Списання 20% боргу замість 40%, про які просила українська влада, - це дуже мало. Таку думку висловив старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь на сторінках онлайн-видання "Новое время". Олександр Жолудь зазначає, що порівняно з тим, що просила українська сторона, а саме списання 40% боргу, 20% - це вдвічі менше, особливо з врахуванням досвіду інших країн, які потребували реструктуризації.
"Сегодня министр финансов Украины Наталия Яресько объявила о достижении договоренности с кредиторами: списание 20% долга и перенос выплат на 2019-2027 год.
По сравнению с тем, о чем просила украинская сторона, а именно, о списании 40% долга, 20% - это вполовину меньше, особенно с учетом опыта других стран, нуждавшихся в реструктуризации. Той же Греции списали 52% долга, и даже этого оказалось недостаточно; как мы знаем, в этом году возобновились разговоры о дополнительном сокращении тела долга.
Я полагаю, что намного эффективнее списать долг один раз, но так, чтобы после этого страна была в состоянии выплатить оставшееся, чем списывать каждый раз понемногу, увязая в бесконечных переговорах.
Основное, что мы получили – это возможность нормально работать с МВФ, поскольку в меморандуме с МВФ было прописано, что Украина за три года получит помощь на общую сумму в $40 млрд, из которых около $18 млрд предоставит МВФ, чуть меньше $10 млрд – другие надгосударственные организации (Всемирный Банк и ЕБРР). При этом за период сотрудничества с МВФ, которое должно продлиться три года, Украина должна сэкономить $15 млрд на выплате долгов. И выплаты перенесли на 2019 год – уже после окончания программы с МВФ.
Это высвободит для Украины определенные ресурсы, которые она сможет вложить в свое развитие; но нужно понимать, что речь по-прежнему идет лишь о откладывании решения проблемы на некий срок.
Списание 40% долга было бы намного приоритетнее. Кроме того, остается вопрос, какими будут условия ставки по долгу. Помимо списания основной суммы долга, нас интересовали два момента: отсрочка оставшихся выплат и изменение процентной ставки. Первый пункт выполнен, насчет второго еще будут вопросы.
По опыту других стран мы видим, что впоследствии вероятны новые переговоры и дополнительные списания, но все зависит от того, какой результат покажет Украина в ближайшие годы и будет ли она в состоянии осуществлять выплаты, начиная с 2019 года."
НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли
Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"
“Україна і Росія - один на один, і це асиметричний конфлікт,” - Микола Капітоненко
Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко в інтерв`ю UKRLIFE.TV про мінливий політичний світ та місце України в ньому, а також про питання міжнародної безпеки
