Події та новини
Вибори в ОТГ: результати, тенденції та парламентські перспективи політичних партій
Перший етап місцевих виборів в ОТГ впевнено виграла партія влади «БПП-Солідарність», яка за допомогою технологічних проектів «Наш край», «Аграрна партія» та самовисуванців сформує свою більшість в значній кількості територіальних громад. З високою ймовірністю, влада використає дану виграшну схему і на наступних парламентських виборах. Друге місце зайняла партія «Батьківщина», яка змогла зайняти чітку опозиційну нішу по відношенню до Петра Порошенка. «Батьківщина» здобула високі результати завдяки експлуатації на місцевому рівні пенсійної та земельної реформи. Разом з тим, на фоні невиразної кампанії Радикальної партії Ляшка та Опозиційного блоку, значно підсилили свої позиції технологічні проекти влади – «Наш край» та «Аграрна партія», які при збереженні існуючої електоральної динаміки, мають добрі шанси потрапити в новий парламент. Адміністрація президента пішла на вибори декількома колонами, що дало змогу владі отримати дуже хороші результати. Зокрема, на Сході та Півдні України проект «Наш край» продемонстрував дуже хороші результати, які дозволили випередити «Опозиційний блок», який переживає організаційну, ідеологічну та фінансову кризу. В свою чергу, інший технологічний проект влади «Аграрна партія» - зуміла нав’язати електоральну боротьбу «Батьківщині» та Радикальній партії Олега Ляшка, чий виборець зосереджений в селах та малих містечках. «Аграрна партія» також критикувала земельну і пенсійну реформи, що дозволило їй поборотися за виборців на опозиційному полі. Наявність значних фінансових ресурсів та сильний кадровий актив на місцях, дозволили «Аграрній партії» отримати високий четвертий результат. Також Адміністрація президента може записувати у свій актив значну частину депутатів-самовисуванців, які після перемоги на виборах вступлять в правлячу партію, або ж неформально будуть підтримувати «БПП-Солідарність». За даними ЦВК, всього на виборах в ОТГ перемогло 269 самовисуванців. Таким чином, за результатами місцевих виборів в ОТГ впевнену перемогу здобули представники правлячої партії «БПП-Солідарність», які за допомогою самовисуванців та афільованих партійних проектів здобули близько 60% мандатів в місцевих радах. Друге місце здобула партія «Батьківщина», яка на місцевому рівні провела вдалу агітаційну роботу щодо критики земельної та пенсійної реформи. Також варто зазначити, що партія «Батьківщина» має одну із найсильніших партійних та організаційних структур в Україні, які упродовж останніх 15 років регулярно приймають участь у виборчих кампаніях. Аналіз результатів місцевих виборів свідчить, що найкращі результати партія Юлії Тимошенко продемонструвала в центральних та південних регіонах України. На цих територіях особливо розвинуті малі та середні фермерські господарства, що дуже боляче реагують на питання продажі землі, яке активно використовує партія «Батьківщина» в процесі політичної конкуренції. Слабкі результати на виборах в громадах показала також і Радикальна партія Ляшка, головними конкурентами якої виступають «Батьківщина» та «Аграрна партія». Також у виборчому процесі приймали участь парламентські партії «Самопоміч» та «Народний фронт», які продемонстрували дуже слабкі результати. Це пояснюється загальним падінням рейтингів партій Яценюка і Садового, а також дуже слабкою організаційною та партійною структурами. Цікаво відзначити, що «Народний фронт» вирішив дистанціюватися від «БПП», і в деяких регіонах все-таки виставив своїх кандидатів, які виграли вибори. Партія «УКРОП» продемонструвала дуже хороші показники в своєму базовому регіоні – на Волині, а також по Західній Україні в цілому. Відносний успіх партії «УКРОП» пояснюється також провалом іншої націоналістичної партії «Свобода», яка не змогла закріпитися в центральній Україні. Інший гравець на правому фланзі – «Національний корпус» Білецького не приймав участі у місцевих виборах. Також про себе заявила новостворена партія Валентина Наливайченка «Справедливість», представники якої здобули 20 мандатів в громадах. Партія Наливайченка намагалася висувати максимальну кількість своїх кандидатів по всіх округах, тим самим демонструючи своє бажання приймати участь в наступних парламентських виборах. Однією із головних тенденцій місцевих виборів є участь у виборчій кампанії регіональних політичних проектів, таких як «Черкащани» чи «Єдиний центр», які орієнтуються на регіональні еліти, що мають великі ресурси та сильний вплив в окремих громадах. Вибори проходили в умовах мобілізації адміністративного ресурсу зі сторони партії влади, яка намагалася за рахунок самовисуванців максимально збільшити своє представництво в місцевих радах. Також місцеві вибори в ОТГ продемонстрували той факт, що політичні партії активно змагалися за фінансових спонсорів, які вже тепер приглядаються до потенційних успішних проектів, які можуть бути профінансовані на наступних парламентських виборах. Таким чином, усі без винятку політичні партії розглядають місцеві вибори в ОТГ як репетицію перед парламентськими виборами. Адміністрація президента може розраховувати на подальший електоральний успіх за рахунок самовисуванців, проекту «Наш край», який конкурує із Опозиційним блоком та «Аграрної партії», яка розглядається на Банковій як головний електоральний опонент РПЛ та «Батьківщини». Для Юлії Тимошенко ці вибори показали, що саме її партія сприймається як одна із небагатьох опозиційних альтернатив щодо структури влади Петра Порошенка. Ідеологічна та організаційна слабкість «Опозиційного блоку», втома виборця від радикалів та націоналістів відкриває для «Батьківщини» непогані електоральні перспективи. Перші результати виборів в ОТГ також продемонстрували збільшення впливу серед націоналістичного виборця партії «УКРОП», який поступово поглинає кадрову та організаційну мережу «Свободи» та інших праворадикальних партій. ...
"Перезавантаження відносин між Україною та Росією може відбутися після зміни влади в обох країнах" - Анатолій Октисюк
Грузія, що пережила війну із Росією, уже почала перезавантаження відносин з РФ. Тбілісі і Москва досягли нової угоди, яка дозволяє транзит російського природного газу до Вірменії через Грузію. Грузинські реалії дуже далекі від українських через те, що війна на Донбасі досі триває. Згідно з останніми опитуваннями Центру Разумкова і фонду "Демократичні ініціативи", більшість громадян України переконані в тому, що нормалізація відносин з Росією можлива передовсім за умови зміни влади (президента) в Росії (47%), за умови припинення військових дій та деокупації Донбасу (43%) та за умови повернення анексованого Криму під юрисдикцію України (31%). Майже половина населення України (49%) вважає, що нормалізація відносин між Україною та Росією є можливою, але лише у віддаленій перспективі. А майже чверть громадян України у таку перспективу не вірять взагалі (24%). Про те, чи можлива нормалізація українсько-російських відносин та за яких умов, зазначає Анатолій Октисюк. Найближчі років десять, я думаю, нормалізація українсько-російських відносин неможлива. Якщо проводити паралелі з грузинським сценарієм, то нормалізацію у відносинах можна уявити лише за зміни влади в Україні. Умовно кажучи, це можливо, якщо до влади в Україні прийдуть прагматики. Однак є інша радикалізована частина політиків і суспільства, яка не дасть цим прагматикам стрімкими кроками відновлювати економічні, політичні і культурні стосунки з Росією. Інше питання – це статус Криму і статус Донбасу, тобто реінтеграція і деокупація цих територій. Якщо ці питання не будуть вирішені, то вони продовжувати отруювати стосунки між країнами. І треба бути самогубцем, щоб говорити, що ми будемо проштовхувати якусь ідею федералізації, на якій раніше наполягав Кремль. Можливий й інший варіант, за якого можуть із часом поліпшитися відносини наших країн - це інтеграція Росії у велику Європу. Ясна справа, що з її світоглядом, цивілізаційною моделлю, структурою влади такий перебіг подій дуже малоймовірний і мислиться тільки в якійсь далекій-далекій перспективі. Грузинський сценарій видається найбільш оптимальним для розвитку подій в Україні. Навіть гіпотетично, якщо в Росії зміниться влада, то, безумовно, проросійські сили не зможуть дуже жорстко вплинути на цю ситуацію із поліпшенням відносин з Україною. Росіяни б могли якось вплинути на економічне співробітництво, на лібералізацію бізнесу, але зворотній процес відміни всіх попередніх рішень буде дуже важкий. Що стосується Грузії, так, процес відновлення стосунків нібито є – але дипломатичні стосунки розірвані, туристи їздять – але влада в середині країни підтримує антиросійський дискурс. У середині політика Грузії – антиросійська, а зовнішня політика – демонстрація намірів нормалізації відносин з Росією, зокрема у сфері торгівлі. Щоб крига між Україною та Росією скресла, має статися зміна влади і тут, в Україні, і там, в Росії. Це було б першим кроком. Другий крок: прагматизація суспільства, яка має будуватися на виробничих потужностях, щоб було чим торгувати з Росією. Зважаючи на те, що на Донбасі все зруйновано, то в нас економіка переорієнтується дещо на європейський ринок. Зрештою, у нас нема й чим торгувати з Росією, окрім військової промисловості. Але й це все буде дуже складно налагоджувати. Тим часом у нас з'являється нове покоління українців, що матимуть зовсім інші цінності. Ще недавно багато хто жив радянськими героями і міфами, у кожному селі стояли пам'ятники невідомому солдату. А тепер скрізь встановлюються пам'ятники героям АТО, нині в Україні – свої нові герої, зокрема, Небесна сотня, учасники бойових дій на Сході. У країні починається логічний цикл історії – формування нових міфів, цінностей, світоглядних маршрутів. Ми розриваємо всі старі зв'язки з Росією, які у нас були. Війна цьому дуже сприяла. Хоча – так, це мало негативний економічний вплив, проте "дно" ми вже пройшли. Влада може змінитися, але треба дивитися, як відбувалися події у Грузії. Обов'язково треба враховувати, що у Тбілісі конфлікт з Москвою тривав п'ять днів. А у нас війна з Росію вже скільки триває? І які масштаби? Українсько-російські відносини можуть налагодитися хіба що, якщо Росія віддасть нам Кубань. Можливо, через одне покоління в Європі, якщо раптом станеться якийсь новий виток кризи чи хаосу, тоді визріє необхідність співпраці з Росією. Ось лише тоді й можна говорити про відновлення відносин України з РФ. Росіяни ж нині не визнають погіршення відносин з Україною як проблему. Хоча не виключаю, що запит на якусь економічну співпрацю з часом може виникнути, адже кожна війна рано чи пізно закінчується миром....
Війна Росії з Україною: чотири сценарії найближчого майбутнього
Анексія Криму і війна на Донбасі ще не один десяток років будуть отруювати російсько-українські відносини. Але після будь-якої війни коли-небудь настає мир, і Україні з Росією в майбутньому доведеться вибудовувати діалог, адже повністю відгородитися від північного сусіда не вдасться. Інше питання, на яких умовах буде співпраця, і чи можлива вона при владі Путіна в Росії і Порошенка в Україні. Старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк вважає найбільш ймовірними чотири сценарії подальшого розвитку відносин України і РФ. Хижацька політика Росії по відношенню до України змусила Київ розвернутися у бік Заходу. Однак різкий геополітичний маневр виявився дуже болісним для пострадянської України, яка впродовж 20 років так і не змогла вийти з глухого кута гібридності, рентної економіки і політичної корупції. За останні два роки українська влада практично вичерпала антиросійську модель поведінки, яка активно використовувалася для мобілізації міжнародної підтримки і схвалення певних державних рішень на рівні українського обивателя. Тепер же, на побутовому рівні в суспільстві фіксуються тенденції, спрямовані на нормалізацію російсько-українських відносин. Дані ідеї в обмеженому інтелектуальному просторі циркулюють і в певному середовищі великого бізнесу, громадськості та політикуму, який відчуває ослаблення антиросійського маятника і спостерігає за тим, як президент і вибудувана ним архітектура влади стає "токсичною". Багато в чому цьому сприяють також і західні партнери, які використовують Україну як інструмент для побудови своїх відносин з Кремлем. Це все відбувається на фоні суспільної зневіри в постмайданній владі, зубожіння та погіршення рівня життя, і багато в чому – на тлі кризи в Європейському Союзі, який розглядався як кінцева точка призначення української держави. І поки це все не політизується окремими ключовими гравцями, ситуація здається цілком прогнозованою і контрольованою. Меседжі дискредитованих політиків і спікерів про російсько-українську нормалізацію, не сприймаються українським суспільством або мають негативний політичний шлейф. Тому Банкова не бачить в цьому великої небезпеки, та і сама влада вже звикла використовувати кліше "якщо хтось не згоден - значить, прихильник Путіна". Сама ідея прагматичної і зваженої політики України до РФ не опрацьована на досить інтелектуальному рівні, і взагалі ця тема в українському медіапросторі під забороною. Воно й зрозуміло, адже в країні йде війна з російським агресором, який окупував Крим і частину Донбасу. Але це аж ніяк не означає, що питання не треба обговорювати і опрацьовувати, оскільки в умовах швидкоплинної міжнародної геополітичної кон'юнктури і нестабільної внутрішньополітичної ситуації в Україні курс може змінитися кардинальним чином. Не виключено, що в Україні може спрацювати грузинський сценарій прагматичної політики, який настав після зміни влади в Тбілісі. Або сценарій Молдови, яку в Брюсселі вважають "відмінником" на пострадянському просторі, але в ЄС все ж не приймають, тому країна йде в зону впливу Кремля, про що раніше писав "Апостроф". В Україні також є ряд впливових політичних партій, які відкрито дивляться в бік Москви, або навіть ведуть з ним сепаратні переговори про співпрацю і підтримку. Вони чекають зручного моменту, щоб продемонструвати свою здатність домовлятися з Кремлем і Заходом. У даному випадку важливо відзначити активізацію представників команди "політичних емігрантів" часів Януковича в Україні. Всі вони готують підґрунтя для повернення, активно інвестують кошти у експертне співтовариство, партійні та громадські проекти. Наприклад, Олександр Клименко розвиває партію "Успішна країна", яка проводить велику кількість заходів на Донбасі. Ганна Герман стала вести телевізійну програму про політику на каналі "NewsOne", де головний акцент зроблено на Донбас. Леонід Кожара розвиває партійний проект "Соціалісти", і, крім того, працює в Інституті миру, який просуває в Україні процеси реінтеграції і мирного врегулювання. За наявною інформацією, інші представники команди Януковича також ведуть і спонсорують активну діяльність в Україні. Тому непомітно, повільно і впевнено інформаційне вже готується поле для того, що "краще торгувати з Росією, а не воювати". Про це в кулуарах натякають і багато західних дипломатів, які вказують на уповільнені реформи в країні, корупцію і небажання самого українського правлячого істеблішменту змінювати рентну систему влади і монополій. Однозначно можна сказати, що друге півріччя 2016 року і найближчі роки будуть дуже складними, і, в залежності від розвитку політичної ситуації в країні, можливі наступні сценарії: 1. Зближення з західними структурами. Інтеграція України в інституції ЄС та НАТО. Даний сценарій є малоймовірним, оскільки нинішнє українське керівництво не зацікавлене в інституційному будівництві і переході на європейський рівень державного управління. Президенту зручно працювати в умовах ослаблених корупцією та неформальною політикою інститутів влади, використовуючи прийоми клієнтелізму і тиску з боку правоохоронної системи. До того ж, існують і об'єктивні чинники в самому ЄС – це і нелегальна міграція, падіння економічного розвитку, вихід Великобританії з ЄС, зростання націоналізму та екстремізму. Звичайно, зростання євроскептицизму в Євросоюзі, криза єврозони, і побоювання з приводу масової міграції навряд чи поставлять питання про розширення ЄС на порядок денний у найближчому десятилітті. А останній саміт НАТО у Варшаві показав, що Україна розглядається все більш виразно як театр потенційних військових дій між НАТО і РФ. 2. Нормалізації відносин з РФ – повернення України до політики багатовекторності. Другий сценарій розвитку ситуації можливий при досягненні геополітичного консенсусу між РФ і Заходом, в результаті якого Вашингтон і Брюссель будуть грати за новими правилами, визнають право РФ впливати на пострадянський простір, в тому числі і на Україну. У такому разі, питання з анексією Криму Росією буде закрите, а конфлікт на Донбасі буде врегульовано за Боснійським сценарієм (це призведе до федералізації країни, чого так прагне Кремль). В нинішніх умовах РФ і Захід поки що далекі від досягнення консенсусу, і, з урахуванням зміни влади у Вашингтоні, ще не ясно, якими будуть підходи до вирішення українського кризи нової адміністрації США. Варто відзначити той факт, що в нормалізації відносин зацікавлені "економічні двигуни" ЄС – Німеччина і Франція. Зокрема, посольства ФРН і Франції, а також німецькі партійні фонди відкрили ряд програм співпраці і діалогу між російськими і українськими молодіжними організаціями, лідерами громадської думки. З російського боку також вже запущені програми по виробленню діалогу з українськими партнерами, і вони направлені на роботу в експертному середовищі. 3. Радикальний сценарій – відновлення активних бойових дій на Донбасі. В нинішніх умовах це один з вірогідних сценаріїв розвитку ситуації, який допоможе Президенту Порошенко відсунути на задній план економічні проблеми і проблеми з реформами. Але, з іншого боку, активізація бойових дій вдарить по іміджу Порошенка і його можливості домовлятися з західними партнерами, у яких також спостерігається бажання почати заробляти на Росії. Саме економічні витрати, спричинені санкціями проти Росії, і змушують західних лобістів і російських агентів впливу більш жорстко тиснути на національні уряди та українських представників. 4. Грузинський сценарій - перемога проросійських політичних сил. Сценарій можливий через кілька електоральних циклів, оскільки на даному етапі проросійська опозиція розрізнена, ослаблена внутрішньопартійної конкуренцією і відсутністю нових обличь. Інші політичні сили, які в латентній формі симпатизують Кремлю, будуть націлені на дострокові вибори в парламенті, щоб посилити свої позиції і представництво в структурах влади. В цілому, відкат у бік Росії може відбутися через повільне реформування країни, яке дуже часто відбувається під тиском західних партнерів і кредиторів. У кулуарах від західних дипломатів можна почути, що в Україні за півтора роки навчилися дуже добре розмовляти мовою реформ, але насправді реального просування дуже мало. Складна економічна ситуація створює умови для протестних настроїв у суспільстві. На цьому тлі можливий ріст не тільки радикальних і популістських партій, але і партій прагматичного спрямування, які пропагують відновлення торговельних та інших відносин з РФ. Прихід опозиції до влади в Грузії багато в чому базувався на виробленні прагматичної економічної політики з усіма партнерами, включаючи і Росію. І, нарешті, слабка дипломатія, яка не змогла в повному обсязі конвертувати в інтересах держави консолідовану позицію Заходу (один з небагатьох прикладів — провал безвізового режиму з ЄС). В умовах зміни геополітичної порядку Україна ризикує залишитися один на один з Кремлем, який буде проштовхувати сценарій створення федеративної України в посткримських кордонах....
Війна на Донбасі: чи зможуть Росія і Захід домовитися щодо виборів у ДНР та ЛНР
Геополітичного консенсусу між Заходом і Кремлем щодо проведення виборів на окупованому Донбасі не досягнуто. Захід пропонує лише забезпечити голосування в українському парламенті за відповідний законопроект, який не буде узгоджений з представниками бойовиків. У свою чергу Кремль наполягає на проведенні предметних переговорів з представниками так званих ДНР і ЛНР про зміст документа, який буде регламентувати проведення виборів на неконтрольованій території. Звільнення Надії Савченко дало підстави багатьом експертам припустити, що Путін буде готовий піти на поступки і стосовно Донбасу. Однак ці припущення є передчасними, оскільки головного консенсусу щодо питання проведення виборів на Донбасі між Заходом і Кремлем поки не досягнуто. Про це "Апострофу" повідомив високопоставлений дипломат однієї з європейських наглядових місій, що працюють в Україні. За його словами, головною перемогою Києва є те, що основна дискусія точиться навколо того, чи прийме український парламент закон про вибори. Навіть на експертному рівні ніхто не обговорює технічних моментів проведення виборів. І якщо українська сторона все-таки ухвалить нинішній варіант поправок, то західні партнери будуть сприймати ці заходи як максимальні поступки з боку Києва. Тим більше, що останні акції та марші націоналістів продемонстрували Заходу те, що українська версія законопроекту про вибори – це той максимум, на який влада готова піти. Судячи з того, який тиск чинять західні структури на Порошенка, він буде зобов'язаний провести відповідні політичні рішення в парламенті. Інша справа, що Кремль не погодиться на умови, які будуть прописані в підсумковому законопроекті про вибори. Головна проблема в цьому протистоянні базується на інтерпретації Мінських угод. Сторони бачать вирішення конфлікту зовсім по-різному. Для Кремля Мінські угоди є інструментом формування федеративної України з особливим статусом Донбасу в посткримських кордонах. А Київ розглядає їх як можливість інтеграції Донбасу на принципах децентралізації у склад України. При цьому українська влада декларує роботу щодо встановлення суверенітету над анексованим Кримом, що дуже болісно сприймають росіяни. Точок дотику тут дуже мало. Швидше за все, у ДНР і ЛНР відбудуться місцеві вибори, бо технічні аспекти місцевого самоврядування потрібно також вирішувати. Це не відповідає інтересам усієї України. Власні вибори на Донбасі будуть тільки сприяти розвитку квазідержавних інститутів за придністровським сценарієм. Міжнародний досвід показує, що потім інтегрувати дані території буде ще складніше. З іншого боку, ці вибори хоч і не суперечать Мінським угодам, але створять негативний фон навколо російських переговірників. Адже волевиявлення під автоматами на Донбасі ніхто не визнає, більше того, всі звинуватять Росію в навмисному зриві діалогу з мирного врегулювання. Утім, в кулуарах від російських дипломатів можна почути ще один варіант врегулювання конфлікту на Донбасі, про який в Україні та на Заході не прийнято говорити. Це заморожування ситуації та очікування приходу в Україні нової, як кажуть росіяни, прагматичної влади. Надмірна концентрація влади в руках Порошенка дасть позитивний ефект лише в короткостроковому періоді. З часом така консолідація може призвести до певних проблем, якими неодмінно скористаються опоненти. Але чи зможе Росія з її запасом економічної міцності очікувати приходу прагматиків і одночасно жити під санкціями - це велике питання....
