Внутрішня політика

В Харкові обговорили можливості налагодження національного діалогу

12.05.2015

Столиця Слобожанщини стала черговою точкою маршруту експертів МЦПД на шляху пошуку ідей національного примирення в Україні.

 

12 травня в рамках проекту «Започаткування Національного діалогу в Україні» спільно з Фондом місцевої демократії в Харкові відбувся круглий стіл «Національний діалог: долаючи минуле, переживаючи теперішнє, будуючи майбутнє».

Розпочинаючи захід, представниця Фонду місцевої демократії Альона Копіна наголосила, що метою круглого столу є усвідомлення того, що об’єднуючих факторів у нас більше, ніж тих, що роз’єднують.

Директор з аналітичної роботи МЦПД Олена Захарова відзначила, що в світовій практиці не існує універсального рецепту національного діалогу. Те, що підходить для одних країн, не сприймається в інших.

Нинішній конфлікт в Україні має декілька рівнів, що збіглися в часі і просторі:

- глобальний рівень – конфлікт між провідними акторами на світовій арені і намагання Росії відновити втрачені позиції в світі;

- регіональний рівень – ерозія пострадянських відносин і конфронтація між Росією та Україною;

- локальний рівень – ерозія державних інституцій в Україні після зміни влади, що запустила дезінтеграційні тенденції в країні.

Є помилкою недооцінювати кожен з цих рівнів. Крім того, на думку О. Захарової, українці велику увагу приділяють минулому  - а це є потужний роз’єднуючи фактор. Тому важливо змістити акценти з минулого на майбутнє.

Експерт представила результати соціологічного дослідження, проведеного у рамках проекту. Згідно оприлюднених даних, на першому місці серед того, що роз’єднує українців є корумпованість влади. На Харківщині цей показник є максимальним серед інших регіонів. Головним фактором роз’єднання, який відзначили респонденти саме на Слобожанщині є розділення українців методом політичної агітації.

До негативних факторів  Альона Копіна додала падіння освітнього рівня громадян, некритичність мислення та відсутність досвіду ведення діалогу. Дестабілізуючими чинниками для регіону експерт також вважає майбутні місцеві вибори та ті закони, що приймаються на центральному рівні без обговорення та залучення місцевих громад.

Під час обговорення лунали думки, що оптимальною до України могла б стати роль моста між Європою і Росією. Відзначалося, що «корисні невігласи» присутні в обох таборах протистояння, тому необхідна спільна просвітницька діяльність.

Загалом, круглий стіл у Харкові відзначився полярністю думок, але спільним бажанням пошуку порозуміння.

 

 

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

Семінар "Громадський контроль над використанням державних фінансів на місцевому рівні"

Міжнародний центр перспективних досліджень в рамках проекту «Громадський контроль над використанням державних фінансів на місцевому рівні», який реалізується за підтримки Посольства Королівства Нідерландів провів установчий семінар для регіональних координаторів проекту. Зокрема, в рамках проектних активностей передбачено проведення антикорупційних розслідувань у 12 областях України, а саме: Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька області. Також експертами МЦПД було представлено методичний посібник щодо форм та видів контролю державного управління фінансами, проблем контролю над державними фінансами, а також основним напрямкам та підходам громадського контролю.  Проведення публічних заходів в регіонах заплановано протягом найближчих шести місяців. Усі публікації розслідувачів та інші матеріали в рамках проекту будуть доступні на сайті проекту Антикорупційний портал.

Внутрішня політика

Державне бюро розслідувань: новий етап боротьби

Створення Державного бюро розслідувань – нового правоохоронного органу з колосальними повноваженнями, – продовжує супроводжувати перманентні скандали починаючи від відбору керівника Бюро та його заступників і до відмови директора ДБР Романа Труби зовнішній конкурсній комісії у призначенні 27 осіб на керівні посади відомства. Ця боротьба буде посилюватись в контексті виборів, що створює обґрунтовані підозри щодо політичної гри між Банковою та різними групами Народного Фронту за контроль над Бюро. Лише активізація міжнародної уваги та громадянського суспільства може допомогти створити хоча б до певної міри прозору і підконтрольну суспільству правоохоронну інституцію. Наріжним каменем нової хвилі протистояння стала відмова директора ДБР Романа Труби конкурсній комісії у розгляді питання про призначення 27 осіб на керівні посади відомства. Своє рішення Труба аргументував тим, що частина кандидатів фігурує у журналістських розслідуваннях та кримінальних провадженнях, зокрема щодо державної зради, легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Також директор ДБР звинуватив зовнішню конкурсну комісію у неправомірному знищенні результатів поліграфу, які могли б дати йому можливість оцінити моральні, професійні та особисті якості рекомендованих комісією кандидатів і підписати наказ про їх призначення. З огляду на це Роман Труба повернув всі подання конкурсній комісії, перед цим заручившись експертизою законності своїх дій з боку Інституту Законодавства парламенту і Академії правових наук, які шляхом аналізу законодавства підтвердили правомірність його дій. Натомість конкурсна комісія вже на наступному засіданні прийняла рішення щодо повторного внесення на ім’я Труби звернення щодо призначення 27 кандидатів на керівні посади в ДБР і також звернення до профільного парламентського комітету з проханням проаналізувати законність дій і комісії, і самого директора ДБР у цій ситуації. Цікаво, що ще до рішення конкурсної комісії щодо рекомендації 27 осіб на керівні посади ДБР у ЗМІ було опубліковано список “фаворитів влади”, левова частка яких опинилась у фінальному списку. Більшість з них журналісти та експерти назвали ставлениками глави МВД Арсена Авакова і заступника керівника Національної поліції України Ігоря Купранця. Така ситуація викликала негативну реакцію у середовищі антикорупційних громадських організацій і Ради Громадського контролю при ДБР. Так, антикорупційні активісти привітали рішення Труби щодо відхилення цих кандидатур назвавши його сильним кроком, який дає шанс на вірогідну незалежність ДБР від влади. В той же час перший заступник директора Держбюро Ольга Варченко заявила, що дії її керівника є незаконними, адже ДБР є колегіальним органом і рішення відповідно повинні прийматись спільно директором і заступниками. Вона зазначила, що до половини претендентів претензій взагалі не було і їх треба було призначати. Крім того, відповідно до закону комісія не має права нікому передавати особисті дані конкурсантів, а дані поліграфу загалом не є підставою для відмови кандидату в призначенні. Тобто причина з поліграфом стала лише формальним приводом не призначати обраних комісією кандидатів, а головний мотив варто шукати в іншому. Підводна частина айсбергу Для того щоб зрозуміти сьогоднішню ситуацію варто загадати декілька важливих моментів, про які ми писали в попередніх випусках IU. По-перше, обрання директора ДБР, його першого заступника та заступника тривало 1,5 роки. Конкурсну комісію створювали за принципом: по три особи від президента, уряду та парламенту. По суті, до комісії увійшли тільки представники політичних сил – 5 від БПП та 4 від НФ. По-друге, створення і процедура обрання керівництва ДБР свідчить про наявність запланованої схеми забезпечення зовнішнього управління даним органом шляхом призначення слабкого керівника – представника однієї політичної сили (за інформацією ЗМІ – НФ), а першого заступника та заступника іншої – БПП. Зрештою БПП та НФ досягли домовленостей щодо директора, яким за рекомендацією секретаря РНБО Олександра Турчинова став Роман Труба. Заступниками Труби було “обрано” Ольгу Варченко (перший заступник) та Олександра Буряка (заступник), які до цього працювали у прокуратурі Києва. При чому довгий час створення ДБР було завислим в повітрі питанням і рух з призначенням керівництва цим органом відбувся після активізації роботи нових антикорупційних органів, адже Бюро може стати хорошим інструментом боротьби проти “занадто самостійного” НАБУ маючи право розслідувати злочини вчинені керівництвом як цим органом, так і САП. Тож нинішня ситуація стала продовженням боротьби Банкової і різних груп “Народного фронту” за вплив на ДБР. Складається враження, що в окресленому конфлікту Труба відстоює інтереси секретаря РНБО Олександра Турчинова і народного депутата від НФ Сергія Пашинського, ставленики яких на етапі конкурсного відбору були відсіяні, натомість перемогу отримали кандидатури погоджені між Банковою та главою МВС Арсеном Аваковим. Результатом такої ситуації неодмінно стане затягування початку роботи ДБР, яке вже з вересня перенесли на жовтень. Загалом така ситуація грає на руку керівникам ГПУ та МВС, які до створення Бюро зберігають значні повноваження в своїх руках. Не виключено, що влада взагалі вирішила заблокувати процедуру запуску роботи ДБР, адже на сьогодні вже вдалося знайти спільну мову з керівниками НАБУ і САП. Свідченням чого є “таємні” зустрічі між Артемом Ситником і президентом Петром Порошенко, та підігрівання з боку Арсена Авакова та НФ керівнику САП Назару Холодницькому, зокрема під час розгляду його справи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів. Хоча сам Труба налаштований оптимістично і планує запуск роботи ДБР на жовтень місяць. Для цього він вирішив призначити своїм наказом заступників територіальних підрозділів та виконуючих обов’язки керівників підрозділів центрального апарату, які, мовляв, і допоможуть запустити роботу Бюро. Внутрішня конкурсна комісія №2 визначила 14 переможців конкурсу на посади заступників директорів територіальних управлінь ДБР. Станом на 5 вересня Труба призначив на посади п’ять заступників директорів територіальних управлінь ДБР. Але для запуску роботи цього недостатньо, адже наказ про прийняття на роботу 150 слідчих так і не підписаний, а тому розслідувати злочини фактично немає кому. Крім того, одноособове призначення Трубою заступників керівників і виконуючих обов’язків керівників центрального апарату сумнівне з точки зору закону, який передбачає, що такі дії він повинен вчиняти спільно зі своїми заступниками. Роман Труба сподівається, що у вересні Верховна Рада розгляне законопроект, який частково вирішує питання призначення кандидатів на керівні посади і участь у цьому директора ДБР. Але з огляду на сьогоднішні політичні розклади й зіткнення інтересів основних парламентських гравців у здобутті контролю над ДБР цей законопроект практично немає шансів не лише на прийняття, а й на включення у порядок денний. Таким чином, варто очікувати продовження торгів між головними політичними гравцями, результат яких і визначить долю запуску роботи ДБР. Вірогідним є політичний консенсус щодо максимального затягування роботи даного відомства. Міжнародній спільноті та громадянському суспільству варто більш активно включитись у процес моніторингу ситуації з формуванням “українського ФБР”, адже перетворення даного органу в черговий інститут політичної конкуренції може перекреслити всі попередні здобутки як реформування правоохоронних органів, так і боротьби з корупцією.    

Внутрішня політика

Старт нового політичного сезону - дипломатичний брифінг МЦПД

Міжнародний центр перспективних досліджень розпочав новий сезон проведення брифінгів для дипломатичного корпусу. Зокрема, головний радник Василь Філіпчук окреслив можливі виклики політичного сезону, який вже стартував, а також яких сценаріїв варто очікувати від передвиборчих перегонів. Частина "Державних рішень" була присвячена денонсації «Великого договору» між Україною та Росією. Микола Капітоненко, проаналізувавши всі аспекти, зазначив, що у 1997 році світ відрізнявся від того, яким він є сьогодні. Тим більше, говорячи про Східну Європу та регіональні механізми забезпечення безпеки. Двадцять років тому здавалося, що колишні радянські республіки, хоча й переживають складний період перетворення і іноді страждають від внутрішніх конфліктів, зможуть зберегти міжнародний мир. Проте, на сьогодні існують серйозні підстави для того, щоб Україна не поспішала і не припиняла дію Договору .Порушивши основні положення, він все ще є інструментом, який забезпечує захист деяких українських інтересів у відносинах з Росією. Але сьогодні - через часові рамки Договору та наближення українських виборів - компромісні рішення мають мало шансів на розробку. Риторика щодо відмови від деяких положень Договору, таких популярних кілька місяців тому, більше не застосовується. Припинення дії Договору, а також озвучені конституційні зміни щодо прагнень України щодо членства в НАТО та ЄС повинні правильно взаємодіяти, а не допомагати досягти результатів виборів наступного року. Прості рішення не будуть працювати в такій складній ситуації. Україна повинна готуватися до більш непередбачених та ризикованих відносин з Росією після припинення Договору" - підкреслив Капітоненко. Експерт з економічних питань, Єгор Киян презентував надзвичайно актуальну останнім часом тему щодо еміграції, а також основним міграційним трендам. Важливо відзначити, подібне явище стало наслідком внутрішніх труднощів у країні та браку віри у покращення економічних перспектив. До того ж, українські мігранти впливають й на сусідні країни, через що можуть виникнути асиметрії на їх ринках праці та мати місце інші негативні наслідки. Тому виникає необхідність оцінити масштаби міграції української робочої сили та перспективи такого процесу як для України, так і для «приймаючих» країн. Згідно з останньою інформацією від Держстату за 2015-2017 роки, кількість трудових мігрантів досягла кількості 1,303 млн. чоловік. Частка трудових мігрантів в загальній чисельності населення - 4,5%. У порівнянні з 2010-2012 роками цей показник збільшився на майже на 10%. Основні країни по «імпорту» нашої робочої сили є Польща (38,9%), Російська Федерація (26,3%), Італія (11,3%), Чеська Республіка (9,4%). Зважаючи на зростаючу кількість українських мігрантів та на можливість посилення негативних наслідків не тільки для України, але й для приймаючих країн, слід звернути увагу на наступне: • Ідея підписання двосторонніх угод про працю та мігрантів має великий потенціал, беручи до уваги диверсифікацію можливостей та досвід. Крім того, це, ймовірно, зменшить кількість "неконтрольованої" міграції і таким чином, країни будуть "готові" до змін на ринку праці та потоків робочої сили. • В сучасних умовах, враховуючи основні статті витрат бюджету України, ринок праці та його підтримка залишаються без уваги. Тому необхідна чітка стратегія держави, в т.ч. і щодо стимулювання та підтримки економічно активного населення, створення цільових програм розвитку країни, бізнесу, забезпечення спеціалістів та підготовки необхідних кадрів. • Орієнтація на продукцію з більшою доданою вартістю, подальше забезпечення економічного зростання та стимулювання підвищення заробітної плати згідно темпів економічного зростання, збільшенням частки праці у вартості продукції, подальше впровадження практик корпоративної соціальної відповідальності, забезпечення «білих» заробітних плат, соціальних пакетів, перекваліфікації тощо. Ігор Петренко, у своїй доповіді, щодо початку роботи Державного бюро розслідувань, зауважив, що створення ДБР – нового правоохоронного органу з колосальними повноваженнями, – продовжує супроводжувати перманентні скандали починаючи від відбору керівника Бюро та його заступників і до відмови директора ДБР Романа Труби зовнішній конкурсній комісії у призначенні 27 осіб на керівні посади відомства. Ця боротьба буде посилюватись в контексті виборів, що створює обґрунтовані підозри щодо політичної гри.

Внутрішня політика

Зміна Конституції: чим це може закінчитися?

Президент Петро Порошенко пропонує закріпити в преамбулі Конституції України незворотність курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Якщо парламент буде визначати основи, Кабмін забезпечувати реалізацію, а президент виступати гарантом курсу України на членство в ЄС і НАТО, то наслідки для нас можуть бути найнесподіванішими. Проект закону про внесення змін до Конституції України – всього одна сторінка тексту – пропонує закріпити саме таку відповідальність за владними інститутами в країні. Будучи ухваленим, це стане своєрідним українським ноу-хау побудови зовнішньополітичного курсу. Тим більше що в преамбулі Конституції буде міститися чисто академічне і вельми суперечливе поняття "європейська ідентичність", яку наш парламент буде навіщось підтверджувати. Ідентичність людини не потребує підтвердження парламенту так само, як і курс на зближення з НАТО і ЄС не потребує клятвених конституційних обіцянок. Президент може ініціювати зміни до Конституції. Не виключено, що він зможе навіть домогтися їх ухвалення. Чого президент не може – або не зміг – так це домогтися вступу країни в НАТО чи в ЄС. Сумнівно й те, що ми хоча б наблизилися до такого вступу за підсумками останніх чотирьох років. Тема змін до Конституції покликана підсолодити гіркоту реального стану справ у зовнішній політиці України і, на жаль, створити видимість руху в Європу. Складнощі нашого "курсу на членство в ЄС і НАТО", який пропонується визначати, забезпечувати і гарантувати, пов'язані з зовсім іншими обставинами, ніж формулювання статей Конституції. Україна залишається недемократичною, не зовсім правовою, малопередбачуваною державою з низькою ефективністю – і в такій якості поки мало цікавить тих, кого ми називаємо "союзниками". Як тільки нам вдасться щось по-справжньому в цих відносинах змінити, шанси на членство в НАТО і ЄС різко зростуть. До речі, попутно потрібно розуміти, що членство в НАТО може потребувати інших кроків, ніж членство в ЄС. Це різні організації в дуже багатьох відносинах, і ціла низка країн, будучи учасником в одній, відмовлялася від членства в іншій. Чим ми будемо керуватися, якщо зближення з НАТО вимагатиме кроків, які віддаляють від ЄС, наприклад, підвищення військових витрат? Легкість і безтурботність формулювань пропонованих конституційних змін красномовно говорять про те, що подібні питання серйозно не розглядалися. Що поміняють конституційні зміни у роботі парламенту, президента чи уряду? Хто буде визначати, чи відповідає те чи інше рішення "курсу на членство"? Критерії самих НАТО та ЄС носять досить загальний характер: НАТО вимагає від майбутніх членів тільки демократичності та прихильності в Європі. ЄС трохи суворіший в цьому відношенні й до демократії додає правову державу, ринкову економіку та повагу до прав людини. Але всього цього ми і так хочемо, уже досить давно й недостатньо успішно. А далі відкриваються ще одні двері, за якими стоять інтереси країн-членів ЄС і НАТО. Адже досягнувши відповідності критеріям членства, країна, яка на нього претендує, повинна отримати підтримку тих, хто вже вступив, нехай навіть і не вносячи змін до конституцій. Це не завжди просто. Чи буде нова редакція Конституції означати, що ми зобов'язані, наприклад, піти на будь-які поступки Будапешту в питаннях мови? Якщо так, то вже на наступний день можна зіткнутися з нескінченною низкою вимог і побажань з боку країн членів НАТО і ЄС, виконувати які парламент, уряд і президент будуть зобов'язані. А якщо в якомусь недалекому майбутньому хтось із європейців запропонує нам обіцянку членства в ЄС в обмін на те, що ми змиримося з анексією Криму? Є базові цінності і фундаментальні національні інтереси: вони і повинні бути зафіксовані у Конституції. Уся решта – це інструменти. Є щось відчайдушне в спробах висікти на камені зовнішньополітичні орієнтири. Світ дуже мінливий: за останні роки, хто як не ми, зміг це відчути найкраще. Немає нічого вічного в міжнародній політиці, тільки інтереси, якщо, звичайно, їх вдалося сформулювати. І НАТО, і ЄС – це всього лише інструменти захисту таких інтересів, а зовсім не самоціль і тим більше не маркер ідентичності. Є країни в Європі, які зробили вибір не вступати або навіть вийти з ЄС – і ніхто не ставить під сумнів їхню приналежність до європейської цивілізації. Позбавлення зовнішньої політики інструментальності нечасто йде їй на користь. Ще одна пропозиція президента стосується вилучення пункту 14 розділу "Перехідні положення". Мова там йде про використання існуючих військових баз на території України – мабуть, найпростіша і найзрозуміліша з конституційних змін, запропонованих президентом. Ситуація, в якій ми опинилися, занадто складна, і прості рішення працювати в ній не будуть. Вони можуть спрацювати в передвиборній гонці, але навіть там все досить складно для таких простих прийомів. Перетворення на правову демократичну державу – зокрема за допомогою чесних виборів без зайвих трюків – найкраща гарантія європейської ідентичності.   Микола Капітоненко, асоційований експерт МЦПД

06.09.2018