Внутрішня політика

Вибори омбудсмена: піклування про захист прав людини чи політичні торги?

05.06.2017
img1
Прес-служба МЦПД

6 червня Верховна Рада України планувала розглянути питання призначення уповноваженого з прав людини.  У зв’язку з цим посилилась боротьба за дане крісло між різними політичними силами, а також громадськими організаціями. Гостроти цій ситуації надають можливі дострокові парламентські вибори, можливе переформатування уряду й загальні міжгрупові суперечності та боротьба всередині коаліції.

П’ять років тому Верховна Рада з другої спроби обрала омбудсмена України. На голосування вносили лише одну кандидатуру – урядову уповноважену у Європейському суді з прав людини Валерію Лутковську. Її підтримали 252 народні депутати. Присягу Валерія Лутковська приймала під вигуки “Ганьба”. Різні політсили не раз намагалися ініціювати її відставку. Попри це, Валерія Лутковська протрималась до кінця п’ятирічного терміну.

Правозахисники позитивно оцінюють результати її роботи зазначаючи, що вона тісно співпрацювала з громадянським суспільством та правозахисними організаціями, що її офіс став відкритим, а розроблений за її каденції національний превентивний механізм довів свою дієвість. Загалом Валерія Лутковська офіс залишати не поспішає, а її команда впевнена, що із завданнями впорались добре.

Попередниця Валерії Лутковської Ніна Карпачова працювала уповноваженим з 14 квітня 1998 до 27 квітня 2012 року.

Правозахисники не довіряють політикам і переконані, що, якщо пошуком кандидатів будуть займатися лише політики, то й новий уповноважений буде політично залежним. Тому вони вимагають від Парламенту провести відкритий конкурс. Про це йдеться у відкритій заяві низки організацій, зокрема Amnesty International, Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру громадянських свобод. Вони вимагають гарантувати відповідність кандидатів професійним стандартам та їхню незалежність від впливу партійних інтересів. Також зазначається, що кандидати на посаду Омбудсмена мають відповідати низці критеріїв, зокрема, володіти глибоким знанням міжнародних стандартів прав людини, мати тривалий досвід правозахисної роботи і бути незалежними від будь-яких політичних сил.

Якщо говорити про формальні вимоги до кандидатів на цю посаду, то відповідно до закону Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Крім того, не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії.

Процедура призначення омбудсмена передбачає таємне голосування бюлетенями. Якщо в першому турі голосування ніхто з кандидатів не набере необхідної кількості голосів, потім двоє з тих, хто займе перші місця, будуть ставитися на повторне голосування (знову бюлетенями).

Тим часом в Парламенті вже визначились із своїми кандидатами. Щоправда через невідповідність вимогам не змогли претендувати на цю посаду відомий правозахисник Георгій Логвінський та перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко. Наразі, на крісло омбудсмена претендує голова комітету з питань соцполітики та представниця “Народного фронту” Людмила Денісова, депутат від БПП, відомий адвокат Сергій Алексєєв та громадський діяч, адвокат Ігоря Мосійчука – Андрій Мамалига.

Політичну заангажованість закидають усім претендентам. Двоє з них – Людмила Денісова та Сергій Алексєєв – чинні народні депутати, входять до складу політичних партій та фракцій, а Андрія Мамалигу активно підтримує “Радикальна партія” Олега Ляшка, хоча він це активно заперечує.

На думку представників правозахисних організацій жоден із цих кандидатів немає достатнього досвіду правозахисної діяльності, оскільки юридичні та адвокатські послуги Сергія Алексєєва та Андрія Мамалиги не мають нічого спільного із захистом прав людей. Людмила Денисова ж хоча і має юридичну освіту, але за спеціальністю практично не працювала.

Заполітизований характер виборів Уповноваженого в Україні викликає занепокоєння в Європі, про це йдеться в листі Європейської мережі омбудсменів (входять представники 40 країн). Також бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ у зверненні до Спікера ВРУ Андрія Парубія рекомендувало Верховній Раді змінити поточний порядок обрання і призначення омбудсмена та максимально його деполітизувати.

Якщо аналізувати ситуацію з точки зору української практики призначення на посади за партійним квотам та поглянути на ситуації ширше, то можна припустити, що посада омбудсмена стане об’єктом політичних домовленостей (а точніше торгів) між БПП та “Народним фронтом”. Можливим варіантом торгів може стати обрання на посаду Уповноваженого Людмили Денисової, замість того за БПП залишиться квота щодо голови Рахункової плати. Також, це питання може бути підв’язано під обрання членів ЦВК. Крім того, вакантними є посади голів Нацбанку та Фонду держмайна, аудитора НАБУ. Є також три вакансії в Кабміні – міністр охорони здоров’я Уляна Супрун з липня минулого року перебуває у статусі “виконувача обов’язків”, після відставки Тараса Кутового на торги виставлене й крісло міністра аграрної політики, а також після заяви про відставку Юрія Стеця зависає крісло міністра інформаційної політики.

Закономірно постає питання чому навколо цієї посади розгортається така запекла політична боротьба? Насправді омбудсмен в Україні – посада декларативно-дорадча, хоча у зв’язку з анексією Криму та війною на Сході її значення зросло. Уповноважений має право невідкладного прийому та безперешкодного відвідування державних органів та інших установ незалежно від форми власності, звертатись до Конституційного суду України, подавати позови до суду, проводити відповідні перевірки тощо. Тобто при грамотній побудові роботи дана посадова особа може принести досить багато політичних дивідендів для партії, яка її туди делегувала, а це дуже важливо в умовах “загрози” дострокових парламентських виборів, особливо для тих політичних сил, які мають низьку електоральну підтримку як, наприклад, “Народний фронт”.

Показовим є те, що для соратників Яценюка та Авакова посада омбудсмена раптом виявилася принциповою. “Народний фронт” для унеможливлення “кидку” у кадрових торгах” навіть хоче провести в Раді зміни до законодавства, щоб Уповноважений обирався відкритим голосуванням.  Звичайно, що за таких умов робота омбудсмена буде більш спрямована на піар, ніж на реальний захист прав людини.

Таким чином, ситуація довкола обрання Уповноваженого ВРУ з прав людини є лише елементом більш широких торгів за всі кадрові вакансії. Коаліціанти активно шукають баланс у цьому питанні, щоб ніхто не образився при розподілі даного кадрового пакета. Політики не бажають чути правозахисні організації, які наголошують на відсутності необхідного досвіду та відповідної кваліфікації у всіх заявлених кандидатів. Тобто політичний істеблішмент України не спромігся піднятись вище вузькогрупових політичних інтересів навіть у такому важливому та актуальному питанні для українців і світу загалом, як захист прав людини. Подібна ситуація досить сильно може вдарити по іміджу  нашої країни.

У зв’язку з відсутністю консенсусу між головними політичними гравцями щодо кадрових питань цілком можливим є провал голосування й тоді доведеться запускати процедуру знову і вибори омбудсмена вже просто не встигнуть провести до завершення цієї сесії. Вірогідність такої ситуації є дуже висока з огляду на те, що головний претендент Людмила Денисова отримала червону картку від правозахисників, які зайняли щодо її кандидатури негативну позицію. З огляду на це, багато депутатів можуть не захотіти ризикувати голосувати за її кандидатуру. Таким чином, Валерія Лутковська зможе залишитись на своїй посаді як мінімум до осені.

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

Вибори-2019: біло-блактиний табір

Після анексії Криму і військового конфлікту на Сході біло-блакитний або умовно “проросійський” електорат зменшився як мінімум на 5 млн потенційних виборців, однак і надалі він становить солідну частину всіх виборців країни – не менше 20-25% виборців. Для політиків, що конкурують за цю виборчу нішу, ключовим викликом на виборах-2019 буде розробка оновленої ідеологічної платформи, консолідація та спроможність організувати та відповідно умотивувати свій електорат  Внутрішні чвари та самозаспокоєння на фоні падіння ретингу влади може зіграти з біло-блакитним табором поганий жарт, лише модернізація своєї ідеології та активніша робота з виборцями може забезпечити успіх на виборах 2019 року . “Опоблок”: пов’язані рейтингом “Опозиційний блок” представляє собою розрізнені групи з окремими центрами впливу. Але в зв’язку з солідною підтримкою в суспільстві (за останніми соцопитуваннями, 8,5%) ці групи тримаються разом, незважаючи на постійні скандали, в рамках однієї політичної сили. “Опоблок” роздирають внутрішні протиріччя. Якщо раніше основний конфлікт був між групами народних депутатів, які представляють головних спонсорів – олігархів Дмитра Фірташа і Ріната Ахметова, то зараз непорозуміння виникло вже всередині групи Фірташа-Льовочкіна. “Віденський в’язень” всерйоз стурбований тим, що Льовочкін, який, можливо, доклав руку до його сьогоднішніх проблем, поступово забирає під свій контроль його активи в Україні. Протиріччя загострилися після невдалої спроби ввійти в “Опозиційний блок” одіозного політика та кума президента Росії Володимира Путіна Віктора Медведчука. Причини провалу цієї ініціативи були різними - токсичність самої особистості Медведчука, небажання пускати до своїх лав сильну особистість, яка звикла все замикати на собі, в тому числі контакти з Москвою, інші причини. У будь-якому обєднання не відбулося, а в самому “Опоблоці” посилились дезінтеграційні процеси. Від нього відкололися окремі політпроекти “За життя!” на чолі з Вадимом Рабіновичем і Євгеном Мураєвим, “Християнські соціалісти” на чолі з Михайлом Добкіним, лави “Опозиційного блоку” покинув давній соратник Медведчука Нестор Шуфрич. Навіть ті, хто залишився в лавах фракції, готують для себе альтернативні майданчики: Партія миру Вадима Новінського, Республіканська партія Юрія Бойко, Індустріальна партія Колеснікова, Українська перспектива О.Вілкула та інші. У передвиборних програмах “опозиціонери” фокусуватимуть увагу на питаннях, які зараз найбільше хвилюють їх виборців: припинити війну на Донбасі, переглянути бюджет в сторону розвитку економіки і соціальної справедливості, скасувати пенсійну реформу, зробити доступними і якісними медицину і освіту, провести податкову реформу, знизивши тиск на платників податків, задати стимули для активізації економіки, створити привабливі умови для інвесторів, забезпечить енергобезпеку країни і тепло в українських будинках, відновити фінансово-економічну стабільність, боротися з корупцією, провести децентралізацію і реформу місцевого самоврядування, а також знизити тарифи. І якщо з передвиборними гаслами позиціонування біло-блакитних політиків більш-менш зрозуміле, то з єдиним кандидатом в президенти чи списком на парламентські вибори ситуація значно складніша. Найвищий рейтинг у Юрія Бойко: згідно з останніми соцопитуваннями, 8,4% – в основному це виборці Сходу, Півдня і Донбасу. Іншим можливим кандидатом може бути Вадим Новинський, якого підтримують Українська православна церква та бізнес партнери, насамперед - Рінат Ахметов. Інший давній соратник Ахметова Борис Колесников, який “завідує” політичними проектами олігарха, навряд чи буде балотуватися, і швидше за все, підтримає Новинського. Колесніков вже реанімував свій “тіньовий” уряд і ймовірно незабаром активніше включиться в політичне життя. Попри помірковано критичну риторику діючої влади аналіз дій “Опоблоку” дає експертам підстави говорити про те, що він системно заграє з Банковою і цим ризикує втратити позицію головних опонентів нинішнього режиму. Крім того, такі загравання та поміркована позиція відкривають широке поле для маневрів для більш радикально налаштованих сил – наприклад, “За життя!” Рабіновича та Мураєва, які можуть відхопити значну частину електорату. Все це разом із внутрішніми конфліктами може відтіснити “Опоблок” з ролі головного опонента діючої влади та погіршити результати на виборчих перегонах. “Партія миру” Вадима Новинського Потенційно сильним гравцем на біло-блакитному електоральному полі буде Вадим Новинський і його рух “Партія миру”. Він може посилити розкол в “Опоблоці”. З огляду на тісні відносини Новинського з Ахметовим, з яким вони залишаються партнерами по бізнесу, його група (Олександр Вілкул, Борис Колесников та інші “ахметівці”) може піти на парламентські вибори окремою колоною. Основні електоральні зусилля “Партія миру” скоріше за все буде спрямовувати на підконтрольні території Донбасу. Тут, крім досить великого електорату Партії регіонів, допомогати їм буде благодійний фонд Ахметова, який давно і системно працює з населенням. Сім'я Вілкулів зможе забезпечити непоганий результат виборів в Дніпропетровській області. У самого Новинського хороші можливості в Миколаївській області, де у нього суднобудівний завод “Океан”, Миколаївський машинобудівний завод і ще багато різних компаній. Непросто партії Новинському доведеться в Харківській області, яку активно «окручує» “За життя!” за підтримки християнських соціалістів Добкіна. Однак у Новинського є головний агітаційний козир майже для всієї країни – підтримка УПЦ МП. Новинський добре вгадав з назвою свого політпроекту – “Партія миру”. За всіма соцопитуваннями, більше 40% респондентів називають завданням № 1 досягнення миру. А для жителів східної України це питання особливо актуальне. Крім миру, Новинський обіцяє роботу і турботу про соціально незахищені верстви населення і достатньо жорстко  критикує нинішню владу, що викликає все більше підтримку виборців. “Хто кому Рабінович?” На тлі конфліктів всередині “Опоблока” стрімко набирає популярність партія Вадима Рабиновича і Євгена Мураєва “За життя!”. Згідно з останніми соцдослідженнями, її підтримують 8,1% українців. Хоча обидві партії з проросійським ухилом, між ними існують фінансові та особисті конфлікти. Про єдиного кандидата на президентські вибори вони навряд чи домовляться. Очевидно, що Вадим Рабінович буде балотуватися окремо. Його зараз підтримують 5,5% виборців. Свій головний електорат він ділить з Юрієм Бойком – на Сході, Півдні і Донбасі. Рабінович намагається позиціонувати себе як “третю силу”: не займав високих державних постів і, як і багато українців, незадоволений ні опозиціонерами, ні владою. Владу він звинувачує в неефективності, економічній кризі, падінні рівня життя народу, а опозицію – в підіграванні владі та відсутності конструктивної позиції. У зовнішній політиці він виступає за Україну як “Швейцарію Східної Європи”, тобто за нейтралітет і самостійність. Після виходу з “Опоблоку” у Рабіновича склалися складні стосунки з Сергієм Льовочкіним. Політики продовжують обмінюватися компроматом, звинувачуючи один одного в грі в інтересах Банкової. “За життя!” і “Опоблок” сьогодні – запеклі конкуренти в таборі біло-блакитних. Так як в обох партій досить високий рейтинг, навряд чи вони об’єднаються перед виборами, хоча під тиском Москви такий варіант можливий. Усередині партії “За життя!” теж немає згоди і довіри між її засновниками. Мураєву не подобається одноосібний піар Рабіновича і те, як він приймає рішення без консультацій зі своїм партнером. Мураєв навіть підозрює Рабіновича в отриманні фінансування з боку Банкової. Він також проти розколу опозиційного табору. До розлучення справа поки не дійшла, але ситуація – напружена. Не можна не помітити зближення партії “За життя!” з Віктором Медведчуком. Під прапори політичного проекту Рабіновича приєднався вірний соратник Медведчука Нестор Шуфрич, який залишив “Оппоблок”. Правда, з фракції Шуфрич поки не виходить, щоб не втратити мандат нардепа. Медведчук вигідний Рабіновичу. Він має у своєму розпорядженні серйозні фінансові ресурси, а також завдяки зв’язкам в Кремлі може створювати хороший піар на темі війни, наприклад на питанні звільнення заручників, тощо. Феномен Мураєва і Рабіновича полягає не стільки в медійному ресурсі та значних інвестиціях з боку Медведчука, скільки в тому, що вони взяли на себе радикальну критику влади. Цим вони значно виграють у “Опоблоку”, який більше грає в піддавки з Банковою ніж її критикує. В тому вигляді, в якому зараз існує “Опоблок”, він більше є частиною правлячого естеблішменту, ніж опозицією до нього. Все це може призвести до значних втрат у їх рейтингу і їх електорат буде підхоплений більш радикальними та рішучими політичними силами з біло-блакитного табору. “Основа” “технократа” Тарути Частково за голоси біло-блакитних буде боротися Сергій Тарута і його партія “Основа”, які заявляють про себе як про конструктивну опозицію до системи державної влади взагалі і пропонують альтернативні шляхи розвитку країни. Ця партія виступає за ліберальний ринок: невтручання держави в економіку; максимальна свобода торгівлі та конкуренції; людина сама вирішує свою долю, а важливі для всього суспільства питання потрібно вирішувати спільно; влада рівновіддалена від усіх релігійних конфесій. Лідер партії позиціонує себе як технократ, а своїх соратників – як людей справи. Кістяк його партії складають ті, хто працював на серйозних посадах при екс-президенті Януковичу - Андрій Ніколаєнко, колишній голова Кіровоградської ОДА, Ярослав Арсірій, заступник міністра і директор департаменту в Мінкульті і заступник голови Кіровоградської ОДА, а також Володимир Полочанінов, екс-нардеп від “Батьківщини”. Тарута – частий гість на телевізійних ефірах, а його партія активно рекламується на білбордах. Сергій Олексійович намагається представити свою силу як прогресивну, ліберальну, непопулістські, розумну “третю силу”. “Основа” намагається грати на двох електоральних полях. Озвучені ідеї ближчі до ліберально-демократичного табору, а ось особистості більш зрозумілі для біло-блакитного електорату. Тарута критикує Мінський процес і політику Києва щодо реінтеграції Донбасу. Поки помітного рейтингу ні у Тарути, ні у його партії немає. “Технократ” Тарута шукає більш впливових союзників. У нього непогані відносини з олігархами Віктором Пінчуком і Рінатом Ахметовим, в політиці – з Юлією Тимошенко. В експертному середовищі навіть обговорюють можливий союз в форматі Тимошенко – президент, Тарута – прем’єр-міністр. Перспективи такого співробітництва є доволі сумнівними. Але очевидно, що Тарута може бути корисний Тимошенко в боротьбі за президентський пост, наприклад як антагоніст  Анатолія Гриценка. “Наш край” За голоси прихильників біло-блакитних буде воювати і “Наш край”. Його створенням свого часу займався заступник голови Адміністрації президента Віталій Ковальчук. У “Наш край” в основному увійшли колишні недискредитовані “регіонали»” (Антон Кіссе, Олександр Фельдман та Сергій Кальцев), які позиціонують себе як господарники і патріоти своєї малої батьківщини. Як такої традиційної ідеології у партії “Наш край” немає. Їх важко віднести до правих або лівих. Вони концентрують увагу на місцевих проблемах і за рахунок цього планують підняти свою підтримку серед виборців, для яких гарна школа на сусідній вулиці або заасфальтована дорога – головний пріоритет. Представники “Нашого краю”, як правило, лояльні до влади, але разом з тим дотримуються помірно опозиційної риторики, щоб не втратити біло-блакитний електорат. У партії є низка проблем. По-перше, за контроль над нею конкурують в оточенні Порошенка Ігор Кононенко та Віталій Ковальчук. По-друге, у партії поки що немає харизматичного лідера, через що цій політсилі буде не просто вийти на національний рівень. Партія “Відродження” Ще один політпроект, який публічно заявляє про свою опозиційність, а на ділі підіграє владі, претендує на голоси прихильників біло-блакитних – партія “Відродження”. Як і “Наш край”, ця партія стала притулком для регіоналів, які не хотіли себе більше асоціювати з колишніми бенефіціарами Партії регіонів – Льовочкіним, Ахметовим та ін. Найбільш відомі особи в «Відродженні» - Віктор Бондар, Антон Яценко, Віктор Остапчук, Володимир Пилипенко, Віталій Хомутинник. Головні політичні меседжі партії зводяться до економічних реформ (пропонується впровадження принципу економічного націоналізму) і зміни в системі оподаткування. Партія виграє наявністю депутатської групи в парламенті, але явно програє в підтримці населення. На майбутніх виборах “Відродження” робитиме ставку на мажоритарних кандидатів, а з фінансуванням через держбюджет може допомогти Банкова. “Ліва опозиція”: повсталі з попелу На сході і Донбасі серед електорату біло-блакитних користується деякою підтримкою рух “Ліва опозиція”. У це всеукраїнське громадське об’єднання лівих і лівоцентристських сил увійшли п’ять партій і 13 громадських організацій. Його очолили голова забороненої КПУ Петро Симоненко і його соратник, видатний ветеран-комуніст Георгій Крючков, лідер Прогресивної соцпартії Наталія Вітренко, колишній директор Українського інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко, а також спортсмен-легкоатлет Рудольф Поварницин. Після заборони КПУ і розвалу СПУ на лівому ідеологічному фланзі утворився вакуум, заповнити який і спробують “повсталі з політичного попелища” ліві політики. Риторика їх “Лівої опозиції” – маргінальна, проросійська і антизахідна. Революцію гідності вони називають держпереворотом, після якого Україна втратила економічний і політичний суверенітет. Нормальний розвиток України можливий лише разом з Росією і Білоруссю. А курс на інтеграцію в Європу призведе до деградації української держави. Своїми цілями рух “Ліва опозиція” оголосив відновлення добрих відносин з Росією, вступ до Митного союзу, визнання російської мови другою державною. Звичайно, з такою риторикою цей політпроект не отримає багато голосів, але зможе відтягнути певний відсоток у “Опоблока” і “За життя!”. Боротьба між опозиційними біло-блакитними силами згубна для них і грає на руку Банковій. Президенту Порошенко дуже важливо не допустити єдиного кандидата для цієї частини електорату. Йому вигідно, щоб вони йшли розрізнені і конкурували між собою. Порошенко також вигідно відіграти сценарій другого туру зі спаринг-партнером в особі Бойка або Рабіновича. Коли українським виборцем буде запропонований вибір з двох зол, навряд чи вони наразі виберуть кандидата від біло-блакитних, і Порошенко буде виглядати явно краще. Незважаючи на конфлікти в біло-блакитному таборі, політики, що представляють його, відрізняються певною дисциплінованістю, яка в першу чергу ґрунтується на економічних інтересах. Тому є ймовірність, що вже до осені єдиним кандидатом більшість біло-блакитних, включаючи Новинського з Рабіновичем, підтримає Юрія Бойка на виборах президента в 2019 році. У інших рейтинги – слабкі. Тарута зі своєю “Основою”, швидше за все, виступить на стороні Тимошенко. Добкін буде діяти так, як його направить Медведчук, а нові старі “ліві” будуть рухатись у напрямку вказаному Москвою. Загалом біло-блакитний політикум – це відображення декількох олігархічних груп. Насамперед мова йде про великі групи Фірташа-Льовочкіна-Бойка та Ахметова, а також невеликі групи Пінчука та Коломойскього. Саме ці акціонери вирішують все і визначають архітектуру взаємовідносин між підконтрольними їм політичними групами та силами. Між цими акціонерами існують великі суперечки, вони ніяк не можуть доповнитися ні до розподілу їхнього місця в українській економіці, ні щодо того, хто має бути президентом – арбітром у відносинах між олігархами і гарантом виконання досягнутих між ними домовленостей. Крім того, Порошенко досить добре вміє грати на їхніх розходженнях. Попередньо він показово обнулив позиції найсильнішого після Революції гідності олігарха – Ігоря Коломойського, а інші тепер остерігаються вступати з ним у пряме протистояння. Це все напряму екстраполюється на біло-блакитний опозиційний політикум, який дуже різнобічний і дотепер, на відміну від Тимошенко, Гриценко та інших політиків, не прийняв рішення у якому форматі йти на вибори (єдиний кандидат чи декілька, об’єднана політична сила чи кілька різних). Вони могли би бути альтернативою нинішній владі, але в силу того, що вони розрізнені і не проявляють належної активності, на відміну від інших, може відбутись так, що у другому турі президентських виборів не вони будуть опонувати Порошенку, а з’являться зовсім інші політичні фігури. І може скластись ситуація, за якої “Опоблок” з головних опозиціонерів нинішньої влади перетворяться на аутсайдерів. І це буде та ціна, яку вони заплатять за неспроможність домовлятись, за орієнтацію не на виборця, а на спонсорів і за очікування, що до перемоги їх винесе хвиля невдоволення владою, яка наразі може підхопити інших гравців.  

Внутрішня політика

Воркшоп Посланниці толерантності ПРООН в Україні Алевтини Кахідзе: "Про громадянство людей, тварин і рослин"

21 червня у музеї «Територія Терору» відбувся воркшоп для освітян та музейників міста «З дітьми про громадянство людей, тварин і рослин», який проводила  концептуальна художниця, лауреатка премії ім. Казимира Малевича, Посланниця з толерантності Програми розвитку ООН в Україні Алевтина Кахідзе. «Восени 2016 року в одній сільській школі мене запросили до співпраці над Стендом патріотичного виховання, мовляв «зараз в кожній школі має бути». Тоді я подумала: що саме я можу запропонувати дітям для такої складної теми – як виховується патріотизм, і хто такий патріот, і чи потрібно про це говорити? Мені потрібно було більше року, щоб з’явилися перші ескізи стенду — чорно-білі малюнки із запитаннями, на які дитина може домалювати свої відповіді або скористатися моїми підказками. Працюючи над стендом, який я назвала «З дітьми про громадянство людей, тварин і рослин», я проговорювала запитання для стенда із моїми друзями та колегами аби уявити розмови, яку мені б хотілося мати із дітьми. Стенд майже готовий і я встигла його перевірити із дітьми — це дійсно працює», − зазначила Алевтина Кахідзе. В ході заходу було презентовано напрацювання авторки щодо її проекту «З дітьми про громадянство людей, тварин і рослин», аби торкнутися складних питань толерантності у розмовах із дітьми щодо патріотизму. Захід відбувся в рамках комунікаційної кампанії "Віднайти повагу", метою якої є зменшення поляризації суспільних настроїв та посилення діалогу серед різних соціальних груп. Кампанія реалізовується Міжнародним центром перспективних досліджень за підтримки Програми розвитку ООН в Україні.                                  Відео доступне за посиланням: https://www.facebook.com/TerritoryTerror/videos/1723786367705763/

Внутрішня політика

МЦПД оголошує початок реєстрації на тренінг "Вибори з чорного ходу: те, про що ви здогадувались, але соромились запитати"

Міжнародний Центр Перспективних Досліджень та визнані фахівці у сфері виборчих технологій проведуть тренінг для майбутніх кандидатів, керівників виборчих штабів, політконсультантів та всіх, хто прагне перемогти на виборах. Завдяки тренінгу вже під час наступних виборів ви зможете успішно використати набуті знання та вміння. Ефективна передвиборча програма, способи взаємодії з різними категоріями виборців: секрети як перетворити виборців на електорат-підтримки саме вашого кандидата. Перевірені технології: що працює навіть у "безнадійних" кандидатів. Особливості формування команди: керівники vs польовики та хто саме вам потрібен? Таємниці політичної реклами, яка реально працює на рейтинг. Протидія “чорному PR”, юридичні аспекти та інші нюанси підготовки і проведення передвиборчої боротьби з єдиною метою – успішна виборча кампанія.Фінансове планування витрат: вибори для студентів та мільйонерів. Про все це (та не тільки) розкажуть наші тренери: • Кость Бондаренко – політолог, історик, кандидат політичних наук, голова Фонду "Українська політика"; • Валерій Гончарук – доцент кафедри політичних наук Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, керівник департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій; • Кирило Куликов – український політик, Народний депутат України VI скликання. Основні теми курсу: 1. Що потрібно знати про виборчі кампанії і чим вони відрізняються? 2. Ефективність застосування виборчих технологій. 3. Крок за кроком до перемоги на виборах. 4. Використання «Big Data» у виборчій кампанії 5. «Чорні» технології (або «чорний» PR) як засіб ведення виборчої кампанії. 6. Безпека виборчих кампаній. 7. Виборча кампанія як соціальний ліфт. Програма тренінгу також включає можливість участі у майстер-класі на тему: «Чорний PR – бруд на виборах чи ліки від буденності?» Відвідувачі отримають: • Релевантний досвід і корисний контент • Довідкові та практичні матеріали • Ґрунтовну інструкцію з проведення передвиборчих кампаній • Сертифікати учасників тренінгу • Ефективний нетворкінг та зв'язки Час та дата проведення: 13 та 14 червня 2018 року о 18:00 - 20:30 Місце проведення: м. Київ, вул. Інститутська, 17/5, офіс 15. Вартість участі у тренінгу для тих, хто зареєструється до 8 червня - 1200 гривень. Після вищевказаної дати, вартість участі складатиме 1500 гривень. Особливі умови участі для студентів: знижка 30%. ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ ТА УТОЧНЕННЯ ІНШИХ ДЕТАЛЕЙ ПРОСИМО ЗАПОВНИТИ ФОРМУ ЗА ПОСИЛАННЯМ:  https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdn6DwYBA8EnFtLBPCsEz0HR3pWTPZ1Rv_0Tg3LUO0rWyYAoQ/viewform У разі виникнення додаткових запитань, пропозицій, просимо звертатися за тел. +38 (044) 253-52-29, (068) 831-94-69.

Внутрішня політика

Дипломатичний брифінг "Inside Ukraine"

Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень представили 78-й випуск аналітичного вісника Inside Ukraine. Традиційний дипломатичний брифінг відбувся 23 травня у Посольстві Швеції в Україні. Частина "Державні рішення" стосувалася можливих стратегій на найближче майбутнє щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, Микола Капітоненко, зазначив, що конфлікт є головною гарячою точкою Європи. Він являє собою не тільки масштабне поле битви і місце проектування величезного російського військового потенціалу, але також джерело транснаціональних загроз для сусідніх країн та фактором, який негативно впливає на регіональну безпеку в цілому. Щодо придністровського досвіду врегулювання, то варто зазначити, що обидва конфлікти не мають етнічного походження: не існує придністровського етносу, а також етносу Донбасу. Однак в обох випадках ідентичність сконструйована навколо мови та тлумачень історії. Економічний блок представлений аналізом надійності та ключових показників банківської системи. Єгор Киян, експерт з економічних питань, зауважив, що проблемні кредити – це наслідок необережної та інколи «цілеспрямованої» політики самих банків. І попри очікуване банками пожвавлення кредитування, обсяг непрацюючих кредитів залишається незмінним, а інколи демонструє тенденцію до збільшення. Нещодавнє створення «кредитного реєстру» лише полегшить процедуру верифікації клієнтів банку. Саму ж проблему вже існуючих непрацюючих кредитів такий реєстр не вирішить. Питання не зможе вирішити і прийнятий у першому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», оскільки цей документ більше орієнтований на спрощення процесу стягнення боргів, а не на подолання першопричин появи «проблемних» кредитів. Аспект політичної конкуренції стосувався теми, що наразі в Україні існує значний запит на альтернативних політиків, “третю силу” або альтер-еліту, яка, на думку українців, повинна привнести нову якість у розбудову держави.  Є великий попит на рішучі перетворення, радикальні та ефективні зміни, але чи існує гідна пропозиція? І чи не стане “третя сила” на виборах 2019 звичайною політичною технологією, яка допоможе новим політичним проектам лише отримати доступ до державних посад без подальших якісних метаморфозів існуючої суспільної системи?  Звертайтесь для отримання більш детальної інформації, замовлення, попереднього перегляду випуску і ознайомлення з умовами підписки: e-mail: office@icps.com.ua тел. (044) 253-22-29, (068) 831-94-69      

Внутрішня політика

МЦПД розпочинає прийом заявок на участь у проекті «Інтеграція ВПО в місцеві громади. Навчальна програма в Німеччині»

Міжнародний центр перспективних досліджень у співпраці з Cultural Vistas (Німеччина) та за підтримки  Міністерства закордонних справ Німеччини розпочинає проект з підтримки українських активістів та експертів, які залучені до інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у місцеві громади в Україні.  З цією метою, 13 учасників з різних регіонів України, які будуть обрані на основі конкурсного відбору, відвідають шестиденний навчальний тренінг у м. Берлін та отримають змогу вдосконалити навички з стимулювання інтеграції ВПО у приймаючі громади. Починаючи з 2015 року, Німеччина активно випробовує різні ініціативи з покращення інтеграції мігрантів, багато з яких ґрунтуються на співпраці з місцевими або регіональними організаціями та відданості окремих громадян щодо адаптації переселенців до нових умов. У той же час, Німеччина зіштовхнулась з хвилею негативного сприйняття, що викликало виникнення багатьох непорозумінь та культурних стереотипів. До мінімізації наслідків таких тенденцій в Німеччині активно приєднались представники громадянського суспільства задля надання підтримки «новачкам в суспільстві» незалежно від регіону їхнього походження, політичних вподобань, релігії тощо. Саме з метою обміну досвідом в даному питанні МЦПД ініціює навчальну програму для українських колег.    Учасники програми отримають змогу ознайомитись з досвідом німецьких колег в питаннях подолання несприйняття, стереотипів, непорозумінь та розробити свої власні рішення щодо покращення інтеграції ВПО у відповідності до українського контексту. Крім того, навчальна програма передбачає вивчення німецької моделі возз'єднання 1990-1991 рр. та імплементацію рішень, які були направлені на об’єднання двох соціо-політичних культур (Східна та Західна Німеччина) тих часів. Термін проходження навчання в Німеччині: 24 - 29 вересня 2018 р. Після повернення до своїх громад в Україні учасники повинні будуть організувати заходи з залученням ВПО та представників приймаючих громад задля обговорення набутого досвіду та пошуку шляхів подолання викликів, з якими стикаються ВПО в Україні. Мова тренінгів: англійська, німецька. Синхронний переклад на українську забезпечується. Транспортні витрати, а також витрати на проживання покриваються організаторами програми. Для участі в проекті необхідно: - бути залученим до процесу інтеграції ВПО у місцеві громади; брати участь у проектах, спрямованих на покращення інтеграції ВПО; активно цікавитись та досліджувати дану тематику; прагнути покращити ситуацію з взаємодією ВПО та приймаючими громадами в Україні; - володіти англійською мовою на базовому розмовному рівні; - мати діючий біометричний закордонний паспорт. В іншому випадку – учасник матиме самостійно пройти процедуру отримання візи до Німеччини; - надіслати резюме та мотиваційний лист з обґрунтуванням Вашої зацікавленості у програмі та описом відповідного досвіду на адресу електронної пошти office@icps.com.ua Обмеження щодо участі в програмі: учасниками проекту не можуть бути державні службовці та представники місцевої влади Кінцевий термін подачі заявок: 4 червня 2018 р. У випадку виникнення питань, звертайтеся, будь ласка, за тел.: +38 044 253 52 29;  +38 068 194 94 04.