Зовнішня політика

Українське питання на Мюнхенській конференції з безпеки

20.02.2017
img1
Прес-служба МЦПД

17-19 лютого 2017 р. відбулася 53-я Мюнхенська конференція з безпеки. На цьогорічному безпековому форумі були присутні понад два десятки глав держав та урядів (зокрема, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Польщі Анджей Дуда, прем’єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим, президент України Петро Порошенко), віце-президент США Майк Пенс, Генеральний секретар ООH Антоніу Гутерріш, Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, міністри закордонних справ десятків країн (Франції, Німеччини, Великої Британії, Китаю, Росії, України, Польщі, Швеції, Нідерландів, Туреччини, Саудівської Аравії), міністри оборони, а також відомі політики, дипломати та експерти. Учасники обговорювали проблеми Європейського Союзу, НАТО, трансатлантичних зв’язків, демократію, тероризм, сирійську кризу, ситуацію в Східній Азії та інші виклики міжнародній безпеці. Модератором конференції був відомий німецький дипломат Вольфганг Ішінгер.

У перший день Конференції виступив президент України Петро Порошенко. У промові Петра Порошенка можна виділити наступні меседжі:

  • ​Утримуватися від умиротворення Росії і не повторювати досвід Мюнхенської угоди 1938 р. щодо нацистської Німеччини;
  • Зміцнити трансатлантичну єдність;
  • «Підтримка України є найдешевшою інвестицією в безпеку Вільного Світу»;
  • ​ Не вирішувати майбутнє України за спиною;
  • ​ Продовжувати санкції до виведення російських військ з Донбасу та Криму;
  • ​ Поглиблювати зближення між ЄС та Україною як «найбільш єврооптимістичною країною».

Промова Порошенка містить чимало закликів до Заходу щодо підтримки України та протидії російській агресії. Однак крім продовження санкцій, президент України не висунув жодних нових пропозицій щодо стримування Росії. Також Порошенко нічого не сказав про внесок, який готова зробити Україна в європейську та євроатлантичну безпеку. Ключових партнерів цікавлять передусім можливості України у подоланні спільних викликів, а не лише вирішення проблеми Криму і Донбасі.

У другий день Конференції відбулася зустріч міністрів закордонних справ Нормандської четвірки (України, Німеччини, Франції, Росії). Дипломати домовились, що режим припинення вогню та відведення важкого озброєння буде передумовою для початку політичного процесу. Крім того, сторони погодилися надати доступ Червоному хресту до території ОРДЛО. Водночас було наголошено, що переговори у Нормандському форматі не будуть розширені за рахунок Державного секретаря США Рекса Тіллерсона.

Чергова зустріч у Нормандському форматі не продемонструвала жодного прориву. Натомість було вкотре наголошено, що виконанню політичних положень Мінських домовленостей має передувати створення належного безпекового середовища. Головна новація полягає в тому, що це була перша зустріч Нормандської четвірки за участю нового міністра закордонних справ Німеччини Зігмара Габріеля.

Загалом, на цьогорічній Мюнхенській конференції з безпеки українське питання не виносилась на окрему панель. Конфлікт на Донбасі та анексія Криму лише опосередковано згадувалися під час обговорення інших проблем міжнародної безпеки. Водночас світові лідери чекали від України конкретних пропозицій щодо вирішення спільних безпекових викликів, а не повторення застарілих меседжів.

 

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

Brexit: початок зворотнього відліку

Як відомо, 23 червня 2016 року на референдумі британці проголосували за вихід країни з ЄС, так званий Brexit. Після цього розпочався тривалий процес підготовки до початку процедури виходу Британії з Євросоюзу згідно зі статтею 50 Лісабонської угоди про ЄС. Сьогодні, 29 березня постійний представник країни у ЄС Тім Барроу передав президенту Європейської ради Дональду Туску лист, в якому були викладені наміри країни вийти з Євросоюзу. Відповідно до Лісабонського договору вихід країни зі складу ЄС може тривати до двох років. "Я не думаю, що це розтягнеться аж на два роки, але я сумніваюсь, що це вирішиться дуже швидко. Чому це не буде швидко вирішено? Якщо британський уряд визначиться зі своєю позицією, яка полягає в тому, що Британія повністю виходить і не буде залишатись частиною спільного ринку ЄС, то між європейськими країнами поки нема такої єдиної правомірної позиції. До того ж цього року вибори у Франції і Німеччині. Вони скоріш за все ускладнять швидке рішення консенсусу в ЄС щодо Британії" - зазначає старший аналітик Євген Ярошенко. Які це проблеми принесе ЄС і Британії? Для ЄС це матиме кілька серйозних проблем. По-перше, ЄС втратить країну – другу економіку Європи за обсягом ВВП - і важливого фінансового донора. За підрахунками деяких економістів фінансова допомога ЄС менш розвиненим країнам Центральної Європи, як Польща, Румунія, може скоротитись десь на 15%. Тобто без Великої Британії буде тяжче ЄС як спільному ринку. По-друге, це змінить баланс сил, бо Британія тривалий час відігравала роль балансира між Францією, Німеччиною і іншими країнами. І багатьом слабшим країнам в політичному сенсі, як Польща, Угорщина, буде тяжче відстоювати свої інтереси перед тиском Франції і Німеччини, які будуть намагатись нав’язати своє бачення розвитку Європейського Союзу і окремих його політик. Наприклад, тих самих міграційних квот чи фінансової дисципліни. Третє. Безумовно, вихід якоїсь країни може надихнути євроскептиків в інших країнах, і за теорією доміно цей вихід може перекинутись на якісь інші країни. Тут у зоні ризику перебувають або ті країни, які мають фінансові проблеми, і вони розглядають ЄС як джерело цих проблем, через те, що ЄС і Німеччина притримуються більш жорсткої економії, які не популярні у суспільстві. Або такі країни, які вважаються значними донорами, і вони не хочуть витрачати більше своїх ресурсів для притулку слабших країн. Також питання деяких лояльних країн до ЄС - стосується тих держав, які мають тісні економічні відносини з Британією. І якщо з’являться тарифи у стосунках Британії з цими країнами, то тим буде безумовно невигідно. Для Британії вихід з ЄС створить багато ризиків. Перший ризик пов’язаний з торгівлею. За приблизними оцінками частка ЄС у британській торгівлі складає 45%. Тобто відновлення бар’єрів безумовно вдарить по британським виробникам. І якщо за короткий період після виходу Британії, ЄС у складі 27 країн не укладе нову торгівельну угоду на кшталт угоди про зону вільної торгівлі, то Британія швидко зрозуміє негативні наслідки Brexit`у, і громадяни відчують це. Є другий виклик, і він, можливо, навіть більш серйозний, ніж економічні питання. Це питання цілісності Великої Британії. Як відомо, на референдумі більшість населення Шотландії, Північної Ірландії проголосували за те, щоб Британія залишилась у складі ЄС. І ці регіони значною мірою залежали від дотацій в ЄС. Вони, по-перше зацікавлені в тому, щоб отримувати ці дотації. По-друге, щоб не було торгівельних бар’єрів. Північна Ірландія має тісні торгівельні і культурні зв’язки з Республікою Ірландією, і зрозуміло, що поява бар’єрів може відновити Ольстерський конфлікт. І від того, наскільки Британія м’яко і без суттєвих втрат вийде з Європейського Союзу, від цього залежатиме подальша доля Шотландії і Північної Ірландії.

Зовнішня політика

"Перезавантаження відносин між Україною та Росією може відбутися після зміни влади в обох країнах" - Анатолій Октисюк

Грузія, що пережила війну із Росією, уже почала перезавантаження відносин з РФ. Тбілісі і Москва досягли нової угоди, яка дозволяє транзит російського природного газу до Вірменії через Грузію. Грузинські реалії дуже далекі від українських через те, що війна на Донбасі досі триває. Згідно з останніми опитуваннями Центру Разумкова і фонду "Демократичні ініціативи", більшість громадян України переконані в тому, що нормалізація відносин з Росією можлива передовсім за умови зміни влади (президента) в Росії (47%), за умови припинення військових дій та деокупації Донбасу (43%) та за умови повернення анексованого Криму під юрисдикцію України (31%). Майже половина населення України (49%) вважає, що нормалізація відносин між Україною та Росією є можливою, але лише у віддаленій перспективі. А майже чверть громадян України у таку перспективу не вірять взагалі (24%). Про те, чи можлива нормалізація українсько-російських відносин та за яких умов, зазначає Анатолій Октисюк.  Найближчі років десять, я думаю, нормалізація українсько-російських відносин неможлива. Якщо проводити паралелі з грузинським сценарієм, то нормалізацію у відносинах можна уявити лише за зміни влади в Україні. Умовно кажучи, це можливо, якщо до влади в Україні прийдуть прагматики. Однак є інша радикалізована частина політиків і суспільства, яка не дасть цим прагматикам стрімкими кроками відновлювати економічні, політичні і культурні стосунки з Росією. Інше питання – це статус Криму і статус Донбасу, тобто реінтеграція і деокупація цих територій. Якщо ці питання не будуть вирішені, то вони продовжувати отруювати стосунки між країнами. І треба бути самогубцем, щоб говорити, що ми будемо проштовхувати якусь ідею федералізації, на якій раніше наполягав Кремль. Можливий й інший варіант, за якого можуть із часом поліпшитися відносини наших країн - це інтеграція Росії у велику Європу. Ясна справа, що з її світоглядом, цивілізаційною моделлю, структурою влади такий перебіг подій дуже малоймовірний і мислиться тільки в якійсь далекій-далекій перспективі. Грузинський сценарій видається найбільш оптимальним для розвитку подій в Україні. Навіть гіпотетично, якщо в Росії зміниться влада, то, безумовно, проросійські сили не зможуть дуже жорстко вплинути на цю ситуацію із поліпшенням відносин з Україною. Росіяни б могли якось вплинути на економічне співробітництво, на лібералізацію бізнесу, але зворотній процес відміни всіх попередніх рішень буде дуже важкий. Що стосується Грузії, так, процес відновлення стосунків нібито є – але дипломатичні стосунки розірвані, туристи їздять – але влада в середині країни підтримує антиросійський дискурс. У середині політика Грузії – антиросійська, а зовнішня політика – демонстрація намірів нормалізації відносин з Росією, зокрема у сфері торгівлі. Щоб крига між Україною та Росією скресла, має статися зміна влади і тут, в Україні, і там, в Росії. Це було б першим кроком. Другий крок: прагматизація суспільства, яка має будуватися на виробничих потужностях, щоб було чим торгувати з Росією. Зважаючи на те, що на Донбасі все зруйновано, то в нас економіка переорієнтується дещо на європейський ринок. Зрештою, у нас нема й чим торгувати з Росією, окрім військової промисловості. Але й це все буде дуже складно налагоджувати. Тим часом у нас з'являється нове покоління українців, що матимуть зовсім інші цінності. Ще недавно багато хто жив радянськими героями і міфами, у кожному селі стояли пам'ятники невідомому солдату. А тепер скрізь встановлюються пам'ятники героям АТО, нині в Україні – свої нові герої, зокрема, Небесна сотня, учасники бойових дій на Сході. У країні починається логічний цикл історії – формування нових міфів, цінностей, світоглядних маршрутів. Ми розриваємо всі старі зв'язки з Росією, які у нас були. Війна цьому дуже сприяла. Хоча – так, це мало негативний економічний вплив, проте "дно" ми вже пройшли. Влада може змінитися, але треба дивитися, як відбувалися події у Грузії. Обов'язково треба враховувати, що у Тбілісі конфлікт з Москвою тривав п'ять днів. А у нас війна з Росію вже скільки триває? І які масштаби? Українсько-російські відносини можуть налагодитися хіба що, якщо Росія віддасть нам Кубань. Можливо, через одне покоління в Європі, якщо раптом станеться якийсь новий виток кризи чи хаосу, тоді визріє необхідність співпраці з Росією. Ось лише тоді й можна говорити про відновлення відносин України з РФ. Росіяни ж нині не визнають погіршення відносин з Україною як проблему. Хоча не виключаю, що запит на якусь економічну співпрацю з часом може виникнути, адже кожна війна рано чи пізно закінчується миром.

Зовнішня політика

Основний союзник поза НАТО: три ілюзії України

22 березня 2017 р. Верховна Рада України ухвалила «Звернення до Конгресу Сполучених штатів Америки щодо безпекових гарантій», в якому народні депутати просять надати нашій державі статус Основного союзника поза НАТО. Несвоєчасність та наївність даного звернення можуть викликати хибні ілюзії в Україні щодо зобов’язань США у протидії російській агресії, а також ускладнити українсько-американські відносини за президенства Дональда Трампа. Перш за все, необхідно навести основні положення Звернення Верховної Ради України до Конгресу США: «відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму, а також на розвиток стратегічного партнерства між нашими державами звертаємося до США з проханням розглянути питання щодо укладення з Україною оборонної угоди та надання Україні статусу Основного союзника поза НАТО». Відповідно до звернення ВРУ, «надання Україні статусу основного союзника поза НАТО та укладення двосторонньої оборонної угоди між Україною та США матиме величезний вплив на припинення російської агресії проти України, стримування агресора та запобігання розпалюванню великої війни в Європі», що є «в інтересах України, США, Європи і усього світу». Перша ілюзія України пов’язана з апелюванням до підписантів Будапештського меморандуму. Цей документ, який підписали Україна, Росія, США та Велика Британія в 1994 р., не є міжнародним договором і відповідно не тягне за собою жодних міжнародних зобов’язань Білого дому щодо безпекових гарантій Україні. Єдина допомога, на яку може розраховувати Україна «відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму» полягає в тому, що США «будуть проводити консультації у випадку ситуації, внаслідок якої постає питання щодо цих зобов’язань». Російська агресія дійсно є предметом регулярних переговорів і консультацій під час дипломатичних контактів між США, Великою Британією чи іншими державами, однак це не означає, що підписанти Будапештського меморандуму наразі готові вийти за рамки своїх «зобов’язань», передбачених у даному меморандумі. Натомість постійна апеляція до Будапештського меморандуму свідчить про нездатність України запропонувати дієвий міжнародний механізм протидії російської агресії. Друга ілюзія України полягає в тому, що в Києві розглядають набуття статусу основного союзника поза НАТО як альтернативу вступу до Північноатлантичного альянсу, двері до якої закриті Україні у найближчому майбутньому з багатьох причин. Основний союзник поза НАТО (Major Non-NATO Ally, MNN) – це визначення урядом США держав, які підтримують тісні стратегічні відносини з Вашингтоном. Статус MNNA передбачає фінансову підтримку у закупівлі озброєння, поставки військового майна, спільні військові навчання, однак не тягне за собою зобов’язання США щодо захисту цих партнерів у випадку нападу. Так, на сьогодні серед 16 MNNA лише чотири союзники можуть розраховувати на військову допомогу США у випадку нападу – Японія, Південна Корея, Австралія та Філіппіни. При цьому слід зауважити, що безпекові зобов’язання США щодо цих країн визначаються не статусом MNNA, а двосторонніми договорами про взаємну оборону. Третя ілюзія стосується бажання США надавати значну підтримку Україні у протидії російській агресії. Приміром, у грудні 2014 р. обидві палати Конгресу затвердили законопроекти про надання Україні статусу MNNA, однак тодішній президент Барак Обама не підтримав таку ініціативу. Сьогодні, навіть за підтримки Сенату і Палати представників, новий президент Дональд Трамп демонструє протекціоністську позицію і критично ставиться до зобов’язань США щодо підтримки безпеки своїх союзників. Як наслідок, невизначене майбутнє національної безпеки мають не лише окремі країни, що користуються перевагами MNNA, а навіть держави-члени НАТО. За перші два місяці свого президенства Трамп дав зрозуміти, що США готові надавати значну військову допомогу лише тим країнам, які входять у коло найважливіших торговельних партерів (Канада, Велика Британія)  чи недвозначно поділяють спільне бачення безпекових викликів (Японія, Південна Корея, Йорданія). Як ми бачимо, Україна поки не надто цікавить адміністрацію Трампа з урахуванням цих двох індикаторів.

Зовнішня політика

Вибори у Франції: результати за підсумками теледебатів

20 березня у Франції відбулися теледебати серед фаворитів на посаду Президента країни. За даними опитувань, які проводилися після дебатів, 29% телеглядачів вважають, що виступ незалежного кандидата Еммануеля Макрона був найбільш переконливим серед 5 кандидатів. На другому місці з підтримкою 20% опинився лідер «Лівої партії» Жан-Люк Меланшон, третю сходинку з підтримкою 19% поділили лідер «Національного фронту» Марін Ле Пен та представник «Республіканців» Франсуа Фійон, а за Бенуа Амона, який представляє правлячу «Соціалістичну партію», проголосували 11% телеглядачів. Вдалий виступ Еммануеля Макрона збільшить його шанси на перемогу за підсумками двох турів президентських виборів. Так, з останні два місяці рейтинг Макрона виріс з 16% до 26%, що дозволило йому обійти Франсуа Фійона – колишнього соратника Ніколя Саркозі – та зрівнятися з ультраправим політиком Марін Ле Пен. Успіх Макрона полягає в тому, що він сприймається як центрист і «нове обличчя» французької політики на фоні радикальних кандидатів (ультраправа Ле Пен і ультраліва Меланшон) чи політиків, які асоціюються з нинішньою чи попередньою владою (Амон, Фійон). Старший аналітик МЦПД Євген Ярошенко зазначає, що за нинішнього рейтингу Макрон має високі шанси стати наступним президентом Франції і новим учасником Нормандського формату (Україна, Росія, Німеччина, Франція). Якщо Макрон і Ле Пен вийдуть у другий тур виборів, незалежний кандидат зможе мобілізувати противників ультраправого популізму.   

Зовнішня політика

Вибори у Нідерландах: які ризики для ЄС?

15 березня у Нідерландах відбудуться вибори до Палати представників (нижньої палати парламенту). Станом на 12 березня 2017 р., рейтинг політичних сил виглядає наступним чином: «Народна партія за свободу і демократію» (лідер прем’єр-міністр Марк Рютте) 24/150; «Партія за свободу» (лідер Геерт Вільдерс) 22/150; «Християнсько-демократичний заклик» 22/150; «Зелені» 20/150; «Демократи 66» 17/150; «Соціалістична партія» 15/150; Інші партії 30/150. "Навіть якщо ультраправа «Партія за свободу» здобуде відносну більшість у Палаті представників, вона не зможе самостійно сформувати уряд. У свою чергу, більшість партій заявили, що не увійдуть з Вільдерсом в коаліцію. Однак новий уряд Нідерландів буде більш євроскептичний, навіть якщо Марк Рютте залишиться прем’єр-міністром" - зазначає старший експерт з питань зовнішньої політики Євген Ярошенко.  

Зовнішня політика

"Війна слів" між Німеччиною та Туреччиною - коментар Ірини Івашко

Нещодавно турецький президент Реджеп Таїп Ердоган звинуватив Німеччину у використанні "нацистських практик". Заява турецького лідера пролунала на тлі дипломатичної суперечки між Анкарою та Берліном. Німецька влада заборонила виступи високопосадовців Туреччини на заходах у Німеччині, на яких міністри мали агітувати за конституційну реформу. Натомість влада Туреччини зацікавлена у підтримці близько 1,3 мільйона турків, які матимуть право голосу на референдумі 16 квітня. Зараз відносини між Німеччиною та Туреччиною називають "війною слів". Така характеристика дуже реалістично описує пікову ситуацію, яка була кілька днів тому. Точкою відліку загострення цих відносин став "недопереворот", що відбувся у Туреччині влітку. Потім буквально в середині лютого в Туреччині був затриманий журналіст, який працює на німецьку газету Die Welt. Журналіст, який досі є ув'язненим, був звинувачений у тероризмі. Чому ж Ердоган заявив, що Німеччина використовує тактику нацистів? Уся суть нинішнього конфлікту полягає у тому, що у Туреччині наближається референдум щодо конституційних поправок, які мають посилити владу президента Ердогана. Ясно, що зараз йде підготовча до плебісциту кампанія. Німецька місцева влада скасувала заходи в рамках цієї кампанії, спираюсь на причини безпеки. Ердоган цю ситуацію відразу використав і почав звинучувати Німеччину в тому, що вона придушує свободу слова і прав, що було, звичайно, з боку Ердогана явною маніпуляцією. Саме скасування мітингів у Німеччині стало початком дипломатичного пінг-понгу між двома країнами. Висловлювання Ердогана дуже політично вмотивовані. Його правлячій партії потрібно максимально направити зусиль, щоб мобілізувати виборців на підтримку конституційних змін. Треба розуміти, що в Німеччині живе дуже багато турків, які можуть голосувати на референдумі - їх налічується 1,3 млн осіб. Чому сам референдум викликає такі занепокоєння в Німеччині та в ЄС, зокрема? Тому що Ердоган мріє довести до завершення "султанізацію" своєї країни, перетворивши парламентську республіку на повністю президентську. З цими змінами повноваження президента збільшуються, а прем'єра – зменшуються, вводиться позиція віце-президента. Критики цих заходів кажуть, що і зміни абсолютно нівелюють будь-яку систему політичного балансу. Дуже хороший метод активізації свого електорату – зобразити для нього ворога, уявного чи реального. Це працює. Ердоган також любить шантажувати. Через міграційну угоду ЕС дуже сильно залежить від Туреччини, і турецький президент цим користується. Якщо референдум пройде за потрібним Ердогану сценарієм, то це матиме серйозний вплив на відносини з країнами ЄС. Можна пригадати, що ще до наміру провести цей референдум і до військового недоперевороту ЄС заморозив набуття Туреччиною членства в ЄС. Якщо референдум відбудеться за планом, то ЄС переглядатиме свої стосунки з Ердоганом і Туреччиною. Ердоган, звичайно, не міг не передбачати такого розвитку подій. Треба віддати Ердогану належне: він зміг заключити договір з ЄС і поставити таким чином його у залежність. Зараз він прекрасно відчуває, що є чим підчепити ЄС. Швидше за все, уся ця напружена риторика має піти на спад і заспокоїтися після 16 квітня, коли відбудеться референдум. Німеччина та Туреччина дуже пов'язані муж собою країни, і їх відносини мають налагодитися. Це може вже зараз продемонструвати реакція Меркель на висловлювання Ердогана. Німецький канцлер показала свою збалансовану позицію, відзначивши неприйнятність таких заяв, але дала натяк, що Німеччина буде працювати над заспокоєнням відносин. Ердоган у свою чергу бачить свою країну лідером і домінантом у регіоні, тому він намагатиметься все одно зробити Туреччину членом ЄС.