий план дозволить поліпшити співпрацю між відповідальними органами за складання бюджету і бюджетного прогнозу центрального і місцевого рівня влади. Трирічний бюджетний план може стати першою сходинкою на шляху до довгострокового прогнозування, що дозволить формувати довгострокові державні стратегії основних напрямків державної політики. Крім того, пропоновані стелі до держаних видатків може бути хорошим орієнтиром для оцінки якості проведення державних рішень.

Якщо аналізувати специфіку документу, то його основною проблемою є те, що положення бюджетної резолюції дуже слабко корелюють з положенням державного бюджету, який приймається в Парламенті. Така ситуація робить його суто формальним документом.

Іншими проблемними питаннями залишаються:

1.Відсутність пояснення щодо заходів та напрямів державної політики по досягненню пропонованих показників. Більшість з них наводяться досить декларативно, що не дає змогу оцінювати їх реалістичність. Залишається відкритим питанням те, на основі яких розрахунків визначалися основні параметри бюджетної резолюції.

2. Однією з проблем є відсутність системи моніторингу та коригування запропонованих стель видатків, що не дає можливості оцінювати реалістичність. Це саме стосується і запланованих доходів і видатків на наступні роки, по яких передбачено істотне зростання в наступні 3 роки. В Україні СБП може залежати не тільки від економічної ситуації, а й від політичної, що збільшує ризики. Крім того, законодавчо не визначено ні механізму моніторингу, ні механізму коригування пропонованих «стель», що є необхідним при зміні економічної ситуації. Вирішення цієї проблеми полягає у розробці відповідальними органами за бюджетне планування необхідної нормативної бази для моніторингу та коригування відхилень. При цьому механізм коригування повинен здійснюватися з прив’язкою до попередніх планів та прогнозів;

3.Проблеми запровадження трирічного плану на місцевому рівні. Це питання набуває особливої ​​актуальності при бюджетної децентралізації. В Україні склалася ситуація, коли бюджет складається без урахування реальних потреб регіонів, складання бюджетних запитів органів місцевого самоврядування носить суто формальний характер, а рішення приймаються на рівні головних розпорядників бюджетних коштів. Просте доведення середньострокових бюджетних планових показників до місцевих органів не має нічого спільного з середньостроковим бюджетним плануванням. Тому в контексті бюджетної децентралізації необхідно розробка ефективного механізму взаємодії відповідальних органів за його імплементацію в центральних органах виконавчої влади та на місцевому рівні. Трирічний план може дати місцевому самоврядуванню розуміння важливості ефективного використання ресурсів і постійного пошуку доходів місцевих бюджетів, а не тільки очікування постійного фінансування з центру.

Сценарії розвитку.

Подальша доля середньострокової бюджетної резолюції може мати 3 сценарії:

1) статус-кво – бюджетна резолюція буде залишатися формальним документом, і її положення слабко корелюватимуться з бюджетом, який запропонується Кабміном у вересні 2017 року. Це призведе до продовження хаотичної і неузгодженої державної політики, втрати можливостей держави здійснювати реформи і стимулювати соціально-економічний розвиток, до накопичення системних ризиків.

2) на основі пропонованої трирічної бюджетної резолюції запровадження середньострокового бюджетного планування без одночасного реформування всієї системи стратегічного планування не призведе до отримання бажаного ефекту (передбачуваності і системності державної бюджетної політики). Також може створювати умови для постійної неузгодженості середньострокових бюджетних планів з політикою у відповідних сферах діяльності органів державної влади. Цей сценарій може звести на «ні» всі витрачені зусилля на його складання і не вбереже від реалізації ризиків, пов'язаних з невизначеністю і частою зміною пріоритетів економічної політики.

3) на основі пропонованої трирічної бюджетної резолюції впровадження жорсткого середньострокового бюджетного планування одночасно з реформуванням всієї системи стратегічного планування - є оптимальним. Середньострокова бюджетна резолюція повинна бути інтегрована в систему державних прогнозних і програмних документів. Затвердження бюджетного плану повинно здійснюватися щорічно разом з законом про Державний бюджет на відповідний рік, в той же час допускати його уточнення в наступні роки у разі зміни макроекономічної ситуації або державної політики в тій чи іншій сфері.

Відсутність політичної волі до переходу до середньострокового бюджетного планування на основні провідного досвіду європейських країн не дозволить досягнути наступних цілей:

1) проведення виваженої політики прогнозування доходів та видатків бюджету;

2) реалістичність прийняття бюджетних рішень – законодавче посилення взаємозалежності формування бюджету на поточний рік і середньострокового бюджетного плану допоможе уникати політичного впливу на прийняття бюджетних рішень;

3) покращення співпраці між відповідальними органами за складання бюджету та бюджетного прогнозу центрального рівня влади та місцевого рівня;

4) уникнення популістських рішень щодо збільшення соціальних витрат у передвиборні періоди;

5) підвищення ефективності державних програм з огляду на можливість планування ресурсів, а не щорічна залежність від поточного бюджету,  бюджетні кошти будуть більш ефективно і виважено розподілятися;

6) середньострокове бюджетне планування буде першою сходинкою на шляху до довгострокового прогнозування, що дасть змогу формувати довгострокові державні стратегії основних напрямів державної політики.

 

Публікації за пріоритетом «Економіка»
Економіка

Макроекономічний прогноз МЦПД: позитивні та негативні тенденції розвитку української економіки у другому півріччі 2018 року

Міжнародний центр перспективних досліджень підготував чергову аналітичну публікацію «Економічний аналіз і актуальні тенденції» за серпень 2018 року. Вона містить детальний аналіз показників виробничого сектору, цін, фінансового ринку та прогноз на 2018-2020 роки щодо розвитку української економіки. Згідно аналітичного документу, другий квартал 2018 року характеризувався такими тенденціями: · Зростання ВВП прискорилося до 3,6% р/р. · Спостерігалися вищі темпи зростання у сільському господарстві (внаслідок раннього початку жнив), в енергетичному секторі та на пасажирському транспорті. · У липні після двох місяців нульової інфляції відбулася дефляція. Річна інфляція надалі уповільнилася до 8,9%. · У липні відновилося швидке зростання залишків за гривневими кредитами населення. Залишки за гривневими депозитами домогосподарств скоротилися. У прогнозній частині зазначається, що друге півріччя 2018 року характеризуватиметься такими тенденціями: Негативні · Уповільниться зростання приватного споживання. · Відбуватиметься помірна девальвація гривні. · Суттєво підвищиться ціна на газ для населення. · Темпи зростання в галузях, зокрема в роздрібній торгівлі та пасажирських перевезеннях, будуть нижчими. · Національний банк посилюватиме жорсткість монетарної політики, щоб уповільнити зростання цін. Позитивні · Має відбутись прискорення в сільському господарстві завдяки великому очікуваному врожаю пізніх культур. · Поліпшиться динаміка в харчовій промисловості. · Рівень інфляції буде не набагато вищим від верхньої межі цільового коридору (8%) попри девальвацію та очікуване зростання цін на газ для населення. Основні ж показники Ви можете знайти на рисунку. Матеріал доступний як українською, так і англійською мовами. Звертайтесь для отримання більш детальної інформації, замовлення, попереднього перегляду випуску і ознайомлення з умовами підписки: e-mail: office@icps.com.ua тел. (044) 253-22-29, (068) 831-94-69

Економіка

Українська міграція: чого очікувати сусідам?

Еміграція стала однією з основних тенденцій та проблем України останнього часу. Таке явище стало наслідком внутрішніх труднощів у країні та браку віри у покращення економічних перспектив. До того ж, українські мігранти впливають й на сусідні країни, через що можуть виникнути асиметрії на їх ринках праці та мати місце інші негативні наслідки. Тому виникає необхідність оцінити масштаби міграції української робочої сили та перспективи такого процесу як для України, так і для «приймаючих» країн. Аналіз ситуації Згідно з останньою інформацією від Держстату за 2015-2017 роки, кількість трудових мігрантів досягла кількості 1,303 млн. чоловік. Частка трудових мігрантів в загальній чисельності населення - 4,5%. У порівнянні з 2010-2012 роками цей показник збільшився на майже на 10%. Основні країни по «імпорту» нашої робочої сили є Польща (38,9%), Російська Федерація (26,3%), Італія (11,3%), Чеська Республіка (9,4%). В основному, виїжджають кадри з професійно-технічною освітою (33,9%), повною загальною середньою (30,1%) освітою. Повну вищу ж освіту мають 16,4%. З них, працювали згідно з отриманої кваліфікації - 26,8%; в іншій сфері, ніж отримана кваліфікація - 29,5%; на роботі, що не потребувала кваліфікації - 36,1%. Видно, що відсоток низькокваліфікованої праці досить високий - країни «заповнювали» ніші низькокваліфікованої праці українськими кадрами: 41,6% працевлаштовані у найпростішіх професіях. У інших професіях відсоток працевлаштування досить низький (виняток: кваліфіковані робітники з інструментом - 25,9%).  Слід зазначити, що дані Держстат призводить на основі вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань трудової міграції, тому вони можуть відрізнятися від реального стану справ. Що нам загрожує? Наростання масштабів трудової міграції матиме наступні наслідки: Для України Для приймаючих країн Негативні наслідки: Негативні наслідки: · галузеві асиметрії ринку праці, зміна балансу висококваліфікованих і низькокваліфікованих кадрів · «подорожчання» внутрішнього ринку праці · імпорт трудових ресурсів з-за кордону · додаткові витрати держави на підготовку нових фахівців · відбувається «старіння» нації · зниження темпів виробництва в країні · посилюється конкуренція з місцевим населенням · збільшується вірогідність зростання безробіття · можуть виникати конфлікти, крос-культурні непорозуміння · наростає ризик нелегальної міграції · місцева робоча сила починає шукати роботу в іншій країні, виникають асиметрії ринку Позитивні наслідки: Позитивні наслідки: · збільшення грошових переказів від трудових мігрантів · скорочення безробіття на внутрішньому ринку · частина робочої сили повертається з новими знаннями та досвідом · притік мігрантів заповнює незатребувані робочі місця · мігранти не потребують навчання · «імпортована» робоча сила пришвидшує розвиток економіки · іноземні працівники знижують середньоринкову вартість оплати праці · мігранти стимулюють споживчий попит   В умовах недостатнього зростання виробництва та існування безробіття, еміграція не створює значних загроз. Відповідно, нинішній дефіцит кадрів в Україні через еміграцію поки-що має докритичний характер: • зараз спостерігається перенасичення ринку праці через недостатнє зростання української економіки (відповідно, невеликої пропозиції робочих місць). • значна кількість мігрантів - це жителі східних областей, зокрема з територій АТО, яким український ринок і держава не можуть забезпечити необхідну зайнятість. • частка емігрантів, які на постійній основі виїхали з України, покривається іммігрантами. Зокрема, згідно Державної міграційної служби України, станом на кінець 2017 року на обліку перебуває 264 732 іммігрантів. • незважаючи на те, що масштаби міграції досить великі (навіть за офіційними даними), необхідно зауважити, що вона має сезонний характер. Частка трудових емігрантів в загальній чисельності населення - менше 5%. Згідно Держстату, частка трудових мігрантів, які повернулися в Україну складає 43,2%, частка короткострокових трудових мігрантів - 48,5%, працівників-емігрантів - 8,3%. При цьому, хоча грошові надходження від мігрантів тільки частково покривають втрати нашої економіки через відтік працездатних громадян, але за ситуації, що склалася, нинішні перекази мігрантів навіть перевищують прямі іноземні інвестиції в доларовому еквіваленті. Згідно НБУ, обсяг грошових переказів в Україну в 2017 році скоротився на 4,4%, але при цьому склав майже 2,378 млрд доларів.   З іншого боку, в основному хоч сезонно і виїжджає низькокваліфікована робоча сила, але і присутній достатній відсоток висококваліфікованих емігрантів. Така ситуація погіршує асиметрії українського ринку праці і є дійсно критичною. Відповідно на даний момент загрозою для української економіки є відтік висококваліфікованих співробітників. Продовження виїзду кадрів іншої кваліфікації у довгостроковій перспективі також вдарить по економічній безпеці країни. Навіть сьогодні у галузях України, які найбільш динамічно розвиваються (де відкрито найбільшу кількість вакансій і де довго їх не можуть закрити відповідними кадрами), відчувається дефіцит співробітників. Зараз активно Україні потрібні технічні службовці, керівники, менеджери (управителі), кваліфіковані робітники з інструментом, робітники з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин. Найбільша кількість відкритих вакансій у продажах і закупівлях, сфері обслуговування, робітничих спеціальностях і виробництві.        У свою чергу, відтік молодого покоління, старіння нації і зменшення кількості економічно активного населення (майже на 6%) - це у послаблення передумов (ресурсів) для майбутнього швидкого економічного зростання. При цьому, зростати українській економіці необхідно динамічніше, зважаючи на обраний курс на зближення з країнами ЄС. Але економічний розрив з ними щорічно лише збільшується. Таким чином, розірвати замкнуте коло «браку економічних перспектив та міграції» важко і буде ще складніше. Чи є вихід? Відповідно до Держстату, мінімальну заробітну плату та близьку до неї отримує зараз близько 40% співробітників (мінімальну зарплату формально отримують до 10% штатних співробітників). У підтвердження, близько 46,2% від загального числа домогосподарств країни в 2017 році отримували субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг - це на 10,3% більше, ніж у 2016 році. Відповідно, це є деякою характеристикою ситуації із заробітками в Україні. Цьому сприяють як особисті якості людини, які впливають на її професійні досягнення, так і встановлені "традиції" з боку роботодавця: невиконання / відсутність норм соціальної корпоративної відповідальності, бажання заощадити, недоплатити, швидко заробити і невелика частина на оплату праці саме співробітника в ціні товару/послуги. Таким чином, крім базових, задовольнити інші потреби стає неможливо.     Зважаючи на це, більші зарплати, зокрема в сусідніх країнах, стимулюють виїзд українського трудового ресурсу. До того ж, зарубіжні компанії та країни зацікавлені в залученні іноземних, особливо висококваліфікованих кадрів, - адже на їх підготовку вони не витрачають грошей. При цьому, великих змін на ринку праці та процесах міграції не передбачається: збережуться всі ті ж тенденції. Темпи відтоку кадрів з України будуть залежати від економічних (в основному від заробітної плати та купівельної спроможності гривні) та неекономічних факторів (соціальні, культурні, безпекові фактори тощо). Визначальними будуть фінансовий стан громадян, їхні потреби, політика сусідніх країн щодо працевлаштування тощо. Іншими словами, в реаліях України, лише економічні стимули здатні затримувати кадри на її території. Відповідно до коментаря НБУ, трудова міграція буде рости кілька років до того, як зарплати підвищаться до необхідного рівня. При цьому, необхідно відзначити, що зростання номінальної заробітної в Україні платні значно обганяє реальну: її необхідний рівень буде складно досягти у найближчому майбутньому.  Зважаючи на зростаючу кількість українських мігрантів та на можливість посилення негативних наслідків не тільки для України, але й для приймаючих країн, слід звернути увагу на наступне: • Ідея підписання двосторонніх угод про працю та мігрантів має великий потенціал, беручи до уваги диверсифікацію можливостей та досвід. Крім того, це, ймовірно, зменшить кількість "неконтрольованої" міграції і таким чином, країни будуть "готові" до змін на ринку праці та потоків робочої сили. • В сучасних умовах, враховуючи основні статті витрат бюджету України, ринок праці та його підтримка залишаються без уваги. Тому необхідна чітка стратегія держави, в т.ч. і щодо стимулювання та підтримки економічно активного населення, створення цільових програм розвитку країни, бізнесу, забезпечення спеціалістів та підготовки необхідних кадрів. • Орієнтація на продукцію з більшою доданою вартістю, подальше забезпечення економічного зростання та стимулювання підвищення заробітної плати згідно темпів економічного зростання, збільшенням частки праці у вартості продукції, подальше впровадження практик корпоративної соціальної відповідальності, забезпечення «білих» заробітних плат, соціальних пакетів, перекваліфікації тощо. У довгостроковій перспективі, стабілізація ситуації та безкризовий розвиток дозволять молодим фахівцям і трудовим ресурсам відчувати впевненість у своїй країні та її підтримку, що призведе до уповільнення відтоку кадрів і до уникнення прояву негативних наслідків для країн-сусідів України. Але на жаль, на даний момент дієвої стратегії і співпраці з трудової міграції немає. Замість цього з української сторони поки лунають тільки розмови і відбувається активна підготовка до виборів.  

Єгор Киян
17.09.2018
Економіка

Місія МВФ в Україні: чи вдасться досягти компромісу?

 У кінці серпня на сайті Міністерства фінансів з'явилося два повідомлення. В одному із них зазначалося, що в період з 6 по 19 вересня в Україну прибуде місія МВФ "для обговорення останніх економічних подій, економічної політики та подальших кроків". Інше - що відомство провело приватне розміщення короткострокових облігацій зовнішньої державної позики з терміном погашення у 2019 році на $ 725 млн.  "Найчастіше приватні розміщення здійснюють при проблемах з державними фінансами: назріваючих дефіцити бюджетів, асиметрій і т. д.", - пояснює Єгор Киян, експерт з економічних питань Міжнародного центру перспективних досліджень. Він зазначає, що влада може вдаватися до подібних розміщень і в разі бурхливого розвитку економіки, коли одночасно запускається велика кількість проектів і під них не вистачає коштів. Однак це не про Україну. Економіка нашої країни відповідно до прогнозів за підсумками 2018 року зросте на 3-3,5%. Сам по собі цей показник виглядає не так вже й погано. Але з огляду на глибину кризи, проривом цей темп зростання не назвеш. Деталі у статті видання Фокус: https://focus.ua/economics/406141/

Економіка

Контроль державних фінансів: МЦПД шукає регіональних антикорупційних активістів

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) запрошує до співпраці активістів, представників громадських організацій зацікавлених у проведенні антикорупційних розслідувань в рамках проекту «Громадський контроль за використанням державних фінансів на місцевому рівні» за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Метою проекту є стимулювання участі громадян у процесі контролю за використанням державних фінансів на регіональному рівні. Розслідування будуть проводитись у таких областях: Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька. Вимоги до регіональних партнерів: - Досвід у проведенні антикорупційних розслідувань; - Налагодження співпраці з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та ЗМІ; - Підготовка ґрунтовного розслідування щодо зловживань у сфері державних фінансів; - Організація публічних заходів в рамках проекту (прес-конференції, круглі столи); - Поширення знань та інформації про перебіг та заходи проекту. Зі свого боку гарантуємо необхідне додаткове навчання та достойну оплату праці. Для участі у проекті просимо Вас надсилати мотиваційний лист та резюме на електронну адресу press@icps.com.ua до 15 вересня.

Економіка

Головні економічні тренди першого півріччя 2018 року - макроекономічний прогноз МЦПД

Міжнародний центр перспективних досліджень підготував чергову аналітичну публікацію «Економічний аналіз і актуальні тенденції» за липень 2018 року. Вона містить детальний аналіз показників виробничого сектору, цін, фінансового ринку та прогноз на 2018-2020 роки. Згідно представленого у ній матеріалу, кінець 1 півріччя 2018 року характеризувався такими трендами: · Національний банк України підвищив облікову ставку до 17,5% через швидке зростання споживчого попиту, відплив капіталу з ринків, що формуються, затримку у виконанні вимог МВФ та інфляційні очікування. · Споживча інфляція була нульовою другий місяць поспіль. · Річне зростання споживчих цін уповільнилося до 9,9%. · Динаміка світових цін на продовольчі товари змінилася. Ціни на зернові культури та молочні продукти знизилися, а на цукор – підвищилися. У прогнозній частині зазначається, що у другому півріччі 2018 року на розвиток української економіки впливатимуть наступні фактори: · Ризик неотримання фінансування МВФ зменшився через ухвалені необхідні поправки до Закону про Антикорупційний суд. Проте затягування виконання інших вимог призводить до відтермінування отримання траншу. · Зовнішні умови для розвитку української економіки погіршилися внаслідок запровадження заходів для обмеження міжнародної торгівлі найбільшими економіками світу, зокрема зі сторони ЄС та США. Основні ж показники Ви можете знайти на рисунку.   Матеріал доступний як українською, так і англійською мовами. Звертайтесь для отримання більш детальної інформації, замовлення, попереднього перегляду випуску і ознайомлення з умовами підписки: e-mail: office@icps.com.ua тел. (044) 253-22-29, (068) 831-94-69

Економіка

Нацбанк Смолія: політ нормальний, по курсу очікується незначна турбулентність

Яків Смолій став очільником НБУ майже півроку тому – 15 березня 2018 року. Звісно, за такий короткий проміжок про досягнення говорити зарано, але є можливість проаналізувати основні тренди: чи нинішня політика НБУ дозволить пережити обіцяне урядом підвищення зарплат, майбутні виплати по зовнішнім боргам та обіцянки політиків на фоні чергових виборів президента? Економічні виклики Нинішні умови розвитку країни хоч і кращі у порівнянні з минулорічними, але тем не менше все ще існує ряд негативних факторів, які тиснуть на стабільність гривні. По-перше, відчувається значний інфляційний тиск. Хоч НБУ і констатує, що він забезпечений зростанням споживчого попиту, але слід відмітити надмірну монополізацію українських ринків. Підвищення цін на товари і послуги в регіонах України відбувається не ринковими методами і без доцільного економічного обґрунтування. У першу чергу це стосується підприємств та організацій енергетичного, паливного, комунального та транспортного сектору. По-друге, такі фактори як торгівельні війни та турбулентність на зовнішніх ринках, політика уряду США щодо посилення долару, жорстка монетарна політика та підвищення процентних ставок розвинутих країн, що призвела до та відтоку капіталу з країн, що розвиваються, і до зниження інтересів інвесторів до таких країн також є несприятливими для української гривні. Останнім, але не менш значним фактором впливу є відносини з МВФ. Незважаючи на зроблені кроки у напрямку виконання вимог меморандуму, у т.ч. числі і завдяки політиці НБУ, залишається ряд невирішених питань. Звісно, необхідно розуміти, що $1 млрд не врятує українську економіку, але в умовах нашої сьогоднішньої про-європейської парадигми розвитку, значно додасть упевненості нашим західним партнерам. Незважаючи на вище перелічені фактори, НБУ вдалося втримати курс української гривні, і навіть добитися нещодавнього його укріплення. В чому ж секрет такого успіху? Що було зроблено? З основного, що можна виокремити за останні півроку діяльності НБУ, це заходи спрямовані на: · Підтримку інфляційної стабільності та особливості розрахунку валютного курсу. Зокрема була поступово підвищена облікова ставка до 17,5% річних і переглянута методика розрахунку офіційного курсу гривні до долара США та час його оприлюднення. · Розширення можливостей розвитку економіки завдяки підтримці проектів по відновленню кредитування, закону "Про валюту і валютні операції", дозволу місцевим органам влади розміщувати облігації на фондовій біржі. · Спрощення проведення деяких операцій та збільшення прозорості банківської системи як такої завдяки новим вимогам до організації системи управління ризиками в банках, оприлюдненню даних про складові та достатність капіталу банків, вдосконаленню порядку видачі та використання індивідуальних валютних ліцензій тощо. Частково ця діяльність перекликається із презентованою Стратегією Національного банку України. Хоч вона і носить дещо декларативний характер, але краще прагнути досягти якісь цілі (хоч деякі відверто недосяжні), чим нічого не мати за мету. Відносний успіх політики НБУ підтверджується обсягом міжнародних резервів ($17,7 млрд за підсумками липня 2018 року), уповільненням споживчої інфляції (до 8,9% у річному вимірі) та стабільністю гривні. Додатково, згідно інформації від НБУ, нині банківський сектор став і залишається прибутковим, продовжується активне кредитування населення, ділові очікування бізнесу сягнули найвищого рівня з середини 2011 року. Виходить, відбулися і значні законодавчі зміни, і розширилися можливості для економіки, і жорсткішою стала монетарна політика. Але при цьому, гривня ніяк «інфляційно» не постраждала. Чому? Тому що НБУ вдалося уміло дотримуватися принципу "Працює? Не чіпай!". Навіть за значних законодавчих змін, різного роду пресингу, їм вдалося захистити економічні інтереси країни і дотримуватися певної традиційності при прийнятті рішень. Наприклад, навіть після прийняття закону "Про валюту і валютні операції", який мав похитнути курс гривні, НБУ вчасно подовжив вимогу до обов’язкового продажу надходжень валюти у розмірі 50%. Також позитивним є його відносно виважена політика щодо російських банків в Україні, що дозволила запобігти фінансовій паніці. Традиційною залишилась і політика підтримки національного курсу гривні. Така стабільність і прогнозованість рішень НБУ позитивно вплинула на очікування основних гравців ринку, що мало результатом відносне укріплення курсу гривні та зростання перспектив отримання наступного траншу МВФ. На що звернути увагу Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Але необхідно розуміти що її стабільність залежить від багатьох факторів, в тому числі і від злагодженої співпраці її основних законодавчих, виконавчих і судових органів. На жаль, на фоні передвиборчої турбулентності, напруженості відносин з РФ та інших факторів, у майбутньому незалежність рішень НБУ та його репутація може стати під питанням. Ризики для НБУ будуть також збільшуватися і ближче до платежів по зовнішніх боргах. За наявною інформацією всередині МВФ вже прийнято “політичне рішення” підтримати виділення Україні наступного траншу до кінця осені. Компроміс щодо підвищення газових тарифів, запропонований урядом, є прийнятним для Фонду, питання збалансованості бюджету є завжди відносним – що таке незбалансований і яким має бути збалансований бюджет. Поза формальними питаннями на порідку денному відносин з МВФ є ще й інші, які не вписують у Меморандум. Цього разу це прийняття нового закону про вибори, але навіть якщо українська влада і не піде на цей революційний крок, кредитні кошти МВФ, а за ними – і ЄС будуть виділені. Оскільки дозволити на радість Росії падіння гривні і внутрішньополітичні катаклізми напередодні виборів в Україні у Вашингтоні не планують – навіть якщо нинішня влада  в Києві далека від іміджу реформаторів-антикорупціонерів, який би хотіли бачити за океном. Тому обмінний курс гривні, який зараз турбує українців, утримається до кінця року в розумних межах – 28 чи навіть 29 гривень за долар. Якщо звичайно, не трапиться сюрпризів... Варто відмітити, що нині частково страждає соціальна спрямованість рішень НБУ. В цьому аспекті згадаємо вимушене нещодавнє скасування реєстрації платіжних систем "WebMoney.UA" та "TYME" (коли користувачі систем не мали змоги вивести свої кошти), і відсутністю інших альтернатив платіжних систем, зокрема таких як Paypal. Тим не менше, здається, що на даному етапі відносна політика невтручання є найкращим виходом з ситуації. Подальша ж стабільність гривні навряд чи буде здатна «керуватися» лише обліковою ставкою, впровадження закону "Про валюту і валютні операції" також набиратиме обертів та й зовнішні виплати збільшуватимуться разом з напругою на зовнішніх товарних та фінансових ринках. Тут вже «традиційність» рішень малоймовірно допоможе і у майбутньому НБУ доцільно буде переглянути свій поки що успішний підхід "Працює? Не чіпай!".

Єгор Киян
14.08.2018