Зовнішня політика

"Українська дипломатія недопрацьовує у пошуку нових союзників в Азії", - Євген Ярошенко

16.11.2017
img1
Прес-служба МЦПД

Євген Ярошенко в ефірі Громадського радіо про те, чому деякі країни підтримали нову резолюцію Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму, а деякі проголосували проти чи утрималися.

Дмитро Тузов: У Міністерстві закордонних справ України назвали всі країни, які в ООН голосували проти оновленого проекту резолюції «Стан з правами людини в АРК та місті Севастополь, Україна». Про це у Twitter повідомив заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця. Дослівно він написав: «Голосувала проти вся російська рать: Вірменія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Куба, Північна Корея, Еритрея, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, М’янма, Нікарагуа, Філіппіни, Росія, Сербія, ПАР, Сирія, Судан, Уганда, Узбекистан, Венесуела, Зімбабве». Мені здається, що Індія, Китай, ПАР доволі самостійні в прийнятті зовнішньополітичних рішень. Як ви це поясните?

Євген Ярошенко: Не можна вважати кожен крок, неприємний для України, розглядати як навмисні дії, які підтримуються Росією чи робляться державами через залежність від Росії.

Представники української дипломатії дуже сильно акцентують увагу на тих, хто проголосував проти, однак часто ігнорують список країн, які утрималися.

Тих, хто проти, я б поділив на дві групи:

  1. Ті держави, які можна зараховувати до сателітів Росії. Це Вірменія, Киргизстан, Білорусь. Вони так діють через слабке міжнародне становище та обмежені простори для маневрів.
  2. Китай, Іран, М’янма, Філіппіни — це ті країни, у яких є об’єктивні підстави побоюватися, щоб вносили питання прав людини на міжнародний порядок денний.

Індія, Китай — це країни, у яких є тривала традиція багатовекторної політики, тому вони намагаються у сучасному світі балансувати між усіма центрами сили. Вони підтримують територіальну цілісність та намагаються не втягуватися в конфлікти, де в них немає безпосередніх інтересів. Вони в питанні Криму, Донбасу не відіграють активної ролі.

Андрій Куликов: Настав час поговорити про ті країни, які утрималися.

Євген Ярошенко: За резолюцію проголосували 70 країн, утрималися — 77. Серед тих, хто утримався, є багато регіональних гравців, з якими Україна може мати потенційно вигідні, якщо не політичні, то принаймні торговельні зв’язки. Утрималися такі країни, як Бразилія, Єгипет, Індонезія, Малайзія, громадяни якої загинули в сумнозвісному рейсі MH-17, Таїланд, Південна Корея. Коли ми критикуємо кількість країн, які проголосували проти, ми приділяємо недостатню увагу країнам, які утрималися. Тут іде мова не тільки про ситуацію з правами людини. Питання Криму має турбувати не лише європейських партнерів, воно має турбувати всіх, тому що тут порушено кілька основних принципів Статуту ООН. Це незастосування сили, принцип територіальної цілісності. В українського керівництва відсутня системна робота з тими країнами, які не належать до пріоритетів зовнішньої політики України. Насамперед це країни Азії, Африки, Латинської Америки.

Я думаю, що ці гравці не бажають долучатися до питання Криму, вв’язуватися в той конфлікт, де для них немає безпосередніх безпекових викликів через географічні та інші обставини. Також вони не бажають давати привід псувати стосунки з Росією. Багато з цих країн розглядають Росію як можливий альтернативний полюс сили, який може стримувати США, Китай. Таким чином вони хочуть маневрувати між всіма центрами політичної сили.

Якщо будуть подальші резолюції щодо Криму, то це буде залежати передусім від того, як окремі групки країн вибудовують свої зовнішньополітичні пріоритети, та від того, наскільки українська дипломатія буде вести системну роботу не лише в Європі. Лише чотири європейські держави не підтримали резолюцію. Це Росія, Білорусь, Вірменія і Сербія. Боснія і Герцеговина утрималася.

Коли ми виходимо за межі Європи, там все не так оптимістично. Серед регіональних гравців, які підтримали, є Ізраїль, Японія, Саудівська Аравія та Катар.

Дмитро Тузов: Ви кажете, що українська дипломатія недопрацьовує. Як вона має працювати?

Євген Ярошенко: Я бачу тут два можливі шляхи:

  1. Через активізацію торговельних зв’язків. Єгипет, Марокко, Таїланд можуть бути важливими імпортерами окремої української продукції.
  2. Прив’язати питання Криму до окремих глобальних проблем. Очевидно випливає проблема нерозповсюдження ядерної зброї.
  3.  

Андрій Куликов: Наскільки дієві резолюції?

Євген Ярошенко: Резолюція приймається двома третинами голосів від всіх, хто бере участь у голосуванні, на відміну від резолюції Ради безпеки ООН, які є обов’язковими для виконання, резолюції Генасамблеї ООН мають рекомендаційний характер. Механізмів впливу немає. Для Росії немає жодних юридичних наслідків за невиконання резолюції, можуть бути лише політичні та іміджеві наслідки, тобто це може призвести до збільшення політичного тиску і санкцій, репутаційних втрат.

Дмитро Тузов: Наші західні партнери Румунія, Угорщина і Польща підтримали проект резолюції.

Євген Ярошенко: Всі сусідні країни, які посварило питання Закону України «Про освіту» чи кроки українського керівництва у питанні історії, проголосували за. Це Польща, Угорщина, Румунія, Греція, Болгарія. В Європі склався консенсус щодо деяких питань. Країни можуть підтримувати вигідне співробітництво з Росією, але, коли ідеться про порушення якихось фундаментальних принципів міжнародного права, виникає консенсус.

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

Саміт Східного партнерства: основні підсумки

24 листопада 2017 р. у Брюсселі відбувся п’ятий саміт Східного партнерства (СхП) за участі 28 держав-членів ЄС та 6 європейських сусідів (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна). Декларація цьогорічного саміту СхП, дає змогу оцінити наскільки продуктивне Східного партнерства та реалістичні європейські прагнення цих країн, в тому числі України. По-перше, ЄС поки не має амбіцій для подальшого зближення зі східними партнерами, зосереджуючись здебільшого на цінностях СхП (демократія, верховенство права, права людини, сталий розвиток) та нещодавніх досягненнях (запуск безвізового режиму, набуття чинності угод про асоціацію та поглиблених і всеохоплюючих зон вільної торгівлі з Україною, Грузією та Молдовою, підписання Всебічної та посиленої угоди про партнерство з Вірменією, потепління відносин з Білоруссю). Хоча у декларації визнаються «європейські прагнення та європейський вибір» України, Грузії та Молдови, ЄС наразі не готовий виходити за межі існуючих інструментів зближення зі східними партнерами, зокрема угод про асоціацію. По-друге, ЄС не налаштований на безпекове співробітництво зі східними партнерами. Зокрема, декларація саміту закликає сприяти мирному врегулюванні конфліктів в регіоні «на основі принципів і норм міжнародного права». ЄС підтримує територіальну цілісність України, Молдови, Грузії та Азербайджану, однак не готовий до конфронтації з Росією. По-третє, ЄС прив’язує фінансову допомогу східним партнерам до імплементації реформ. При цьому для ЄС пріоритетними сферами реформування є система державного управління, система юстиції та боротьба з корупцією. По-четверте, для східних партнерів найбільш перспективними галузями співпраці виглядають транспорт та енергетика. Зокрема, ЄС виступає за укладення Угоди про спільний авіаційний простір з Україною, а також підтримує зміцнення енергетичної безпеки східних партнерів, диверсифікації джерел та маршрутів енергоресурсів. По-п’яте, мовний скандал між Україною та сусідніми державами позначився на відносинах України з ЄС. Декларація наголошує на необхідності поваги прав національних меншин та врахування рекомендацій Ради Європи в освітній сфері. Таким чином, нинішній саміт СхП приніс не сприяв подальшому прориву у відносинах між ЄС та східними сусідами. Найближчим часом продуктивність СхП обмежуватиметься трьома чинниками: по-перше, незацікавленістю провідних країн ЄС у тіснішому зближенні з Україною, Грузією та Молдовою, по-друге, недостатньою політичною волею східних партнерів до імплементації реформ, по-третє, побоюваннями ЄС щодо агресивної реакції Росії із відповідними безпековими наслідками.

Зовнішня політика

Майбутнє ІДІЛ після втрати Ар-Ракки

Втрата «Ісламською державою Іраку та Леванту» (ІДІЛ) міста Ар-Ракки на сході Сирії поставила питання щодо майбутнього провідної терористичної організації світу. 17 жовтня 2017 р. антиурядова група Сирійські демократичні сили (СДС) заявила про взяття під контроль столиці ІДІЛ в Сирії. За оцінкою фахівців, після падіння Ар-Ракки підконтрольна ІДІЛ територія зменшилася до 13% порівняно з піком територіальної експансії терористів, який припав на кінець 2014 р. Втрата Ар-Ракки стала черговою військовою поразкою джихадистської групи. У червні 2017 р. іракська армія за підтримки союзників повернула контроль над Мосулом, яке свого часу було другим найбільшим містом країни. Водночас територіальні втрати не призводять до зменшення впливу ІДІЛ в регіоні та світі, а натомість сприяють зміні їх пріоритетів. Після низки поразок у Сирії та Іраку терористи ІДІЛ мають кілька варіантів подальшої діяльності. По-перше, залишки бойовиків можуть приєднатися до інших джихадистських груп в Сирії, які мають подібну ідеологію, як-от: «Джебхат Фатах аш-Шам» (колишній філіал «Аль-Каїди») чи інші екстремістські антиурядові угруповання. По-друге, частина членів ІДІЛ найімовірніше перейдуть у підпілля і будуть нагадувати про себе на тлі повоєнної розрухи чи нових етноконфесійних конфліктів у звільнених районах Сирії та Іраку. По-третє, значна частина терористів ІДІЛ найімовірніше мігрують до інших гарячих точок в регіоні (Ємен, Лівія, Афганістан) чи на окремі території, які фактично не підпорядковуються чи слабко контролюють центральними урядами (Пакистан, Малі, Єгипет, Філіппіни, М’янма). По-четверте, частина бойовиків ІДІЛ, які отримали бойовий досвід у Сирії та Іраку, може повернутися на територію країн свого походження з метою здійснення терористичної діяльності в тилу своїх «ворогів». За такими показниками це може загрожувати Тунісу (найбільшій країні походження за кількістю терористів ІДІЛ), Туреччині, Франції, Бельгії, Росії, країнам Центральної Азії. Загострення соціальних проблем та громадянської напруженості підвищують ризик терористичних актів в окремих країнах. Таким чином, військових методів протидії ІДІЛ недостатньо для нейтралізації терористичних груп джихадистського спрямування. Викорінення ІДІЛ неможливе без викорінення соціального підгрунтя, яке сприяє популяризації екстремістських ідеологій. Крім координації військових дій, ефективна стратегія боротьби з ІДІЛ має також включати вирішення гострих соціально-економічних проблем та подолання етноконфесійної напруженості в країнах, які перебувають в зоні ризику. 

Зовнішня політика

Вибори в Німеччині: сценарії майбутнього Європи

  24 вересня 2017 р. у Німеччині відбулися парламентські вибори, які були найважливішою подією європейської політики у третьому кварталі цього року. Перше місце очікувано здобула партія чинного канцлера Ангели Меркель Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз (ХДС/ХСС) із результатом близько 33%. Друге місце із результатом 20,5% посіла Соціально-демократична партія Німеччини (СДПН), яку очолює колишній президент Європейського Парламенту Мартін Шульц. Також до Бундестагу пройшли ще чотири партії: ультраправа антиміграційна «Альтернатива для Німеччини» (АдН) із підтримкою 12,6%, Вільна демократична партія (ВДП) – 10,7%, «Ліві» – 9,2% та «Зелені» – 8,8%. Пори перемогу партії Меркель на четвертих поспіль виборах, ХДС/ХСС чекатимуть непрості переговори з іншими партіями щодо формування нової коаліції. Строкатість новообраного Бундестагу та ідеологічні протиріччя між шістьма партіями залишають лише два варіанти для формування нової коаліції. У свою чергу, від складу нового уряду значною мірою залежатиме політика ЄС, відносини ЄС з третіми країнами, а також переговори щодо врегулювання конфлікту на сході України. Сценарій «коаліція Ямайка». Формуванню такої коаліції передуватимуть складні перемовини між ХДС/ХСС, ВДП та «Зеленими». Зокрема, «Зеленим» та вільним демократам доведеться подолати протиріччя щодо податків та екологічних стандартів, а християнським демократам та вільним демократам – у політиці щодо російсько-українського конфлікту. Якщо ці три партії сформують уряд, Німеччина продовжуватиме політику жорсткої економії в рамках Єврозони. Водночас ВДП, яка представляє інтереси бізнес кіл, що постраждали від антиросійських санкцій, буде намагатися пом’якшити позицію Німеччини щодо російсько-українського конфлікту. Сценарій «велика коаліція». Це означатиме збереження влади в Німеччині в руках двох найбільших партій – ХДС/ХСС та СДПН. Такий уряд виступав би комфортним партнером багатьох міжнародних партнерів, забезпечуючи продовження політики уряду «великої коаліції» з 2013 р., зокрема, у питанні російсько-українського конфлікту. Однак лідер СДПН заявив, що його партія перебуватиме в опозиції до ХДС/ХСС через найнижчий результат підтримки впродовж багатьох десятиліть. Сценарій «уряд меншості». У випадку провалу переговорів з іншими партіями, ХДС/ХСС може отримати мандат від Бундестагу на формування уряду самотужки. За такого сценарію Ангела Меркель буде нести повну відповідальність за політичні та економічні рішення уряду і стикатися із жорсткою критикою п’яти партій з усіх боків. Крім того, слабкий уряд негативно позначиться на ролі Німеччини в ЄС, створюючи певний вакуум сили на континенті. Дострокові вибори. Такий сценарій можливий у випадку безкомпромісних переговорів між потенційним партнерами по коаліції. Наразі важко спрогнозувати хто більше виграє від дострокових виборів у Німеччини: християнські демократи, соціальні демократи чи радикальні партії євроскептичного спрямування. Крім того, вакуум влади в Німеччині – лідері ЄС – негативно вплине на політичну ситуацію на континенті.