Внутрішня політика

Підсумки року Генпрокурора Юрія Луценка

24.05.2017
img1
Прес-служба МЦПД

Аналіз року роботи Генерального прокурора Юрія Луценка показав, що його діяльність більшою мірою спрямована на створення гарної картинки в ЗМІ, ніж на досягнення реального результату. Більшість обіцянок Юрія Луценка виявилися популістичними, а деякі виконані лише частково. Майже всі гучні кримінальні справи ініційовані Генеральним прокурором зупиняються на стадії розслідування, або через процесуальні порушення з боку прокуратури і слабкість зібраної ними доказової бази розвалюються в суді. Юрій Луценко використовує ГПУ як інструмент політичної конкуренції та тиску, а також як піар-майданчик для майбутньої політичної кар’єри. За рік роботи на посаді Генерального прокурора Юрій Луценко так і не зміг реформувати орган у бік європейських стандартів, який упродовж 20 років виступав у якості інструменту просування політичних інтересів.

12 травня 2016 року Юрій Луценко був призначений Генеральним прокурором. Вперше в новітній історії України Генеральним прокурором став політик, і що само важливо – без юридичної освіти та необхідного стажу роботи в галузі права.

На новій посаді Юрій Луценко, в першу чергу, обіцяв провести реформування та очищення відомства, покарати представників попередньої влади, винних за вбивства на Майдані, повернути вкрадені командою Януковича кошти. Також Луценко наголошував на аполітичності своєї роботи та обіцяв, що політика жодним чином не буде впливати на розслідування резонансних справ.

Юрій Луценко чимало говорив про активізацію люстраційних процесів всередині відомства. Очищення почалось із перевірки добропорядності прокурорів – збору за допомогою спеціальної анкети інформації про професійну діяльність, спосіб життя співробітника прокуратури й корупційні ризики. Така інформація повинна була стати основою для службової перевірки та громадського контролю. Але вже самі анкети викликали великий сумнів в ефективності даного механізму, адже в них прокурори просто підтверджують чи заперечують низку тверджень, які не передбачають жодної конкретики. Як наслідок – майже нульовий результат. Замість звільнень, Генпрокурор недобропорядним прокурорам виносить догани та попередження. З 12,5 тисяч прокурорів до дисциплінарної відповідальності було притягнуто лише троє.

ГПУ неодноразово перебирало на себе компетенцію НАБУ та САП, що створювало надмірну конкуренцію між старими та новими антикорупційними інституціями, а також сприяло розвалу справ в суді. Яскравим прикладом відносин ГПУ та новостворених антикорупційних інституцій став скандал у серпні 2016 року, коли прокуратура затримала двох детективів НАБУ. Промовистою є і статистика згідно з якою у 2016 році за корупційні діяння позбавлено волі в 3,5 рази менше осіб, ніж у 2013 році за часів президентства Віктора Януковича.

Наступним механізмом очищення стало створення Генеральної інспекції ГПУ. Але запуск роботи даного органу супроводжувався скандалом. Відповідальною особою за проведення інспекцій Луценко вирішив призначити одіозного Петра Шкутяка, який, окрім того, що підлягав люстрації, ще й був причетний до корупційних махінацій. Після відставки на його місце за результатами конкурсного відбору було обрано Володимира Уварова. За чотири місяці керівництва Уварова відомством в суд було передано кримінальні провадження щодо дев’яти прокурорів.

Таким чином, якісного очищення прокуратури не відбулось. Конкурси в регіональні прокуратури та ГПУ й досі не проведені. Конкурсний відбір був проведений лише у місцеві прокуратури, але його результати навряд чи можна вважати задовільними. Майже всі керівники та заступники керівників місцевих прокуратур – зі старої системи, а рядовий склад майже зовсім не був перезавантажений. Суспільна довіра до органів прокуратури катастрофічно падає, офіційна заробітна плата, попри обіцянки, залишається на неконкурентному рівні, а непрофесійне керівництво призводить до деградації кадрового складу ГПУ.

Юрій Луценко не запропонував жодного плану реформування прокуратури та перетворення її в орган системи правосуддя. Поза увагою Генпрокурора також залишилось і приведення у відповідність до нових вимог Конституції закону про прокуратуру і процесуальні кодекси. Навпаки, лобіюючи законопроект № 5177 Юрій Луценко прагнув не звузити повноваження прокуратури, як того вимагає основний закон, а навпаки розширити їх. На цю проблему, зокрема, звернули увагу й експерти Ради Європи, які надали відповідний висновок. Загалом, можна говорити про згортання реформи прокуратури, що виступає свідченням небажання влади втратити контроль над таким важливим інструментом політичного тиску.

Запуск функціонування органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів, і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (КДК) прокурорів, які повинні формувати кадрову політику відомства також не обійшлося без скандалів. Справа в тому, що всеукраїнська конференція працівників прокуратури ще минулого року, до призначення Юрія Луценка, обрала своїх представників в ці органи. Законних підстав для звільнення обраних членів не існувало, але це не зупинило нинішнє керівництво прокуратури, яке порушуючи законодавство провело нову всеукраїнську конференцію прокурорів і обрало інших членів до зазначених прокурорських органів.

4 травня 2017 року в Оболонському районному суді Києва відбулось підготовче судове засідання щодо довгоочікуваного звинувачення Віктора Януковича у державній зраді. Генеральний прокурор вважає великою перемогою вже сам факт початку такого судового процесу і правовий результат його особливо не хвилює. Луценко не бажає бачити те, що процедура заочного засудження дає багато лазівок для адвокатів президента-втікача, а будь-яке відхилення від загальноприйнятої в європейському розумінні процедури заочного засудження дасть можливість успішно оскаржити рішення суду в ЄСПЛ.

Якщо розглядати справу по суті, то основні обвинувачення Януковича ґрунтуються фактично на одній єдиній дії – на так званому зверненні Януковича до президента Росії Володимира Путіна з проханням військами навести лад в Україні. Але є великі сумніви, що обвинувачення зможе виконати вимоги ч.1 ст. 23, ч. 3 ст. 99 КПК і надасть суду оригінал листа, а експертиза встановить автентичність підпису. У випадку відсутності оригіналу захист може стверджувати, що листа не було зовсім або стверджувати, що текст листа спотворили. Тобто без оригіналу документу справа буде у процесуальному глухому куті.

Несподіваним і дуже неприємним рішенням для Юрія Луценка напередодні розгляду справи Віктора Януковича українським судом стало рішення Інтерполу щодо припинення міжнародного розшуку екс-президента та його оточення. Річ у тому, що стаття 3 Уставу Інтерполу говорить про те, що він не може бути залучений у вирішенні політичних, релігійних та міжрасових суперечок. А в документах, які були подані українською стороною зазначено, що Віктор Янукович, ставши президентом України, очолив організовану злочинну групу у складі прем’єр-міністра, міністрів тощо. Кримінальне процесуальне законодавство України теж в цьому контексті є недосконалим, адже Віктор Янукович, не зважаючи на відкрите провадження, не є особою, до якої обрано запобіжний захід “взяття під варту”. А згідно з правилами Інтерполу, особа щодо якої не обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, не може бути оголошена у міжнародний розшук.

Також, відомство Юрія Луценко провело ряд обшуків, які супроводжувалися яскравим висвітленням в ЗМІ. Наприклад, ГПУ обшукала двох мерів міст Буча та Ірпінь Київської області – Анатолія Федорука та Володимира Карплюка, яких звинувачують у незаконному відведенні у власність земельних ділянок своєму оточенню. Мова йде про 890 га безцінного лісу під Києвом. Проте жодного арешту так і не відбулось, а мери спокійно продовжують й далі працювати на своїх посадах.

Генпрокуратура провела обшуки в маєтках колишнього голови Адміністрації Президента часів Януковича Андрія Клюєва та екс-заступник Секретаря РНБО Володимира Сівковича, підозрюваних в причетності до подій на Майдані, але вони не принесли жодного результату.

ГПУ направила до Верховної Ради подання про зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка, якого підозрюють в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Недоторканність з парламентарія зняли, але на той момент Онищенко перебував далеко за межами України.

Луценко особисто, і не один раз, переконував нардепів зняти недоторканність з олігарха, представника “Опозиційного блоку” Вадима Новинського, підозрюваного у викраденні людини. Депутати підтримали подання Луценка, але на цьому поки що, справа зупинилася.

Однією із ключових справ ГПУ проти попередньої влади є провадження щодо екс-голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, якого підозрюють в державній зраді, організації та підтримці “ЛНР”. Але одного з головних свідків у цій справі – Володимира Медяника відпустили. Справа проти Олександра Єфремова зараз розглядається в Старобільському суді Луганської області. Не виключено, що Єфремов може уникнути покарання, адже як показує практика ГПУ постійно допускає процесуальні порушення.

Також ГПУ досі не завершило розслідування обставин протиправних дій посадових осіб Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України, які могли привести до зниження рівня обороноздатності держави. Також не завершене розслідування  кримінальної справи щодо подій в Іловайську.

Якщо говорити мовою статистики, то Луценко дав 43 обіцянки (дані порталу “Слово і діло”) на посаді Генерального прокурора, із яких виконав лише 5.Таким чином, ГПУ в Україні завжди була політичним органом і інструментом репресивних дій. За Юрія Луценка заполітизованість прокуратури досягла свого апогею, адже він має власні політичні амбіції і розглядає нинішню посаду як своєрідний кар’єрний трамплін на шляху до президентства. У питанні реалізації змін до Конституції в напрямі трансформації ГПУ в орган системи правосуддя, Юрій Луценко так і не запропонував жодного плану реформування відомства, а навпаки, лобіював розширення повноважень прокуратури за рахунок обмеження маневрів для НАБУ і САПУ. Більшість гучних справ під егідою Юрія Луценка розвалились в судах, або гальмуються у зв’язку із відсутністю доказової бази щодо підозрюваних осіб.

 

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

Як порозумітися заради майбутнього?

В рамках комунікаційної кампанії з підтримки взаєморозуміння в суспільстві «Віднайти Повагу» в Антикризовому медіа-центрі м. Краматорськ відбулася зустріч Посланців толерантності ПРООН в Україні письменника Любка Дереша та еко- зооактивіста, музиканта Павла Вишебаби. З початку збройного конфлікту на сході України все більш загострюється непорозуміння між людьми, які мають різні точки зору на події, що відбуваються. І поки політики та влада доволі повільно шукають шляхи вирішення цього конфлікту, дванадцять посланців доброї волі, серед яких відомі письменники, актори, творчі діячи та журналісти, проводять зустрічі по всій країні задля просування та утвердження принципів взаємоповаги та прийняття інших точок зору. «Ми долучилися цього проекту, щоб на прикладі міжнародного досвіду перейти від мови конфронтації до діалогу, навчитися слухати й розуміти тих людей, думки яких нам видаються такими несхожими, – зазначив під час прес-конференції Любко Дереш. – Перш ніж ми зможемо підійти до конструктивного вирішення питань війни, нам потрібно знайти діалог порозуміння усередині країни. Цей діалог може відбуватися лише на основі поваги. Навіть розуміючи, що ця людина ніколи не прийде на твої позиції, ти зберігаєш всередині цю повагу». Підґрунтям для діалогу, на думку Павла Вишебаби, може стати бажання зробити свою громаду кращою та міцнішою. «На війні захищається мир, – сказав він. – І яким ми хочемо його бачити саме в своєї громаді, треба обговорювати вже зараз, у формі діалогу, тобто об’єднуватися заради майбутнього. Толерантне суспільство має безліч переваг – економічних, екологічних, психологічних – тому ми спробуємо донести цю думку до людей».

Внутрішня політика

"Суспільству потрібен діалог. Він є одночасно і результатом, і знаряддям досягнення толерантності", - Андрій Куликов

В рамках комунікаційної кампанії "Віднайти повагу" до студентів Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського завітав відомий журналіст, медіа-експерт, Посланець толерантності Програми розвитку ООН в Україні Андрій Куликов. "Перш ніж засуджувати людину чи групу людей, згадайте, що кожен має право бути інакшим, ніж ми, оскільки ми теж інакші, ніж вони". Толерантність необхідна для того, щоб сприймати людей, які нам видаються такими несхожими, - зазначив пан Андрій під час діалогу зі студентами. Також наголосив на важливості вміння мислити та аналізувати:«Слухайте. думайте» – це гасло «Громадського радіо», яке водночас може бути і гаслом толерантності", відзначив він.      

Внутрішня політика

Закон про реінтеграцію Донбасу: головні плюси та мінуси

4 жовтня 2017 р. текст законопроекту про «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» з’явився у відкритому доступі. Даний документ (відомий як законопроект про реінтеграцію Донбасу), поданий з ініціативи Президента України, покликаний удосконалити правове регулювання ситуації, яка склалася на сході України, однак не передбачає низки кроків, необхідних для досягнення цієї мети. «Плюси» законопроекту По-перше, даний законопроект, у випадку схвалення Верховною Радою, буде першим документом, який на законодавчому рівні визнає ОРДЛО тимчасово окупованими територіями, Росію – державою-агресором щодо подій на Донбасі, а проросійських бойовиків прирівнює до «маріонеток» Кремля. По-друге, законопроект про реінтеграцію Донбасі усуває правові протиріччя, зокрема дозволяючи скасовувати режим АТО і передаючи управління в прифронтових районах від СБУ до  Об’єднаного оперативного штабу Збройних Сил України. По-третє, законопроект визначає, що державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями має ґрунтуватися на політико-дипломатичних засобах.  «Мінуси» законопроекту По-перше, попри проголошену мету законопроект не пропонує конкретних механізмів відновлення державного суверенітету над тимчасово окупованими територіями. По-друге, законопроект не враховує людський вимір, зокрема механізми забезпечення прав і свобод громадян, які проживають в ОРДЛО, як-от: пенсії, соціальне забезпечення, адміністративних послуг тощо. Як наслідок можуть бути створені серйозні проблеми для українських громядан, які проживають на неконтрольованих територіях. По-третє, преамбула даного законопроекту посилається на докази агресії Росії на сході України (на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії», яка не має обов’язкового характеру), однак ігнорує беззаперечні факти агресії Росії в Криму. Саме посилання на анексію Криму та включення кримської «компоненти» дало б змогу Україні легше домогтися міжнародного визнання Росії держави-агресором. По-четверте в даному законопроекті міститься «слизька» згадка про Мінські угоди (органами державної влади України «забезпечується пріоритетність виконання безпекових положень» Мінських угод. Як наслідок, виникає питання чи наявна в даному документі правова колізія: Мінських угодах стороною конфлікту визнані ОРДЛО, в даному законопроекті – Росія. Гловним ж є те, що законопроект про реінтеграцію Донбасу радше вирішує оперативні завдання, однак не містить ефективних механізмів досягнення цілей самого законопроекту, зокрема звільнення ОРДЛО та захист прав, свобод і законних інтересів осіб, які постраждали від збройного конфлікту.                                                    Експерти МЦПД: Ігор Петренко та Євген Ярошенко 

Внутрішня політика

Аналіз внесених змін до Кримінально-процесуального кодексу України

3 жовтня ВРУ з подачі Народного депутата Андрія Лозового (фракція Радикальної партії О.Ляшка) внесла правки в статті 219 та 284 КПК України, які зменшують терміни досудового розслідування до трьох місяців для злочинів середньої тяжкості і півроку – для тяжких або особливо тяжких злочинів з моменту внесення даних в ЄРДР, а також вносить деякі інші зміни в КПК України. Раніше кодекс передбачав, що загальний термін досудового розслідування не може перевищувати відповідно 2, 6 і 12 місяців з дня повідомлення особі про підозру. Тепер термін досудового розслідування буде обчислюватись не з моменту повідомлення про підозру, а з тих пір, коли внесуть дані про порушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань – і до дня звернення до суду з обвинувальним актом. Відповідно до прийнятих норм, такий термін становить: 2 місяці – щодо кримінального проступку, 3 місяці – щодо злочину невеликої або середньої тяжкості, 6 місяців – щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. Що це означає на практиці? Фактично дані зміни унеможливлюють притягнення до відповідальності злочинців за тяжкі та особливо тяжкі злочини – убивства, грабежі, теракти, незаконне збагачення тощо. Як правило, розслідування подібних злочинів займає близько року (інколи навіть довше). Це пов’язано з необхідністю проведення великого масиву слідчих дій (експертиз, допитів, обшуків, арештів рахунків, отримання тимчасового доступу до документів тощо). Дані зміни також можуть призвести до закриття резонансних справ (подій на Майдані, вбивство Павла Шеремета тощо), а також  до закриття справ проти одіозних чиновників та депутатів. Також були внесені зміни до статей 242-244, 332 КПК України, якими закріпили право призначати експертизу тільки за судом. Тобто, тепер сторона захисту позбавляється свого права залучати експертів на договірних засадах, а сторона обвинувачення буде змушена чекати на дозвіл суду, щоб провести експертизу. Це є порушенням принципу змагальності. Також було внесено зміни до статей 303 та 307, якими передбачили повернення можливості оскарження до слідчого судді рішення (повідомлення) про підозру. А це фактично дозволить судам блокувати будь-яке кримінальне розслідування.  

Внутрішня політика

Дискусія "Переваги толерантного суспільства і як побудувати його в Україні"

Сьогодні відбулася панельна дискусія "Переваги толерантного суспільства і як побудувати його в Україні" в рамках комунікаційної кампанії "Віднайти повагу", в якій взяли участь Посланці доброї волі ПРООН - Павло Вишебаба, Андрій Куликов, Катя Чілі, Любко Дереш, а також головний радник МЦПД Василь Філіпчук. Ключовою темою дискусії стало обговорення важливості та актуальності феномену толерантності в суспільстві у всіх його можливих проявах та варіаціях. Зокрема, Василь Філіпчук звернув увагу на практичний вимір толерантності, проаналізувавши рівень доходів на душу населення, зазначив, що чим вищий добробут суспільства, тим вони толерантніші. Павло Вишебаба, який є співзасновником ГО "Єдина планета", відзначив, що повага до інших, починається з усвідомлення кожного єдності з усім живим. "Толерантність - це певний тип культури, який необхідно побудувати в суспільстві. Потрібно усвідомити, що кожен з нас залежний від іншого. Якщо спробувати побудувати такий логічний ланцюжок, то коли ми це усвідомлюємо - це і є толерантність, наступним кроком йде повага, і потім - любов. Саме це і збагачує нас", - наголосив Любко Дереш.      Модератор дискусії, Андрій Куликов, підбиваючи підтримки, завершив дуже просто і водночас змістовно, - толерантність - це сила.