Зовнішня політика

Майбутнє ІДІЛ після втрати Ар-Ракки

20.10.2017
img1
Євгеній Ярошенко
Старший аналітик

Втрата «Ісламською державою Іраку та Леванту» (ІДІЛ) міста Ар-Ракки на сході Сирії поставила питання щодо майбутнього провідної терористичної організації світу. 17 жовтня 2017 р. антиурядова група Сирійські демократичні сили (СДС) заявила про взяття під контроль столиці ІДІЛ в Сирії. За оцінкою фахівців, після падіння Ар-Ракки підконтрольна ІДІЛ територія зменшилася до 13% порівняно з піком територіальної експансії терористів, який припав на кінець 2014 р.

Втрата Ар-Ракки стала черговою військовою поразкою джихадистської групи. У червні 2017 р. іракська армія за підтримки союзників повернула контроль над Мосулом, яке свого часу було другим найбільшим містом країни. Водночас територіальні втрати не призводять до зменшення впливу ІДІЛ в регіоні та світі, а натомість сприяють зміні їх пріоритетів. Після низки поразок у Сирії та Іраку терористи ІДІЛ мають кілька варіантів подальшої діяльності.

По-перше, залишки бойовиків можуть приєднатися до інших джихадистських груп в Сирії, які мають подібну ідеологію, як-от: «Джебхат Фатах аш-Шам» (колишній філіал «Аль-Каїди») чи інші екстремістські антиурядові угруповання.

По-друге, частина членів ІДІЛ найімовірніше перейдуть у підпілля і будуть нагадувати про себе на тлі повоєнної розрухи чи нових етноконфесійних конфліктів у звільнених районах Сирії та Іраку.

По-третє, значна частина терористів ІДІЛ найімовірніше мігрують до інших гарячих точок в регіоні (Ємен, Лівія, Афганістан) чи на окремі території, які фактично не підпорядковуються чи слабко контролюють центральними урядами (Пакистан, Малі, Єгипет, Філіппіни, М’янма).

По-четверте, частина бойовиків ІДІЛ, які отримали бойовий досвід у Сирії та Іраку, може повернутися на територію країн свого походження з метою здійснення терористичної діяльності в тилу своїх «ворогів». За такими показниками це може загрожувати Тунісу (найбільшій країні походження за кількістю терористів ІДІЛ), Туреччині, Франції, Бельгії, Росії, країнам Центральної Азії. Загострення соціальних проблем та громадянської напруженості підвищують ризик терористичних актів в окремих країнах.

Таким чином, військових методів протидії ІДІЛ недостатньо для нейтралізації терористичних груп джихадистського спрямування. Викорінення ІДІЛ неможливе без викорінення соціального підгрунтя, яке сприяє популяризації екстремістських ідеологій. Крім координації військових дій, ефективна стратегія боротьби з ІДІЛ має також включати вирішення гострих соціально-економічних проблем та подолання етноконфесійної напруженості в країнах, які перебувають в зоні ризику. 

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

"Українська дипломатія недопрацьовує у пошуку нових союзників в Азії", - Євген Ярошенко

Євген Ярошенко в ефірі Громадського радіо про те, чому деякі країни підтримали нову резолюцію Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму, а деякі проголосували проти чи утрималися. Дмитро Тузов: У Міністерстві закордонних справ України назвали всі країни, які в ООН голосували проти оновленого проекту резолюції «Стан з правами людини в АРК та місті Севастополь, Україна». Про це у Twitter повідомив заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця. Дослівно він написав: «Голосувала проти вся російська рать: Вірменія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Куба, Північна Корея, Еритрея, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, М’янма, Нікарагуа, Філіппіни, Росія, Сербія, ПАР, Сирія, Судан, Уганда, Узбекистан, Венесуела, Зімбабве». Мені здається, що Індія, Китай, ПАР доволі самостійні в прийнятті зовнішньополітичних рішень. Як ви це поясните? Євген Ярошенко: Не можна вважати кожен крок, неприємний для України, розглядати як навмисні дії, які підтримуються Росією чи робляться державами через залежність від Росії. Представники української дипломатії дуже сильно акцентують увагу на тих, хто проголосував проти, однак часто ігнорують список країн, які утрималися. Тих, хто проти, я б поділив на дві групи: Ті держави, які можна зараховувати до сателітів Росії. Це Вірменія, Киргизстан, Білорусь. Вони так діють через слабке міжнародне становище та обмежені простори для маневрів. Китай, Іран, М’янма, Філіппіни — це ті країни, у яких є об’єктивні підстави побоюватися, щоб вносили питання прав людини на міжнародний порядок денний. Індія, Китай — це країни, у яких є тривала традиція багатовекторної політики, тому вони намагаються у сучасному світі балансувати між усіма центрами сили. Вони підтримують територіальну цілісність та намагаються не втягуватися в конфлікти, де в них немає безпосередніх інтересів. Вони в питанні Криму, Донбасу не відіграють активної ролі. Андрій Куликов: Настав час поговорити про ті країни, які утрималися. Євген Ярошенко: За резолюцію проголосували 70 країн, утрималися — 77. Серед тих, хто утримався, є багато регіональних гравців, з якими Україна може мати потенційно вигідні, якщо не політичні, то принаймні торговельні зв’язки. Утрималися такі країни, як Бразилія, Єгипет, Індонезія, Малайзія, громадяни якої загинули в сумнозвісному рейсі MH-17, Таїланд, Південна Корея. Коли ми критикуємо кількість країн, які проголосували проти, ми приділяємо недостатню увагу країнам, які утрималися. Тут іде мова не тільки про ситуацію з правами людини. Питання Криму має турбувати не лише європейських партнерів, воно має турбувати всіх, тому що тут порушено кілька основних принципів Статуту ООН. Це незастосування сили, принцип територіальної цілісності. В українського керівництва відсутня системна робота з тими країнами, які не належать до пріоритетів зовнішньої політики України. Насамперед це країни Азії, Африки, Латинської Америки. Я думаю, що ці гравці не бажають долучатися до питання Криму, вв’язуватися в той конфлікт, де для них немає безпосередніх безпекових викликів через географічні та інші обставини. Також вони не бажають давати привід псувати стосунки з Росією. Багато з цих країн розглядають Росію як можливий альтернативний полюс сили, який може стримувати США, Китай. Таким чином вони хочуть маневрувати між всіма центрами політичної сили. Якщо будуть подальші резолюції щодо Криму, то це буде залежати передусім від того, як окремі групки країн вибудовують свої зовнішньополітичні пріоритети, та від того, наскільки українська дипломатія буде вести системну роботу не лише в Європі. Лише чотири європейські держави не підтримали резолюцію. Це Росія, Білорусь, Вірменія і Сербія. Боснія і Герцеговина утрималася. Коли ми виходимо за межі Європи, там все не так оптимістично. Серед регіональних гравців, які підтримали, є Ізраїль, Японія, Саудівська Аравія та Катар. Дмитро Тузов: Ви кажете, що українська дипломатія недопрацьовує. Як вона має працювати? Євген Ярошенко: Я бачу тут два можливі шляхи: Через активізацію торговельних зв’язків. Єгипет, Марокко, Таїланд можуть бути важливими імпортерами окремої української продукції. Прив’язати питання Криму до окремих глобальних проблем. Очевидно випливає проблема нерозповсюдження ядерної зброї.   Андрій Куликов: Наскільки дієві резолюції? Євген Ярошенко: Резолюція приймається двома третинами голосів від всіх, хто бере участь у голосуванні, на відміну від резолюції Ради безпеки ООН, які є обов’язковими для виконання, резолюції Генасамблеї ООН мають рекомендаційний характер. Механізмів впливу немає. Для Росії немає жодних юридичних наслідків за невиконання резолюції, можуть бути лише політичні та іміджеві наслідки, тобто це може призвести до збільшення політичного тиску і санкцій, репутаційних втрат. Дмитро Тузов: Наші західні партнери Румунія, Угорщина і Польща підтримали проект резолюції. Євген Ярошенко: Всі сусідні країни, які посварило питання Закону України «Про освіту» чи кроки українського керівництва у питанні історії, проголосували за. Це Польща, Угорщина, Румунія, Греція, Болгарія. В Європі склався консенсус щодо деяких питань. Країни можуть підтримувати вигідне співробітництво з Росією, але, коли ідеться про порушення якихось фундаментальних принципів міжнародного права, виникає консенсус.

Зовнішня політика

Вибори в Німеччині: сценарії майбутнього Європи

  24 вересня 2017 р. у Німеччині відбулися парламентські вибори, які були найважливішою подією європейської політики у третьому кварталі цього року. Перше місце очікувано здобула партія чинного канцлера Ангели Меркель Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз (ХДС/ХСС) із результатом близько 33%. Друге місце із результатом 20,5% посіла Соціально-демократична партія Німеччини (СДПН), яку очолює колишній президент Європейського Парламенту Мартін Шульц. Також до Бундестагу пройшли ще чотири партії: ультраправа антиміграційна «Альтернатива для Німеччини» (АдН) із підтримкою 12,6%, Вільна демократична партія (ВДП) – 10,7%, «Ліві» – 9,2% та «Зелені» – 8,8%. Пори перемогу партії Меркель на четвертих поспіль виборах, ХДС/ХСС чекатимуть непрості переговори з іншими партіями щодо формування нової коаліції. Строкатість новообраного Бундестагу та ідеологічні протиріччя між шістьма партіями залишають лише два варіанти для формування нової коаліції. У свою чергу, від складу нового уряду значною мірою залежатиме політика ЄС, відносини ЄС з третіми країнами, а також переговори щодо врегулювання конфлікту на сході України. Сценарій «коаліція Ямайка». Формуванню такої коаліції передуватимуть складні перемовини між ХДС/ХСС, ВДП та «Зеленими». Зокрема, «Зеленим» та вільним демократам доведеться подолати протиріччя щодо податків та екологічних стандартів, а християнським демократам та вільним демократам – у політиці щодо російсько-українського конфлікту. Якщо ці три партії сформують уряд, Німеччина продовжуватиме політику жорсткої економії в рамках Єврозони. Водночас ВДП, яка представляє інтереси бізнес кіл, що постраждали від антиросійських санкцій, буде намагатися пом’якшити позицію Німеччини щодо російсько-українського конфлікту. Сценарій «велика коаліція». Це означатиме збереження влади в Німеччині в руках двох найбільших партій – ХДС/ХСС та СДПН. Такий уряд виступав би комфортним партнером багатьох міжнародних партнерів, забезпечуючи продовження політики уряду «великої коаліції» з 2013 р., зокрема, у питанні російсько-українського конфлікту. Однак лідер СДПН заявив, що його партія перебуватиме в опозиції до ХДС/ХСС через найнижчий результат підтримки впродовж багатьох десятиліть. Сценарій «уряд меншості». У випадку провалу переговорів з іншими партіями, ХДС/ХСС може отримати мандат від Бундестагу на формування уряду самотужки. За такого сценарію Ангела Меркель буде нести повну відповідальність за політичні та економічні рішення уряду і стикатися із жорсткою критикою п’яти партій з усіх боків. Крім того, слабкий уряд негативно позначиться на ролі Німеччини в ЄС, створюючи певний вакуум сили на континенті. Дострокові вибори. Такий сценарій можливий у випадку безкомпромісних переговорів між потенційним партнерами по коаліції. Наразі важко спрогнозувати хто більше виграє від дострокових виборів у Німеччини: християнські демократи, соціальні демократи чи радикальні партії євроскептичного спрямування. Крім того, вакуум влади в Німеччині – лідері ЄС – негативно вплине на політичну ситуацію на континенті.  

Зовнішня політика

Саміт Україна-ЄС: початок невизначеності

12-13липня 2017 р. в Києві відбувся черговий саміт Україна – ЄС за участю президента України Петра Порошенка, президента Європейської Комісії Жан-Клода Юнкера та президента Європейської Ради Дональда. Сторони обговорили імплементацію Угоди про асоціацію, безвізовий режим, хід реформ та боротьбу з корупцією в Україні, російську агресію тощо. Водночас на цьогорічному саміті не було прийнято спільної заяви через протиріччя навколо фрази про «європейські прагнення» України. Однак привітна риторика учасників саміту затьмарює початок кризи у відносинах Києва та Брюсселя. Неприйняття спільної заяви свідчить, що ЄС наразі не готовий до подальшого зближення з Україною. З одного боку, повільність реформ та боротьби з корупцією зменшує інтерес Брюсселя до поглиблення співробітництва з нашою державою. З іншого боку, Україна закріпилася серед другорядних питань політики ЄС через Брекзіт, міграцію, тероризм, фінансові проблеми та інші пріоритети. Крім того, євроскептичні та популістські сили, попри нещодавні поразки на виборах у Нідерландах та Франції, будуть і надалі грати помітну роль в політичному житті багатьох країн. Як наслідок, європейські прагнення України чи інших країн-сусідів ЄС будуть давати привід ультраправим політикам жорстко критикувати свої уряди та установи в Брюсселі. Без подальшого зближення з ЄС Україна не матиме достатніх стимулів для продовження реформ і боротьби з корупцію. Так, основним двигуном політичних та економічних перетворень у країнах Центральної та Східної Європи була перспектива членства в ЄС. У випадку з Україною, такими «пряниками» були Угода про асоціацію,  поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ) та безвізовий режим, які чимало громадян та політиків помилково вважали проміжним етапом до членства в ЄС. Відтепер «м’яка сила» ЄС щодо України обмежується фінансовою підтримкою у проведення реформ та санкціями проти Росії. Очевидно, що потенціалу таких інструментів недостатньо для забезпечення незворотності курсу реформ та боротьби з корупцією. Таким чином, цьогорічний саміт Україна – ЄС стане початком невизначеності щодо подальших двосторонніх відносин. Від здатності Брюсселя запропонувати привабливі ініціативи для України залежатиме продовження реформ в Україні, прогрес у боротьбі з корупцією, збереження демократичних здобутків та лояльність українських громадян до європейської ідеї та цінностей.

Зовнішня політика

Вибори у Британії: чим вони обернуться для країни?

                                     Кемерон Гібсон, запрошений експерт, Університет Західної Шотландії   8 червня Великобританія обирає обрати нового прем'єр-міністра. До цих виборів закликала  прем’єр Тереза Мей -  з тим, щоб британська громадськість визначилась, як керувати Британією в контексті Брекзиту і як власне цей самий Брекзит реалізувати. Британський уряд обирається за допомогою системи простої більшості, коли  місця (округи) розподіляються на мажоритарній основі – кандидат з найбільшою кількістю голосів отримує  місце, а партія з найбільшою кількістю місць в парламенті може сформувати уряд). Опитування свідчить про те, що обирати  будуть між двома людьми: Терезою Мей від консерваторів і Джеремі Корбіном від лейбористів. Вони обоє прагнуть стати прем'єр-міністром, сформувати уряд і об’єднати Великобританію навколо своїх ідей. Тому варто зупинитись на тому, що ці вибори  будуть  означати для Великобританії і її місця у світі. Зовнішня політика Зовнішня політика стала ключовою  в цих виборах, враховуючи той факт, що вибори були оголошені у зв’язку з тим,  Великобританія йде на переговори по виходу зі складу Європейського Союзу. Таке рішення буде мати наслідки для торгівлі, імміграції та позиції Британії у в світі, тому для потенційного прем'єр-міністра життєво важливо  мати відповідну зовнішню політику. Важливі ці вибори і для НАТО, торговельних відносин та оборони. Консерватори прагнуть до поступового  зростання оборонних витрат на 0,5% на рік, до  зобов'язання витрачати 2% від ВВП на НАТО, до розширення транснаціонального залучення  до Закону про сучасне рабство і розвитку вільної торгівлі. Останній аспект буде включати зміцнення партнерських відносин і економічних зв'язків з країнами Співдружності і США. Лейбористи прагнуть до реформування  Організації Об'єднаних Націй стосовно вето постійних членів Ради безпеки і ймовірності виникнення зловживань; створення департаменту в Міністерстві миру для попередження конфліктів, постконфліктної миротворчої діяльності і захисту цивільних осіб в умовах конфлікту; до зобов’язання  визнання Палестини і прийняття рішення про співіснування двох держав; до постійних  інвестицій в збройні сили; до мінімізації тарифних і нетарифних бар'єрів у торгівлі і, нарешті, до необмеженої торгівлі товарами та послугами з Європейським Союзом. Можлива реформа Організації Об'єднаних Націй, формування нового Міністерства, прагнення до багатостороннього ядерного роззброєння, і необхідність підтримки "конструктивних переговорів" щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту відповідає прагненням пацифістського крила Лейбористської партії, але може виявитись надмірним навантаженням для урядових відомств напередодні переговорів щодо виходу з Євросоюзу. Обидві сторони обговорюють можливість торгівлі як на міжнародному ринку, так і в Європі. Для консерваторів це ідеологічна позиція, враховуючи їх підтримку ринкових сил в економічних питаннях; для лейбористів це прагматична позиція. Однак для обох сторін досягнення цілей може бути важким. Успіх залежить від умов проведення переговорів (стосовно виходу Великобританії з ЄС,  стосовно СОТ та можливих торгових партнерів) та інших зобов'язань щодо пересування людей, товарів та імміграції. Зміна  з Європою зобов'язує зосередитися на дипломатії і укріпленні торгівельних відносин, велике значення має включення цих аспектів в обидва маніфести. Однак акцент на політиці залишається ключовим. Консерватори традиційно виступають за сильні збройні сили і надійний захист національних інтересів; в той час як лейбористи -  за дотримання міжнародного права і поширення знань про міжнародну гуманітарну активність. Ці відмінності  наочно викладені в маніфестах. Економічна Політика Маніфест консерваторів - це заявка на  центральний вектор британської політики  – такі очевидні напрямки як встановлення енергетичного максимуму і більш високий прожитковий мінімум. Незважаючи на це, є й численні поступки стосовно рівня оподаткування. Не буде податку на додану вартість, надається зобов'язання про збереження низької ставки корпоративного податку і збільшення неоподаткованого мінімуму до £12,500. Зрозуміло, що через цей маніфест тетчерське мислення консерваторів переживає спад. Прагматизм є єдиним виходом, і, як правило, прихильники політики Тетчер з числа консервативних політиків підтримують Терезу Мей  через те, що вона підтримує Брекзит. Для порівняння, лейбористи під керівництвом  Джеремі Корбіна націлені на ключових прихильників лейбористів  - і своєю риторикою, і політикою. Як і консерватори, лейбористи мають намір стримувати ріст ПДВ, але на цьому схожість закінчується. Лейбористи хочуть збільшити податок на прибуток для підприємств, прикрити податкові лазівки і вповноважити Державне управління Великобританії з податків і митних зборів посилити заходи щодо ухилення від сплати податків. Для тих, хто заробляє менше  £80,000, податок на прибуток збільшуватись не буде. Економічна модель лейбористів, очевидно, була сформована під впливом  Корбіна і канцлера казначейства Тіньового кабінету Джона Макдоннелла. Їх прагнення до оподаткування та інвестицій є явно кейнісіанським, і зрозуміло, що лейбористи змінилися з часів вельми успішного виборчого мислення  Тоні Блера «Третій Шлях». Союз Наряду з тим, що ці вибори асоціюються з Брекзитом, присутня певна динаміка стосовно незалежності Шотландії. Це питання буде розглядатися через призму двох сторін. Консерватори виграли в Шотландії, ідентифікувавши  себе як оплот проти Шотландської Національної партії та втілення можливості  проведення ще одного референдуму. Однак існує взаємозалежність між ШНП  та консервативними  партіями  – кожен є корисним для іншого. На даний момент  в цьому заключається парадоксальність політики Шотландії. Якщо Тереза Мей переможе на виборах, це взагалі може зняти питання  незалежності Шотландії або ж дати ще сильніший поштовх для цього. Однак це здається малоймовірним, враховуючи зниження рівня підтримки ще одного  референдуму, в цілому неприязні до політики  ШНП (особливо в освіті) і прецеденту, який дозволяє прем'єр-міністру схвалювати або відхиляти вимогу про проведення референдуму. Здається, Співдружність у безпеці. Поки що. Партії Незалежно від результату, Джеремі Корбін заявив про свій намір залишитись лідером. І це незважаючи на  те, що більшість Лейбористів у парламенті не підтримують його. Незалежно від результатів, вони можуть для обох сторін стати  можливістю сформувати додаткового гравця в британській політиці. Проте, це навряд чи станеться. Лейбористи славляться внутрішніми суперечками, але зможуть подолати їх, якщо стануть до керма. Корбін має сильний зв'язок з активістами, але завжди дотримується  позиції аутсайдера, коли справа стосується  партійної політики. Цієї підтримки активістів і позапарламентських груп може бути достатньо, щоб підтримати його в короткостроковій перспективі, але йому потрібно буде закріпити підтримку парламентської партії, якщо він прагне зберегти свою позицію. З іншого боку, консерватори згуртувалися навколо Терези Мей, враховуючи, що єдина можливе конфліктне  питання для партії – Європа – вирішується на основі  результатів  референдуму. Однак, незважаючи на особистісну прив’язку  цих виборів, якщо  консерватори не переможуть, вони не будуть довго роздумувати про заміну Терези Мей, тим паче, що на цих виборах підтримка партії досягла свого максимуму з 1983 року. Проте очікується, що консерватори переможуть на цих виборах. Таким чином, схоже кілька торі опиняться  при владі в найближчому майбутньому. Тим не менш, враховуючи наслідки  виходу Великобританії з ЄС, довіра до результатів опитування стала сумнівною практикою  і  все ще може змінитися. Висновки Отож, Британії  слід зробити певний вибір, незважаючи на зміщення позиції консерваторів до центристської. Уряд Терези Мей буде подібним до уряду  останніх п'яти років, але з присмаком прагматизму: низьке оподаткування, сильна зовнішня політика, але зі спробами вирішити проблеми витрат на проживання  і заробітної плати. Під керівництвом Мей Британія продовжить Брекзит, але намагатиметься  встановити нові відносини з Європою і укласти торгівельні угоди  за межами єдиного ринку, зберігаючи тверду прихильність до НАТО, трансатлантичних принципів і підтримку збройних сил в цілому. З іншого боку, уряд під керівництвом  Джеремі Корбіна буде помітно відрізнятись  від попереднього уряду. Збільшення податків, державних витрат і  акцент на зовнішню політику, що ґрунтується на участі в транс-національних структурах, таких як Організація Об'єднаних Націй. Лейбористський Брекзит, так само, як і консервативний, буде залежати від того, як пройдуть переговори. При цьому  внутрішні політики (будь то євроскептики-торі  чи лейбористи, які виступили проти Брекзиту) будуть грати ключову роль в контексті поступок уряду.