Зовнішня політика

Вибори у Британії: чим вони обернуться для країни?

08.06.2017
img1
Прес-служба МЦПД
 
                                   Кемерон Гібсон, запрошений експерт, Університет Західної Шотландії
 

8 червня Великобританія обирає обрати нового прем'єр-міністра. До цих виборів закликала  прем’єр Тереза Мей -  з тим, щоб британська громадськість визначилась, як керувати Британією в контексті Брекзиту і як власне цей самий Брекзит реалізувати.

Британський уряд обирається за допомогою системи простої більшості, коли  місця (округи) розподіляються на мажоритарній основі – кандидат з найбільшою кількістю голосів отримує  місце, а партія з найбільшою кількістю місць в парламенті може сформувати уряд). Опитування свідчить про те, що обирати  будуть між двома людьми: Терезою Мей від консерваторів і Джеремі Корбіном від лейбористів. Вони обоє прагнуть стати прем'єр-міністром, сформувати уряд і об’єднати Великобританію навколо своїх ідей. Тому варто зупинитись на тому, що ці вибори  будуть  означати для Великобританії і її місця у світі.

Зовнішня політика

Зовнішня політика стала ключовою  в цих виборах, враховуючи той факт, що вибори були оголошені у зв’язку з тим,  Великобританія йде на переговори по виходу зі складу Європейського Союзу. Таке рішення буде мати наслідки для торгівлі, імміграції та позиції Британії у в світі, тому для потенційного прем'єр-міністра життєво важливо  мати відповідну зовнішню політику. Важливі ці вибори і для НАТО, торговельних відносин та оборони.

Консерватори прагнуть до поступового  зростання оборонних витрат на 0,5% на рік, до  зобов'язання витрачати 2% від ВВП на НАТО, до розширення транснаціонального залучення  до Закону про сучасне рабство і розвитку вільної торгівлі. Останній аспект буде включати зміцнення партнерських відносин і економічних зв'язків з країнами Співдружності і США.

Лейбористи прагнуть до реформування  Організації Об'єднаних Націй стосовно вето постійних членів Ради безпеки і ймовірності виникнення зловживань; створення департаменту в Міністерстві миру для попередження конфліктів, постконфліктної миротворчої діяльності і захисту цивільних осіб в умовах конфлікту; до зобов’язання  визнання Палестини і прийняття рішення про співіснування двох держав; до постійних  інвестицій в збройні сили; до мінімізації тарифних і нетарифних бар'єрів у торгівлі і, нарешті, до необмеженої торгівлі товарами та послугами з Європейським Союзом.

Можлива реформа Організації Об'єднаних Націй, формування нового Міністерства, прагнення до багатостороннього ядерного роззброєння, і необхідність підтримки "конструктивних переговорів" щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту відповідає прагненням пацифістського крила Лейбористської партії, але може виявитись надмірним навантаженням для урядових відомств напередодні переговорів щодо виходу з Євросоюзу.

Обидві сторони обговорюють можливість торгівлі як на міжнародному ринку, так і в Європі. Для консерваторів це ідеологічна позиція, враховуючи їх підтримку ринкових сил в економічних питаннях; для лейбористів це прагматична позиція. Однак для обох сторін досягнення цілей може бути важким. Успіх залежить від умов проведення переговорів (стосовно виходу Великобританії з ЄС,  стосовно СОТ та можливих торгових партнерів) та інших зобов'язань щодо пересування людей, товарів та імміграції.

Зміна  з Європою зобов'язує зосередитися на дипломатії і укріпленні торгівельних відносин, велике значення має включення цих аспектів в обидва маніфести. Однак акцент на політиці залишається ключовим. Консерватори традиційно виступають за сильні збройні сили і надійний захист національних інтересів; в той час як лейбористи -  за дотримання міжнародного права і поширення знань про міжнародну гуманітарну активність. Ці відмінності  наочно викладені в маніфестах.

Економічна Політика

Маніфест консерваторів - це заявка на  центральний вектор британської політики  – такі очевидні напрямки як встановлення енергетичного максимуму і більш високий прожитковий мінімум. Незважаючи на це, є й численні поступки стосовно рівня оподаткування. Не буде податку на додану вартість, надається зобов'язання про збереження низької ставки корпоративного податку і збільшення неоподаткованого мінімуму до £12,500. Зрозуміло, що через цей маніфест тетчерське мислення консерваторів переживає спад. Прагматизм є єдиним виходом, і, як правило, прихильники політики Тетчер з числа консервативних політиків підтримують Терезу Мей  через те, що вона підтримує Брекзит. Для порівняння, лейбористи під керівництвом  Джеремі Корбіна націлені на ключових прихильників лейбористів  - і своєю риторикою, і політикою. Як і консерватори, лейбористи мають намір стримувати ріст ПДВ, але на цьому схожість закінчується. Лейбористи хочуть збільшити податок на прибуток для підприємств, прикрити податкові лазівки і вповноважити Державне управління Великобританії з податків і митних зборів посилити заходи щодо ухилення від сплати податків. Для тих, хто заробляє менше  £80,000, податок на прибуток збільшуватись не буде. Економічна модель лейбористів, очевидно, була сформована під впливом  Корбіна і канцлера казначейства Тіньового кабінету Джона Макдоннелла. Їх прагнення до оподаткування та інвестицій є явно кейнісіанським, і зрозуміло, що лейбористи змінилися з часів вельми успішного виборчого мислення  Тоні Блера «Третій Шлях».

Союз

Наряду з тим, що ці вибори асоціюються з Брекзитом, присутня певна динаміка стосовно незалежності Шотландії. Це питання буде розглядатися через призму двох сторін. Консерватори виграли в Шотландії, ідентифікувавши  себе як оплот проти Шотландської Національної партії та втілення можливості  проведення ще одного референдуму. Однак існує взаємозалежність між ШНП  та консервативними  партіями  – кожен є корисним для іншого. На даний момент  в цьому заключається парадоксальність політики Шотландії. Якщо Тереза Мей переможе на виборах, це взагалі може зняти питання  незалежності Шотландії або ж дати ще сильніший поштовх для цього. Однак це здається малоймовірним, враховуючи зниження рівня підтримки ще одного  референдуму, в цілому неприязні до політики  ШНП (особливо в освіті) і прецеденту, який дозволяє прем'єр-міністру схвалювати або відхиляти вимогу про проведення референдуму. Здається, Співдружність у безпеці. Поки що.

Партії

Незалежно від результату, Джеремі Корбін заявив про свій намір залишитись лідером. І це незважаючи на  те, що більшість Лейбористів у парламенті не підтримують його. Незалежно від результатів, вони можуть для обох сторін стати  можливістю сформувати додаткового гравця в британській політиці. Проте, це навряд чи станеться. Лейбористи славляться внутрішніми суперечками, але зможуть подолати їх, якщо стануть до керма. Корбін має сильний зв'язок з активістами, але завжди дотримується  позиції аутсайдера, коли справа стосується  партійної політики. Цієї підтримки активістів і позапарламентських груп може бути достатньо, щоб підтримати його в короткостроковій перспективі, але йому потрібно буде закріпити підтримку парламентської партії, якщо він прагне зберегти свою позицію. З іншого боку, консерватори згуртувалися навколо Терези Мей, враховуючи, що єдина можливе конфліктне  питання для партії – Європа – вирішується на основі  результатів  референдуму. Однак, незважаючи на особистісну прив’язку  цих виборів, якщо  консерватори не переможуть, вони не будуть довго роздумувати про заміну Терези Мей, тим паче, що на цих виборах підтримка партії досягла свого максимуму з 1983 року. Проте очікується, що консерватори переможуть на цих виборах. Таким чином, схоже кілька торі опиняться  при владі в найближчому майбутньому. Тим не менш, враховуючи наслідки  виходу Великобританії з ЄС, довіра до результатів опитування стала сумнівною практикою  і  все ще може змінитися.

Висновки

Отож, Британії  слід зробити певний вибір, незважаючи на зміщення позиції консерваторів до центристської. Уряд Терези Мей буде подібним до уряду  останніх п'яти років, але з присмаком прагматизму: низьке оподаткування, сильна зовнішня політика, але зі спробами вирішити проблеми витрат на проживання  і заробітної плати. Під керівництвом Мей Британія продовжить Брекзит, але намагатиметься  встановити нові відносини з Європою і укласти торгівельні угоди  за межами єдиного ринку, зберігаючи тверду прихильність до НАТО, трансатлантичних принципів і підтримку збройних сил в цілому. З іншого боку, уряд під керівництвом  Джеремі Корбіна буде помітно відрізнятись  від попереднього уряду. Збільшення податків, державних витрат і  акцент на зовнішню політику, що ґрунтується на участі в транс-національних структурах, таких як Організація Об'єднаних Націй. Лейбористський Брекзит, так само, як і консервативний, буде залежати від того, як пройдуть переговори. При цьому  внутрішні політики (будь то євроскептики-торі  чи лейбористи, які виступили проти Брекзиту) будуть грати ключову роль в контексті поступок уряду.

 

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

«Великий договір» між Україною та Росією: чи настав час припинити дію?

Україна збирається припинити дію епохального договору з Росією, підписану більш ніж двадцять років тому, застосувавши положення Статті 40. Відправлення повідомлення про  непролонгацію за  шість  місяців  до  закінчення чергового десятирічного періоду призведе до припинення дії Договору - і це план Президента України. З нашої точки зору такий крок послабить міжнародну позицію України, у тому числі відносно Росії. Договір є правовим інструментом для утримання Росії: незважаючи на те, що Москва порушила Договір шляхом анексії Криму, подальша ескалація стала більш ризикованою та дорогою, оскільки цей договір був дійсним. Більше того, цей основний документ згадується в численних судових процесах, які Україна висуває проти Росії на міжнародному рівні. Нарешті, що не менш важливо, Договір став інструментом для України, щоб виразити свої слабкі місця у протистоянні з набагато сильнішим суперником. У асиметричних конфліктах слабкі сторони потребують обов'язкових норм і угод, навіть якщо вони порушуються; тоді як сильні сторони хочуть позбутися них. Врешті-решт, крок України щодо розірвання Договору може в кінцевому підсумку зіграти на руку Росії. Вступ Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією включає 41 статтю. Слово «співробітництво» використовується найчастіше, 35 разів. У 1997 році це був безумовно договір про співпрацю практично у всьому. Ті дні минули. Сторони Договору скоріше борються, ніж співпрацюють. Росія анексувала Крим та підтримала сепаратистів у Донбасі. Військові дії з різним ступенем інтенсивності ведуться у сфері економіки, торгівлі, енергетики, інформації та ряді інших сфер. Але Договір все ж залишається чинним. Згідно Статті 40, дія Договору автоматично  продовжується  на  наступні десятирічні періоди,  якщо жодна з Договірних Сторін не заявить  іншій Договірній  Стороні  про  своє бажання припинити його дію не менше ніж за  шість  місяців  до закінчення чергового десятирічного періоду. Кінцевий термін для України - це останній день вересня. На нещодавній зустрічі з послами президент Порошенко вимагав від Міністерства закордонних справ підготувати документи, щоб повідомити російську сторону, про те, що Україна хоче припинити дію Договору. Це буде простий юридичний крок з можливими величезними політичними наслідками. В Україні питання про можливе припинення дії Договору обговорювалось багато разів. Плюси і мінуси на сьогодні досить добре відомі. Але зараз інша ситуація: тепер потрібно прийняти рішення щодо продовження або припинення. Зараз немає місця для подальшої невизначеності. Крім того, через кілька місяців відбудуться вибори президента. Це додає особливий присмак до будь-яких зовнішньополітичних кроків, особливо якщо мова йде про справу з Росією. Україна, здається, не має довгострокової російської стратегії, натомість політики мають свої виборчі стратегії. Позиція майбутнього Договору, яка вже стала символом гібридності двосторонніх відносин, може бути потужним механізмом у виборчих перегонах 2019 року. Окрім політичних спекуляцій, Договір є частиною ширшої фундаментальної проблеми: знайти найкращий спосіб впоратися з Росією. Взагалі, це непроста проблема. Стратегічна асиметрія, високий рівень взаємозалежності та відсутність довіри є основними ознаками, які слід враховувати при майбутній розробці двосторонніх угод. Що такого важливого у «Великому договорі»? У 1997 році світ відрізнявся від того, яким він є сьогодні. Тим більше, говорячи про Східну Європу та регіональні механізми забезпечення безпеки. Двадцять років тому здавалося, що колишні радянські республіки, хоча й переживають складний період перетворення і іноді страждають від внутрішніх конфліктів, зможуть зберегти міжнародний мир. Порядок денний регіональної безпеки ще не включав в себе наміри Росії відновити панування на пострадянському просторі. Навіть відносини Росії з Заходом ще не погіршились - це відбудеться незабаром. На двосторонній основі Україна та Росія найбільше стурбовані поділом Чорноморського флоту та статусом Чорноморського флоту Росії в українському Севастополі. Для врегулювання найбільш гострих питань потрібна була домовленість, яка,  як вважалося, послугувала б основою для дружби, співпраці та партнерства. Двадцять років тому частка Росії в зовнішній торгівлі України становила близько 38,5%[1], порівняно з поточним 25%[2]. Ці дві країни були об'єднані економічними зв'язками, спільними підприємствами, транзитними та соціальними взаємодіями. Потенціал для подальшої співпраці здавався величезним, і Договір мав намір його посилити. Договір в основному стосується співпраці - від військових до освітніх питань. Він охоплює важливі проблеми громадянства, мови, економічного співробітництва, які були однаково важливі як в 1997 році так і після. Але найважливіше те, що він визначає механізм врегулювання спорів, встановлює регулярні зустрічі міністрів закордонних справ, спільні комісії та інші інструменти для постійного та активного двостороннього діалогу. Він також окреслює стратегічне партнерство між двома країнами з метою подальшого зміцнення. Частина Договору, яка визначає загальні принципи двосторонніх відносин (статті 2-7), містить дух угоди[3].Це пов'язано з тим, що цей договір покликаний бути «великим». Він про те, щоб бути гарними, надійними та передбачуваними сусідами, котрі поважають суверенітет та кордони один одного та вирішують будь-які конфліктні питання шляхом переговорів, мирно. До певної міри Договір містив модель для пострадянського простору про те, як можна встановити відносини з Росією. Договір став основою. Він був закладений в основу ряду інших двосторонніх документів, серед яких найбільш важливими є Угода про Чорноморський флот 1997 року, Договір про Російсько-Український державний кордон 2003 року та так звані Харківські угоди 2010 року. В цілому, до 2014 р. між Україною та Росією було підписано 451 міждержавних договори. Багато які з них, звичайно, були підписані до «Великого договору». Більше сорока з них вже були припинені або призупинені в результаті анексії Криму Росією з в 2014 році. Але «Великий договір» все ще залишається дійсним. Чому договір повинен або не повинен бути припинений? Договір є дійсним, хоча спроби його припинити вже були прийняті раніше. Ще в 2014 році український парламент обговорював закон, який мав на меті денонсувати Договір, але не підтримав його. Більш широкий підхід, спрямований на розрив дипломатичних відносин з Росією та запровадження візового режиму для громадян Росії, які відвідують Україну, також був досить популярним серед українських політиків та експертів. Раніше цього року Президент закликав призупинити виконання окремих частин Договору. Коли мова йде про обговорення подальших кроків України стосовно Договору або, загалом, стосовно Росії, завжди існує емоційна сторона в тісному взаємозв'язку з політичними міркуваннями. Наявність дійсного договору про співпрацю, дружбу та партнерство, називається «стратегічним» у Статті 1 Договору, - це, безумовно, своєрідна шизофренія в умовах сучасних геополітичних обставин. Дух документу повністю зруйновано, він вже не відображає жодного реального порядку денного двосторонніх відносин між Україною та Росією. З іншого боку, цей документ багато в чому відображає те, що Україна хоче колись мати у відносинах з Росією: повагу до суверенітету та територіальної цілісності, утримання від застосування або загрози силою чи мирні способи врегулювання спорів. Це є основою довіри та добросусідства. І якщо Україна коли-небудь матиме новий договір з Росією, то він, безумовно, міститиме всі ці принципи. Традиційний аргумент проти припинення дії Договору призведе до можливого послаблення позиції України в міжнародних судах. Однак, з юридичної точки зору, той факт, що Договір порушено, не залежить від того, чи було його припинено, чи ні. Росія несе відповідальність в будь-якому випадку. З цієї точки зору досить незрозуміло, що мав на увазі президент Порошенко, коли він зазначив, що Україна є «достатньо підготовленою і юридично захищеною до наступного кроку – припинення дії Договору… який з вини Москви вже давно став анахронізмом.»[4] Україна була однаково готова до цього кроку протягом останніх чотирьох років. Однак це ніколи не було легким вибором. Як правило, припинення дії Договору послаблює юридичні обмеження на подальші агресивні дії Росії. З іншого боку, шляхом анексії Криму з України та підтримки сепаратистів на Донбасі, Кремль продемонстрував, що прояви жорсткої влади набагато важливіші для Росії, ніж будь-які юридичні зобов'язання. Порушено не лише «Великий договір» з Україною, а й принципи міжнародного права. І це не схоже на те, що якщо Росія вирішить, що подальша ескалація відповідає її інтересам, договір її зупинить. Але цей договір також важливий ще в одному сенсі. Україна є слабкішою стороною тривалого асиметричного конфлікту. Слабкіші сторони, як правило, в кращому становищі, коли більш сильна сторона обмежена нормами, угодами та багатосторонніми зобов'язаннями. Іншими словами, відсутність рамкової угоди з Росією може більше завдати шкоди Україні. Іншими словами, такий політичний піар-хід може послабити міжнародне становище України у порівнянні з Росією. Приведення правової основи двосторонніх відносин у відповідність політичній дійсності звичайно є необхідним і неминучим. «Великий договір» не виправдав очікувань і, безумовно, серед інших важливих міжнародних норм, порушених Росією. Кінцевий термін пролонгації на наступні 10 років може стати правильним моментом припинення дії Договору. Проте необхідно провести екстенсивний аналіз, щоб визначити, як припинення дії Договору вплине на весь комплекс двосторонніх українсько-російських угод. Висновок Агресивна політика Росії щодо України підірвала всі цінності, які поклали початок двостороннім відносинам і тим самим зробили Договір застарілим. Проте, на сьогоднішній день існують серйозні підстави для того, щоб Україна не поспішала і не припиняла дію Договору. Порушений Договір було передано в міжнародні суди і це поставило додаткові дипломатичні та політичні витрати на Росію. Порушивши основні положення, він все ще є інструментом, який забезпечує захист деяких українських інтересів у відносинах з Росією. Але сьогодні - через часові рамки Договору та наближення українських виборів - компромісні рішення мають мало шансів на розробку. Риторика щодо відмови від деяких положень Договору, таких популярних кілька місяців тому, більше не застосовується. Припинення дії Договору, а також озвучені конституційні зміни щодо прагнень України щодо членства в НАТО та ЄС повинні правильно взаємодіяти а не допомагати досягти результатів виборів наступного року. Прості рішення не будуть працювати в такій складній ситуації. Україна повинна готуватися до більш непередбачених та ризикованих відносин з Росією після припинення Договору. [1] http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/tovaroobig_z_ukr/rus/2631.html [2] http://countries.bridgat.com/Ukraine_Trade_Partners.html [3] Treaty on Friendship, Cooperation, and Partnership between Ukraine and the Russian Federation // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006 [4] Президент: Ми готові до припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Росією // https://www.president.gov.ua/news/prezident-mi-gotovi-do-pripinennya-diyi-dogovoru-pro-druzhbu-49254                                                                                            Микола Капітоненко, експерт МЦПД

Зовнішня політика

Україна без Маккейна: що зміниться в політиці США?

В Україні смерть сенатора Джона Маккейна сприйняли з великим жалем. Він був послідовним прихильником української державності і незалежності, частим гостем в Києві в найдраматичніші моменти нашої історії. На посаді голови комітету Сенату США з питань збройних сил, яку Маккейн займав з 2015 року, він відіграв значну роль у посиленні режиму антиросійських санкцій і підтримку рішення президента США про постачання в Україну летального озброєння. Іменем Джона Маккейна названий Закон про військові витрати США на 2019 рік, підписаний президентом Трампом два тижні тому. Багато в чому завдяки роботі сенатора з Аризони рівень військових витрат Америки досяг астрономічних $ 716 млрд, що дозволить реалізувати масштабну програму модернізації американської армії. Маккейн мав величезний політичний досвід і тверезо оцінював ситуацію в міжнародній безпеці. Його політика була цілеспрямовано підпорядкована ідеї зробити Америку не просто великою державою, але відповідальним і авторитетним лідером вільного світу. В його вустах слова про свободу ніколи не звучали надто пафосно. Сенатор Маккейн став втіленням позиції тієї частини американського істеблішменту, яка схильна розглядати агресивну і ревізіоністську політику Росії як довгострокову загрозу. «Яструб» для Кремля, а значить надія для України. Погляди Маккейна на міжнародну політику були сформовані досвідом «холодної війни». З одного боку, він вірив в силу цінностей та ідеалів, не розглядаючи американську гегемонію в термінах чистої егоїстичної могутності. З іншого - розумів, що силу інших можна стримувати тільки власною силою, потенціалом союзників і рішучістю. Ідеали свободи, надійні союзники і сильна армія - ось нехитрий рецепт правильної політики в сфері безпеки від сенатора Маккейна. Було б дуже здорово, якби Україна змогла відповідати високим стандартам його складових. В Україні сенатор часто сприймався як противага політиці президента Трампа, особливо стосовно Росії. Маккейн дійсно критикував Трампа за його оди Путіну та іншим лідерам з сумнівною репутацією. Він був одним з найбільш красномовних і дотепних критиків недавнього саміту американського і російського лідерів в Гельсінкі й виступав з різким засудженням за все, що Трамп встиг наговорити на адресу американських спецслужб.   Далі у статті Миколи Катоненка: https://realist.online/article/amerika-posle-i-ukraina-bez-makkejna-chto-izmenitsya-v-politike-ssha-posle-smerti-senatora

Зовнішня політика

Три концепції майбутнього: що обере Україна?

Навіть через 27 років після здобуття Україною незалежності розвиток нашої державності залишається стихійним і майже некерованим процесом. Так сталося, що в розпал XXI століття, перебуваючи в "географічному центрі" Європи і маючи за плечима понад чверть століття спроб і помилок - в основному, звичайно, помилок - Україна залишається сьогодні без виразного проекту розвитку власної державності.  Перепробувавши всі можливі вектори і витративши майже тридцять років на порожні розмови про "національну ідею", сьогодні ми маємо на руках украй мізерний набір карт. Стратегічне бачення державності, якщо воно взагалі є, зводиться до трьох основних альтернатив: європейської; не російської; і національно-орієнтованої. При належному вмінні та професіоналізмі кожна з них могла б стати перспективною і життєздатною. Але оскільки ми маємо те, що маємо, всі вони залишаються опрацьованими лише до рівня гасел, а способи їх втілення в життя так і не визначені. Далі у статті Миколи Капітоненка: http://www.liga.net/politics/opinion/tri-kontseptsii-buduschego-iz-chego-vybiraet-ukraina

Зовнішня політика

Чого чекати від зустрічі Путіна з Меркель?

Президент Росії знову зустрінеться з німецьким канцлером. На порядку денному знайомі питання: Сирія, Україна і Північний потік-2. Від російсько-німецького діалогу ніхто не чекає переділу світу, великих геополітичних угод або масштабних планів. Але він виступає своєрідним барометром загального стану відносин між Росією і Європою. Сьогодні в цих відносинах є питання, здатні стати фундаментом середньострокового партнерства, попри чинний режим санкцій з обох сторін. У цьому особливість сучасної міжнародної політики: санкції і агресивна риторика йдуть пліч-о-пліч з прагматичною співпрацею. Від того, наскільки добре ми зрозуміємо мотиви та механізми такого співробітництва, багато в чому буде залежати ефективність нашої власної політики, як на російському, так і на європейському напрямку. Повна версія статті Миколи Капітоненка доступна за посиланням: https://nv.ua/opinion/kapitonenko/cheho-zhdat-ot-vstrechi-putina-s-merkel-2488767.html

Зовнішня політика

Міфи саміту в Гельсінкі: яких домовленостей було досягнуто насправді?

Сайт "Сегодня.ua" зібрав чотири головних міфи зустрічі Трампа і Путіна в Гельсінкі: від поступок США щодо України та Сирії до "дружби" Вашингтона з Кремлем для стримування Китаю. Зокрема, експерт МЦПД Микола Капітоненко підкреслює, що ніяких рішень за нашою спиною не було, тому приводів для паніки немає. "Ні у США, ні Росія не має можливостей реалізувати досягнуті в Гельсінкі домовленості. А домовитися можна було про що завгодно: про референдум на Донбасі, про Крим... Немає можливості змусити Україну виконувати ці домовленості, тому ніякої "Ялти-2" бути не могло", – вважає експерт. Детально про міфи зустрічі та їх спростування або підтвердження за посиланням: https://ukr.segodnya.ua/world/usa/mify-sammita-v-helsinki-kakih-dogovorennostey-trampa-i-putina-nuzhno-boyatsya-na-samom-dele-1160646.html

Зовнішня політика

Відносини України з західними європейськими сусідами: пошук виходу з глухого кута

Серед численних зовнішньополітичних проблем України все більш помітне місце займають останнім часом непорозуміння у відносинах з сусідами - не лише східними і північними, а західними. З різних причин і приводів Польща, Угорщина, Словаччина і Румунія вдаються до антиукраїнської риторики різного ступеня інтенсивності і спрямованості, руйнуючи уявлення багатьох єврооптимістів про те, що заради протистояння з Кремлем Східна Європа буде підтримувати Україну завжди і у всьому. Як з'ясувалося, далеко не в усьому і за певну ціну. Такою ціною все частіше стають питання, пов'язані з національними проблемами. З Польщею у нас затяжний конфлікт на тему трактування історичних епізодів, але за цими епізодами ховаються питання національної ідентичності, важливі і для нас, і для поляків. Прості рецепти на кшталт «залишити історію історикам» працювати не будуть. З Угорщиною і в меншій мірі з Румунією ми сперечаємося про межі прав національних меншин, які, як з'ясувалося, іноді погано поєднуються з нашим курсом національної консолідації. В цілому іноді може здатися, що вибираючи традиційний для Східної Європи XIX століття шлях побудови національної держави, ми платимо за нього ослабленням своїх позицій в міжнародній політиці. Наскільки виправдана така ціна? Деталі у статті Миколи Капітоненка для інтернет-видання Реаліст: https://realist.online/article/kak-ukraina-okazalas-v-labirinte-slozhnyh-otnoshenij-s-evropejskimi-sosedyami-i-gde-vyhod