Внутрішня політика

Підсумки року Генпрокурора Юрія Луценка

24.05.2017
img1
Прес-служба МЦПД

Аналіз року роботи Генерального прокурора Юрія Луценка показав, що його діяльність більшою мірою спрямована на створення гарної картинки в ЗМІ, ніж на досягнення реального результату. Більшість обіцянок Юрія Луценка виявилися популістичними, а деякі виконані лише частково. Майже всі гучні кримінальні справи ініційовані Генеральним прокурором зупиняються на стадії розслідування, або через процесуальні порушення з боку прокуратури і слабкість зібраної ними доказової бази розвалюються в суді. Юрій Луценко використовує ГПУ як інструмент політичної конкуренції та тиску, а також як піар-майданчик для майбутньої політичної кар’єри. За рік роботи на посаді Генерального прокурора Юрій Луценко так і не зміг реформувати орган у бік європейських стандартів, який упродовж 20 років виступав у якості інструменту просування політичних інтересів.

12 травня 2016 року Юрій Луценко був призначений Генеральним прокурором. Вперше в новітній історії України Генеральним прокурором став політик, і що само важливо – без юридичної освіти та необхідного стажу роботи в галузі права.

На новій посаді Юрій Луценко, в першу чергу, обіцяв провести реформування та очищення відомства, покарати представників попередньої влади, винних за вбивства на Майдані, повернути вкрадені командою Януковича кошти. Також Луценко наголошував на аполітичності своєї роботи та обіцяв, що політика жодним чином не буде впливати на розслідування резонансних справ.

Юрій Луценко чимало говорив про активізацію люстраційних процесів всередині відомства. Очищення почалось із перевірки добропорядності прокурорів – збору за допомогою спеціальної анкети інформації про професійну діяльність, спосіб життя співробітника прокуратури й корупційні ризики. Така інформація повинна була стати основою для службової перевірки та громадського контролю. Але вже самі анкети викликали великий сумнів в ефективності даного механізму, адже в них прокурори просто підтверджують чи заперечують низку тверджень, які не передбачають жодної конкретики. Як наслідок – майже нульовий результат. Замість звільнень, Генпрокурор недобропорядним прокурорам виносить догани та попередження. З 12,5 тисяч прокурорів до дисциплінарної відповідальності було притягнуто лише троє.

ГПУ неодноразово перебирало на себе компетенцію НАБУ та САП, що створювало надмірну конкуренцію між старими та новими антикорупційними інституціями, а також сприяло розвалу справ в суді. Яскравим прикладом відносин ГПУ та новостворених антикорупційних інституцій став скандал у серпні 2016 року, коли прокуратура затримала двох детективів НАБУ. Промовистою є і статистика згідно з якою у 2016 році за корупційні діяння позбавлено волі в 3,5 рази менше осіб, ніж у 2013 році за часів президентства Віктора Януковича.

Наступним механізмом очищення стало створення Генеральної інспекції ГПУ. Але запуск роботи даного органу супроводжувався скандалом. Відповідальною особою за проведення інспекцій Луценко вирішив призначити одіозного Петра Шкутяка, який, окрім того, що підлягав люстрації, ще й був причетний до корупційних махінацій. Після відставки на його місце за результатами конкурсного відбору було обрано Володимира Уварова. За чотири місяці керівництва Уварова відомством в суд було передано кримінальні провадження щодо дев’яти прокурорів.

Таким чином, якісного очищення прокуратури не відбулось. Конкурси в регіональні прокуратури та ГПУ й досі не проведені. Конкурсний відбір був проведений лише у місцеві прокуратури, але його результати навряд чи можна вважати задовільними. Майже всі керівники та заступники керівників місцевих прокуратур – зі старої системи, а рядовий склад майже зовсім не був перезавантажений. Суспільна довіра до органів прокуратури катастрофічно падає, офіційна заробітна плата, попри обіцянки, залишається на неконкурентному рівні, а непрофесійне керівництво призводить до деградації кадрового складу ГПУ.

Юрій Луценко не запропонував жодного плану реформування прокуратури та перетворення її в орган системи правосуддя. Поза увагою Генпрокурора також залишилось і приведення у відповідність до нових вимог Конституції закону про прокуратуру і процесуальні кодекси. Навпаки, лобіюючи законопроект № 5177 Юрій Луценко прагнув не звузити повноваження прокуратури, як того вимагає основний закон, а навпаки розширити їх. На цю проблему, зокрема, звернули увагу й експерти Ради Європи, які надали відповідний висновок. Загалом, можна говорити про згортання реформи прокуратури, що виступає свідченням небажання влади втратити контроль над таким важливим інструментом політичного тиску.

Запуск функціонування органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів, і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (КДК) прокурорів, які повинні формувати кадрову політику відомства також не обійшлося без скандалів. Справа в тому, що всеукраїнська конференція працівників прокуратури ще минулого року, до призначення Юрія Луценка, обрала своїх представників в ці органи. Законних підстав для звільнення обраних членів не існувало, але це не зупинило нинішнє керівництво прокуратури, яке порушуючи законодавство провело нову всеукраїнську конференцію прокурорів і обрало інших членів до зазначених прокурорських органів.

4 травня 2017 року в Оболонському районному суді Києва відбулось підготовче судове засідання щодо довгоочікуваного звинувачення Віктора Януковича у державній зраді. Генеральний прокурор вважає великою перемогою вже сам факт початку такого судового процесу і правовий результат його особливо не хвилює. Луценко не бажає бачити те, що процедура заочного засудження дає багато лазівок для адвокатів президента-втікача, а будь-яке відхилення від загальноприйнятої в європейському розумінні процедури заочного засудження дасть можливість успішно оскаржити рішення суду в ЄСПЛ.

Якщо розглядати справу по суті, то основні обвинувачення Януковича ґрунтуються фактично на одній єдиній дії – на так званому зверненні Януковича до президента Росії Володимира Путіна з проханням військами навести лад в Україні. Але є великі сумніви, що обвинувачення зможе виконати вимоги ч.1 ст. 23, ч. 3 ст. 99 КПК і надасть суду оригінал листа, а експертиза встановить автентичність підпису. У випадку відсутності оригіналу захист може стверджувати, що листа не було зовсім або стверджувати, що текст листа спотворили. Тобто без оригіналу документу справа буде у процесуальному глухому куті.

Несподіваним і дуже неприємним рішенням для Юрія Луценка напередодні розгляду справи Віктора Януковича українським судом стало рішення Інтерполу щодо припинення міжнародного розшуку екс-президента та його оточення. Річ у тому, що стаття 3 Уставу Інтерполу говорить про те, що він не може бути залучений у вирішенні політичних, релігійних та міжрасових суперечок. А в документах, які були подані українською стороною зазначено, що Віктор Янукович, ставши президентом України, очолив організовану злочинну групу у складі прем’єр-міністра, міністрів тощо. Кримінальне процесуальне законодавство України теж в цьому контексті є недосконалим, адже Віктор Янукович, не зважаючи на відкрите провадження, не є особою, до якої обрано запобіжний захід “взяття під варту”. А згідно з правилами Інтерполу, особа щодо якої не обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, не може бути оголошена у міжнародний розшук.

Також, відомство Юрія Луценко провело ряд обшуків, які супроводжувалися яскравим висвітленням в ЗМІ. Наприклад, ГПУ обшукала двох мерів міст Буча та Ірпінь Київської області – Анатолія Федорука та Володимира Карплюка, яких звинувачують у незаконному відведенні у власність земельних ділянок своєму оточенню. Мова йде про 890 га безцінного лісу під Києвом. Проте жодного арешту так і не відбулось, а мери спокійно продовжують й далі працювати на своїх посадах.

Генпрокуратура провела обшуки в маєтках колишнього голови Адміністрації Президента часів Януковича Андрія Клюєва та екс-заступник Секретаря РНБО Володимира Сівковича, підозрюваних в причетності до подій на Майдані, але вони не принесли жодного результату.

ГПУ направила до Верховної Ради подання про зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка, якого підозрюють в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Недоторканність з парламентарія зняли, але на той момент Онищенко перебував далеко за межами України.

Луценко особисто, і не один раз, переконував нардепів зняти недоторканність з олігарха, представника “Опозиційного блоку” Вадима Новинського, підозрюваного у викраденні людини. Депутати підтримали подання Луценка, але на цьому поки що, справа зупинилася.

Однією із ключових справ ГПУ проти попередньої влади є провадження щодо екс-голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, якого підозрюють в державній зраді, організації та підтримці “ЛНР”. Але одного з головних свідків у цій справі – Володимира Медяника відпустили. Справа проти Олександра Єфремова зараз розглядається в Старобільському суді Луганської області. Не виключено, що Єфремов може уникнути покарання, адже як показує практика ГПУ постійно допускає процесуальні порушення.

Також ГПУ досі не завершило розслідування обставин протиправних дій посадових осіб Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України, які могли привести до зниження рівня обороноздатності держави. Також не завершене розслідування  кримінальної справи щодо подій в Іловайську.

Якщо говорити мовою статистики, то Луценко дав 43 обіцянки (дані порталу “Слово і діло”) на посаді Генерального прокурора, із яких виконав лише 5.Таким чином, ГПУ в Україні завжди була політичним органом і інструментом репресивних дій. За Юрія Луценка заполітизованість прокуратури досягла свого апогею, адже він має власні політичні амбіції і розглядає нинішню посаду як своєрідний кар’єрний трамплін на шляху до президентства. У питанні реалізації змін до Конституції в напрямі трансформації ГПУ в орган системи правосуддя, Юрій Луценко так і не запропонував жодного плану реформування відомства, а навпаки, лобіював розширення повноважень прокуратури за рахунок обмеження маневрів для НАБУ і САПУ. Більшість гучних справ під егідою Юрія Луценка розвалились в судах, або гальмуються у зв’язку із відсутністю доказової бази щодо підозрюваних осіб.

 

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

Грузинська епопея: можливі сценарії розвитку

5 грудня в Києві СБУ та Генеральна прокуратура України здійснили спробу затримати та передати до суду з метою обрання міри запобіжного заходу колишнього президента Грузії Міхеїла Саакашвілі. Правоохоронці не змогли справитись із цим завданням і після кількох годин протистояння з прихильниками Саакашвілі та деякими народними депутатами, активісти звільнили Саакашвілі з автомобіля СБУ. Після звільнення Саакашвілі зі своїми соратниками пройшли маршем до будівлі Верховної Ради України де продовжили акцію протесту.   Саакашвілі обвинувачують загалом за чотирма статтями: ч.1 ст. 15 “Замах на злочин”, ч. 2 ст. 28 “Вчинення злочину групою осіб”, ч.1 ст. 256 “Сприяння учасникам злочинних організацій” та  ч. 4 ст. 110-2 “Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади”. Максимальне покарання Саакашвілі загрожує саме за останньою статтею і становить від 8 до 10 років позбавленням волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив, що акції Саакашвілі фінансуються з Росії олігархом-втікачем Сергієм Курченко. Ситуація навколо спроби арешту Міхеїла Саакашвілі стала черговою точкою турбулентності українською політики та оголила певні “больові точки” українського суспільства, зокрема: продовження практики використання правоохоронних органів як інструменту політичної конкуренції; низька довіра до правоохоронних органів та влади загалом; неефективність роботи правоохоронних органів; неготовність правоохоронних органів застосовувати силу проти громадян; конкуренція всередині правоохоронного блоку як наслідок специфіки особистих відносин між Петром Порошенком та Арсеном Аваковим; криза відчуття реальної політичної ситуації з боку влади; системна слабкість влади у забезпеченні безпеки суспільства; переважний контроль Банкової над більшістю медіа;  зневіра суспільства в можливість реальних змін; “звичка” суспільства до системних порушень прав людини, яка не сприяє виникненню суспільного резонансу; підтвердження фрагментації опозиційних сил, які нездатні об’єднуватись; відсутність лідера/питання/проблеми здатних об’єднати українське суспільство до активних дій; здатність Міхеїла Саакашвілі створювати ефективний публічний дискурс; активізація питання щодо джерел фінансування “Міхо-Майдану”; відсутність у Саакашвілі стратегічного бачення подальших дій та ресурсів для організації масштабних акцій; неготовність США та ЄС активно підтримувати Саакашвілі. Станом на зараз можна спробувати спрогнозувати декілька сценаріїв розвитку подій, а саме: Сценарій “збереження статус-кво”. Цей сценарій передбачає, що Саакашвілі залишається на волі. Банкова фактично заморожує кримінальну справу, але продовжує дискредитаційну кампанію проти Саакашвілі. Через неспроможність “посадити” Саакашвілі авторитет президента Порошенка як в суспільстві, так і серед політичного істеблішменту буде падати. За даного сценарію протести протікатимуть без особливого розвитку. Починаючи з 2018 року більшість політичних акторів займуться підготовкою до чергових виборів. ​Силовий сценарій: 2.1. Даний сценарій передбачає вдалу спробу арешту Саакашвілі та обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Одним із можливих варіантів розвитку подій після арешту Саакашвілі є затухання протесту (можливою є силова зачистка “Міхо-Майдану” після арешту Саакашвілі).  За мовчазної згоди суспільства на такі дії влада буде проводити політику “закручування гайок” щодо інших опозиційних сил. 2.2. Даний сценарій передбачає вдалу спробу арешту Саакашвілі та обрання йому будь-якого іншого запобіжного заходу не пов’язаного із триманням під вартою. Можливим варіантом розвитку подій за такої ситуації є повільне протікання кримінальної справи, а також продовження дискредитаційної кампанії проти Саакашвілі.  Протести будуть протікати без особливого розвитку, а ключові політичні актори будуть проводити підготовку до чергових виборів. 2.3. Даний сценарій передбачає ув’язнення Саакашвілі. Націй основі може відбутись об’єднання опозиційних сил та активізація протесту. Під тиском Заходу та з метою зняття соціальної напруженості будуть оголошені дострокові вибори. Відсутність розрядки у вигляді виборів може призвести до нового Майдану, який перетворить Україну у failed state. 2.4. Даний сценарій передбачає арешт Саакашвілі та його екстрадицію до Грузії, Польщі, Нідерландів або Росії. Обравши подібний сценарій влада фактично визнає нікчемність обвинувачень проти Саакашвілі в Україні, хоча може зняти питання його активної участі у протестах. Найменш вірогідними країнами для екстрадиції є Грузія та Росія. Без безпосередньої участі Саакашвілі у протестах вони швидко згаснуть. З огляду на вищезазначене можна виокремити наступні загальні наслідки спроби арешту Міхеїла Саакашвілі: зниження авторитету Президента, ГПУ та СБУ; збільшення втоми та недовіри до влади з боку українського суспільства; посилення конкуренції між групами впливу у владі (БПП та НФ); актуалізація питання дострокових виборів; активізація питання створення антипорешенківського руху навколо Саакашвілі та об’єднання опозиції; зниження довіри до української влади з боку США та ЄС (особливо на фоні війни ГПУ проти НАБУ); підвищення уваги до Саакашвілі та невеликий ріст його підтримки в українському суспільстві. Таким чином, Саакашвілі продовжує залишатись чинником політичної турбулентності та дестабілізації. Щоправда, таким чинником є не стільки сам Саакашвілі та очолюваний ним протест, скільки непродумані та безграмотні дії влади щодо нього. Також подальша доля протесту залежить від готовності антипорешенківських сил об’єднатись і використати кейс Саакашвілі щонайменше для наближення дострокових виборів.  Ігор Петренко, Ірина Івашко експерти  Міжнародного центру перспективних досліджень 

Внутрішня політика

Мар'яна Савка: читання-перформанс «Я знаю, ти інший»

1 грудня 2017 року в рамках комунікаційної кампанії з підтримки толерантності та взаєморозуміння «Віднайти повагу», в Одесі відбулось читання-перформанс «Я знаю, ти інший» відомої письменниці та Посланниці толерантності Програми розвитку ООН в Україні Мар’яни Савки. У рамках заходу Мар’яна Савка розповіла про свою власну творчість, видавничу діяльність, проект «12 неймовірних жінок» та важливість проактивної громадської позиції.  Текст Мар’яни Савки «Я знаю, що ти інший» – це її власна спроба комунікації з тими, кого суспільство характеризує інакшими. «Ці тексти мають загальнолюдську цінність. Кожна з історій – про реальну людину, яка поруч. І я не впевнена, що їх можна назвати іншими. Бо інші – ми усі, кожен зі своїм унікальним досвідом, пережитими випробуваннями, перемогами і травмами. Ми не живемо у райській долині, нам буває нелегко. Тож давайте прагнути добросусідських відносин, поважати одне одного, й тоді наше існування стане трішечки легшим», – наголошує письменниця. Спеціально для цього проекту, відома художниця з Риги, майстер піщаного шоу Тетяна Гавриленко створила відео з власною піщаною анімацією. Нагадаємо, Проект Програми розвитку ООН «Віднайти повагу» має на меті зменшити поляризацію суспільних настроїв та посилити діалог серед різних соціальних груп, пропагуючи повагу, толерантність та взаєморозуміння.

Внутрішня політика

Про толерантність мовою мистецтва, фізики та ботаніки

16 листопада з нагоди Міжнародного Дня толерантності у м. Словянськ відбулась лекція відомої української художниці Алевтини Кахідзе «Про толерантність мовою мистецтва, фізики та ботаніки», в рамках комунікаційнної кампанії «Віднайти повагу» за сприянням ПРООН в Україні. За словами Посланиці толерантності ПРООН в Україні Алевтини Кахідзе, в своїх роботах через мистецтво вона намагається показати взаємоповагу один до одного. «В тваринному світі є поняття вбивства, в рослинному світі також є досить агресивні види, але в той же час це дуже яскраві метафори, які допомагають нам прослідкувати певні паралелі в політичному та соціальному житті. Саме через ботаніку я і говорила про поняття терпимості в суспільстві»,- наголошує Кахідзе. В ході лекції художниця також звернула увагу на  закони стабільних і нестабільних систем в сучасній фізиці, між якими можна провести приголомшливі паралелі із сучасними політичними колізіями. Також відбулася спільна робота художниці Алевтини Кахідзе з учасниками колективу театру «7 этаж» . Під час заняття діти створили декорації для вистави за твором Марка Твена «Принц і злидар». Заходи присвячені Міжнародному дню толерантності та проводяться в рамках комунікаційної кампанії з підтримки толерантності та взаєморозуміння «Віднайти повагу» МЦПД за сприяння ПРООН в Україні, Посольства Швеції та Посольства Швейцарії в Україні. 

Внутрішня політика

"Толерантність важливо проявляти у простих речах",- Андрій Куликов

13 листопада у прес-центрі «Чернігівський вибір» відбулась лекція відомого журналіста, медіа-експерта Посланця доброї волі Програми розвитку ООН Андрія Куликова, в рамках комунікаційної кампанії з підтримки толерантності і взаєморозуміння в суспільстві «Віднайти Повагу».  За словами Андрія Куликова, суспільство потребує діалогу, який слугує знаряддям та результатом досягнення толерантності. «Толерантність – це здатність зрозуміти причини поглядів, здатність сприйняти, зрозуміти, чому в людини такі чи інші погляди. Дії – це зовсім інша штука. Саме толерантність може допомогти в об’єктивному висвітленні конфліктів, зокрема й на Донбасі. Великим завданням українських журналістів, активістів та волонтерів, причетних до контактів є насамперед важливість передавати і поширювати знання про тамтешнє життя», - зауважує відомий журналіст.      

Внутрішня політика

Розмови про толерантність по-львівськи

В першій Львівській медіатеці та НУ «Львівська політехніка» відбулась серія відкритих лекцій  в рамках комунікаційної кампанії «Віднайти повагу» за участі авторитетних лідерів думок та Посланців толерантності Програми розвитку ООН в Україні. Заходи організовані Міжнародним центром перспективних досліджень (МЦПД). В ході обговорення відома українська письменниця Мар’яна Савка наголосила на важливості бути відкритими до оточуючих та відзначатись проявами толерантності. «Ми всі дуже різні. Наше головна місія - зм’якшувати між людьми бажання нав’язувати свою думку та відкривати серце до іншого. Посміхатись один до одного кожного дня є гарною щоденною практикою, бо існує дуже багато речей які замучують нас. Люди які поруч якраз і є джерелами нашого настрою та щасливого стану»,- висловилась відома поетеса. За словами письменника Любка Дереша, в Україні наразі існує чимало розмежувальних ліній, навколо яких суспільство розділяється. Це стосується і мовних питань, і географічних конфліктів, національних та релігійних суперечок. «Всередині кожного з нас є певна ворожість, те, що ми постійно носимо в собі. Це все може ситуативно обернутись проти нас. Мені особисто шкода, що люди стають заручниками цього, звужуючи сприйняття світу. Особисто для мене, майбутнє там, де люди готові ділитися своєю доброзичливістю, відкриваючись іншим», - зазначив Дереш. Комунікаційна кампанія з підтримки толерантності і взаєморозуміння в суспільстві «Віднайти Повагу» ініційована Міжнародним Центром Перспективних Досліджень за підтримки UNDP Ukraine / ПРООН в Україні, яка має на меті зменшення поляризації суспільних настроїв та посилення діалогу серед різних соціальних груп. 

Внутрішня політика

Eкспертна дискусія: «Миротворча місія на Донбасі: панацея чи камінь спотикання?»

10 листопада в ІА «Укрінформ» відбулася експертна дискусія на тему: «Миротворча місія на Донбасі: панацея чи камінь спотикання?». За словами Головного радника МЦПД Василя Філіпчука, розташування миротворчого контингенту на Донбасі та визначення мандату миротворчої місії визначатиме, чи допоможе це у відновленні цілісності суверенітету країни, або призведе до замороження конфлікту на сході України. Старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Євген Ярошенко зазначив, що наразі існує чимало політичних передумов та розбіжностей щодо присутності та мандату миротворчої місії ООН, тому ймовірність створення даної місії є досить низькою. «Україні важливо використовувати ті інструменти, які допоможуть досягти сталого перемир’я та в довгостроковій перспективі закласти підвалини для відновлення територіальної цілісності України. Після, слід фокусуватись наскільки мандат місій ООН буде відповідати національним інтересам України», - наголосив експерт. Костянтин Грищенко, екс-міністр закордонних справ України зауважив, що у даному контексті надзвичайно важлива робота експертного середовища та питання посилення дипломатичної присутності у провідних європейських столицях. «Ми повинні сприяти наданню необхідних ресурсів тим, хто здатен працювати на рівні держави та використовувати комплексний підхід, залучаючи необхідні державні структури. Ми зможемо імплементувати дану ідею коли в нас буде цілісне розуміння який саме мандат місії ми очікуємо», - висловився Грищенко. Дослідження МЦПД доступні за посиланнями: http://icps.com.ua/nashi-proekty/analityka/mizhnarodna-tymchasova-administratsiya-yak-model-vrehulyuvannya-konfliktu-na-donbasi/ http://icps.com.ua/nashi-proekty/analityka/international-peacekeeping-and-the-war-in-eastern-ukraine-are-there-any-points-of-contact/