Внутрішня політика

Внутрішня політика України: підсумки 2018 року та прогноз на 2019 рік

21.12.2018
img1
Прес-служба МЦПД

2018 рік супроводжувався постійною політичною турбулентністю, яка фактично стала системним явищем в українській політиці. Серйозного прориву у структурних реформах не відбулось, але деякі точкові зміни все ж таки вдалося реалізувати. 2019 рік пройде під знаком виборів. Парад кандидатів посилить політичну невизначеність в першій половині року. Структурні реформи відійдуть на задній план, щонайменше до завершення всього виборчого періоду. Будь-які якісні зрушення у всіх гарячих питаннях внутрішньої політики стануть можливими лише після парламентських виборів, але вектор цих змін складно спрогнозувати, адже Україна знову опинилась на роздоріжжі.

Досягнення та провали 2018 року

До досягнень української влади у 2018 році можна віднести:

  1. Збереження працездатності влади. Банковій, БПП та НФ вдалося зберегти існуючу політичну конструкцію та забезпечити можливості приймати рішення. Щоправда, криза у відносинах БПП на НФ поглиблюється і окрім пошуку союзників для важливих голосувань ці партії багато часу витрачають на узгодження позицій між собою. Президенту все складніше утримувати в парламенті власний порядок денний. Парламент хоча й зі скрипом, але продовжує приймати урядові закони, уряд працює без особливих потрясінь і ступорів. Дуалізм виконавчої влади хоч і загострює відносини між президентом та прем’єром, проте не призводить до катастрофічних конфліктів між ними.
  2. Продовження реалізації реформ. У 2018 році продовжилася реалізація реформи децентралізації, охорони здоров’я та системи освіти. Найбільш вдалою є реформа децентралізації, про що свідчить динаміка створення нових ОТГ та збільшення місцевих бюджетів. Щодо реалізації реформи охорони здоров’я, то перехід до системи сімейних лікарів стартував та має результати у вигляді мільйонів підписаних декларацій громадян із лікарями, проте реальні зміни поки що відчуваються слабко. Деякі сімейні лікарі почали отримувати нові зарплати. Реформа системи освіти має більше проблем, зокрема, через реалізацію на місцях, проте її впровадження продовжується. Крім того, українські політики нарешті спромоглись прийняти закон про антикорупційний суд, утворення якого дозволить продовжити реалізацію антикорупційної реформи. Проте, слід розуміти, що його прийняття – у великій мірі заслуга міжнародних партнерів України та громадського сектору, ніж власне самих представників влади. Також можна відзначити прийняття закону про приватизацію, який, за задумом нардепів, має створити прозорі і зрозумілі умови для проведення приватизації в Україні. Однак, закон прийнятий, але сама приватизація фактично не проведена. Нарешті відбувся запуск роботи ДБР, щоправда, цей процес супроводжувався численними скандалами.
  3. Збереження співпраці України з МВФ. В умовах високого боргового навантаження на бюджет України, а також хитку фінансову стабільність України, важливим є укладення нової програми співпраці між Україною та МВФ. Перший транш Україна планує отримати ще у 2018 році, за умови прийняття позитивного рішення Радою директорів МВФ 18 грудня цього року. Окремо варто наголосити на тому, що умови співпраці України та МВФ виступають ґрунтом (основним драйвером) для проведення структурних реформ. Крім того, продовження співпраці України і МВФ автоматично розширяє список потенційних джерел для залучення Україною коштів на зовнішніх ринках.

До провалів української влади у 2018 році можна віднести:

1. Низька якість демократії, посилення антиліберальних тенденцій. Попри певне послаблення позицій президента, він продовжує монопольно тримати владу в своїх руках. Формально не відносячись до жодної з гілок влади президент Порошенко через виключний вплив на ГПУ та СБУ, неформальні механізми особистих зобов’язань, а також найбільшу фракцію в парламенті має виключний вплив як на уряд і парламент, так і на судову гілку, яка після судової реформи фактично вийшла з під впливу ВРУ. Наразі серед українських ЗМІ практично відсутня критика президента, посилились напади влади на ЗМІ, які допускають критику чинного президента. Буденним явищем став тиск на журналістів та представників громадянських організацій (застосування до них фізичного насилля) з боку правоохоронних органів та різноманітних тітушок, а також представників націоналістичних рухів. На тлі збільшення ролі представників громадського сектору у державотворчих процесах, пропорційно збільшується протидія влади цій тенденції. Представники влади продовжують використовувати фейкові або ж ручні ГО, які входять до наглядових рад державних органів. Почастішали випадки відкритої ворожнечі між представниками влади та громадянськими організаціями й активістами. Апогеєм у 2018 році стало вбивство активістки Катерини Гандзюк та відверте саботування процесу розслідування злочину з боку правоохоронних органів. Численними є напади на активістів в регіонах.

  1. Критична політизація роботи органів державної влади. В умовах передвиборчого року голосування у парламенті більше нагадували передвиборчу агітацію, ніж реальну законодавчу роботу. Буденним став тиск на політичні сили шляхом відкриття кримінальних справ на окремих нардепів, проведення брудних піар-кампаній з дискредитації політичних опонентів тощо. Все це вкрай негативно відображається на інституційній спроможності всього державного механізму. Недовіра громадян до органів державної влади є критичною. ГПУ, СБУ, МВД, а віднедавна САП і НАБУ використовуються в Україні як інститути політичної конкуренції, у більшості випадків правоохоронна функція для них є вторинною.

3. Безпекова ситуація. Сьогодні рівень відчуття незахищеності серед українських громадян є найбільшим за всю історію незалежності України. Вулиці української столиці та інших міст перестали бути безпечними для політиків, бізнесменів, журналістів, простих громадян. Питання безпеки актуалізується не стільки у контексті війни на Сході, скільки у збільшенні кількості публічних замовних вбивств, бандитських розбірок, терактів, вибухів військових складів у глибокому тилу. Рівень безпеки в Україні наближається до загрозливого рівня, коли держава фактично стає не в змозі задовольнити базові потреби суспільства, що зрештою може призвести до руйнації державності.

4. Війна на Донбасі та питання Криму. У 2018 році питання деокупації ОРДЛО не мало жодної позитивної динаміки. Це стосується не лише власне питання повернення тимчасово окупованих територій, а також питання створення стратегії для поступової реінтеграції даних районів, забезпечення прав (зокрема електоральних) ВПО та реалізації їх соціальних гарантій. Влада активно використовує російську агресію для внутрішньополітичного вжитку з метою отримання електоральних дивідендів на майбутніх виборах.

5. Відсутність результатів у протидії корупції. Не дивлячись на те, що майже вся необхідна антикорупційна інфраструктура була створена ще до 2018 року, дані органи продовжують демонструвати відсутність реальних результатів у боротьбі із корупцією. Причиною цього в першу чергу є політична заангажованість антикорупційних органів, які все частіше підіграють владі, зокрема Банковій, і все менше займаються реальною боротьбою з корупцією. Також актуальним залишився конфлікт між НАБУ та САП, ГПУ, СБУ та МВД, що також негативно впливає на фактичний результат антикорупційної політики й діяльності всієї правоохоронної системи загалом. Крім того, СБУ так і не позбулася невластивих для себе функцій боротьби із корупцією, чого вимагає бізнес, громадський сектор та міжнародні партнери України. Також ще на етапі створення ВАСУ була низка спроб з боку влади ще отримати контроль над цією антикорупційною інституцією.

 

Позиції основних політичних гравців

Президент втратив частину своєї впливовості, але продовжує залишатись фігурою № 1. Набирає потужності Юлія Тимошенка, яка зі своєю політичною силою міцно закріпилась на першому місці політичних рейтингів. Народний фронт все більше віддаляється від Порошенка, намагається вибудовувати власну гру, шукаючи нових союзників та нові формати відтворення у владі. Біло-синій табір закінчує рік розколом “Опозиційного блоку”, де “газовики” та “ахметівці” не можуть домовитись про кандидатуру єдиного кандидата на посаду президента. Ліберально-демократична опозиція так і не змогла об’єднатися і йде на вибори різними колонами на чолі з Садовим і Гриценко. Не відбулось і повної консолідації в націоналістичному таборі, від якого в президенти йдуть Руслан Кошулинський ВО “Свобода” та Андрій Білецький “Національний корпус”.

Юлія Тимошенко та “Батьківщина”. Свою неофіційну президентську кампанію Юлія Тимошенко розпочала ще на початку літа. Вона першою оголосила про намір балотуватися в президенти та представила свою програму “Новий курс”. Наразі вона та її політична сила є лідерами всіх соціологічних рейтингів. Згідно з найсвіжішим соціологічним дослідженням проведеним Київським міжнародним інститутом соціології серед тих українців, серед тих, хто визначився за Юлію Тимошенко готові проголосувати 21,2% виборців, за “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” – 23,4%.

До пошуку нових соратників Тимошенко завжди відкрита. Сьогодні до її союзників можна віднести Валентина Наливайченка і його партію «Справедливість», а також Сергія Таруту та його партію “Основа”. Налагоджує діалог вона і з лідерами “Народного фронту”. А з урахуванням не дуже привабливих перспектив для цієї партії (її рейтинг за останніми результатами соцопитування становить 0,2%), депутатів-фронтовиків все частіше можна помітити поруч з офісом Тимошенко. Не секрет, що достатньо хороші зв’язки Леді Ю з Арсеном Аваковим. Його контроль за силовими структурами в країні можуть стати у пригоді для захисту результатів виборів. Дружба з НФ простежується у її пропозиціях щодо обмеження повноважень президента і перетворення України в парламентарну республіку, про що раніше заявляли “фронтовики”.

Також нещодавно Юлія Тимошенко заявила, що готова до співробітництва з партією “Самопоміч”, Святославом Вакарчуком, якщо він піде у політику та Анатолієм Гриценко.

Петро Порошенко та БПП. Нинішній президент Петро Порошенко офіційно не оголошував про свої наміри балотуватися в президенти, і обіцяв зробити це після початку передвиборчої кампанії. І подумати йому є над чим. Низька електоральна підтримка та принизливі рейтинги поки що відкривають йому нерайдужні перспективи та незручне електоральне становище. Звичайно, зараз він не може заявити, що не йде на наступні вибори, адже одразу втратить весь свій вплив на прийняття рішень в країні. Тому зараз він активно демонструє повну готовність та позиціонує себе єдиним можливим кандидатом від влади. Також Петро Порошенко здійснює спроби відтермінувати президентські вибори чи навіть об’єднати їх проведення з парламентськими, що могло би дати йому можливість зберегти недоторканність, якщо не президентську, то принаймні отримати депутатську.

Президент вибудовує свою передвиборчу риторику навколо лозунгів: “Армія. Мова. Віра.”, “Ми йдемо своїм шляхом”, “Геть від Москви”. Щоправда, особливого відгуку у населення така риторика не отримує, свідченням чого є останні соціологічні дані, які фіксують підтримку чинного президента на рівні 11,6% (серед тих, хто визначився), а його партії готові довіритись 11,2% населення країни. Попри третє місце в рейтингу, Порошенко має шанси вийти в другий тур, але перемогти в ньому буде дуже складно, адже згідно з соціологічним дослідженням, він програє всім своїм можливим опонентам.

Хоча і тут не все так просто. Все більше самостійності демонструє колись найближчий соратник, “свій” прем’єр Володимир Гройсман. По-перше, він має власні політичні амбіції, по-друге, після довгих розмов та торгів він так і не захотів очолити президентську політичну силу і сісти в один човен з командою президента, а по-третє, налагоджує тісні зв’язки та шукає партнерів з іншими політичними силами, зокрема Арсенієм Яценюком та “Народним фронтом”. Все це наштовхує на роздуми, що у провладних силах може відбутись серйозний розкол.

“Народний фронт”. Нещодавня поява Арсенія Яценюка на бігбордах показала, що вочевидь колишній прем’єр вже забув про своє повне фіаско в уряді і також мріє про повернення на політичний олімп. Особливо стало помітно напруження у його стосунках з президентом. Адже БПП і НФ не мають особливої ідеологічної різниці, тому Яценюк, хоча і зі своїм мізерним рейтингом, але все одно буде відбирати електорат президента. Лідер НФ явно має намір перебрати на себе передвиборчий порядок денний Порошенка, адже нова реклама Яценюка з сарказмом інтерпретує основні передвиборчі гасла президента. Попри низький рейтинг НФ зберігає сильні позиції в парламенті та уряді і поряд з БПП та Банковою впливає на політичний поряд денний. Наразі не монолітність фракції посилюється, різні групи впливу в партії активну шукають способи відтворення у владі, підбираючи собі союзників. Цілком вірогідно, що НФ буде йти на вибори різними колонами у складі інші політичних об’єднань. Сьогодні НФ володіє частиною адміністративного ресурсу, який бажають отримати основні претенденти на отримання влади в країні.

Ліберально-демократичні сили. Так і не відбулося об’єднання ліберально-демократичних сил, про який їх лідери так довго говорили. Ще декілька місяців тому найбільш впізнавані з них – голова “Громадянської позиції” Анатолій Гриценко, мер Львова і лідер партії “Самопоміч” Андрій Садовий, а також нардеп і голова партії “Народний контроль” Дмитро Добродомов публічно закликали залишити особисті політичні амбіції і об’єднатися. Першим “корабель” залишив Садовий. Він оголосив, що буде балотуватися в президенти і об’єднався з політичною партією “Демократичний альянс” Василя Гацько. Про намір боротися за пост президента заявив і Дмитро Добродомов. Гриценко, після невдалої спроби створення спільної платформи з Добродомовим, об’єднав зусилля на президентські та парламентські вибори з лідером “Громадського руху “Хвиля” Віктором Чумаком, який очолив його передвиборчий штаб. Лідер партії “Рідна країна” Микола Томенко та лідер “Європейської партії” Микола Катеренчук також заявили про підтримку Анатолія Гриценко як кандидата на посаду президента України.

Найбільший рейтинг з даного табору має Анатолій Гриценко, якого готові підтримати 8,2% (серед тих, хто визначився) виборців, за його “Громадянську позицію” готові проголосувати 9,1% громадян України. За Андрія Садового готові проголосувати 2,2% виборців, за “Об’єднання “Самопоміч” – 3,6%. За Дмитра Добродомова готові віддати свої голоси 0,5%, за його партію “Народний контроль” – 0,4%.

Особливих відмінностей у їх програмах не буде, хоча позиціонують вони себе по-різному. Як заявив Садовий, ключовими елементами його кампанії стануть “мобілізація молоді, розрив корупційної кругової поруки в політиці і технологічна модернізація країни”. Кампанія Гриценко буде будуватися на декількох ключових посиланнях: законність, порядок, відповідальність, чесність. Добродомов позиціонує себе як затятий борець з корупцією.

“Опозиційний блок”. В біло-синьому таборі склалась дуже непроста ситуація – розкол між двома основними групами впливу цієї партії, які і раніше конфліктували, але ніколи не виносили протистояння у публічну площину. Тригером розколу стало об’єднання Юрія Бойко та Вадима Рабіновича, створення ними “Опозиційної платформи – За життя” та висування Бойка кандидатом в президенти від цього утворення. Як наслідок –Юрій Бойко та Сергій Льовочкін були виключені зі складу фракції ОБ у Верховній раді, натомість головою фракції став Вадим Новинський. Після чого Бойко та Льовочкін створили в парламенті окрему депутатську групу – “Опозиційна платформа – За життя”. Тобто на цьому полі ми маємо два основні центри впливу: перший представлений так званими “ахметівцями” (Ахметов, Новинський, Колесніков), а другий – так званими “газовиками” і “проросійськими політиками” – Бойком, Льовочкіним, Фірташем, Медведчуком та Рабіновичем. Наразі ці дві групи ведуть між собою боротьбу за контроль над “Опозиційним блоком”. Дане протистояння не дає політичних дивідендів, а призводить лише до розпорошення електорату і явно ускладнює шанси проходження їх кандидатів до другого туру президентських виборів. Цілком вірогідно, що як на президентських, так і парламентських виборах ці політики будуть рухатись як мінімум двома окремим і ворогуючими між собою колонами.

Націоналістичні сили. Українським націоналістам не вдалось об’єднатись. “Національний корпус” вирішив не підтримувати компромісну фігуру від решти націоналістичних організацій представника ВО “Свобода” Руслана Кошулинського. Таким чином, Андрій Білецький оголосив про свій самостійний похід на вибори президента. Згідно з останнім соціологічним дослідженням українські націоналісти не мають великої підтримки серед українців. Так, наразі Кошулинський може розраховувати на підтримку 0,9% українських виборців, а Білецький – на 0,4%. Політична партія ВО “Свобода” сьогодні має підтримку в 2.2% виборців, а “Національний корпус” – 0,6%. Скоріше за все українські націоналісти будуть відігравати роль “торгівців насиллям”, яких будуть використовувати для тиску на певних кандидатів чи навіть для зриву виборів в тому чи іншому окрузі.

Джокери української політики. Український шоумен Володимир Зеленський продовжує нарощувати свій рейтинг. За останнім соціологічним дослідженням, він посідає друге місце рейтингу, за нього готові віддати голоси 14,6% виборців (ті, хто визначився), а за його політичну партію “Слуга народу” – 13%. Це при тому, що Зеленський не говорив про намір балотуватися. Інтерес до Зеленського як кандидата в президенти вміло підігрівається виходом напередодні виборів нової частини популярного серіалу “Слуга народу”, де за сценарієм владу в Україні отримує простий вчитель Василь Голобородько у виконанні Володимира Зеленського. Серіал дуже вдало показує реальний стан справ в українській політиці і спонукає українців голосувати за несистемного кандидата – простого хлопця з народу, якому набридла корупція, несправедливість, зубожіння, і який прагне все змінити вступаючи у боротьбу з українськими олігархами. Фактично українці хочуть проголосувати не стільки за Зеленського, скільки за створений ним образ в серіалі. Його електорат – це глибоко розчаровані в традиційних політиках люди, які прагнуть розірвати порочне коло політичної кругової поруки в Україні. Щоправда, коли Зеленський почне говорити політичною мовою, роблячи відповідні заяви та пропонуючи свої варіанти розв’язання проблем нашої держави навряд чи його рейтинг збережеться на чи продовжить зростати. Зважаючи на близькість Зеленського до олігарха Ігоря Коломойського, який у свою чергу підтримує Юлію Тимошенко, існує ймовірність відмови Зеленського брати участь у президентських перегонах. Тим не менше його партію ми скоріше за все побачимо у виборчому бюлетені на парламентських виборах.

Суттєво “просів” рейтинг музиканта Святослава Вакарчука, який з першої трійки перемістився на 9 позицію з активом у 3,8% голосів виборців (з тих, хто визначився). Очевидно, його електорат втомився чекати від нього підтвердження своєї участі у президентських виборах і почав розглядати альтернативні варіанти. Існує думка, що Вакарчук може стати запасним варіантом для Порошенка, який поступиться йому “своїм місцем”, а сам вирушить у складі блоку імені Вакарчука на парламентські вибори. Але такий варіант може бути вигідний чинному президенту лише у випадку одночасного проведення президентських та парламентських виборів. Можливо воєнний стан зможе допомогти Порошенку в цій “спецоперації”. Також варто зважити на те, що умовний “Блок С. Вакарчука” може розраховувати лише на 4,1% підтримки українських виборців.

Існує висока ймовірність того, що вибори 2019 року стануть битвою джокерів. За таких умов у другому турі ми будемо мати Вакарчука і Зеленського, щоправда, за їх спинами можна буде побачити досить знайомі олігархічні силуети.

 

Загальний прогноз розвитку ситуації

Визначальним трендом для 2019 року будуть президентські вибори і від того, як вони пройдуть буде залежати подальший внутрішньополітичний розвиток України. Відповідно до цього ми виокремлюємо три базові сценарії.

Перший сценарій (песимістичний). Зрив виборчого процесу, дестабілізація, Майдан 3.0. За такого сценарію на Україну чекає велика політична нестабільність, широкі масові акції протесту та висока ймовірність вуличного насильства. За такої ситуації наша країна впритул опиниться на порозі входження у розряд “failed state”. Існує висока ймовірність, що таким станом речей захоче скористатися Росія, яка як мінімум зможе розширити зону свого ефективного контролю чи навіть окупації, а як максимум проведе військову зачистку країни і остаточно поверне Україну в своє лоно. Іншою стороною даного сценарію може стати запровадження в Україні чинною владою авторитарного правління.

Другий сценарій (базовий). Президентські вибори відбудуться, але будуть супроводжуватись активним застосуванням насильства і дискусією щодо визнання чи не визнання їх результатів як всередині країни, так і за її межами (іншими державами). Подібна ситуація повториться й на парламентських виборах. Довіра до сформованих таким чином державних органів буде низькою, процес прийняття рішень ускладненим, але в цілому інституційна спроможність держави буде на більш-менш прийнятному рівні, хоча проведення структурних реформ досить ускладниться через високий рівень політичної конфліктності.

Третій сценарій (оптимістичний). Вибори президента відбудуться цивілізовано. Передача влади (чи її збереження за нинішнім президентом) відбудеться за всіма демократичними процедурами. Парламентські вибори пройдуть демократично та без системних порушень. І на кінець року Україна матиме легітимного президента, парламент та уряд, які зможуть ефективно проводити структурні реформи й розвивати країну. Безумовно, політична конфліктність залишиться, але за такого сценарію вона буде на мінімальному рівні й не становитиме серйозної загрози.

В будь-якому разі результати президентських виборів будуть мати вирішальний вплив на парламентські перегони. Саме останні будуть визначати внутрішньополітичне життя у другій половині 2019 року. Ситуація ускладнюється тим, що передбачити парламентські вибори майже неможливо. По-перше, через невизначеність результатів виборів глави держави, по-друге, через велику кількість політичних сил та малий електоральний розрив між ними. Результати президентських виборів структурують політичне поле, сприятимуть формуванню нових політичних союзів та кристалізації політичних сил по лінії влада-опозицій.

За умови перемоги Юлії Тимошенко існує варіант проведення конституційної асамблеї, яка перетворить Україну у парламентарну республіку канцлерського типу. Для цього Тимошенко необхідно буде ініціювати всеукраїнський референдум, який легітимізує її задум та запустить процес докорінної зміни системи державного управління в країні. За такого сценарію можливим є перенесення парламентських виборів на більш пізній час, після референдуму, і тоді ціна таких виборів буде дуже високою, адже на кону стоятиме вся повнота влади в країні. Варто зазначити, що проведення конституційних змін щодо спрощення посади президента та запровадження парламентської республіки підтримує більша частина НФ. Крім цього, перетворення України в парламентарну республіку може бути вигідне і політичним силам з біло-синього табору. Завадити такому ходу подій може значна політична турбулентність, економічна криза, а також піковий період виплат по зовнішнім запозиченням.

Окреме питання, що заслуговує на увагу є взаємовідносини президента (старого/нового) та уряду в період після президентських і до парламентських виборів. Справа в тому, що відповідно до Конституції КМУ припиняє свою роботу у таких випадках: складення повноважень перед новообраною ВРУ; добровільна відставка прем’єра; прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України. Тобто обрання нового президента прямопропорційно не впливає на відставку уряду, без впливу на який главі держави дуже складно просувати свою волю. За умови залишення на посаді Петра Порошенка тут особливих змін скоріше за все не відбудеться. А от у випадку обрання президентом нової людини можливими є декілька варіантів його взаємодії з урядом.

Перший варіант – новому президенту вдасться переформатувати уряд і призначити технічного прем’єра до парламентських виборів.

Другий варіант – нинішній склад уряду і новобраний президент знайдуть спільну мову, закріплять зони інтересів і в більшому чи меншому порозумінні дотягнуть до парламентських виборів.

Третій варіант – президент і уряд ввійдуть в клінч і будуть протистояти один одному. Фактично Україна порине в часи президентства Віктора Ющенка та прем’єрства Віктора Януковича та Юлії Тимошенко.

Орієнтовно на кінець листопада процес формування державно-політичних інститутів в Україні буде завершено.

Варто також пам’ятати, що окрім загроз продиктованих виборами перед Україною стоять й інші небезпеки, які в тій чи іншій мірі будуть визначати порядок денний внутрішньополітичного дискурсу, а саме – агресія РФ, війна на Донбасі, окупація Криму, Азовська криза, необхідність виплат за зовнішніми запозиченнями. Вирішальний вплив на окреслену ситуацію може мати запровадження воєнного стану на всій території країни

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

Команда МЦПД представила дослідження щодо інклюзивності конституційної реформи

У середу, 17 квітня, команда МЦПД презентувала дослідження "Інклюзивність та легітимність конституційної реформи: вибір процесу" та ініціювала експертне обговорення цього питання в київському громадському просторі Urban Space 500. У експертній дискусії взяли участь Василь Філіпчук, головний радник МЦПД, Ігор Петренко, директор департаменту внутрішньої політики МЦПД, Катерина Москаленко, експерт з правових питань МЦПД, Максим Степаненко, експерт з питань внутрішньої політики МЦПД, аналітики, експерти, представники громадських організацій. Експерти МЦПД зазначили, що Конституція України з часу свого прийняття була неодноразово змінена, оскільки її текст містив багато положень, що потребували адаптації до тогочасних реалій українського суспільства. Наразі актуальними є питання перезавантаження політичної системи, дуалізму влади й проведення децентралізації, однак їх вирішення можливе лише після проведення конституційної реформи. На думку доповідачів, враховуючи загальний контекст дискусій, які відбуваються під час проведення президентських виборів, питання конституційної реформи буде актуальним і залишиться на порядку денному й після парламентських виборів в Україні. Зазвичай під час проведення конституційної реформи головний акцент робиться на змісті нового Основного закону, водночас процес реформування конституції має велике значення для забезпечення її подальшого виконання та підтримки у суспільстві. Головним завданням для громадянського суспільства у цьому відношенні є забезпечення легітимності конституційної реформи, використання його для посилення політичної та соціальної згуртованості країни, для нового поштовху реформ та модернізації держави, запровадження відкритої та інклюзивної політичної системи. Відтак, актуальним є дослідження поняття та принципів конституційної реформи, іноземного досвіду здійснення таких реформ, а також можливих шляхів реформування Конституції України на засадах інклюзивності, легітимності й формування позиції громадянського суспільства. Дослідження “Інклюзивна та легітимна конституційна реформа” було проведене експертами громадської організації “Міжнародний центр перспективних досліджень” за грантової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.   ЗАВАНТАЖИТИ ДОСЛІДЖЕННЯ “Інклюзивна та легітимна конституційна реформа: вибір  процесу”

17.04.2019
Внутрішня політика

Експерти дали оцінку президентським перегонам-2019 та озвучили політичні прогнози на майбутнє

У понеділок, 15 квітня, Міжнародний центр перспективних досліджень та Український інститут майбутнього представили аналіз передвиборчої кампанії на посаду президента України, запропонували сценарії дій на перші 100 днів кожного з кандидатів, а також в колі експертів дали прогноз на найближче політичне майбутнє. У експертній дискусії «Зміст за лаштунками шоу» взяли участь Василь Філіпчук, головний радник МЦПД, Ігар Тишкевич, експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика», Український інститут майбутнього, Олег Зарубінський, директор Українського інституту дослідження екстремізму, Ігор Петренко, директор департаменту внутрішньої політики МЦПД, Максим Степаненко, експерт з питань внутрішньої політики МЦПД  та інші експерти. Учасники заходу представили аналітичне дослідження МЦПД та Українського інституту майбутнього "ЗЕ ВИБОРИ ПО-НОВОМУ: Зміст за лаштунками шоу" - ЗАВАНТАЖИТИ.   За словами експертів, передвиборні програми кандидатів в президенти України Володимира Зеленського та Петра Порошенка викликають велику кількість питань в контексті їх реалізації. Так, проект Зеленського про форму прямої демократії за допомогою інтернет-технологій експерти називають майже нездійсненною і небезпечною через брак коштів для забезпечення доступу до інтернету всього населення країни і слабку обізнаність українців про безпеку в мережі. "Зеленський обіцяє українцям ставити саме інтереси суспільства на перше місце в діяльності органів державної влади. Для цього пропонується реформувати політичну систему України шляхом обмеження функцій держави і одночасним збільшенням можливостей громадян безпосередньо впливати на державну політику, в тому числі за допомогою елементів народовладдя - референдуми та е-демократія. Пропонуючи це, варто обміркувати механізми, як не допустити перетворення референдумів в плебісцити, які можуть використовуватися як форма спекуляцій думкою народу України. Пропозиція використовувати сучасні технології як форму е-демократії має враховувати те, що не все населення України забезпечено інтернетом. Державна кампанія з інтернетизації всій території України повинна бути забезпечена значним фінансовим ресурсом в умовах нестачі коштів в держбюджеті", - відзначають експерти МЦПД. Під сумнів був поставлений план кандидата про формат врегулювання конфлікту на Донбасі з залученням країн-підписантів Будапештського меморандуму. Експерти відзначають, що такого типу домовленості і залучення в процес врегулювання США і Великобританії блокуватиме Росія. Експертів також здивувала відсутність в програмі Зеленського згадок про судову реформу, що може підірвати довіру населення і міжнародних партнерів до українського інституту суду і правоохоронної системи в цілому. З приводу програми чинного президента Петра Порошенка основний скепсис експертів стосується термінів, оголошених їм щодо наступних кроків по інтеграції України в ЄС і НАТО. Так, вони відзначають, що терміни готовності України отримати план дій щодо інтеграції в альянс залежить багато в чому від реформ, що проводяться зі слабкою інтенсивністю всередині країни, а також від готовності країн-членів почати переговори про розширення альянсу. Аналогічні зауваження стосуються і заявки на членство в ЄС в оголошеному Порошенко 2023 році - немає впевненості, що Угода про Асоціацію буде повністю реалізована в зазначений термін (протягом 4 років). "До повного виконання Угоди про асоціацію та прийняття в ЄС рішення про можливість зміни правових рамок відносин з Україною, будь-яка заявка на членство отримає негативну відповідь або, швидше за все, буде просто проігнорована як така, що суперечить згаданій заяві Європейської ради". Також експерти звертають увагу і на слабку ефективність механізму санкцій проти Росії, як позначеного Порошенко інструменту деокупації Донбасу і Криму і неготовність громадськості в Україні йти на поступки, зокрема, по особливому статусу Донбасу. "Тиск на РФ за допомогою міжнародних санкцій поки не демонструє принципової зміни поведінки РФ щодо України. Крім того, виникає питання, чи готова сама Україна виконати свою частину зобов'язань, передбачену мінськими угодами. Зокрема, українське суспільство переважно негативно ставиться до надання "особливого статусу" Донецькій і Луганській області". Кожному з кандидатів в президенти - і Петру Порошенко і Володимиру Зеленському, в разі перемоги на виборах доведеться пройти крізь дуже складний період в 100 днів перед виборами до Верховної Ради, коли очікуються відставки членів уряду і політична боротьба з парламентом за призначення і реформи. Основною проблемою потенційного президента Зеленського називають відсутність своїх представників в політикумі, причому, як у центральних органах влади, так і в регіонах. Ця проблема може фактично заблокувати роботу нового президента аж до виборів в Раду і формування нового складу уряду. Також Зеленського чекає гостре неприйняття у частині суспільства - виборців Петра Порошенка, які будуть дискредитувати його роботу, створюючи негативний інформаційний фон. Великим питанням політики Володимира Зеленського в якості можливого голови держави, експерти називають і його взаємодію з головою уряду Володимиром Гройсманом. На їхню думку, з великою ймовірністю, частина міністрів покине свої посади після виборів (називаються прізвища Клімкіна, Стеця, Кубіва та інших), і тоді Зеленському доведеться домовлятися з парламентом про призначення виконуючих обов'язки на їх місця, а оскільки в Раді досі діє умовна коаліція під керівництвом БПП, то тут у нового президента виникнуть труднощі. Також очікуються призначення Зеленського в силові структури і повне переформатування Адміністрації президента. Експерти наголошують на небезпеці призначення "людей Ігоря Коломойського" з боку можливого президента Зеленського. На їхню думку, такі призначення швидко "вб'ють" рейтинг президента та його команди, і склад парламенту після виборів восени в такому випадку важко буде спрогнозувати. Щодо обрання на пост президента Петра Порошенка експерти відзначають, що у нинішнього глави держави завдання вже чітко сформульовані і план їх виконання може бути складений найближчим часом. Головними завданнями для Порошенка в перші 100 днів президентства називаються: - деолігархізація (створення балансу інтересів Ахметова, Пінчука і Медведчука); - оновлення команди (зокрема, фракції БПП в парламенті); - боротьба з корупцією в стратегічних галузях; - пошук компромісу з вороже налаштованими політичними силами після президентських виборів. Експерти очікують від другого терміну Порошенко двох гучних відставок вже до літа - звільнення глави Національного банку Якова Смолія в разі падіння гривні після виплати траншів за зовнішніми боргами, і звільнення генерального прокурора Юрія Луценка - якщо гучні корупційні кейси "застрягнуть", не дійшовши до суду. На думку аналітиків, президент Порошенко, швидше за все, обере шлях тактичного вичікування до виборів в Раду і формування нового складу уряду, після чого займеться рокіровками в Кабінеті міністрів і на місцях в межах своїх повноважень.

16.04.2019
Внутрішня політика

Міжнародний центр перспективних досліджень розпочинає оцінку місцевих/регіональних заходів

Міжнародний центр перспективних досліджень розпочинає оцінку місцевих/регіональних заходів  в рамках проекту «Сприяння прозорості та впровадженню антикорупційних заходів у державних підприємствах та органах місцевого самоврядування в Україні». Ініціатива здійснюється  у партнерстві з Інститутом економічних та соціальних реформ в Словаччині (INEKO)та фінансово підтримується за програмою «Офіційна Підтримка Розвитку Словацької Республіки (SlovakAid)». Проект спрямований на підвищення ефективності державної адміністрації, органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства у сфері створення та нагляду за регіональною політикою, управління державними підприємствами, моніторингу бюджетів та відкритості інформації місцевої влади. Наразі здійснено перше видання серії оцінок політик місцевого та регіонального рівнів, запроваджених у грудні 2018 – березні 2019 року. Майбутні оцінки будуть проводитися щоквартально. Загалом, до кінця проекту буде зібрано та проранжовано понад 20 місцевих політик. Головною метою ініціативи є підвищення якості регіонального та/або муніципального регулювання та законодавства шляхом публікації регулярної експертної оцінки соціально-економічних заходів, запропонованих або впроваджених органами місцевого самоврядування в Україні. Метою оцінки є опис практик, які також можуть бути застосовані й іншими адміністраціями. Заходи для оцінки були визначені та проаналізовані за підтримки експертної ради, яка була відібрана Міжнародним центром перспективних досліджень на основі їхнього досвіду. Обрані експерти оцінювали місцеві заходи та політику, яка прийнята місцевими та регіональними органами влади. Загалом, наразі оцінено шість місцевих та регіональних заходів. Три з них є інноваційними і можуть мати значний позитивний вплив на економічний і соціальний розвиток України. Сподіваємося, що така практика може просувати гарні ідеї і надихати їх впровадження по всій території України. З оцінкою можна ознайомитися тут:  https://bit.ly/2IcLL9H  

Внутрішня політика

Вибори в Україні: що обіцяють основні кандидати в президенти?

Аналіз програм основних кандидатів на посаду президента засвідчує переважання популістичних обіцянок з апелюванням більше до емоцій виборця, ніж до раціонального аналізу ситуації в країні та бачення стратегії її подальшого розвитку. Характер виборчої кампанії засвідчив, що кандидатам не вдалося побудувати серйозної грунтовної дискусії. Більшість політиків обрали тактику спілкування з власним електоратом, а не з усім суспільством. Сама ж виборча кампанія перетворилась на обмін звинувачень та війну компроматів. Разом з тим, в програмах декількох кандидатів є і низка системних ідей та пропозицій, які відрізняються від популістичного мейнстріму і можуть сприяти загальнонаціональній дискусії щодо майбутнього нашої держави. Детальніше за посиланням: Вибори в Україні: що обіцяють основні кандидати в президенти?

Внутрішня політика

Популізм чи системні реформи: що обіцяють кандидати в президенти України?

Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень презентували дослідження щодо передвиборчих програм кандидатів, їхнє бачення розвитку економічної та внутрішньої політики та засади, на яких вони збираються будувати власні стратегії національного розвитку. Кандидати в Президенти України на чергових виборах 31 березня 2019 року у своїх програмах маніпулюють низькою освіченістю українців. Про це сказав експерт із внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень Максим Степаненко на експертній дискусії в Укрінформі . “Можна говорити і про те, що кандидати в президенти маніпулюють низькою політичною освіченістю українців, а тому й намагаються їм продати якомога більше повітря”, - зазначив Степаненко під час презентації аналізу програм кандидатів у Президенти України. Він наголосив на тому, що “програми кандидатів є однаковими, їх досить складно розрізняти не те що одну від одної, але і минулих та позаминулих програм”. За словами експерта, це свідчить про те, що проблеми, які кандидати пропонують вирішити, досі актуальні, відповідно - “їхні старі програми та обіцянки не були ефективними”. Як зазначив експерт Ігор Петренко, реальне змагання за електоральні симпатії відбувається все ж таки за рахунок тиску на ірраціональне. “Ми бачимо, що це в першу чергу образ, те, з чим асоціюється кандидат у президенти, а щодо програм, то можна писати і про безкоштовний хліб”, - він зауважив. Серед найрозповсюдженіших обіцянок кандидатів у президенти, які виокремив експерт, - обіцянка проведення податкової реформи, яка зустрічається у 33 програмах кандидатів, провести медичну реформу обіцяють 27 кандидатів, а 24 - судову. Стільки ж - 24 - обіцяють підвищити соціальні стандарти. Водночас, зауважив Степаненко, у програмах 19 кандидатів зустрічається обіцянка провести антикорупційну реформу, а в 17 — конституційну. У 17 кандидатів у президенти є згадка про підтримку євроатлантичного курсу України та обіцянки ввести норму про виборність суддів. “Більш актуальними питаннями для сьогоднішньої України є плани з розбудови професійної армії, яка б змогла захистити нас від російської агресії на Донбасі та встановити територіальну цілісність і суверенітет. Також актуалізувався процес децентралізації - 23 кандидати в президенти обіцяють стимулювати його, розширювати права громад, а також усіляко сприяти цьому процесу”, - розповів Степаненко. При цьому, за його словами, лише в програмах 12 кандидатів у президенти приділено увагу питанню поверненню до України трудових мігрантів. Дослідження за посиланням: Популізм чи системні реформи - дослідження Відео заходу:

Внутрішня політика

МЦПД провів дипломатичний брифінг "Іnside Ukraine"

МЦПД презентував аналітичний вісник Inside Ukraine для представників дипломатичного корпусу. Ігор Петренко, провівши аналіз внутрішньополітичних програм основних кандидатів на посаду Президента України, відзначив про переважання популістичних обіцянок з апелюванням більше до емоцій виборця, ніж до раціонального сприйняття реальності. Разом з тим в програмах є і низка системних позитивних кроків і пропозицій, які відрізняються від загального популістичного бачення розвитку країни. Загалом же, більша частина пропозицій окреслених кандидатів має загальний характер і потребує для реалізації значних зусиль не лише з боку президента, а й з боку інших органів влади, вплив на які президент може й не мати. Тобто майже всі кандидати у своїх пропозиціях виходили далеко за межі конституційних повноважень Президента України. А це означає, що отримавши владу після виборів дані кандидати без опори на парламентську більшість майже нічого не зможуть реалізувати. Також більшість програмних пропозицій потребують глибоких конституційних змін, що ще більше ускладнює можливість їх реалізації і актуалізує питання щодо необхідності забезпечення легітимності та інклюзивності конституційного процесу в Україні. Спільним знаменником у всіх програмах є питання поглиблення децентралізації країни та збільшення спроможностей громад. Антикорупційна, судова та правоохоронні реформи визнаються пріоритетами більшістю кандидатів за замовчуванням. Більшою мірою ланкою, що об'єднує кандидатів є перетворення України в парламентарну республіку (не бажають змінювати форму державного правління Порошенко та Гриценко). Єдиним хто пропонує рух до президентської республіки є Олег Ляшко. Всі кандидати без винятку прагнуть бачити українську армію модернізованою та добре озброєною. Часто апелюють кандидати і до інституту референдуму й інших форм безпосередньої демократії, що на нашу думку, не є до кінця виправданим і несе в собі небезпеки маніпуляцій - налогосив експерт.  Щодо економічного аспекту, то загалом, аналіз програм показав, що тема зовнішньоекономічних відносин є недостатньо розкритою в документах кандидатів. Ніхто з них не торкається теми боргових зобов’язань країни, необхідності поглиблення коопераційних зв’язків та партнерств з сусідами, залучення технологій тощо. Переважає ж внутрішній "фокус" з ігноруванням зовнішніх чинників та світової кон’юнктури. При цьому, йде рівняння на європейські стандарти життя та зарплати.  Після п’яти років реалізації децентралізація демонструє результати переважно у її фінансовому аспекті. Небажання центральної влади надати реальну самостійність регіонам призводить до протиріч між місцевою та центральною владою у питаннях здійснення публічного управління у критично важливих для суспільства сферах, як то: освіта, охорона здоров’я, розбудова місцевої інфраструктури та економічний розвиток регіонів. Крім того, тривалість процесу децентралізації вказує на те, що у децентралізації є і слабкі сторони, пов’язані безпосередньо із реалізацією даної реформи. Недосконалість законодавчої бази, необхідність прискорення темпів утворення ОТГ, часткова нездатність інститутів виконувати покладені на них нові функції та зацікавленості місцевих еліт «обернути» децентралізацію на власну користь – це все є викликами, які мають бути вирішені для перетворення децентралізації на історію успіху. Звертайтесь для отримання більш детальної інформації, замовлення, перегляду випуску і ознайомлення з умовами підписки: e-mail: office@icps.com.ua  (068) 831-94-69