Внутрішня політика

Івано-Франківськ долучився до національного конституційного діалогу

08.12.2015

В Прикарпатському університеті відбулась презентація проекту "Використання світового експертного досвіду та проведення публічних консультацій в процесі внесення змін до Конституції України".

 

Участь у дискусії взяли фахівці в сфері конституційного права а також громадські активісти, представники органів місцевого самоврядування, науковці, журналісти, повідомляє новинар "Фіртки".

Захід пройшов в рамках проекту «Використання світового експертного досвіду та проведення публічних консультацій в процесі внесення змін до Конституції України», що впроваджується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Загальносуспільна напруга в Україні формує нові запити сусупільства до змін і фундаментом майбутніх перетворень може стати робота над положеннями нової Конституції.

«Саме наша організація є ініціатором цього заходу і ми проводимо його по всій Україні, спочатку в обласних центрах, потім у прифронтовій зоні. Ми акцентуємо увагу не на суті самих змін а на змісті процесу. Це має бути не закритий процес, а національний діалог, коли кожен громадянин може взяти участь в обговоренні положень Конституції і відповідно запропонувати якісь зміни», - зазначив директор міжнародного центру перспективних досліджень Сергій Кіщенко.

На думку експертів Конституція, яка приймається за результатами широкого суспільного обговорення , має не лише більшу легітимність, а й створює у громадян відчуття відповідальності та виробляє бажання захищати цю Конституцію, відстоювати її положення.

«До кінця цього року Парламент повинен розглянути і проголосувати чи не проголосувати 300-стами голосами за зміни до Конституції. З цого приводу є досить гостра полеміка, яка стосується і питання децентралізації, і питання так званого «особливого» статусу Донбасу, яке найбільше розколює укрраїнське суспільство. Ми не можемо сказати чи в Парламенті знайдеться 300 голосів необхідних для внесення змін до Конституції. Якщо їх не набереться, то постає питання яка ж тоді альтернатива. А саме не змін до Конституції діючим складом Парламенту, а прийняття нового тексту Конституції , спеціально скликаними установчими зборами, куди оберуть не політиків, а юристів, експертів, філософів, представників духовенства. Для того, щоб запустити цей процес, наша коаліція написала закон і найближчим часом ми запропонуємо його на розгляд Верховної Ради. І якщо Верховна Рада погодиться з такою логікою, то це б відкрило дорогу до обрання в 2016 році спеціальних установчих зборів, завданням яких буде написати, прийняти Конституцію і винести її на всенародне обговорення», - наголосив народний депутат України V, VI, VIIскликань Тарас Стецьків.

Також Тарас Стецьків звернув увагу на те, що в установчі збори мають входити не діючі політики, судді і міністри, а мають обиратися люди, які не мають відношення до влади і особи, які розроблятимуть Конституцію, не мають права на протязі 10 років бути народними депутатами та міністрами.

Народний депутат наголосив, що в новій Конституції статус окупованих територій Донбасу та анексованого Криму мають бути визнаними тимчасово окупованими територіями без жодних «особливих» статусів.

«Саме цей «особливий» статус є гангреною і який дезінтегрує і фрагментує українську державу. Під зовнішнім тиском запакували в змінах до Конституції і децентралізацію, яка потрібна і «особливий» статус, який є категорично несприйнятним, це власне вносить розкол у Парламенті.Якщо в суспільстві буде належна політична згода, то процес прийняття Конституції через установчі збори завершиться на протязі 2016 року», - пояснив нардеп.

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

Вісник регіональної прозорості. Випуск 3

Пропонуємо вашій увазі третій випуск аналітично-інформаційного продукту Міжнародного центру перспективних досліджень – «Вісник регіональної прозорості», який розроблено в рамках реалізації проекту «Транспарентність, фінансове здоров’я та конкурентоспроможність місцевого самоврядування в Україні» (надалі – Проект), що реалізується МЦПД та словацькою недержавною неприбутковою організацією INEKO за фінансової підтримки Посольства США в Україні. У віснику ви зможете ознайомитися з напрацюваннями Проекту та його перебігом, а також з різноманітними матеріалами, присвяченими підвищенню прозорості, фінансової спроможності та конкурентоспроможності місцевих органів влади, а також питаннями, пов’язаними з висвітленням реформи децентралізації.  У цьому випуску пропонуємо вашій увазі матеріали, що присвячені : Викриттю корупційних дій  міськради Кропивницького; Зловживанням в сфері комунальної власності у Львові Тендерам на державні закупівлі в Черкасах та «традиційним» переможцям цих тендерів Масовому «дерибану» комунальних приміщень в Одесі Специфіці ремонту доріг  в Чернівцях Рекомендаціям місцевій владі щодо покращення прозорості та відкритості бюджетних процесів за участю громадян. Слідкуйте за оновленням наших регіональних рейтингів! Рейтинг найбільш прозорих 50 міст України  та 22 областей    можна знайти за посиланням http://transparency.icps.com.ua Рейтинг найбільш фінансово спроможних областей та міст України можна знайти за посиланням http://budgets.icps.com.ua  Рейтинг областей за рівнем розвитку регіонального бізнес-середовища можна знайти за посиланням  http://http://competitiveness.icps.com.ua Подробиці у віснику: /assets/uploads/images/images/eu/08_nl.pdf

Внутрішня політика

Вісник регіональної прозорості. Випуск 2

Пропонуємо вашій увазі другий випуск аналітично-інформаційного продукту Міжнародного центру перспективних досліджень – ​«Вісник регіональної прозорості», який розроблено в рамках реалізації проекту «Транспарентність, фінансове здоров’я та конкурентоспроможність місцевого самоврядування в Україні», що реалізується МЦПД та словацькою недержавною неприбутковою організацією INEKO за фінансової підтримки Посольства США в Україні. У віснику ви зможете ознайомитися з напрацюваннями Проекту та його перебігом, а також з різноманітними матеріалами, присвяченими підвищенню прозорості, фінансової спроможності та конкурентоспроможності місцевих органів влади, а також питаннями, пов’язаними з висвітленням реформи децентралізації. У цьому випуску пропонуємо вашій увазі матеріали, що присвячені: Презентації  рейтингу  прозорості 22-ох регіонів України, розробленого експертами МЦПД (Україна) та Transparency International Словаччина; Порушенням процедурних питань у Хмельницькій міськраді при підготовці чергової сесії; Закупці Чернівецькою міською радою вживаних тролейбусів в аварійному стані; Аналізу позиції міста Одеса в рейтингу прозорості міст; Зловживанням у місті Кропивницький при озелененні міста; Викриттю  окремих схем дискримінації учасників торгів при  здійсненні державних закупівель; Рекомендаціям місцевій владі щодо покращення прозорості  та відкритості  бюджетних процесів за участю громадян. Повна версія Вісника - /assets/uploads/images/images/eu/nl_02_07_17_.pdf

Внутрішня політика

МЦПД провів дипломатичний брифінг

Вже традиційно МЦПД представив аналітичний вісник Inside Ukraine дипломатичному корпусу. Ігор Петренко, в частині державні рішення, підбив підсумки трьох років президентства Петра Порошенка. Щодо сфери зовнішньої політики, то Україна досягла прогресу на шляху європейської інтеграції. Набула чинності Угода про асоціацію між Україною та ЄС, застосовується поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ), яка спрощує доступ українських товарів на ринок ЄС. З 11 червня 2017 року почав діяти безвізовий режим, який став одним з найвідчутніших здобутків України, - зауважила Ірина Івашко. За президентства Порошенка Україна фактично вичерпала «вікно можливостей» у сфері євроінтеграції, які ЄС готовий був надати Києву на нинішньому етапі. Як наслідок, у найближчому майбутньому пріоритетність проєвропейського вектору України може опинитися в залежності від готовності ЄС запропонувати нові формати зближення чи інші привабливі стимули для внутрішніх перетворень за відсутності перспективи членства в ЄС. Старший економіст Василь Поворозник, зазначив, що зі здобуттям незалежності для України, що успадкувала радянську систему пенсійного забезпечення, яка передбачала тільки солідарний рівень, гостро постало питання формування нової пенсійної системи, яка відповідала б актуальним соціально-економічним умовам. 25 років в Україні тривають спроби здійснити пенсійну реформу, проте результат поки що не втішний. Адже запропонований урядом проект важко назвати повно- цінною системною реформою, яка кардинально змінить існуючу пенсійну реформу. Також слід враховувати, що формування ефективної пенсійної системи потребує цілого ряду реформ в суміжних сферах, як то фінансова, податкова та соціальна

Внутрішня політика

Вибори омбудсмена: піклування про захист прав людини чи політичні торги?

6 червня Верховна Рада України планувала розглянути питання призначення уповноваженого з прав людини.  У зв’язку з цим посилилась боротьба за дане крісло між різними політичними силами, а також громадськими організаціями. Гостроти цій ситуації надають можливі дострокові парламентські вибори, можливе переформатування уряду й загальні міжгрупові суперечності та боротьба всередині коаліції. П’ять років тому Верховна Рада з другої спроби обрала омбудсмена України. На голосування вносили лише одну кандидатуру – урядову уповноважену у Європейському суді з прав людини Валерію Лутковську. Її підтримали 252 народні депутати. Присягу Валерія Лутковська приймала під вигуки “Ганьба”. Різні політсили не раз намагалися ініціювати її відставку. Попри це, Валерія Лутковська протрималась до кінця п’ятирічного терміну. Правозахисники позитивно оцінюють результати її роботи зазначаючи, що вона тісно співпрацювала з громадянським суспільством та правозахисними організаціями, що її офіс став відкритим, а розроблений за її каденції національний превентивний механізм довів свою дієвість. Загалом Валерія Лутковська офіс залишати не поспішає, а її команда впевнена, що із завданнями впорались добре. Попередниця Валерії Лутковської Ніна Карпачова працювала уповноваженим з 14 квітня 1998 до 27 квітня 2012 року. Правозахисники не довіряють політикам і переконані, що, якщо пошуком кандидатів будуть займатися лише політики, то й новий уповноважений буде політично залежним. Тому вони вимагають від Парламенту провести відкритий конкурс. Про це йдеться у відкритій заяві низки організацій, зокрема Amnesty International, Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру громадянських свобод. Вони вимагають гарантувати відповідність кандидатів професійним стандартам та їхню незалежність від впливу партійних інтересів. Також зазначається, що кандидати на посаду Омбудсмена мають відповідати низці критеріїв, зокрема, володіти глибоким знанням міжнародних стандартів прав людини, мати тривалий досвід правозахисної роботи і бути незалежними від будь-яких політичних сил. Якщо говорити про формальні вимоги до кандидатів на цю посаду, то відповідно до закону Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Крім того, не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення. Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії. Процедура призначення омбудсмена передбачає таємне голосування бюлетенями. Якщо в першому турі голосування ніхто з кандидатів не набере необхідної кількості голосів, потім двоє з тих, хто займе перші місця, будуть ставитися на повторне голосування (знову бюлетенями). Тим часом в Парламенті вже визначились із своїми кандидатами. Щоправда через невідповідність вимогам не змогли претендувати на цю посаду відомий правозахисник Георгій Логвінський та перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко. Наразі, на крісло омбудсмена претендує голова комітету з питань соцполітики та представниця “Народного фронту” Людмила Денісова, депутат від БПП, відомий адвокат Сергій Алексєєв та громадський діяч, адвокат Ігоря Мосійчука – Андрій Мамалига. Політичну заангажованість закидають усім претендентам. Двоє з них – Людмила Денісова та Сергій Алексєєв – чинні народні депутати, входять до складу політичних партій та фракцій, а Андрія Мамалигу активно підтримує “Радикальна партія” Олега Ляшка, хоча він це активно заперечує. На думку представників правозахисних організацій жоден із цих кандидатів немає достатнього досвіду правозахисної діяльності, оскільки юридичні та адвокатські послуги Сергія Алексєєва та Андрія Мамалиги не мають нічого спільного із захистом прав людей. Людмила Денисова ж хоча і має юридичну освіту, але за спеціальністю практично не працювала. Заполітизований характер виборів Уповноваженого в Україні викликає занепокоєння в Європі, про це йдеться в листі Європейської мережі омбудсменів (входять представники 40 країн). Також бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ у зверненні до Спікера ВРУ Андрія Парубія рекомендувало Верховній Раді змінити поточний порядок обрання і призначення омбудсмена та максимально його деполітизувати. Якщо аналізувати ситуацію з точки зору української практики призначення на посади за партійним квотам та поглянути на ситуації ширше, то можна припустити, що посада омбудсмена стане об’єктом політичних домовленостей (а точніше торгів) між БПП та “Народним фронтом”. Можливим варіантом торгів може стати обрання на посаду Уповноваженого Людмили Денисової, замість того за БПП залишиться квота щодо голови Рахункової плати. Також, це питання може бути підв’язано під обрання членів ЦВК. Крім того, вакантними є посади голів Нацбанку та Фонду держмайна, аудитора НАБУ. Є також три вакансії в Кабміні – міністр охорони здоров’я Уляна Супрун з липня минулого року перебуває у статусі “виконувача обов’язків”, після відставки Тараса Кутового на торги виставлене й крісло міністра аграрної політики, а також після заяви про відставку Юрія Стеця зависає крісло міністра інформаційної політики. Закономірно постає питання чому навколо цієї посади розгортається така запекла політична боротьба? Насправді омбудсмен в Україні – посада декларативно-дорадча, хоча у зв’язку з анексією Криму та війною на Сході її значення зросло. Уповноважений має право невідкладного прийому та безперешкодного відвідування державних органів та інших установ незалежно від форми власності, звертатись до Конституційного суду України, подавати позови до суду, проводити відповідні перевірки тощо. Тобто при грамотній побудові роботи дана посадова особа може принести досить багато політичних дивідендів для партії, яка її туди делегувала, а це дуже важливо в умовах “загрози” дострокових парламентських виборів, особливо для тих політичних сил, які мають низьку електоральну підтримку як, наприклад, “Народний фронт”. Показовим є те, що для соратників Яценюка та Авакова посада омбудсмена раптом виявилася принциповою. “Народний фронт” для унеможливлення “кидку” у кадрових торгах” навіть хоче провести в Раді зміни до законодавства, щоб Уповноважений обирався відкритим голосуванням.  Звичайно, що за таких умов робота омбудсмена буде більш спрямована на піар, ніж на реальний захист прав людини. Таким чином, ситуація довкола обрання Уповноваженого ВРУ з прав людини є лише елементом більш широких торгів за всі кадрові вакансії. Коаліціанти активно шукають баланс у цьому питанні, щоб ніхто не образився при розподілі даного кадрового пакета. Політики не бажають чути правозахисні організації, які наголошують на відсутності необхідного досвіду та відповідної кваліфікації у всіх заявлених кандидатів. Тобто політичний істеблішмент України не спромігся піднятись вище вузькогрупових політичних інтересів навіть у такому важливому та актуальному питанні для українців і світу загалом, як захист прав людини. Подібна ситуація досить сильно може вдарити по іміджу  нашої країни. У зв’язку з відсутністю консенсусу між головними політичними гравцями щодо кадрових питань цілком можливим є провал голосування й тоді доведеться запускати процедуру знову і вибори омбудсмена вже просто не встигнуть провести до завершення цієї сесії. Вірогідність такої ситуації є дуже висока з огляду на те, що головний претендент Людмила Денисова отримала червону картку від правозахисників, які зайняли щодо її кандидатури негативну позицію. З огляду на це, багато депутатів можуть не захотіти ризикувати голосувати за її кандидатуру. Таким чином, Валерія Лутковська зможе залишитись на своїй посаді як мінімум до осені.

Внутрішня політика

Вибори в ОТГ: результати, тенденції та парламентські перспективи політичних партій

Перший етап місцевих виборів в ОТГ впевнено виграла партія влади «БПП-Солідарність», яка за допомогою технологічних проектів «Наш край», «Аграрна партія» та самовисуванців сформує свою більшість в значній кількості територіальних громад. З високою ймовірністю, влада використає дану виграшну схему і на наступних парламентських виборах. Друге місце зайняла партія «Батьківщина», яка змогла зайняти чітку опозиційну нішу по відношенню до Петра Порошенка. «Батьківщина» здобула високі результати завдяки експлуатації на місцевому рівні пенсійної та земельної реформи. Разом з тим, на фоні невиразної кампанії Радикальної партії Ляшка та Опозиційного блоку, значно підсилили свої позиції технологічні проекти влади – «Наш край» та «Аграрна партія», які при збереженні існуючої електоральної динаміки, мають добрі шанси потрапити в новий парламент. Адміністрація президента пішла на вибори декількома колонами, що дало змогу владі отримати дуже хороші результати. Зокрема, на Сході та Півдні України проект «Наш край» продемонстрував дуже хороші результати, які дозволили випередити «Опозиційний блок», який переживає організаційну, ідеологічну та фінансову кризу. В свою чергу, інший технологічний проект влади «Аграрна партія» - зуміла нав’язати електоральну боротьбу «Батьківщині» та Радикальній партії Олега Ляшка, чий виборець зосереджений в селах та малих містечках. «Аграрна партія» також критикувала земельну і пенсійну реформи, що дозволило їй поборотися за виборців на опозиційному полі. Наявність значних фінансових ресурсів та сильний кадровий актив на місцях, дозволили «Аграрній партії» отримати високий четвертий результат. Також Адміністрація президента може записувати у свій актив значну частину депутатів-самовисуванців, які після перемоги на виборах вступлять в правлячу партію, або ж неформально будуть підтримувати «БПП-Солідарність». За даними ЦВК, всього на виборах в ОТГ перемогло 269 самовисуванців. Таким чином, за результатами місцевих виборів в ОТГ впевнену перемогу здобули представники правлячої партії «БПП-Солідарність», які за допомогою самовисуванців та афільованих партійних проектів здобули близько 60% мандатів в місцевих радах. Друге місце здобула партія «Батьківщина», яка на місцевому рівні провела вдалу агітаційну роботу щодо критики земельної та пенсійної реформи. Також варто зазначити, що партія «Батьківщина» має одну із найсильніших партійних та організаційних структур в Україні, які упродовж останніх 15 років регулярно приймають участь у виборчих кампаніях. Аналіз результатів місцевих виборів свідчить, що найкращі результати партія Юлії Тимошенко продемонструвала в центральних та південних регіонах України. На цих територіях особливо розвинуті малі та середні фермерські господарства, що дуже боляче реагують на питання продажі землі, яке активно використовує партія «Батьківщина» в процесі політичної конкуренції. Слабкі результати на виборах в громадах показала також і Радикальна партія Ляшка, головними конкурентами якої виступають «Батьківщина» та «Аграрна партія». Також у виборчому процесі приймали участь парламентські партії «Самопоміч» та «Народний фронт», які продемонстрували дуже слабкі результати. Це пояснюється загальним падінням рейтингів партій Яценюка і Садового, а також дуже слабкою організаційною та партійною структурами. Цікаво відзначити, що «Народний фронт» вирішив дистанціюватися від «БПП», і в деяких регіонах все-таки виставив своїх кандидатів, які виграли вибори. Партія «УКРОП» продемонструвала дуже хороші показники в своєму базовому регіоні – на Волині, а також по Західній Україні в цілому. Відносний успіх партії «УКРОП» пояснюється також провалом іншої націоналістичної партії «Свобода», яка не змогла закріпитися в центральній Україні. Інший гравець на правому фланзі – «Національний корпус» Білецького не приймав участі у місцевих виборах. Також про себе заявила новостворена партія Валентина Наливайченка «Справедливість», представники якої здобули 20 мандатів в громадах. Партія Наливайченка намагалася висувати максимальну кількість своїх кандидатів по всіх округах, тим самим демонструючи своє бажання приймати участь в наступних парламентських виборах. Однією із головних тенденцій місцевих виборів є участь у виборчій кампанії регіональних політичних проектів, таких як «Черкащани» чи «Єдиний центр», які орієнтуються на регіональні еліти, що мають великі ресурси та сильний вплив в окремих громадах.  Вибори проходили в умовах мобілізації адміністративного ресурсу зі сторони партії влади, яка намагалася за рахунок самовисуванців максимально збільшити своє представництво в місцевих радах. Також місцеві вибори в ОТГ продемонстрували той факт, що політичні партії активно змагалися за фінансових спонсорів, які вже тепер приглядаються до потенційних успішних проектів, які можуть бути профінансовані на наступних парламентських виборах. Таким чином, усі без винятку політичні партії розглядають місцеві вибори в ОТГ як репетицію перед парламентськими виборами. Адміністрація президента може розраховувати на подальший електоральний успіх за рахунок самовисуванців, проекту «Наш край», який конкурує із Опозиційним блоком та «Аграрної партії», яка розглядається на Банковій як головний електоральний опонент РПЛ та «Батьківщини». Для Юлії Тимошенко ці вибори показали, що саме її партія сприймається як одна із небагатьох опозиційних альтернатив щодо структури влади Петра Порошенка. Ідеологічна та організаційна слабкість «Опозиційного блоку», втома виборця від радикалів та націоналістів відкриває для «Батьківщини» непогані електоральні перспективи. Перші результати виборів в ОТГ також продемонстрували збільшення впливу серед націоналістичного виборця партії «УКРОП», який поступово поглинає кадрову та організаційну мережу «Свободи» та інших праворадикальних партій.    

Внутрішня політика

Підсумки року Генпрокурора Юрія Луценка

Аналіз року роботи Генерального прокурора Юрія Луценка показав, що його діяльність більшою мірою спрямована на створення гарної картинки в ЗМІ, ніж на досягнення реального результату. Більшість обіцянок Юрія Луценка виявилися популістичними, а деякі виконані лише частково. Майже всі гучні кримінальні справи ініційовані Генеральним прокурором зупиняються на стадії розслідування, або через процесуальні порушення з боку прокуратури і слабкість зібраної ними доказової бази розвалюються в суді. Юрій Луценко використовує ГПУ як інструмент політичної конкуренції та тиску, а також як піар-майданчик для майбутньої політичної кар’єри. За рік роботи на посаді Генерального прокурора Юрій Луценко так і не зміг реформувати орган у бік європейських стандартів, який упродовж 20 років виступав у якості інструменту просування політичних інтересів. 12 травня 2016 року Юрій Луценко був призначений Генеральним прокурором. Вперше в новітній історії України Генеральним прокурором став політик, і що само важливо – без юридичної освіти та необхідного стажу роботи в галузі права. На новій посаді Юрій Луценко, в першу чергу, обіцяв провести реформування та очищення відомства, покарати представників попередньої влади, винних за вбивства на Майдані, повернути вкрадені командою Януковича кошти. Також Луценко наголошував на аполітичності своєї роботи та обіцяв, що політика жодним чином не буде впливати на розслідування резонансних справ. Юрій Луценко чимало говорив про активізацію люстраційних процесів всередині відомства. Очищення почалось із перевірки добропорядності прокурорів – збору за допомогою спеціальної анкети інформації про професійну діяльність, спосіб життя співробітника прокуратури й корупційні ризики. Така інформація повинна була стати основою для службової перевірки та громадського контролю. Але вже самі анкети викликали великий сумнів в ефективності даного механізму, адже в них прокурори просто підтверджують чи заперечують низку тверджень, які не передбачають жодної конкретики. Як наслідок – майже нульовий результат. Замість звільнень, Генпрокурор недобропорядним прокурорам виносить догани та попередження. З 12,5 тисяч прокурорів до дисциплінарної відповідальності було притягнуто лише троє. ГПУ неодноразово перебирало на себе компетенцію НАБУ та САП, що створювало надмірну конкуренцію між старими та новими антикорупційними інституціями, а також сприяло розвалу справ в суді. Яскравим прикладом відносин ГПУ та новостворених антикорупційних інституцій став скандал у серпні 2016 року, коли прокуратура затримала двох детективів НАБУ. Промовистою є і статистика згідно з якою у 2016 році за корупційні діяння позбавлено волі в 3,5 рази менше осіб, ніж у 2013 році за часів президентства Віктора Януковича. Наступним механізмом очищення стало створення Генеральної інспекції ГПУ. Але запуск роботи даного органу супроводжувався скандалом. Відповідальною особою за проведення інспекцій Луценко вирішив призначити одіозного Петра Шкутяка, який, окрім того, що підлягав люстрації, ще й був причетний до корупційних махінацій. Після відставки на його місце за результатами конкурсного відбору було обрано Володимира Уварова. За чотири місяці керівництва Уварова відомством в суд було передано кримінальні провадження щодо дев’яти прокурорів. Таким чином, якісного очищення прокуратури не відбулось. Конкурси в регіональні прокуратури та ГПУ й досі не проведені. Конкурсний відбір був проведений лише у місцеві прокуратури, але його результати навряд чи можна вважати задовільними. Майже всі керівники та заступники керівників місцевих прокуратур – зі старої системи, а рядовий склад майже зовсім не був перезавантажений. Суспільна довіра до органів прокуратури катастрофічно падає, офіційна заробітна плата, попри обіцянки, залишається на неконкурентному рівні, а непрофесійне керівництво призводить до деградації кадрового складу ГПУ. Юрій Луценко не запропонував жодного плану реформування прокуратури та перетворення її в орган системи правосуддя. Поза увагою Генпрокурора також залишилось і приведення у відповідність до нових вимог Конституції закону про прокуратуру і процесуальні кодекси. Навпаки, лобіюючи законопроект № 5177 Юрій Луценко прагнув не звузити повноваження прокуратури, як того вимагає основний закон, а навпаки розширити їх. На цю проблему, зокрема, звернули увагу й експерти Ради Європи, які надали відповідний висновок. Загалом, можна говорити про згортання реформи прокуратури, що виступає свідченням небажання влади втратити контроль над таким важливим інструментом політичного тиску. Запуск функціонування органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів, і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (КДК) прокурорів, які повинні формувати кадрову політику відомства також не обійшлося без скандалів. Справа в тому, що всеукраїнська конференція працівників прокуратури ще минулого року, до призначення Юрія Луценка, обрала своїх представників в ці органи. Законних підстав для звільнення обраних членів не існувало, але це не зупинило нинішнє керівництво прокуратури, яке порушуючи законодавство провело нову всеукраїнську конференцію прокурорів і обрало інших членів до зазначених прокурорських органів. 4 травня 2017 року в Оболонському районному суді Києва відбулось підготовче судове засідання щодо довгоочікуваного звинувачення Віктора Януковича у державній зраді. Генеральний прокурор вважає великою перемогою вже сам факт початку такого судового процесу і правовий результат його особливо не хвилює. Луценко не бажає бачити те, що процедура заочного засудження дає багато лазівок для адвокатів президента-втікача, а будь-яке відхилення від загальноприйнятої в європейському розумінні процедури заочного засудження дасть можливість успішно оскаржити рішення суду в ЄСПЛ. Якщо розглядати справу по суті, то основні обвинувачення Януковича ґрунтуються фактично на одній єдиній дії – на так званому зверненні Януковича до президента Росії Володимира Путіна з проханням військами навести лад в Україні. Але є великі сумніви, що обвинувачення зможе виконати вимоги ч.1 ст. 23, ч. 3 ст. 99 КПК і надасть суду оригінал листа, а експертиза встановить автентичність підпису. У випадку відсутності оригіналу захист може стверджувати, що листа не було зовсім або стверджувати, що текст листа спотворили. Тобто без оригіналу документу справа буде у процесуальному глухому куті. Несподіваним і дуже неприємним рішенням для Юрія Луценка напередодні розгляду справи Віктора Януковича українським судом стало рішення Інтерполу щодо припинення міжнародного розшуку екс-президента та його оточення. Річ у тому, що стаття 3 Уставу Інтерполу говорить про те, що він не може бути залучений у вирішенні політичних, релігійних та міжрасових суперечок. А в документах, які були подані українською стороною зазначено, що Віктор Янукович, ставши президентом України, очолив організовану злочинну групу у складі прем’єр-міністра, міністрів тощо. Кримінальне процесуальне законодавство України теж в цьому контексті є недосконалим, адже Віктор Янукович, не зважаючи на відкрите провадження, не є особою, до якої обрано запобіжний захід “взяття під варту”. А згідно з правилами Інтерполу, особа щодо якої не обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, не може бути оголошена у міжнародний розшук. Також, відомство Юрія Луценко провело ряд обшуків, які супроводжувалися яскравим висвітленням в ЗМІ. Наприклад, ГПУ обшукала двох мерів міст Буча та Ірпінь Київської області – Анатолія Федорука та Володимира Карплюка, яких звинувачують у незаконному відведенні у власність земельних ділянок своєму оточенню. Мова йде про 890 га безцінного лісу під Києвом. Проте жодного арешту так і не відбулось, а мери спокійно продовжують й далі працювати на своїх посадах. Генпрокуратура провела обшуки в маєтках колишнього голови Адміністрації Президента часів Януковича Андрія Клюєва та екс-заступник Секретаря РНБО Володимира Сівковича, підозрюваних в причетності до подій на Майдані, але вони не принесли жодного результату. ГПУ направила до Верховної Ради подання про зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка, якого підозрюють в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Недоторканність з парламентарія зняли, але на той момент Онищенко перебував далеко за межами України. Луценко особисто, і не один раз, переконував нардепів зняти недоторканність з олігарха, представника “Опозиційного блоку” Вадима Новинського, підозрюваного у викраденні людини. Депутати підтримали подання Луценка, але на цьому поки що, справа зупинилася. Однією із ключових справ ГПУ проти попередньої влади є провадження щодо екс-голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, якого підозрюють в державній зраді, організації та підтримці “ЛНР”. Але одного з головних свідків у цій справі – Володимира Медяника відпустили. Справа проти Олександра Єфремова зараз розглядається в Старобільському суді Луганської області. Не виключено, що Єфремов може уникнути покарання, адже як показує практика ГПУ постійно допускає процесуальні порушення. Також ГПУ досі не завершило розслідування обставин протиправних дій посадових осіб Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України, які могли привести до зниження рівня обороноздатності держави. Також не завершене розслідування  кримінальної справи щодо подій в Іловайську. Якщо говорити мовою статистики, то Луценко дав 43 обіцянки (дані порталу “Слово і діло”) на посаді Генерального прокурора, із яких виконав лише 5.Таким чином, ГПУ в Україні завжди була політичним органом і інструментом репресивних дій. За Юрія Луценка заполітизованість прокуратури досягла свого апогею, адже він має власні політичні амбіції і розглядає нинішню посаду як своєрідний кар’єрний трамплін на шляху до президентства. У питанні реалізації змін до Конституції в напрямі трансформації ГПУ в орган системи правосуддя, Юрій Луценко так і не запропонував жодного плану реформування відомства, а навпаки, лобіював розширення повноважень прокуратури за рахунок обмеження маневрів для НАБУ і САПУ. Більшість гучних справ під егідою Юрія Луценка розвалились в судах, або гальмуються у зв’язку із відсутністю доказової бази щодо підозрюваних осіб.