Зовнішня політика

4 факти про американську президентську кампанію-2016

08.02.2016
img1
Євгеній Ярошенко
Старший аналітик

1 лютого 2016 р. в США стартували внутрішньопартійні вибори, за підсумками яких Республіканська і Демократична партії визначать своїх висуванців у президенти

 

Айова була першим штатом, де кандидати від обох партій випробували свої шанси. Так, за результатами республіканських кокусів (збори партійних активістів) в Айові перше місце посів техаський сенатор Тед Круз (27,7% голосів), а мільярдер Дональд Трамп, якого вважають фаворитом, ледь закріпився на другому місці (24,3%), конкуруючи із сенатором від Флориди Марко Рубіо (23,1%). Тим часом демократи відчувають запеклу конкуренцію: Хілларі Клінтон випередила сенатора від Вермонта Берні Сандерса всього на 0,3% (49,9% проти 49,6% відповідно).

Вже цього тижня увага переноситься на штат Нью-Гемпшир, де відбудуться перші попередні вибори (відомі як «primaries») в рамках цьогорічної президентського виборчого процесу. Саме ці два штати – Айова та Нью-Гемпшир – традиційно вважаються найбільш важливими в процесі партійних висувань. І неодноразово в історії президентських перегонів у США, той кандидат, якому вдавалося перемогти на кокусах в Айові та «праймеріз» в Нью-Хемпширі, отримував «щасливий квиток до змагань за президентське крісло.

Для розуміння впливу американських виборів на світову політику в цілому та Україну зокрема необхідно врахувати кілька особливостей цьогорічної президентської кампанії.

1.​ Основна політична боротьба відбувається не між республіканцями та демократами, а всередині кожної партії. Президентські вибори, які відбуваються раз на чотири роки, дають шанс кожному кандидату від республіканців та демократів стати лідером своєї політичної сили та запропонувати нову політичну програму партії на найближчі кілька років.

2.​ Президентська кампанія 2016 демонструє суперництво між традиційними та антисистемними кандидатами. Як засвідчили результати кокусів в Айові, республіканці Тед Круз та Дональд Трамп і демократ Берні Сандерс, чиї популістські гасла в питаннях міграції, змін клімату та близькосхідної політики кидають виклик еліті Вашингтону, мають не менший рівень підтримки, ніж помірковані кандидати Хілларі Клінтон та Марко Рубіо.

3.​ Впродовж президентської кампанії 2016 США уникатимуть проактивної зовнішньої політики. Президентські вибори в США неодноразово співпадали з глобальними потрясіннями – Суецька криза 1956 р., Празька весна 1968 р., російсько-грузинський конфлікт 2008 р. Як показує історичний досвід, глобальний лідер утримується від різких кроків навіть щодо подій, які можуть мати системне значення для світової політики.

4.​ Україна не перебуватиме в центрі уваги незалежно від імені 45-ого президента США. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, українська криза не є найнебезпечнішим викликом глобальній безпеці в силу масштабу російської загрози, обмеженої інституційними рамками. По-друге, Україна не досягла очікуваних результатів реформ таким чином, щоб зацікавити Вашингтон інвестувати значні ресурси в нашу державу. По-третє, нинішнє покоління американської еліти, на відміну від російської, розглядає біполярне протистояння як рудимент Холодної війни та активно проникає в ті регіони світу, розвиток подій навколо яких визначатиме контури майбутнього світового порядку.

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

Madame ou Monsieur: чого чекати від зовнішньої політики нового президента Франції?

23 квітня 2017 р. у Франції відбудеться перший тур президентських виборів. Серед 11 кандидатів у президентів виділяються п’ять фаворитів, які мають реальні шанси поборотися за вихід у другий тур. За даними останніх соціологічних опитувань, за лівоцентристського кандидата Еммануеля Макрона готові проголосувати 24% французів, лідера ультраправого «Національного фронту» Марін Ле Пен – 23%, правоцентристського кандидата Франсуа Фійона та ультралівого кандидата Жан-Люка Меланшона – по 19%, соціаліста Бенуа Амона – 8,5%. В той час як вибір французьких громадян в основному визначатиметься підходами кандидатів до вирішення соціально-економічних проблем, міграції, боротьби проти тероризму, світових гравців більше цікавить, якою буде зовнішня політика Франції за нового президента. В залежності від перемоги того чи іншого кандидата можуть відбутися суттєві зміни у відносинах Франції з ключовими світовими гравцями. ЄС Макрон, Фійон та Амон належать до «єврооптимістів», хоча кожен з трьох кандидатів по-своєму бачить майбутнє ЄС. Еммануель Макрон виступає за поглиблення інтеграції у фінансовій, безпековій та оборонній сфері, а також демократизацію ЄС. Франсуа Фійон пропонує поглибити безпекову співпрацю в ЄС, однак повернути національним урядам більше повноважень в інших сферах. Бенуа Амон виділяється спротивом політиці жорсткої економії та намірами демократизувати ЄС. Таким чином, перемога будь-кого з цих кандидатів не зможе усунути протиріччя між різними групами країн ЄС. Так, перемога Макрона збільшить протиріччя між франко-німецьким тандемом та країнами Центральної Європи, прихід Фійона до влади зблизить Францію з країнами Центральної та Північної Європи, але може похитнути франко-німецькі відносини, а президентство Амона поглибить розкол між Південною та Північною Європою Натомість перемога ультраправого чи ультралівого кандидата у Францыъ боляче вдарить по економіці та престижу ЄС. Якщо Марін Ле Пен чи Жан-Люка Меланшон стане президентом, Франція може вийти з Єврозони та Шенгенської зони, а також винести Frexit на загальнонаціональний референдум. Однак Меланшон займає більш м’яку позицію щодо можливого виходу Франції з ЄС, ніж лідер «Національного фронту». США Франко-американські відносини найімовірніше залишаться незмінними у випадку перемоги Еммануеля Макрона чи Франсуа Фійона. За такого сценарію Франція залишиться у складі військової структури НАТО та буде і надалі одним з найважливіших союзників США в Європі. Незважаючи на «пробудження англосаксонського світу» (Brexit та перемога Трампа), прихід Марін Ле Пен до влади ускладнить відносини Парижа і Вашингтону, оскільки харизматичним лідерам двох країн буде тяжче досягти політичних чи економічних домовленостей. Двосторонні відносини ще більше погіршаться у випадку перемоги Жан-Люка Меланшона, який вважає НАТО інструментом «американського імперіалізму». Антитрампівські висловлювання Бенуа Амона також ускладнять францко-американські відносини у випадку перемоги соціаліста, однак суттєвого перегляду стратегічних сфер двосторонньої взаємодії не відбудеться. Росія Для Росії найвигіднішим сценарієм був би прихід до влади Марін Ле Пен чи Жан-Люка Меланшона. Кремль та європейських ультраправих й ультралівих політиків єднає спільна ціль: фрагментація ЄС і НАТО. Крім того, Ле Пен чи Меланшон можуть визнати анексію Криму та сприяти побудові нового світового порядку, більш прийнятного для Росії. У випадку перемоги Франсуа Фійона франко-російське зближення обмежиться скасуванням санкцій у зв’язку з «українською кризою» та боротьбою проти тероризму на Близькому Сході. За президентства Еммануеля Макрона Франція буде намагатися одночасно підтримувати санкції проти Росію і вести діалог з Кремлем у вирішенні інших міжнародних проблем. Бенуа Амон наразі демонструє найбільш критичну позицію до дій Росії в Україні та Сирії, однак у соціаліста дуже маленькі шанси пробитися в другий тур президентських виборів. Очікування України Українсько-французькі відносини ніколи не були тісними з моменту проголошення Незалежності України. Наша держава ніколи не займала важливого місця у зовнішній політиці Франції. Незалежно від переможця виборів, Україні не варто розраховувати на поглиблення відносини з Францією чи підтримку Парижа у зближенні Києва з ЄС та НАТО. Національні інтереси України може суттєво зачепити лише зміна позиції Франції у Нормандській четвірці за нового президента. У випадку гіпотетичної перемоги Бенуа Амона Франція може зайняти більш лояльну позицію до України щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Якщо Еммануель Макрон стане президентом, Франція найімовірніше продовжить збалансовану і рівновіддалену політику щодо Україні та Росії, якої дотримувався Олланд. Натомість, перемога будь-якого з трьох кандидатів – Марін Ле Пен, Франсуа Фійона чи Жан-Люка Меланшона – призведе до зближення Франції з Росією та погіршить міжнародне становище України. Тим не менш, Україні потрібно уникати одноосібної підтримки будь-кого з кандидатів у президенти Франції і не повторювати помилки, допущені українськими політиками та дипломатами під час президентських виборів у Польщі 2015 р., США та Молдові 2016 р. На противагу, Україні слід налагоджувати контакти з усіма фаворитами виборчих перегонів і готуватися до різних сценаріїв зовнішньої політики Франції.

Зовнішня політика

Європа відкриє кордони для українців: Європарламент проголосував за надання безвізового режиму

Європейський парламент проголосував за надання безвізового режиму з ЄС для громадян України. За затвердження проекту законодавчої резолюції про внесення України до переліку третіх країн, громадянам яких скасовуються візові вимоги, проголосував 521 депутат Європарламенту. Як можуть розвиватися події далі з безвізом, в ефірі радіостанції Голос Столиці пояснила старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Ірина Івашко. На вашу думку, Україна дійсно заслужила, виборола таке позитивне голосування в Європарламенті, чи це найперше політичне рішення від європейців, бо вже тягнути нема куди?   — Насправді, я вам скажу, що Європарламент був найменш проблемною точкою у всій цій процедурі. У нас завжди була там підтримка, я маю на увазі, підтримка безвізу для України, завжди. Просто єдине, що це голосування ніяк не могло процедурно дійти до Європарламенту, щоб вони дали зелене світло. Проблема була пов'язана з внутрішньою міграційною ситуацією в ЄС. Саме тому це рішення ніяк не могло дійти до Європарламенту, і от нарешті воно дійшло, і сьогодні ми отримали це голосування. Але хочу наголосити, що це не є чимось таким незвичайним, що не можна було отримати. Європарламент… ми завжди мали там підтримку. І далі звісно по процедурі треба розуміти, що це не завтра ми зможемо їздити без віз до шенген-зони, ми ще все рівно маємо пройти кілька формальних процедур, але все рівно вони мають бути завершені. І орієнтовно, якщо не буде ніяких відкладень процедурних в ЄС, бюрократичних, то в кінці червня, я думаю, безвіз запрацює для наших громадян. У нас попереду затвердження на рівні послів ЄС і Ради міністрів ЄС. Можуть якісь підводні камені виникнути?   — Ні, насправді я не думаю, що ми маємо очікувати. Треба розуміти, що Україна виконала всі критерії. І це вже було негарно зі сторони ЄС, європейських бюрократів, відкладати це рішення, бо це дійсно було нечесно по відношенню до нас, тому що ми технічно всі критерії, які були нам прописані, ми їх виконали. І це було сказано і підтверджено європейцями неодноразово. І ми не розуміли, чому рішення відкладається і відкладається. Я хочу зазначити, що на Раді міністрів ЄС не має бути проблем, тому що рішення там приймається кваліфікованою більшістю, що нам дає змогу його пройти, навіть якщо хтось з міністрів буде проти.   Якщо враховувати тих 75 депутатів, які висловилися проти надання безвізу Україні, то представники цих конкретних країн присутні в Раді міністрів ЄС?   — Треба подивитися список, які саме ці 75 людей представляють країни, але я ж кажу, навіть якщо там буде кілька країн, це не дасть нам перешкоду. Кваліфікована більшість — це не означає одностайно, це дійсно не матиме, навіть якщо кілька країн, міністрів висловляться проти, але я не бачу зараз перешкоди.   За вашими прогнозами це червень — кінцева точка, кордони відкриють?   — Кінець червня, це не буде червень, я думаю, це буде кінець червня. Голос Столицы: http://gs.fm/texts/20170406/3736476.html

Зовнішня політика

Brexit: початок зворотнього відліку

Як відомо, 23 червня 2016 року на референдумі британці проголосували за вихід країни з ЄС, так званий Brexit. Після цього розпочався тривалий процес підготовки до початку процедури виходу Британії з Євросоюзу згідно зі статтею 50 Лісабонської угоди про ЄС. Сьогодні, 29 березня постійний представник країни у ЄС Тім Барроу передав президенту Європейської ради Дональду Туску лист, в якому були викладені наміри країни вийти з Євросоюзу. Відповідно до Лісабонського договору вихід країни зі складу ЄС може тривати до двох років. "Я не думаю, що це розтягнеться аж на два роки, але я сумніваюсь, що це вирішиться дуже швидко. Чому це не буде швидко вирішено? Якщо британський уряд визначиться зі своєю позицією, яка полягає в тому, що Британія повністю виходить і не буде залишатись частиною спільного ринку ЄС, то між європейськими країнами поки нема такої єдиної правомірної позиції. До того ж цього року вибори у Франції і Німеччині. Вони скоріш за все ускладнять швидке рішення консенсусу в ЄС щодо Британії" - зазначає старший аналітик Євген Ярошенко. Які це проблеми принесе ЄС і Британії? Для ЄС це матиме кілька серйозних проблем. По-перше, ЄС втратить країну – другу економіку Європи за обсягом ВВП - і важливого фінансового донора. За підрахунками деяких економістів фінансова допомога ЄС менш розвиненим країнам Центральної Європи, як Польща, Румунія, може скоротитись десь на 15%. Тобто без Великої Британії буде тяжче ЄС як спільному ринку. По-друге, це змінить баланс сил, бо Британія тривалий час відігравала роль балансира між Францією, Німеччиною і іншими країнами. І багатьом слабшим країнам в політичному сенсі, як Польща, Угорщина, буде тяжче відстоювати свої інтереси перед тиском Франції і Німеччини, які будуть намагатись нав’язати своє бачення розвитку Європейського Союзу і окремих його політик. Наприклад, тих самих міграційних квот чи фінансової дисципліни. Третє. Безумовно, вихід якоїсь країни може надихнути євроскептиків в інших країнах, і за теорією доміно цей вихід може перекинутись на якісь інші країни. Тут у зоні ризику перебувають або ті країни, які мають фінансові проблеми, і вони розглядають ЄС як джерело цих проблем, через те, що ЄС і Німеччина притримуються більш жорсткої економії, які не популярні у суспільстві. Або такі країни, які вважаються значними донорами, і вони не хочуть витрачати більше своїх ресурсів для притулку слабших країн. Також питання деяких лояльних країн до ЄС - стосується тих держав, які мають тісні економічні відносини з Британією. І якщо з’являться тарифи у стосунках Британії з цими країнами, то тим буде безумовно невигідно. Для Британії вихід з ЄС створить багато ризиків. Перший ризик пов’язаний з торгівлею. За приблизними оцінками частка ЄС у британській торгівлі складає 45%. Тобто відновлення бар’єрів безумовно вдарить по британським виробникам. І якщо за короткий період після виходу Британії, ЄС у складі 27 країн не укладе нову торгівельну угоду на кшталт угоди про зону вільної торгівлі, то Британія швидко зрозуміє негативні наслідки Brexit`у, і громадяни відчують це. Є другий виклик, і він, можливо, навіть більш серйозний, ніж економічні питання. Це питання цілісності Великої Британії. Як відомо, на референдумі більшість населення Шотландії, Північної Ірландії проголосували за те, щоб Британія залишилась у складі ЄС. І ці регіони значною мірою залежали від дотацій в ЄС. Вони, по-перше зацікавлені в тому, щоб отримувати ці дотації. По-друге, щоб не було торгівельних бар’єрів. Північна Ірландія має тісні торгівельні і культурні зв’язки з Республікою Ірландією, і зрозуміло, що поява бар’єрів може відновити Ольстерський конфлікт. І від того, наскільки Британія м’яко і без суттєвих втрат вийде з Європейського Союзу, від цього залежатиме подальша доля Шотландії і Північної Ірландії.

Зовнішня політика

"Перезавантаження відносин між Україною та Росією може відбутися після зміни влади в обох країнах" - Анатолій Октисюк

Грузія, що пережила війну із Росією, уже почала перезавантаження відносин з РФ. Тбілісі і Москва досягли нової угоди, яка дозволяє транзит російського природного газу до Вірменії через Грузію. Грузинські реалії дуже далекі від українських через те, що війна на Донбасі досі триває. Згідно з останніми опитуваннями Центру Разумкова і фонду "Демократичні ініціативи", більшість громадян України переконані в тому, що нормалізація відносин з Росією можлива передовсім за умови зміни влади (президента) в Росії (47%), за умови припинення військових дій та деокупації Донбасу (43%) та за умови повернення анексованого Криму під юрисдикцію України (31%). Майже половина населення України (49%) вважає, що нормалізація відносин між Україною та Росією є можливою, але лише у віддаленій перспективі. А майже чверть громадян України у таку перспективу не вірять взагалі (24%). Про те, чи можлива нормалізація українсько-російських відносин та за яких умов, зазначає Анатолій Октисюк.  Найближчі років десять, я думаю, нормалізація українсько-російських відносин неможлива. Якщо проводити паралелі з грузинським сценарієм, то нормалізацію у відносинах можна уявити лише за зміни влади в Україні. Умовно кажучи, це можливо, якщо до влади в Україні прийдуть прагматики. Однак є інша радикалізована частина політиків і суспільства, яка не дасть цим прагматикам стрімкими кроками відновлювати економічні, політичні і культурні стосунки з Росією. Інше питання – це статус Криму і статус Донбасу, тобто реінтеграція і деокупація цих територій. Якщо ці питання не будуть вирішені, то вони продовжувати отруювати стосунки між країнами. І треба бути самогубцем, щоб говорити, що ми будемо проштовхувати якусь ідею федералізації, на якій раніше наполягав Кремль. Можливий й інший варіант, за якого можуть із часом поліпшитися відносини наших країн - це інтеграція Росії у велику Європу. Ясна справа, що з її світоглядом, цивілізаційною моделлю, структурою влади такий перебіг подій дуже малоймовірний і мислиться тільки в якійсь далекій-далекій перспективі. Грузинський сценарій видається найбільш оптимальним для розвитку подій в Україні. Навіть гіпотетично, якщо в Росії зміниться влада, то, безумовно, проросійські сили не зможуть дуже жорстко вплинути на цю ситуацію із поліпшенням відносин з Україною. Росіяни б могли якось вплинути на економічне співробітництво, на лібералізацію бізнесу, але зворотній процес відміни всіх попередніх рішень буде дуже важкий. Що стосується Грузії, так, процес відновлення стосунків нібито є – але дипломатичні стосунки розірвані, туристи їздять – але влада в середині країни підтримує антиросійський дискурс. У середині політика Грузії – антиросійська, а зовнішня політика – демонстрація намірів нормалізації відносин з Росією, зокрема у сфері торгівлі. Щоб крига між Україною та Росією скресла, має статися зміна влади і тут, в Україні, і там, в Росії. Це було б першим кроком. Другий крок: прагматизація суспільства, яка має будуватися на виробничих потужностях, щоб було чим торгувати з Росією. Зважаючи на те, що на Донбасі все зруйновано, то в нас економіка переорієнтується дещо на європейський ринок. Зрештою, у нас нема й чим торгувати з Росією, окрім військової промисловості. Але й це все буде дуже складно налагоджувати. Тим часом у нас з'являється нове покоління українців, що матимуть зовсім інші цінності. Ще недавно багато хто жив радянськими героями і міфами, у кожному селі стояли пам'ятники невідомому солдату. А тепер скрізь встановлюються пам'ятники героям АТО, нині в Україні – свої нові герої, зокрема, Небесна сотня, учасники бойових дій на Сході. У країні починається логічний цикл історії – формування нових міфів, цінностей, світоглядних маршрутів. Ми розриваємо всі старі зв'язки з Росією, які у нас були. Війна цьому дуже сприяла. Хоча – так, це мало негативний економічний вплив, проте "дно" ми вже пройшли. Влада може змінитися, але треба дивитися, як відбувалися події у Грузії. Обов'язково треба враховувати, що у Тбілісі конфлікт з Москвою тривав п'ять днів. А у нас війна з Росію вже скільки триває? І які масштаби? Українсько-російські відносини можуть налагодитися хіба що, якщо Росія віддасть нам Кубань. Можливо, через одне покоління в Європі, якщо раптом станеться якийсь новий виток кризи чи хаосу, тоді визріє необхідність співпраці з Росією. Ось лише тоді й можна говорити про відновлення відносин України з РФ. Росіяни ж нині не визнають погіршення відносин з Україною як проблему. Хоча не виключаю, що запит на якусь економічну співпрацю з часом може виникнути, адже кожна війна рано чи пізно закінчується миром.

Зовнішня політика

Основний союзник поза НАТО: три ілюзії України

22 березня 2017 р. Верховна Рада України ухвалила «Звернення до Конгресу Сполучених штатів Америки щодо безпекових гарантій», в якому народні депутати просять надати нашій державі статус Основного союзника поза НАТО. Несвоєчасність та наївність даного звернення можуть викликати хибні ілюзії в Україні щодо зобов’язань США у протидії російській агресії, а також ускладнити українсько-американські відносини за президенства Дональда Трампа. Перш за все, необхідно навести основні положення Звернення Верховної Ради України до Конгресу США: «відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму, а також на розвиток стратегічного партнерства між нашими державами звертаємося до США з проханням розглянути питання щодо укладення з Україною оборонної угоди та надання Україні статусу Основного союзника поза НАТО». Відповідно до звернення ВРУ, «надання Україні статусу основного союзника поза НАТО та укладення двосторонньої оборонної угоди між Україною та США матиме величезний вплив на припинення російської агресії проти України, стримування агресора та запобігання розпалюванню великої війни в Європі», що є «в інтересах України, США, Європи і усього світу». Перша ілюзія України пов’язана з апелюванням до підписантів Будапештського меморандуму. Цей документ, який підписали Україна, Росія, США та Велика Британія в 1994 р., не є міжнародним договором і відповідно не тягне за собою жодних міжнародних зобов’язань Білого дому щодо безпекових гарантій Україні. Єдина допомога, на яку може розраховувати Україна «відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму» полягає в тому, що США «будуть проводити консультації у випадку ситуації, внаслідок якої постає питання щодо цих зобов’язань». Російська агресія дійсно є предметом регулярних переговорів і консультацій під час дипломатичних контактів між США, Великою Британією чи іншими державами, однак це не означає, що підписанти Будапештського меморандуму наразі готові вийти за рамки своїх «зобов’язань», передбачених у даному меморандумі. Натомість постійна апеляція до Будапештського меморандуму свідчить про нездатність України запропонувати дієвий міжнародний механізм протидії російської агресії. Друга ілюзія України полягає в тому, що в Києві розглядають набуття статусу основного союзника поза НАТО як альтернативу вступу до Північноатлантичного альянсу, двері до якої закриті Україні у найближчому майбутньому з багатьох причин. Основний союзник поза НАТО (Major Non-NATO Ally, MNN) – це визначення урядом США держав, які підтримують тісні стратегічні відносини з Вашингтоном. Статус MNNA передбачає фінансову підтримку у закупівлі озброєння, поставки військового майна, спільні військові навчання, однак не тягне за собою зобов’язання США щодо захисту цих партнерів у випадку нападу. Так, на сьогодні серед 16 MNNA лише чотири союзники можуть розраховувати на військову допомогу США у випадку нападу – Японія, Південна Корея, Австралія та Філіппіни. При цьому слід зауважити, що безпекові зобов’язання США щодо цих країн визначаються не статусом MNNA, а двосторонніми договорами про взаємну оборону. Третя ілюзія стосується бажання США надавати значну підтримку Україні у протидії російській агресії. Приміром, у грудні 2014 р. обидві палати Конгресу затвердили законопроекти про надання Україні статусу MNNA, однак тодішній президент Барак Обама не підтримав таку ініціативу. Сьогодні, навіть за підтримки Сенату і Палати представників, новий президент Дональд Трамп демонструє протекціоністську позицію і критично ставиться до зобов’язань США щодо підтримки безпеки своїх союзників. Як наслідок, невизначене майбутнє національної безпеки мають не лише окремі країни, що користуються перевагами MNNA, а навіть держави-члени НАТО. За перші два місяці свого президенства Трамп дав зрозуміти, що США готові надавати значну військову допомогу лише тим країнам, які входять у коло найважливіших торговельних партерів (Канада, Велика Британія)  чи недвозначно поділяють спільне бачення безпекових викликів (Японія, Південна Корея, Йорданія). Як ми бачимо, Україна поки не надто цікавить адміністрацію Трампа з урахуванням цих двох індикаторів.