Внутрішня політика

Прес-конференція Президента: більше питань ніж відповідей?

15.05.2017
img1
Прес-служба МЦПД

Президент України Петро Порошенко провів довгоочікувану прес-конференцію, останнє спілкування гаранта з журналістами відбулось у червні 2016-го року. Причиною такого зволікання скоріше за все була не велика завантаженість, а відсутність “перемог”. Безперечно мова йде про впровадження безвізового режиму з Євросоюзом. Дата проведення прес-конференції теж символічна – День Європи та фінал “Євробачення”. Під європейські зірки також була стилізована і сцена виступу гаранта. Тобто, лейтмотив спілкування з журналістами та головні акценти виступу Президента були цілком прогнозованими - зазначає експерт МЦПД Ігор Петренко.

Найголовніші тези відповідей:

Безвізовий режим. Більше 3,3 мільйона українців вже отримали біометричні паспорти. Зараз громадяни України мають можливість подорожувати без віз до 52 країн. У червні ця кількість збільшиться ще на 34 країни. Президент повідомив, що Сенат Нідерландів 30 травня проголосує за безвізовий режим між Україною і ЄС. Громадяни України в Донбасі і Криму зможуть скористатися перевагами безвізового режиму, коли Україна відновить контроль над Кримом і Донбасом, підкреслив Президент.

Розмови з Путіним, АТО та українські заручники. Порошенко зазначив, що в останній розмові просив Путіна негайно звільнити українського журналіста Романа Сущенко. Наслідком переговорів, за словами Президента, стала зустріч Сущенка з родиною. Також в цій розмові Порошенко обговорив долю й інших заручників. Також гарант зазначив, що примусової евакуації людей з “сірої зони” АТО, зокрема, з Авдіївки – не буде.

Вбивство журналіста Павла Шеремета. Порошенко зазначив, що після вбивства журналіста він звернувся до посольств різних країн і ФБР. Сьогодні він незадоволений ходом розслідування, адже вбивці ще й досі не знайдені. Порошенко подякував журналістам за їх розслідування. За словами гаранта, після показу фільму “Хто вбив Павла” він зателефонував голові Нацполіціі і попросив його зустрітися з журналістами. У понеділок, 15 травня, фігурант фільму, екс-співробітник СБУ Устименко викликаний на допит. Порошенко додав, що шість разів зустрічався з представниками слідчої групи. Тим не менше він наголосив, що АП не буде дублювати слідство і цим повинні займатися компетентні органи. Він повідомив, що 2-3 тижні тому зустрічався з мамою і дочкою Шеремета. Порошенко запропонував журналістам дати йому пропозиції, як він може допомогти розслідуванню.

Новий Голова Нацбанку. Президент зазначив, що цим питанням займається Верховна Рада. Хоча він розглядає декілька кандидатур, але озвучить їх прізвища тільки після консультацій з Парламентом. 

Плівки Оніщенка. Порошенко сказав, що ці плівки він не слухав і “не збирається слухати”. Президент підкреслив, що Онищенко мав би звернутися до слідчих органів, прийти в суд, дати пояснення і в суді захищатися. Президент порадив втікачу нардепу приїхати в Україну, дати свідчення і сприяти притягненню винних у корупції до відповідальності.

Другий термін президенства. На питання щодо другого строку Порошенко прямо не відповів. Лише зазначив, що у нього є ще два роки президентських повноважень і зарано говорити про склад потенційних кандидатів. А до свого активу як потенційного кандидата відніс безвіз, Угоду про асоціацію з ЄС, притягнення до відповідальності Віктора Януковича. Як мінуси своєї кандидатури зазначив певні кадрові прорахунки і гальмування реформ. Також президент пообіцяв подальше зменшення своїх повноважень: будуть ліквідовані посади голів ОДА.

Прослуховування журналістів. Запитання щодо переслідування журналістів, які критикують владу, зі сторони СБУ. Президент відповів, що ніколи за свою історію Україна ще не мала такого рівня свободи стосовно журналістів та громадських діячів. Він також нагадав, що СБУ працює в умовах гібридної війни з Росією, тож до її роботи треба ставитись із розумінням. Однак запевнив, що ще в 2015-му році відмовився від отримання спеціальних довідок, які збирають спецслужби.

Розслідування справи Януковича. Дану справу гарант назвав першим прецедентом за всю історію незалежної України і великим досягненням ГПУ. Також зазначив, що конфісковані кошти Януковича будуть вкладені в оборонну сферу України та інфраструктурі проекти.

Співпраця з США та їх участь у Норманському форматі. Президент підкреслив, що Україна розраховує на підтримку з боку США, зокрема, і у нормандському форматі. За словами Порошенко, він провів декілька “блискучих телефонних розмов” з президентом США Дональдом Трампом. Порошенко повідомив, що найближчим часом буде обрано спеціального представника США, відповідального за координацію взаємодії з Україною. Президент підкреслив, що США “були і є учасниками Нормандського формату”.

Блокада непідконтрольних територій. Торгова блокада непідконтрольних Україні територій буде знята тільки після припинення вогню з боку бойовиків і повернення захоплених підприємств.

Робота генпрокурора Юрія Луценко. Порошенко задоволений роботою Луценко. За словами президента, є хороша статистика щодо передачі в суд справ по Майдану, по корупції, і, нарешті, до суду передано справу Януковича. Президент зазначив, що загальна сума, яка була “мобілізована за рік” Генпрокуратурою під керівництвом Луценка перевищує 50 мільярдів гривень.

Мінські домовленості. За словами Порошенко, Мінські угоди дають можливість йти Україні до міжнародних судів з позовами проти РФ. Під цими угодами є підпис президента Росії Володимира Путіна і цим ситуація України відрізняється від ситуації в Осетії, підкреслив Порошенко. Він додав, що санкції проти Путіна застосовуються за невиконання мінських угод. Україна не може досягти миру тому, що глава РФ мінські угоди виконувати "не хоче і не збирається". Однак саме ці угоди "дозволяють продемонструвати всьому світу, хто винен в цьому", заявив Порошенко.

Одеський припортовий завод. Порошенко розраховує до осені отримати чітку картину по приватизації Одеського припортового заводу і вважає неприйнятним його банкрутство. Єдиним виходом, і не тільки в ситуації з ОПЗ, Президент назвав приватизацію для ліквідації потенційного джерела корупції.

Бізнес Президента. Журналісти не згадали про сумнозвісну Липецьку фабрику, яка чи то ліквідовується, чи то ні, проте згадали про інший бізнес Порошенка – Міжнародний інвестиційний банк, який демонструє неабияку динаміку росту на фоні стагнації іншого банківського сектору. Президент запевнив, що показники росту прибутків банку з’явились через поповнення резервів і поскаржився, що не може передати банк в “сліпий траст”, як “Рошен” без зміни українського законодавства.

Питання кримських татар. Порошенко готовий подати зміни до Конституції про статус автономії кримських татар, як тільки роботу над ними закінчить конституційна комісія. Президент назвав помилкою незатвердження такого статусу українською владою раніше. Формат автономії буде запропонований йому комісією, в роботі якої беруть участь представники Меджлісу, а зміни, по словам Порошенко, найближчим часом повинні бути подані на розгляд парламенту.

Якщо загалом аналізувати прес-конференцію, то можна відзначити, що Порошенко був готовий до неприємних тем, хоча щодо деяких питань йому було важко приховати роздратування. Змістовно спілкування Президента містило мало конкретики і нагадувало розмову: питання – “Чому?”, відповідь – “Тому що!”.

Не втішними є слова Президента щодо “Мінських угод”, адже апелювання до “вини Путіна” не може замінити реальний пошук рішень й аналіз варіантів вирішення конфлікту на Донбасі. Фактично це демонстрація відсутності стратегії та небажання її шукати. Безальтернативність у вирішенні даного питання ставить Україну у глухий кут. “Мінські домовленості” провалені вже майже два роки, а сама Росія починає потроху з них виходити фактично запускаючи механізм анексії цієї території. Тому запеклий захист Президентом “Мінських угод” є поганим сигналом з огляду на реалії ситуації, що склалась.

 

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

МЦПД провів дипломатичний брифінг

Вже традиційно МЦПД представив аналітичний вісник Inside Ukraine дипломатичному корпусу. Ігор Петренко, в частині державні рішення, підбив підсумки трьох років президентства Петра Порошенка. Щодо сфери зовнішньої політики, то Україна досягла прогресу на шляху європейської інтеграції. Набула чинності Угода про асоціацію між Україною та ЄС, застосовується поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ), яка спрощує доступ українських товарів на ринок ЄС. З 11 червня 2017 року почав діяти безвізовий режим, який став одним з найвідчутніших здобутків України, - зауважила Ірина Івашко. За президентства Порошенка Україна фактично вичерпала «вікно можливостей» у сфері євроінтеграції, які ЄС готовий був надати Києву на нинішньому етапі. Як наслідок, у найближчому майбутньому пріоритетність проєвропейського вектору України може опинитися в залежності від готовності ЄС запропонувати нові формати зближення чи інші привабливі стимули для внутрішніх перетворень за відсутності перспективи членства в ЄС. Старший економіст Василь Поворозник, зазначив, що зі здобуттям незалежності для України, що успадкувала радянську систему пенсійного забезпечення, яка передбачала тільки солідарний рівень, гостро постало питання формування нової пенсійної системи, яка відповідала б актуальним соціально-економічним умовам. 25 років в Україні тривають спроби здійснити пенсійну реформу, проте результат поки що не втішний. Адже запропонований урядом проект важко назвати повно- цінною системною реформою, яка кардинально змінить існуючу пенсійну реформу. Також слід враховувати, що формування ефективної пенсійної системи потребує цілого ряду реформ в суміжних сферах, як то фінансова, податкова та соціальна

Внутрішня політика

Вибори омбудсмена: піклування про захист прав людини чи політичні торги?

6 червня Верховна Рада України планувала розглянути питання призначення уповноваженого з прав людини.  У зв’язку з цим посилилась боротьба за дане крісло між різними політичними силами, а також громадськими організаціями. Гостроти цій ситуації надають можливі дострокові парламентські вибори, можливе переформатування уряду й загальні міжгрупові суперечності та боротьба всередині коаліції. П’ять років тому Верховна Рада з другої спроби обрала омбудсмена України. На голосування вносили лише одну кандидатуру – урядову уповноважену у Європейському суді з прав людини Валерію Лутковську. Її підтримали 252 народні депутати. Присягу Валерія Лутковська приймала під вигуки “Ганьба”. Різні політсили не раз намагалися ініціювати її відставку. Попри це, Валерія Лутковська протрималась до кінця п’ятирічного терміну. Правозахисники позитивно оцінюють результати її роботи зазначаючи, що вона тісно співпрацювала з громадянським суспільством та правозахисними організаціями, що її офіс став відкритим, а розроблений за її каденції національний превентивний механізм довів свою дієвість. Загалом Валерія Лутковська офіс залишати не поспішає, а її команда впевнена, що із завданнями впорались добре. Попередниця Валерії Лутковської Ніна Карпачова працювала уповноваженим з 14 квітня 1998 до 27 квітня 2012 року. Правозахисники не довіряють політикам і переконані, що, якщо пошуком кандидатів будуть займатися лише політики, то й новий уповноважений буде політично залежним. Тому вони вимагають від Парламенту провести відкритий конкурс. Про це йдеться у відкритій заяві низки організацій, зокрема Amnesty International, Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру громадянських свобод. Вони вимагають гарантувати відповідність кандидатів професійним стандартам та їхню незалежність від впливу партійних інтересів. Також зазначається, що кандидати на посаду Омбудсмена мають відповідати низці критеріїв, зокрема, володіти глибоким знанням міжнародних стандартів прав людини, мати тривалий досвід правозахисної роботи і бути незалежними від будь-яких політичних сил. Якщо говорити про формальні вимоги до кандидатів на цю посаду, то відповідно до закону Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Крім того, не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення. Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії. Процедура призначення омбудсмена передбачає таємне голосування бюлетенями. Якщо в першому турі голосування ніхто з кандидатів не набере необхідної кількості голосів, потім двоє з тих, хто займе перші місця, будуть ставитися на повторне голосування (знову бюлетенями). Тим часом в Парламенті вже визначились із своїми кандидатами. Щоправда через невідповідність вимогам не змогли претендувати на цю посаду відомий правозахисник Георгій Логвінський та перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко. Наразі, на крісло омбудсмена претендує голова комітету з питань соцполітики та представниця “Народного фронту” Людмила Денісова, депутат від БПП, відомий адвокат Сергій Алексєєв та громадський діяч, адвокат Ігоря Мосійчука – Андрій Мамалига. Політичну заангажованість закидають усім претендентам. Двоє з них – Людмила Денісова та Сергій Алексєєв – чинні народні депутати, входять до складу політичних партій та фракцій, а Андрія Мамалигу активно підтримує “Радикальна партія” Олега Ляшка, хоча він це активно заперечує. На думку представників правозахисних організацій жоден із цих кандидатів немає достатнього досвіду правозахисної діяльності, оскільки юридичні та адвокатські послуги Сергія Алексєєва та Андрія Мамалиги не мають нічого спільного із захистом прав людей. Людмила Денисова ж хоча і має юридичну освіту, але за спеціальністю практично не працювала. Заполітизований характер виборів Уповноваженого в Україні викликає занепокоєння в Європі, про це йдеться в листі Європейської мережі омбудсменів (входять представники 40 країн). Також бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ у зверненні до Спікера ВРУ Андрія Парубія рекомендувало Верховній Раді змінити поточний порядок обрання і призначення омбудсмена та максимально його деполітизувати. Якщо аналізувати ситуацію з точки зору української практики призначення на посади за партійним квотам та поглянути на ситуації ширше, то можна припустити, що посада омбудсмена стане об’єктом політичних домовленостей (а точніше торгів) між БПП та “Народним фронтом”. Можливим варіантом торгів може стати обрання на посаду Уповноваженого Людмили Денисової, замість того за БПП залишиться квота щодо голови Рахункової плати. Також, це питання може бути підв’язано під обрання членів ЦВК. Крім того, вакантними є посади голів Нацбанку та Фонду держмайна, аудитора НАБУ. Є також три вакансії в Кабміні – міністр охорони здоров’я Уляна Супрун з липня минулого року перебуває у статусі “виконувача обов’язків”, після відставки Тараса Кутового на торги виставлене й крісло міністра аграрної політики, а також після заяви про відставку Юрія Стеця зависає крісло міністра інформаційної політики. Закономірно постає питання чому навколо цієї посади розгортається така запекла політична боротьба? Насправді омбудсмен в Україні – посада декларативно-дорадча, хоча у зв’язку з анексією Криму та війною на Сході її значення зросло. Уповноважений має право невідкладного прийому та безперешкодного відвідування державних органів та інших установ незалежно від форми власності, звертатись до Конституційного суду України, подавати позови до суду, проводити відповідні перевірки тощо. Тобто при грамотній побудові роботи дана посадова особа може принести досить багато політичних дивідендів для партії, яка її туди делегувала, а це дуже важливо в умовах “загрози” дострокових парламентських виборів, особливо для тих політичних сил, які мають низьку електоральну підтримку як, наприклад, “Народний фронт”. Показовим є те, що для соратників Яценюка та Авакова посада омбудсмена раптом виявилася принциповою. “Народний фронт” для унеможливлення “кидку” у кадрових торгах” навіть хоче провести в Раді зміни до законодавства, щоб Уповноважений обирався відкритим голосуванням.  Звичайно, що за таких умов робота омбудсмена буде більш спрямована на піар, ніж на реальний захист прав людини. Таким чином, ситуація довкола обрання Уповноваженого ВРУ з прав людини є лише елементом більш широких торгів за всі кадрові вакансії. Коаліціанти активно шукають баланс у цьому питанні, щоб ніхто не образився при розподілі даного кадрового пакета. Політики не бажають чути правозахисні організації, які наголошують на відсутності необхідного досвіду та відповідної кваліфікації у всіх заявлених кандидатів. Тобто політичний істеблішмент України не спромігся піднятись вище вузькогрупових політичних інтересів навіть у такому важливому та актуальному питанні для українців і світу загалом, як захист прав людини. Подібна ситуація досить сильно може вдарити по іміджу  нашої країни. У зв’язку з відсутністю консенсусу між головними політичними гравцями щодо кадрових питань цілком можливим є провал голосування й тоді доведеться запускати процедуру знову і вибори омбудсмена вже просто не встигнуть провести до завершення цієї сесії. Вірогідність такої ситуації є дуже висока з огляду на те, що головний претендент Людмила Денисова отримала червону картку від правозахисників, які зайняли щодо її кандидатури негативну позицію. З огляду на це, багато депутатів можуть не захотіти ризикувати голосувати за її кандидатуру. Таким чином, Валерія Лутковська зможе залишитись на своїй посаді як мінімум до осені.

Внутрішня політика

Вибори в ОТГ: результати, тенденції та парламентські перспективи політичних партій

Перший етап місцевих виборів в ОТГ впевнено виграла партія влади «БПП-Солідарність», яка за допомогою технологічних проектів «Наш край», «Аграрна партія» та самовисуванців сформує свою більшість в значній кількості територіальних громад. З високою ймовірністю, влада використає дану виграшну схему і на наступних парламентських виборах. Друге місце зайняла партія «Батьківщина», яка змогла зайняти чітку опозиційну нішу по відношенню до Петра Порошенка. «Батьківщина» здобула високі результати завдяки експлуатації на місцевому рівні пенсійної та земельної реформи. Разом з тим, на фоні невиразної кампанії Радикальної партії Ляшка та Опозиційного блоку, значно підсилили свої позиції технологічні проекти влади – «Наш край» та «Аграрна партія», які при збереженні існуючої електоральної динаміки, мають добрі шанси потрапити в новий парламент. Адміністрація президента пішла на вибори декількома колонами, що дало змогу владі отримати дуже хороші результати. Зокрема, на Сході та Півдні України проект «Наш край» продемонстрував дуже хороші результати, які дозволили випередити «Опозиційний блок», який переживає організаційну, ідеологічну та фінансову кризу. В свою чергу, інший технологічний проект влади «Аграрна партія» - зуміла нав’язати електоральну боротьбу «Батьківщині» та Радикальній партії Олега Ляшка, чий виборець зосереджений в селах та малих містечках. «Аграрна партія» також критикувала земельну і пенсійну реформи, що дозволило їй поборотися за виборців на опозиційному полі. Наявність значних фінансових ресурсів та сильний кадровий актив на місцях, дозволили «Аграрній партії» отримати високий четвертий результат. Також Адміністрація президента може записувати у свій актив значну частину депутатів-самовисуванців, які після перемоги на виборах вступлять в правлячу партію, або ж неформально будуть підтримувати «БПП-Солідарність». За даними ЦВК, всього на виборах в ОТГ перемогло 269 самовисуванців. Таким чином, за результатами місцевих виборів в ОТГ впевнену перемогу здобули представники правлячої партії «БПП-Солідарність», які за допомогою самовисуванців та афільованих партійних проектів здобули близько 60% мандатів в місцевих радах. Друге місце здобула партія «Батьківщина», яка на місцевому рівні провела вдалу агітаційну роботу щодо критики земельної та пенсійної реформи. Також варто зазначити, що партія «Батьківщина» має одну із найсильніших партійних та організаційних структур в Україні, які упродовж останніх 15 років регулярно приймають участь у виборчих кампаніях. Аналіз результатів місцевих виборів свідчить, що найкращі результати партія Юлії Тимошенко продемонструвала в центральних та південних регіонах України. На цих територіях особливо розвинуті малі та середні фермерські господарства, що дуже боляче реагують на питання продажі землі, яке активно використовує партія «Батьківщина» в процесі політичної конкуренції. Слабкі результати на виборах в громадах показала також і Радикальна партія Ляшка, головними конкурентами якої виступають «Батьківщина» та «Аграрна партія». Також у виборчому процесі приймали участь парламентські партії «Самопоміч» та «Народний фронт», які продемонстрували дуже слабкі результати. Це пояснюється загальним падінням рейтингів партій Яценюка і Садового, а також дуже слабкою організаційною та партійною структурами. Цікаво відзначити, що «Народний фронт» вирішив дистанціюватися від «БПП», і в деяких регіонах все-таки виставив своїх кандидатів, які виграли вибори. Партія «УКРОП» продемонструвала дуже хороші показники в своєму базовому регіоні – на Волині, а також по Західній Україні в цілому. Відносний успіх партії «УКРОП» пояснюється також провалом іншої націоналістичної партії «Свобода», яка не змогла закріпитися в центральній Україні. Інший гравець на правому фланзі – «Національний корпус» Білецького не приймав участі у місцевих виборах. Також про себе заявила новостворена партія Валентина Наливайченка «Справедливість», представники якої здобули 20 мандатів в громадах. Партія Наливайченка намагалася висувати максимальну кількість своїх кандидатів по всіх округах, тим самим демонструючи своє бажання приймати участь в наступних парламентських виборах. Однією із головних тенденцій місцевих виборів є участь у виборчій кампанії регіональних політичних проектів, таких як «Черкащани» чи «Єдиний центр», які орієнтуються на регіональні еліти, що мають великі ресурси та сильний вплив в окремих громадах.  Вибори проходили в умовах мобілізації адміністративного ресурсу зі сторони партії влади, яка намагалася за рахунок самовисуванців максимально збільшити своє представництво в місцевих радах. Також місцеві вибори в ОТГ продемонстрували той факт, що політичні партії активно змагалися за фінансових спонсорів, які вже тепер приглядаються до потенційних успішних проектів, які можуть бути профінансовані на наступних парламентських виборах. Таким чином, усі без винятку політичні партії розглядають місцеві вибори в ОТГ як репетицію перед парламентськими виборами. Адміністрація президента може розраховувати на подальший електоральний успіх за рахунок самовисуванців, проекту «Наш край», який конкурує із Опозиційним блоком та «Аграрної партії», яка розглядається на Банковій як головний електоральний опонент РПЛ та «Батьківщини». Для Юлії Тимошенко ці вибори показали, що саме її партія сприймається як одна із небагатьох опозиційних альтернатив щодо структури влади Петра Порошенка. Ідеологічна та організаційна слабкість «Опозиційного блоку», втома виборця від радикалів та націоналістів відкриває для «Батьківщини» непогані електоральні перспективи. Перші результати виборів в ОТГ також продемонстрували збільшення впливу серед націоналістичного виборця партії «УКРОП», який поступово поглинає кадрову та організаційну мережу «Свободи» та інших праворадикальних партій.    

Внутрішня політика

Підсумки року Генпрокурора Юрія Луценка

Аналіз року роботи Генерального прокурора Юрія Луценка показав, що його діяльність більшою мірою спрямована на створення гарної картинки в ЗМІ, ніж на досягнення реального результату. Більшість обіцянок Юрія Луценка виявилися популістичними, а деякі виконані лише частково. Майже всі гучні кримінальні справи ініційовані Генеральним прокурором зупиняються на стадії розслідування, або через процесуальні порушення з боку прокуратури і слабкість зібраної ними доказової бази розвалюються в суді. Юрій Луценко використовує ГПУ як інструмент політичної конкуренції та тиску, а також як піар-майданчик для майбутньої політичної кар’єри. За рік роботи на посаді Генерального прокурора Юрій Луценко так і не зміг реформувати орган у бік європейських стандартів, який упродовж 20 років виступав у якості інструменту просування політичних інтересів. 12 травня 2016 року Юрій Луценко був призначений Генеральним прокурором. Вперше в новітній історії України Генеральним прокурором став політик, і що само важливо – без юридичної освіти та необхідного стажу роботи в галузі права. На новій посаді Юрій Луценко, в першу чергу, обіцяв провести реформування та очищення відомства, покарати представників попередньої влади, винних за вбивства на Майдані, повернути вкрадені командою Януковича кошти. Також Луценко наголошував на аполітичності своєї роботи та обіцяв, що політика жодним чином не буде впливати на розслідування резонансних справ. Юрій Луценко чимало говорив про активізацію люстраційних процесів всередині відомства. Очищення почалось із перевірки добропорядності прокурорів – збору за допомогою спеціальної анкети інформації про професійну діяльність, спосіб життя співробітника прокуратури й корупційні ризики. Така інформація повинна була стати основою для службової перевірки та громадського контролю. Але вже самі анкети викликали великий сумнів в ефективності даного механізму, адже в них прокурори просто підтверджують чи заперечують низку тверджень, які не передбачають жодної конкретики. Як наслідок – майже нульовий результат. Замість звільнень, Генпрокурор недобропорядним прокурорам виносить догани та попередження. З 12,5 тисяч прокурорів до дисциплінарної відповідальності було притягнуто лише троє. ГПУ неодноразово перебирало на себе компетенцію НАБУ та САП, що створювало надмірну конкуренцію між старими та новими антикорупційними інституціями, а також сприяло розвалу справ в суді. Яскравим прикладом відносин ГПУ та новостворених антикорупційних інституцій став скандал у серпні 2016 року, коли прокуратура затримала двох детективів НАБУ. Промовистою є і статистика згідно з якою у 2016 році за корупційні діяння позбавлено волі в 3,5 рази менше осіб, ніж у 2013 році за часів президентства Віктора Януковича. Наступним механізмом очищення стало створення Генеральної інспекції ГПУ. Але запуск роботи даного органу супроводжувався скандалом. Відповідальною особою за проведення інспекцій Луценко вирішив призначити одіозного Петра Шкутяка, який, окрім того, що підлягав люстрації, ще й був причетний до корупційних махінацій. Після відставки на його місце за результатами конкурсного відбору було обрано Володимира Уварова. За чотири місяці керівництва Уварова відомством в суд було передано кримінальні провадження щодо дев’яти прокурорів. Таким чином, якісного очищення прокуратури не відбулось. Конкурси в регіональні прокуратури та ГПУ й досі не проведені. Конкурсний відбір був проведений лише у місцеві прокуратури, але його результати навряд чи можна вважати задовільними. Майже всі керівники та заступники керівників місцевих прокуратур – зі старої системи, а рядовий склад майже зовсім не був перезавантажений. Суспільна довіра до органів прокуратури катастрофічно падає, офіційна заробітна плата, попри обіцянки, залишається на неконкурентному рівні, а непрофесійне керівництво призводить до деградації кадрового складу ГПУ. Юрій Луценко не запропонував жодного плану реформування прокуратури та перетворення її в орган системи правосуддя. Поза увагою Генпрокурора також залишилось і приведення у відповідність до нових вимог Конституції закону про прокуратуру і процесуальні кодекси. Навпаки, лобіюючи законопроект № 5177 Юрій Луценко прагнув не звузити повноваження прокуратури, як того вимагає основний закон, а навпаки розширити їх. На цю проблему, зокрема, звернули увагу й експерти Ради Європи, які надали відповідний висновок. Загалом, можна говорити про згортання реформи прокуратури, що виступає свідченням небажання влади втратити контроль над таким важливим інструментом політичного тиску. Запуск функціонування органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів, і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (КДК) прокурорів, які повинні формувати кадрову політику відомства також не обійшлося без скандалів. Справа в тому, що всеукраїнська конференція працівників прокуратури ще минулого року, до призначення Юрія Луценка, обрала своїх представників в ці органи. Законних підстав для звільнення обраних членів не існувало, але це не зупинило нинішнє керівництво прокуратури, яке порушуючи законодавство провело нову всеукраїнську конференцію прокурорів і обрало інших членів до зазначених прокурорських органів. 4 травня 2017 року в Оболонському районному суді Києва відбулось підготовче судове засідання щодо довгоочікуваного звинувачення Віктора Януковича у державній зраді. Генеральний прокурор вважає великою перемогою вже сам факт початку такого судового процесу і правовий результат його особливо не хвилює. Луценко не бажає бачити те, що процедура заочного засудження дає багато лазівок для адвокатів президента-втікача, а будь-яке відхилення від загальноприйнятої в європейському розумінні процедури заочного засудження дасть можливість успішно оскаржити рішення суду в ЄСПЛ. Якщо розглядати справу по суті, то основні обвинувачення Януковича ґрунтуються фактично на одній єдиній дії – на так званому зверненні Януковича до президента Росії Володимира Путіна з проханням військами навести лад в Україні. Але є великі сумніви, що обвинувачення зможе виконати вимоги ч.1 ст. 23, ч. 3 ст. 99 КПК і надасть суду оригінал листа, а експертиза встановить автентичність підпису. У випадку відсутності оригіналу захист може стверджувати, що листа не було зовсім або стверджувати, що текст листа спотворили. Тобто без оригіналу документу справа буде у процесуальному глухому куті. Несподіваним і дуже неприємним рішенням для Юрія Луценка напередодні розгляду справи Віктора Януковича українським судом стало рішення Інтерполу щодо припинення міжнародного розшуку екс-президента та його оточення. Річ у тому, що стаття 3 Уставу Інтерполу говорить про те, що він не може бути залучений у вирішенні політичних, релігійних та міжрасових суперечок. А в документах, які були подані українською стороною зазначено, що Віктор Янукович, ставши президентом України, очолив організовану злочинну групу у складі прем’єр-міністра, міністрів тощо. Кримінальне процесуальне законодавство України теж в цьому контексті є недосконалим, адже Віктор Янукович, не зважаючи на відкрите провадження, не є особою, до якої обрано запобіжний захід “взяття під варту”. А згідно з правилами Інтерполу, особа щодо якої не обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, не може бути оголошена у міжнародний розшук. Також, відомство Юрія Луценко провело ряд обшуків, які супроводжувалися яскравим висвітленням в ЗМІ. Наприклад, ГПУ обшукала двох мерів міст Буча та Ірпінь Київської області – Анатолія Федорука та Володимира Карплюка, яких звинувачують у незаконному відведенні у власність земельних ділянок своєму оточенню. Мова йде про 890 га безцінного лісу під Києвом. Проте жодного арешту так і не відбулось, а мери спокійно продовжують й далі працювати на своїх посадах. Генпрокуратура провела обшуки в маєтках колишнього голови Адміністрації Президента часів Януковича Андрія Клюєва та екс-заступник Секретаря РНБО Володимира Сівковича, підозрюваних в причетності до подій на Майдані, але вони не принесли жодного результату. ГПУ направила до Верховної Ради подання про зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка, якого підозрюють в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Недоторканність з парламентарія зняли, але на той момент Онищенко перебував далеко за межами України. Луценко особисто, і не один раз, переконував нардепів зняти недоторканність з олігарха, представника “Опозиційного блоку” Вадима Новинського, підозрюваного у викраденні людини. Депутати підтримали подання Луценка, але на цьому поки що, справа зупинилася. Однією із ключових справ ГПУ проти попередньої влади є провадження щодо екс-голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, якого підозрюють в державній зраді, організації та підтримці “ЛНР”. Але одного з головних свідків у цій справі – Володимира Медяника відпустили. Справа проти Олександра Єфремова зараз розглядається в Старобільському суді Луганської області. Не виключено, що Єфремов може уникнути покарання, адже як показує практика ГПУ постійно допускає процесуальні порушення. Також ГПУ досі не завершило розслідування обставин протиправних дій посадових осіб Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України, які могли привести до зниження рівня обороноздатності держави. Також не завершене розслідування  кримінальної справи щодо подій в Іловайську. Якщо говорити мовою статистики, то Луценко дав 43 обіцянки (дані порталу “Слово і діло”) на посаді Генерального прокурора, із яких виконав лише 5.Таким чином, ГПУ в Україні завжди була політичним органом і інструментом репресивних дій. За Юрія Луценка заполітизованість прокуратури досягла свого апогею, адже він має власні політичні амбіції і розглядає нинішню посаду як своєрідний кар’єрний трамплін на шляху до президентства. У питанні реалізації змін до Конституції в напрямі трансформації ГПУ в орган системи правосуддя, Юрій Луценко так і не запропонував жодного плану реформування відомства, а навпаки, лобіював розширення повноважень прокуратури за рахунок обмеження маневрів для НАБУ і САПУ. Більшість гучних справ під егідою Юрія Луценка розвалились в судах, або гальмуються у зв’язку із відсутністю доказової бази щодо підозрюваних осіб.  

Внутрішня політика

Боротьба за НАБУ: хто завадить Банковій проштовхнути «ручного» аудитора

НАБУ створювалося за підтримки міжнародних партнерів, США для того, щоб контролювати українську владу і стримувати її апетити. Тому фактично бюро підконтрольне не тільки президентській Адміністрації, але й до певної міри перебуває під зовнішнім управлінням. Про це в коментарі «Слову і Ділу» розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко, оцінюючи заяву про те, що відхилений Радою кандидат в аудитори НАБУ Найджел Браун знову братиме участь у відборі кандидатів. «Західні партнери розуміють, що кошти, які вони позичають нашій країні, повинні перебувати під контролем кредиторів. Тому будь-яка спроба української влади тиснути на нинішнє керівництво Національного антикорупційного бюро, намагатися якось впливати на роботу НАБУ негативно сприймається нашими міжнародними партнерами», - пояснює експерт МЦПД. За його словами, нинішні перші особи вітчизняних антикорупційних структур стали компромісними фігурами між українською владою та ініціаторами створення антикорупційних органів. «Якщо проаналізувати їхні біографії, то Назар Холодницький (керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) працював у старій правоохоронній системі, мав зв'язки з екс-прокурорами, що належать до орбіти Президента і його оточення. Це стосується й Артема Ситника (директор НАБУ)», - додав політолог. «Однак, швидше за все, в НАБУ усвідомлюють, що в роботі бюро варто орієнтуватися не стільки на нашу владу, скільки на зовнішні орієнтири і міжнародних партнерів, які допомагають фінансово», - припустив Петренко. При цьому, уточнив експерт, діяльність НАБУ поки далека від ідеалу: до неї є багато питань, існує й проблема «дуалізму» впливу на цей орган. На його погляд, ситуація стане більш конкретною після того, коли США визначать, хто в Білому домі координуватиме «українське питання». «США повинні відпрацювати стратегію щодо України, призначити особу, яка буде координувати цей напрямок. Після цього можлива активізація по всіх фронтах і складуться умови для підвищення тиску на українську владу. Поки така стратегія відсутня. Не виключено, що на тлі невизначеності АП намагається встановити чи розширити свій вплив на антикорупційні органи», - резюмував Ігор Петренко.

Внутрішня політика

Дипломатичний брифінг "Inside Ukraine"

Традиційно представили дипломатичному корпусу аналітичний вісник "Inside Ukraine". Останні події безпосередньо вплинули на зміст частини "Державні рішення": 13 квітня 2017 р. співробітники прокуратури Автономної Республіки Крим та Служби Безпеки України  провели обшук у приміщенні МЦПД з метою відшукання «Ідей щодо мирного врегулювання конфлікту на Донбасі». Обшук в аналітичному центрі викликав бурхливу реакцію українського громадянського суспільства та правозахисників. "Ця гучна подія може бути тривожним сигналом зміни політики, яку проводить українська влада щодо мирного врегулювання, поваги до демократичних норм та фундаментальних свобод, ставлення у цілому до громадянського суспільства" - зауважив Василь Філіпчук.  Василь Поворозник, підбиваючи підсумки роботи уряду В. Гройсмана у 2016 році, наголосив, що до основних напрацювань роботи уряду у звіті відносять відновлення макроекономічного зростання. В цілому, перший рік уряду Гройсмана не приніс серйозних розчарувань, однак він і не продемонстрував особливих здобутків в сфері реалізації реформ. Стратегічними пріоритетами Кабінету Міністрів України на 2016 рік були визначені наступні:   макроекономічна стабілізація;  ​ створення сприятливих умов для розвитку бізнесу;   забезпечення верховенства права та протидія корупції;  ​  підвищення якості державного управління та державних послуг;   відновлення безпеки держави та громадян. У звіті уряду зазначено про досягнення позитивних результатів за кожним з стратегічних напрямків, визначених у плані роботи. Втім, в більшості випадків зазначені досягнення уряду мають або формальний, або двоїстий характер. Можливі варіанти розгортання подій на полі політичної конкуренціїї презентував Анатолій Октисюк, зокрема про декілька варіантів розвитку політичної ситуації в країні: переформатування коаліції та структур влади, заморожування ситуації до 2019 року або ж дострокові парламентські вибори восени 2017 року.