Зустріч міністрів закордонних справ G20

16 лютого 2017 р. у Бонні відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн G20. Це була перша багатостороння зустрічдипломатів провідних держав світу на такому рівні з початком цього року. Крім того, ця зустріч дала можливість главам дипломатичних відомств більшості країн G20 встановити перший офіційний контакт з командою Дональда Трампа в особі Державного секретаря США Рекса Тіллерсона. Як правило зустрічі міністрів закордонних справ G20 служать підготовкою до проведення самітів G20 на рівні глав держав та урядів. G20 є одним з провідних багатосторонніх форумів, де обговорюється низка проблем світової політики та економіки: тероризм, сирійська війна, російсько-український конфлікт, ситуація у Південно-Китайському морі, міграція, протекціонізм тощо. Неухильне зростання нових політичних та економічних центрів сили у світі призвело до того, що G7 з часом поступилася своїм місцем на користь більш представницького формату. Цього року світова торгівля буде однією з головних тем зустрічі G20 з урахуванням протекціоністських заяв («Америка передусім») та рішень (вихід з Транстихоокеанського партнерства) Дональда Трампа. У Бонні також мала місце низка двосторонніх зустрічей глав дипломатичних відомств. Зокрема, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зустрівся з Державним секретарем США Рексом Тіллерсоном. Держсекретар заявив, що США готові співпрацювати з Росією, однак очікують, що США дотримуватимуться своїх зобов’язань щодо України. Таким чином, зустріч Лаврова і Тіллерсона дала змогу дізнатися вихідну позицію адміністрації Трампа щодо українського питання. Навряд чи відбудуться зміни у підходах Росії та США щодо України до особистої зустрічі Володимира Путіна з Дональдом Трампом, за підсумками якої можна буде прогнозувати розвиток подальших подій навколо нашої держави....

Америка передусім: інавгураційна промова 45-го Президента США Дональда Трампа

У Вашингтоні відбулася церемонія інавгурації президента США Дональда Трампа. Ключові меседжі інавгураційної промови проаналізував аналітик Євген Ярошенко: ​ Внутрішні питання Основну увагу новий президент США приділив внутрішнім проблемам. Трамп звинуватив політичний істеблішмент у Вашингтоні у численних проблемах, перед якими постали американські громадяни. Очікується, що адміністрація Трампа проводитиме соціально-орієнтовану внутрішню політику, яка матиме на меті створення нових робочих місць, подолання бідності та злочинності, відновлення виробництва, зміцнення безпеки і правопорядку, поліпшення якості освіти та охорони здоров’я. Крім того, у програмі Трампа передбачається, що США будуть модернізувати інфраструктуру та відновлювати добробут спираючись на власні ресурси за принципом «купувати американське і наймати американців». ​ Інтереси США передусім Трамп пообіцяв переглянути зовнішню політику, яку тривалий час проводив Білий дім і яка призвела до того, що зміцнення економіки, армії та безпеки багатьох країн світу відбувалося за рахунок інтересів США. Відповідно до промови нового президента, торгівля, зовнішня політика та міграційна політика США буде в першу чергу враховувати інтереси американських громадян. При цьому Трамп розглядає протекціонізм як інструмент відновлення сили і добробуту США. Наслідком такої політики може бути зменшення економічної та військово-політичної взаємозалежності США з країнами Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону. Протекціонізм може призвести до ускладнення стосунків з Китаєм, який команда Трампа розглядає як головного економічного конкурента США. Крім того, заява Трампа про повернення кордонів стосується відносин з Мексикою та означає, що Білий дім не відкидає можливість обмеження контактів з південним сусідом. ​ Цінності Президент заявив: «Ми не будемо нікому нав’язувати свій спосіб життя». Це означає, що США не будуть ставити відносини з іншими державами у залежність від ситуації з правами людини. США ймовірно більше не позиціонуватимуть себе як захисника ліберальних цінностей у світі. Така політика США вигідна багатьом країнам світу з авторитарними режимами, які зможуть поглибити відносини з Білим домом. ​ Союзники та противники 45-ий президент США оголосив, що США будуть прагнути посилити фронт «цивілізованого світу» з метою знищення ісламського тероризму. Як наслідок, боротьба проти ІДІЛ та інших терористичних організацій формуватимуть військово-політичні альянси США з іншими державами. У цьому зв’язку США ймовірно будуть зміцнювати відносини з країнами які активно борються проти ІДІЛ: Туреччиною, Великою Британією, Францією, арабськими країнами, Ізраїлем та Росією. Таким чином, Дональд Трамп буде першим за багато десятиліть президентом США, пріоритетом політики якого будуть внутрішні питання. При цьому зовнішня політика буде визначатися внутрішніми інтересами США, а не розстановкою сил у світі. В інавгураційній промові Трампа простежуються лише два напрямки зовнішньої політики: зміцнення економічного потенціалу США та боротьба проти ісламського тероризму....

Перипетії виборчого процесу в Європарламенті

17 січня 2017 р. Європейський Парламент обирає президента. За крісло глави законодавчої інституції змагаються сім кандидатів, які представляють різні фракції. Однак найбільші шанси на перемогу мають кандидати від двох найбільших фракцій Європарламенту – Антоніо Таяні від Європейської народної партії та Джанні Пітелла від Прогресивного альянсу соціалістів і демократів. Президент Європарламенту обирається терміном на 2,5 роки. Президент керує діяльністю та пленарними дебатами в Європарламенті, а також представляє установу у межах ЄС та відносинах з іншими країнами. Він також представляє позицію Європарламенту щодо питань, які перебувають на порядку денному саміту Європейської Ради. За неформальною практикою, посаду Президента Європарламенту по черзі обіймають представники двох найбільших фракцій – Європейської народної партії та Прогресивного альянсу соціалістів і демократів – з метою спрощення процедури прийняття законодавства ЄС. Однак цього разу Брекзіт, зростання націоналістичних партій та інші проблеми посіяли непорозуміння між найбільшими європейськими фракціями. Зокрема, кандидат від соціалістів та демократів Джанні Пітеллі виступив проти монополізації влади ЄС в руках представників ЄНП, з урахуванням того, що представники останньої нині обіймають посади Президента Європейської Комісії та Президента Європейської Ради. Як наслідок, без підтримки інших фракцій, в тому числі євроскептиків, ні Таяні, ні Пітелла навряд чи можуть розраховувати на перемогу. Цьогорічні вибори президента Європарламенту засвідчили управлінську кризу в установах ЄС, яка розгортається на тлі Бкекзіт, міграційних викликів, фінансових проблем та посилення антиєвропейських сил. Політична боротьба за посаду президента Європарламенту набуває гостроти, оскільки це єдиний орган ЄС, представники якого безпосередньо обираються громадянами ЄС. Вибори президента Європарламенту можуть мати опосередкований вплив на відносини України з ЄС. Політична боротьба за крісло президента Європарламенту вкотре продемонструвала, наскільки складно інституціям ЄС приймати рішення у турбулентний час. Відсутність консенсусу в Європарламенті є однією з причин зволікання ЄС із наданням Україні безвізового режиму....

Врегулювання кіпрського питання: можливі уроки для України

Зазвичай, коли мова йде про заморожені конфлікти, то згадують пострадянський простір. Але кіпрська проблема «лежить» трохи далі географічно, але тим не менше вже більш 40 років конфлікт залишається в замороженому стані. Приводом для активізації пошуку рішення став 2012 рік, коли на шельфі біля Кіпру, переважно навколо північній, турецькою, частини острова, знайшли родовища газу. Паралельно Єгипет і Ізраїль почали вести розвідку енергоносіїв в своїй акваторії Середземного моря. Виявлені родовища виявилися настільки великими, що виникла необхідність експортувати газ до Туреччини, Греції і далі в інші країни Європи. І тоді лідери цих країн усвідомили, що кіпрська проблема перешкоджає розвитку енергопроекту: як прокладати газопровід через Північну частину Кіпру, якщо він є невизнаною державою. Протягом останніх 2 років спостерігається значний прогрес в переговорах, але існує ряд моментів, які блокують процес. По-перше, це питання територій: невідомо як громади будуть погоджувати кордон. По-друге, це - питання представництва в майбутньому об'єднаному Кіпрі: буде там посаду президента, чи буде два президента, чи буде там ротація, на зразок тієї, що в Боснії і Герцеговині. Складним залишається вирішення питання військової присутності через те, що Туреччина хоче зберегти важелі впливу в регіоні. Турецька сторона обгрунтовує військову присутність необхідністю захистити турецьких співвітчизників в разі загрози втручання Греції. Але тут є виклик, який не контролюють зовнішні сили - ні Греція, ні Туреччина, ні Великобританія. Це - бажання населення обох частин острова погодитися на умови об'єднання. Тут можна згадати рефрендум 2004 року, коли більшість греків-кіпріотів не підтримали цей план. Зараз основний рушійний фактор переговорів - прагматичний інтерес: всі хочуть виграти за рахунок енергетики. Є шанс, що протягом найближчих декількох років буде укладено договір по об'єданню. Крім того, Туреччина прагне активізувати переговори про вступ до ЄС і тому Ердоган зацікавлений отримати карт-бланш і знизити напруженість у відносинах з Грецією і Кіпром. Таким чином турецький уряд успіхам на міжнародній арені компенсує провали у внутрішній політиці. ЄС також зацікавлений в результативних переговорах - починаючи з Арабської весни, європейська дипломатія не досягла значимі успіхів на міжнародній арені. А успіхи в кіпрських переговорах можуть продемонструвати ефективність євродипломатії. Є одна держава, яке найбільше НЕ зацікавлене в об'єднанні Кіпру - це Росія. З трьох причин: геополітичної, фінансової та енергетичної. За фінансової причини - через офшорів. Адже невідомо, яка буде фінансова система у об'єднаного Кіпру. Навіть якщо Путін скаже: "дорогі друзі, прибирайте свої кошти з Кіпру", то частина олігархів йому скажуть - "а де нам їх ховати?". В геополітичному плані - Росія хоче закріпитися в Середземномор'ї, так як з XVIII століття вона марить ідеєю вийти до теплих морів. Та і для того, щоб підтримувати режим Асада, РФ потрібна розвинена логістична мережа, а Кіпр міг стати її важиливою ланкою. Росія вже робила декілька спроб, щоб закріпити свою військову присутність на Кіпрі. РФ надавала фінансову підтримку Кіпру, зокрема знижував ставки за кредитами і надавала відтермінування по виплатах. Тому Росія не зацікавлена в об'єднанні і демілітаризації Кіпру. Особливо вона боїться того, що Кіпр стане членом НАТО. Адже Греція, Туреччина, Великобританія - всі члени НАТО. З точки зору цих держав, якщо Кіпр буде в Альянсі, то це може їх забезпечити.Також РФ не зацікавлена, щоб Кіпр був регіональним газовим хабом в східному Середземномор'ї. Росія має тісні зв'язки з грецькою частиною Кіпру - як з владою, так і з опозицією. Крім того, значні фінансові вливання, туризм, інвестиції - зробили цю частину Кіпру залежною від Росії. І виникає питання, чи захоче грецьке населення Кіпру відмовитися від вигідного співробітництва з Росією заради прагматичного енергетичного партнерства. Звичайно, Росія може спробувати скористатися важелями впливу на політичну і фінансову еліту греків-кіпріотів, а також просувати якісь свої ідеї, подібно до того як це відбувалося в Греції (теплі відносини з Ціпрасом). Також на Кіпрі після фінансової кризи спостерігається невдоволення європейською політикою, а цим скористається РФ. Вона може підігрівати такі настрої, і навіть створити там політичну силу. Якщо не буде якоїсь несподіванки - в Туреччині, Греції, Сирії, то є всі підстави сподіватися на те, що лідери грецької і турецької общин дійдуть згоди через кілька років. Однак постає питання, чи вдасться цим лідерам донести позицію до своїх громадян і просунути цей план, щоб він був прийнятий на референдумі. Відновлення переговорів про об'єднання Кіпру можуть дати Україні урок по реінтеграції окупованих районів Донбасу. Процес фактичного возз'єднання України з окупованими Росією територіями з кіпрського сценарієм займе кілька десятиліть. Без політичної волі зовнішніх гравців досягти угоди досить складно. Крім того, без підтримки місцевого населення по обидві сторони навряд чи вдасться об'єднати країну. Повернення Донбасу Україні на довоєнних умовах менш реалістичним, ніж об'єднання Кіпру, адже Росія і Україна діаметрально протилежно дивляться на питання регіональної безпеки....

Світовий політичний тиждень: 23-30 липня

ФАКТ – 29 липня 2016 р. Гілларі Клінтон офіційно стала кандидатом у президенти США від Демократичної партії. Дружина Білла Клінтона отримала нагоду стати першою в історії США жінкою на посаді президента. Ще до затвердження її кандидатури сколихнув скандал, пов’язаний із витоком переписки апарату Демократичної партії та її розміщенням на сайті WikiLeaks. Багато хто в США, зокрема президент Барак Обама, запідозрили Москву у причетності до організації хакерських атак. Тим часом, як свідчить опитування Rear Clear Politics, за кандидата від Республіканської партії Дональда Трампа готові проголосували 45,6% американців, а за Гілларі Клінтон – 44,7%. Чому лідирує Дональд Трамп У світі загалом та США зокрема зростає попит на радикальний популізм. Це пояснюється падінням легітимності традиційних політичних гравців, державних інститутів тощо. Дональд Трамп – це мультимільйонер, який добре розуміє настрої споживачів та вміє продати свою продукцію. У риториці Трампа особлива роль відводиться емоціям. Як відомо, аудиторія набагато краще сприймає емоційні гасла, сказані простими словами, ніж поміркована програма, сказана із серйозним виразом обличчя. Як вплине скандал навколо робочої переписки демократів на шанси їх лідера у двобої з Трампом? Малоймовірно, що скандал навколо переписки серйозно похитне рейтинг Гілларі Клінтон, оскільки робоче листування – це внутрішньопартійне питання. Спекуляція республіканців навколо переписки демократів може навпаки зіграти проти Трампа. Табір Клінтон може розкрутити чутки про причетність російських спецслужб та олігархів до фінансування кампанії Трампа. Зокрема, нещодавно Мадлен Олбрайт небезпідставно прирівняла Трампа до маріонетки Кремля. Враховуючи негативне сприйняття Росії серед більшості американців, це може змінити фаворита на користь жіночого кандидата.   ФАКТ – 28 липня 2016 р. вийшов Указ Президента Росії, відповідно до якого ліквідовується Кримський федеральний округ, а анексований півострів переводиться до складу Південного федерального округу. У відповідь МЗС України висловило рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Росії щодо тимчасово окупованих територій. Передумови указу щодо Криму Рішенню щодо Криму могли передувати дві обставини. По-перше, санкції Заходу та падіння цін на нафту змусили Кремль скоротити державні видатки. Таким указом Росія заощаджує на утриманні бюрократичного апарату цілого федерального округу. По-друге, Росія прагне встановити сильніший контроль на місцях, особливо в контексті антитерористичного «пакету Ярової». Таке адміністративне рішення покликане посилити вертикаль у силових структурах Росії, міцніше підпорядкувавши фактичні кримські органи центральному апарату. Майбутнє Криму Даний указ жодним чином не вплине на окупаційну політику Росії. Немає значення, який адміністративний статус має півострів: республіка, федеральний округ, край чи область. Важливо лише один факт – Крим як був окупований у березні 2014 р., так і залишиться в статусі окупованої території у найближчому майбутньому. Заяви лідерів цивілізованого світу також не містять жодної новизни. Однак Україна повинна використати указ Путіна як привід актуалізувати кримську проблему на міжнародному рівні.   ФАКТ – 22 липня 2016 р. польський Сейм ухвалив резолюцію, в якій Волинська трагедія 1943-1945 рр. визнавалася геноцидом. У тексті резолюції засуджуються злочини бійців ОУН-УПА проти поляків та інших народів, що проживали на Волині під час Другої світової війни. Водночас резолюція містить слова «солідарності з Україною, яка бореться за збереження територіальної цілісності». Неоднозначність резолюції Прийшовши до влади минулого року, партія «Право і справедливість» постала перед дилемою: їм треба одночасно дати відповідь на запит консервативної частини виборців, які чекали «відплати» за події на Волині, та зберегти дружні відносини з Україною, від обороноздатності якої залежить безпека Польщі. Варшава розглядає Україну як потужний щит від російської загрози. Для поляків незалежність та безпека України – запорука незалежності та безпеки Польщі. Як Україні відповісти на резолюцію Сейму З української сторони наразі непомітні конкретні пропозиції, крім слів стурбованості у зв’язку з підняттям історичних ран на поверхню. Україні бажано уникати постанов з аналогічним змістом, які б стосувалися подій у Західній Україні в 1918-1939 рр. чи операції «Вісла» 1947 р., які призведуть до зростання наруги у двосторонніх відносинах зі стратегічним партнером. Раціональною відповіддю України було б просування ідеї спільного вшанування жертв з обох сторін, двостороннього розслідування трагедії за участю істориків, а також примирення за формулою «пробачаємо і просимо пробачення»....

Світовий політичний тиждень: 16-23 липня

ФАКТ – 19-20 липня 2016 р. Володимир Гройсман здійснив свій перший візит до Брюсселя в якості прем’єр-міністра України. Під час поїздки глава уряду зустрівся з Президентом Європейської Комісії Жан-Клодом Юнкером, Президентом Європейської Ради Дональдом Туском, Верховним представником ЄС із закордонних справ та без пекової політики Федерікою Могеріні  та іншими високопоставленими політиками ЄС. Сторони обговорили перспективи безвізового режиму, реформи в Україні, конфлікт на Донбасі, виконання Угоди про асоціацію, енергетичного співробітництва, а також можливості створення спільного авіаційного простору. Мета візиту Візит Володимира Гройсмана співпав з величезними викликами, які стоять перед ЄС: Брексіт, міграція, тероризм, фінансові проблеми. У цьому зв’язку візит Гройсмана був покликаний нагадати лідерам ЄС, щоб вони не забували про партнерство з Україною. Зокрема, Україна сьогодні чекає конкретної дати надання безвізового режиму. Основні очікування Києва зводяться саме до безвізового режиму, оскільки можливість безвізового в’їзду до Шенгенської зони може стати першим результатом зближення з ЄС, який відчують на собі громадяни України. Шанси на безвізовий режим 7 липня Комітет у закордонних справах Європейського Парламенту рекомендував надати безвізовий режим громадянам України, Грузії та Косово, що мають біометричні паспорти. Одночасно Комітет з громадянських свобод та внутрішніх справ Європарламенту спростив механізм тимчасового призупинення дії безвізового режиму у випадку міграційних ризиків, пов’язаних зі зловживаннями безвізом. Першочергово цей механізм не мав стосуватися України та Грузії, однак після підключення Туреччини до безвізової заявки у Німеччини та Франції виникли побоювання щодо збільшення мігрантів з цієї країни. Після початку репресій проти учасників невдалого перевороту стала реальною загроза напливу турецьких біженців. Як наслідок, виключення Туреччини з безвізового пакету має зняти формальні побоювання щодо України, де наразі не зафіксовані сигнали міграційної тривоги. 5 вересня очікується розгляд заявки України, Грузії та Косово у профільному комітеті Європарламенту, після чого рішення про надання безвізову має бути схвалене самим Європарламентом та Радою ЄС.   ФАКТ – 20 липня 2016 р. новопризначений прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей зустрілася з канцлером Німеччини Ангелою Меркель у Берліні. Новий лідер Британії заявила, що Британія не буде звертатися до ст. 50 Лісабонського договору, що регламентує порядок виходу з ЄС, до кінця 2016 р., перш ніж її країна не забезпечить «розумний і впорядкований відхід» з ЄС. У свою чергу, німецький канцлер наголосила, що переговори про Brexit можуть початися лише того, як Британія запустить формальний механізм виходу з ЄС. Асиметричні переговорні стратегії Британія та провідні країни ЄС мають різні переговорні стратегії щодо Brexit. Так, Британії невигідно починати вихід з ЄС, допоки Лондон не знайде порозуміння з Единбургом та Белфастом, де більшість населення проголосували проти Brexit. Інакше відсутність спільного підходу послаблюватиме переговорні позиції Британії, схиляючи Лондон до поступок на користь Берліна, Парижа і Брюсселя. У свою чергу, Німеччині та Франції вигідно якомога швидше вирішити питання Brexit на більш прийнятних умовах для себе. Меркель і Олланд прагнуть укласти таку угоду з Британією, яка знеохотить вихід будь-якої держави-члена з ЄС. З урахуванням виборів у Франції та Німеччині наступного року, надмірні поступки Британії будуть розглядатися як слабкість лідерів цих країн. Камінь спотикання Британії та ЄС Враховуючи тісну взаємозалежність, обом сторонам невигідно розривати напрацьовані економічні зв’язки. Однак Лондон і Брюссель мають кардинальні протиріччя щодо «чотирьох свобод». Так, Британія хоче зберегти доступ до спільного ринку, щоб мати можливість торгувати з країнами ЄС без бар’єрів. Проте Лондон прагне обмежити працевлаштування громадян ЄС у Британії, оскільки трудові мігранти з країн ЄС були ледь не вирішальним аргументом прихильників Brexit. В той же час лідери ЄС наполягають на прив’язці спільного ринку до вільного переміщення робочої сили через Ла-Манш. На континенті побоюються, що інші країни ЄС можуть повторити британський прецедент шляхом порушення свободи переміщення як однієї з європейських цінностей.      ...