ЗМI про МЦПД

Скептичні настрої місцевих активістів – тривожний сигнал для центральної влади

30.06.2015

Жваві дискусії, що не згасали впродовж кількагодинного семінару, організованого Міжнародним центром перспективних досліджень у Рівному, красномовно свідчили про злободенність порушеної теми. На порядок денний зустрічі з рівненськими активістами винесли, зокрема, обговорення механізмів громадського антикорупційного контролю за використанням державних фінансів.

 

Про це пише рівненський тижневик «7 днів».

Власне, експерти МЦПД – старший аналітик Анатолій Окситюк та директор департаменту внутрішньої політики Ярослав Ковальчук – завітали у Рівне в рамках проекту «Місцевий громадський контроль за використанням державних фінансів», який реалізується за фінансової підтримки Фінського фонду місцевого співробітництва у п’яти регіонах України (Хмельницькому, Чернівцях, Рівному, Чернігові та Херсоні).

Презентуючи започаткований проект, експерти МЦПД розповіли учасникам семінару про мету та хід його реалізації, а також стисло охарактеризували так званий великий антикорупційний пакет законодавства, прийнятий торік у жовтні Верховною Радою. Окрему увагу вони акцентували на створенні нових органів, які спеціалізуватимуться на протидії корупції – Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції. А далі були розглянуті питання, що стосувалися налагодження комунікацій між громадськими активістами, представниками влади та ЗМІ. Столичні гості також продемонстрували присутнім кращі практики контролю над використанням державних фінансів та удосконалення інструментів з протидії корупції на місцевому рівні.

Запитання «У чому полягає суть проекту?» Ярослав Ковальчук розтлумачив так:

– За останні півтора року саме у сфері боротьби з корупцією було досягнуто хоча б якогось прогресу, зокрема прийняте доволі хороше законодавство. А тепер потрібно, щоб забезпечувався громадський тиск, аби це законодавство виконувалося і не було маніпуляцій на центральному рівні. Для цього ми започаткували проект, у рамках якого спершу проведемо теоретичні семінари про законодавство у сфері корупції, знайдемо людей, які зацікавлені у практичному застосуванні цього законодавства, запросимо їх на тренінг у Київ, де журналісти-практики будуть учити їх, як проводити розслідування. Пізніше надаватимемо майданчики, де ці розслідування будуть публікуватися.

Особливо актуальний місцевий громадський контроль за використанням державних фінансів, зі слів активістів Рівненської організації ГО «Самопоміч», набуває зараз. Адже децентралізація влади, процес якої вже розпочався, передбачає передачу державних фінансів на рівень місцевих громад. А отже, на переконання «самопомічнівців», збільшуються ризики зловживання та непрозорого використання місцевих бюджетів.

Коли ми поцікавились у Анатолія Окситюка враженнями, які справила на нього зустріч із рівненськими активістами, відповідь отримали песимістичну.

– Такі семінари відбулись у Хмельницькому, Чернівцях, – каже він. – У порівнянні з іншими найбільш скептично налаштовані рівненські активісти. У Рівному спостерігається найбільша апатія та розчарування владою. А це доволі тривожний сигнал, оскільки очевидно, що рівень комунікації та довіри до влади тут є одним з найнижчих. Як результат – відсутність успішних прикладів боротьби з корупцією, бо будь-яка ініціатива чи спроба провести зміни сприймається скептично й інертно навіть частиною громадських активістів.

 

Публікації за пріоритетом «ЗМI про МЦПД»
ЗМI про МЦПД

НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли

Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"

05.04.2019