Зовнішня політика

Вибори у Франції: вирішальний день для Європи

05.05.2017
img1
Євгеній Ярошенко
Старший аналітик

7 травня 2017 р. у Франції відбудеться другий тур президентських виборів, які в значній мірі визначать найближче майбутнє ЄС.

Цієї неділі французькі громадяни робитимуть вибір між незалежним лівоцентристським кандидатом Еммануелєм Макроном та ультраправим політиком Марін Ле Пен. Обидва кандидата пропонують полярні політичні програми.  Еммануель Макрон є прихильником лібералізму, поглиблення європейської інтеграції, зміцнення Єврозони та продовження Шенгенської угоди. На противагу, Марін Ле Пен виступає за «економічний патріотизм, вихід Франції з Єврозони та Шенгенської зони, максимальне обмеження міграції та референдум щодо «Фрекзіт». Враховуючи політичний та економічний потенціал Франції, перемога лідера націоналістів призведе до радикальних змін у зовнішній політиці цієї держави, наслідком яких може стати занепад ЄС як політичного проекту.

«Апокаліптичний» сценарій вже попередньо оминув ЄС після першого туру президентських виборів у Франції, коли був реальний ризик того, що французьким громадянам в другому турі доведеться обирати між двома кандидатами з антиЄСівською програмою – Марін Ле Пен та ультралівий політик Жан-Люк Меланшон. Хоча перевага Макрона над Ле Пен оцінюється у 15-20%, ще зарано стверджувати про те, що виборча інтрига у Франції завершилася.

Еммануель Макрон має високі шанси стати наступним президентом Франції. По-перше, Макрон, який позиціонує себе як «ні правий, ні лівий» політик в умовах поляризації французького суспільства, може розраховувати на значну підтримку громадян з поміркованими правими та лівими поглядами і проєвропейських  виборців, зокрема частини тих, хто проголосували за консерватора Франсуа Фійона у першому турі президентських виборів (здобув 20% голосів). По-друге, хоча Макрон і був міністром економіки у 2014-2016 р. за президенства Франсуа Олланда, він сприймається як «нове обличчя» французької політики, який не належить до традиційних політичних партій – республіканців та соціалістів, що по-черзі змінювали одна одну після Другої світової війни. По-третє, Макрон може мобілізувати французьких громадян, які можуть не поділяти його погляди, однак рішуче прагнуть не допустити Ле Пен до влади.

У свою чергу, Марін Ле Пен може сподіватися на «диво» у випадку співпадіння сприятливих для неї обставин. По-перше, Ле Пен прагне мобілізувати навколо всіх противників ЄС та різноманітних «благ» глобалізації, в тому числі частину ультралівого електорату Меланшона чи консервативних виборців, які поділяли погляди Фійона щодо обмеження міграції. По-друге, націоналістичний кандидат розраховує, що частина виборців, які голосували за Фійона чи Меланшона, не прийдуть на дільниці і якось допоможуть їй наздогнати Макрона.

Таким чином, наразі президентські вибори у Франції залишаються найважливішою європейською подією року через високі ставки проєвропейських та антиєсівських сил на континенті. Крім того, Франція є єдиною країною ЄС із сильними повноваженнями президента. Як наслідок, переможець цих виборів визначатиме внутрішню і зовнішню політику ключової європейської держави. 

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

Майбутнє ІДІЛ після втрати Ар-Ракки

Втрата «Ісламською державою Іраку та Леванту» (ІДІЛ) міста Ар-Ракки на сході Сирії поставила питання щодо майбутнього провідної терористичної організації світу. 17 жовтня 2017 р. антиурядова група Сирійські демократичні сили (СДС) заявила про взяття під контроль столиці ІДІЛ в Сирії. За оцінкою фахівців, після падіння Ар-Ракки підконтрольна ІДІЛ територія зменшилася до 13% порівняно з піком територіальної експансії терористів, який припав на кінець 2014 р. Втрата Ар-Ракки стала черговою військовою поразкою джихадистської групи. У червні 2017 р. іракська армія за підтримки союзників повернула контроль над Мосулом, яке свого часу було другим найбільшим містом країни. Водночас територіальні втрати не призводять до зменшення впливу ІДІЛ в регіоні та світі, а натомість сприяють зміні їх пріоритетів. Після низки поразок у Сирії та Іраку терористи ІДІЛ мають кілька варіантів подальшої діяльності. По-перше, залишки бойовиків можуть приєднатися до інших джихадистських груп в Сирії, які мають подібну ідеологію, як-от: «Джебхат Фатах аш-Шам» (колишній філіал «Аль-Каїди») чи інші екстремістські антиурядові угруповання. По-друге, частина членів ІДІЛ найімовірніше перейдуть у підпілля і будуть нагадувати про себе на тлі повоєнної розрухи чи нових етноконфесійних конфліктів у звільнених районах Сирії та Іраку. По-третє, значна частина терористів ІДІЛ найімовірніше мігрують до інших гарячих точок в регіоні (Ємен, Лівія, Афганістан) чи на окремі території, які фактично не підпорядковуються чи слабко контролюють центральними урядами (Пакистан, Малі, Єгипет, Філіппіни, М’янма). По-четверте, частина бойовиків ІДІЛ, які отримали бойовий досвід у Сирії та Іраку, може повернутися на територію країн свого походження з метою здійснення терористичної діяльності в тилу своїх «ворогів». За такими показниками це може загрожувати Тунісу (найбільшій країні походження за кількістю терористів ІДІЛ), Туреччині, Франції, Бельгії, Росії, країнам Центральної Азії. Загострення соціальних проблем та громадянської напруженості підвищують ризик терористичних актів в окремих країнах. Таким чином, військових методів протидії ІДІЛ недостатньо для нейтралізації терористичних груп джихадистського спрямування. Викорінення ІДІЛ неможливе без викорінення соціального підгрунтя, яке сприяє популяризації екстремістських ідеологій. Крім координації військових дій, ефективна стратегія боротьби з ІДІЛ має також включати вирішення гострих соціально-економічних проблем та подолання етноконфесійної напруженості в країнах, які перебувають в зоні ризику. 

Зовнішня політика

Вибори в Німеччині: сценарії майбутнього Європи

  24 вересня 2017 р. у Німеччині відбулися парламентські вибори, які були найважливішою подією європейської політики у третьому кварталі цього року. Перше місце очікувано здобула партія чинного канцлера Ангели Меркель Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз (ХДС/ХСС) із результатом близько 33%. Друге місце із результатом 20,5% посіла Соціально-демократична партія Німеччини (СДПН), яку очолює колишній президент Європейського Парламенту Мартін Шульц. Також до Бундестагу пройшли ще чотири партії: ультраправа антиміграційна «Альтернатива для Німеччини» (АдН) із підтримкою 12,6%, Вільна демократична партія (ВДП) – 10,7%, «Ліві» – 9,2% та «Зелені» – 8,8%. Пори перемогу партії Меркель на четвертих поспіль виборах, ХДС/ХСС чекатимуть непрості переговори з іншими партіями щодо формування нової коаліції. Строкатість новообраного Бундестагу та ідеологічні протиріччя між шістьма партіями залишають лише два варіанти для формування нової коаліції. У свою чергу, від складу нового уряду значною мірою залежатиме політика ЄС, відносини ЄС з третіми країнами, а також переговори щодо врегулювання конфлікту на сході України. Сценарій «коаліція Ямайка». Формуванню такої коаліції передуватимуть складні перемовини між ХДС/ХСС, ВДП та «Зеленими». Зокрема, «Зеленим» та вільним демократам доведеться подолати протиріччя щодо податків та екологічних стандартів, а християнським демократам та вільним демократам – у політиці щодо російсько-українського конфлікту. Якщо ці три партії сформують уряд, Німеччина продовжуватиме політику жорсткої економії в рамках Єврозони. Водночас ВДП, яка представляє інтереси бізнес кіл, що постраждали від антиросійських санкцій, буде намагатися пом’якшити позицію Німеччини щодо російсько-українського конфлікту. Сценарій «велика коаліція». Це означатиме збереження влади в Німеччині в руках двох найбільших партій – ХДС/ХСС та СДПН. Такий уряд виступав би комфортним партнером багатьох міжнародних партнерів, забезпечуючи продовження політики уряду «великої коаліції» з 2013 р., зокрема, у питанні російсько-українського конфлікту. Однак лідер СДПН заявив, що його партія перебуватиме в опозиції до ХДС/ХСС через найнижчий результат підтримки впродовж багатьох десятиліть. Сценарій «уряд меншості». У випадку провалу переговорів з іншими партіями, ХДС/ХСС може отримати мандат від Бундестагу на формування уряду самотужки. За такого сценарію Ангела Меркель буде нести повну відповідальність за політичні та економічні рішення уряду і стикатися із жорсткою критикою п’яти партій з усіх боків. Крім того, слабкий уряд негативно позначиться на ролі Німеччини в ЄС, створюючи певний вакуум сили на континенті. Дострокові вибори. Такий сценарій можливий у випадку безкомпромісних переговорів між потенційним партнерами по коаліції. Наразі важко спрогнозувати хто більше виграє від дострокових виборів у Німеччини: християнські демократи, соціальні демократи чи радикальні партії євроскептичного спрямування. Крім того, вакуум влади в Німеччині – лідері ЄС – негативно вплине на політичну ситуацію на континенті.  

Зовнішня політика

Саміт Україна-ЄС: початок невизначеності

12-13липня 2017 р. в Києві відбувся черговий саміт Україна – ЄС за участю президента України Петра Порошенка, президента Європейської Комісії Жан-Клода Юнкера та президента Європейської Ради Дональда. Сторони обговорили імплементацію Угоди про асоціацію, безвізовий режим, хід реформ та боротьбу з корупцією в Україні, російську агресію тощо. Водночас на цьогорічному саміті не було прийнято спільної заяви через протиріччя навколо фрази про «європейські прагнення» України. Однак привітна риторика учасників саміту затьмарює початок кризи у відносинах Києва та Брюсселя. Неприйняття спільної заяви свідчить, що ЄС наразі не готовий до подальшого зближення з Україною. З одного боку, повільність реформ та боротьби з корупцією зменшує інтерес Брюсселя до поглиблення співробітництва з нашою державою. З іншого боку, Україна закріпилася серед другорядних питань політики ЄС через Брекзіт, міграцію, тероризм, фінансові проблеми та інші пріоритети. Крім того, євроскептичні та популістські сили, попри нещодавні поразки на виборах у Нідерландах та Франції, будуть і надалі грати помітну роль в політичному житті багатьох країн. Як наслідок, європейські прагнення України чи інших країн-сусідів ЄС будуть давати привід ультраправим політикам жорстко критикувати свої уряди та установи в Брюсселі. Без подальшого зближення з ЄС Україна не матиме достатніх стимулів для продовження реформ і боротьби з корупцію. Так, основним двигуном політичних та економічних перетворень у країнах Центральної та Східної Європи була перспектива членства в ЄС. У випадку з Україною, такими «пряниками» були Угода про асоціацію,  поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ) та безвізовий режим, які чимало громадян та політиків помилково вважали проміжним етапом до членства в ЄС. Відтепер «м’яка сила» ЄС щодо України обмежується фінансовою підтримкою у проведення реформ та санкціями проти Росії. Очевидно, що потенціалу таких інструментів недостатньо для забезпечення незворотності курсу реформ та боротьби з корупцією. Таким чином, цьогорічний саміт Україна – ЄС стане початком невизначеності щодо подальших двосторонніх відносин. Від здатності Брюсселя запропонувати привабливі ініціативи для України залежатиме продовження реформ в Україні, прогрес у боротьбі з корупцією, збереження демократичних здобутків та лояльність українських громадян до європейської ідеї та цінностей.

Зовнішня політика

Вибори у Британії: чим вони обернуться для країни?

                                     Кемерон Гібсон, запрошений експерт, Університет Західної Шотландії   8 червня Великобританія обирає обрати нового прем'єр-міністра. До цих виборів закликала  прем’єр Тереза Мей -  з тим, щоб британська громадськість визначилась, як керувати Британією в контексті Брекзиту і як власне цей самий Брекзит реалізувати. Британський уряд обирається за допомогою системи простої більшості, коли  місця (округи) розподіляються на мажоритарній основі – кандидат з найбільшою кількістю голосів отримує  місце, а партія з найбільшою кількістю місць в парламенті може сформувати уряд). Опитування свідчить про те, що обирати  будуть між двома людьми: Терезою Мей від консерваторів і Джеремі Корбіном від лейбористів. Вони обоє прагнуть стати прем'єр-міністром, сформувати уряд і об’єднати Великобританію навколо своїх ідей. Тому варто зупинитись на тому, що ці вибори  будуть  означати для Великобританії і її місця у світі. Зовнішня політика Зовнішня політика стала ключовою  в цих виборах, враховуючи той факт, що вибори були оголошені у зв’язку з тим,  Великобританія йде на переговори по виходу зі складу Європейського Союзу. Таке рішення буде мати наслідки для торгівлі, імміграції та позиції Британії у в світі, тому для потенційного прем'єр-міністра життєво важливо  мати відповідну зовнішню політику. Важливі ці вибори і для НАТО, торговельних відносин та оборони. Консерватори прагнуть до поступового  зростання оборонних витрат на 0,5% на рік, до  зобов'язання витрачати 2% від ВВП на НАТО, до розширення транснаціонального залучення  до Закону про сучасне рабство і розвитку вільної торгівлі. Останній аспект буде включати зміцнення партнерських відносин і економічних зв'язків з країнами Співдружності і США. Лейбористи прагнуть до реформування  Організації Об'єднаних Націй стосовно вето постійних членів Ради безпеки і ймовірності виникнення зловживань; створення департаменту в Міністерстві миру для попередження конфліктів, постконфліктної миротворчої діяльності і захисту цивільних осіб в умовах конфлікту; до зобов’язання  визнання Палестини і прийняття рішення про співіснування двох держав; до постійних  інвестицій в збройні сили; до мінімізації тарифних і нетарифних бар'єрів у торгівлі і, нарешті, до необмеженої торгівлі товарами та послугами з Європейським Союзом. Можлива реформа Організації Об'єднаних Націй, формування нового Міністерства, прагнення до багатостороннього ядерного роззброєння, і необхідність підтримки "конструктивних переговорів" щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту відповідає прагненням пацифістського крила Лейбористської партії, але може виявитись надмірним навантаженням для урядових відомств напередодні переговорів щодо виходу з Євросоюзу. Обидві сторони обговорюють можливість торгівлі як на міжнародному ринку, так і в Європі. Для консерваторів це ідеологічна позиція, враховуючи їх підтримку ринкових сил в економічних питаннях; для лейбористів це прагматична позиція. Однак для обох сторін досягнення цілей може бути важким. Успіх залежить від умов проведення переговорів (стосовно виходу Великобританії з ЄС,  стосовно СОТ та можливих торгових партнерів) та інших зобов'язань щодо пересування людей, товарів та імміграції. Зміна  з Європою зобов'язує зосередитися на дипломатії і укріпленні торгівельних відносин, велике значення має включення цих аспектів в обидва маніфести. Однак акцент на політиці залишається ключовим. Консерватори традиційно виступають за сильні збройні сили і надійний захист національних інтересів; в той час як лейбористи -  за дотримання міжнародного права і поширення знань про міжнародну гуманітарну активність. Ці відмінності  наочно викладені в маніфестах. Економічна Політика Маніфест консерваторів - це заявка на  центральний вектор британської політики  – такі очевидні напрямки як встановлення енергетичного максимуму і більш високий прожитковий мінімум. Незважаючи на це, є й численні поступки стосовно рівня оподаткування. Не буде податку на додану вартість, надається зобов'язання про збереження низької ставки корпоративного податку і збільшення неоподаткованого мінімуму до £12,500. Зрозуміло, що через цей маніфест тетчерське мислення консерваторів переживає спад. Прагматизм є єдиним виходом, і, як правило, прихильники політики Тетчер з числа консервативних політиків підтримують Терезу Мей  через те, що вона підтримує Брекзит. Для порівняння, лейбористи під керівництвом  Джеремі Корбіна націлені на ключових прихильників лейбористів  - і своєю риторикою, і політикою. Як і консерватори, лейбористи мають намір стримувати ріст ПДВ, але на цьому схожість закінчується. Лейбористи хочуть збільшити податок на прибуток для підприємств, прикрити податкові лазівки і вповноважити Державне управління Великобританії з податків і митних зборів посилити заходи щодо ухилення від сплати податків. Для тих, хто заробляє менше  £80,000, податок на прибуток збільшуватись не буде. Економічна модель лейбористів, очевидно, була сформована під впливом  Корбіна і канцлера казначейства Тіньового кабінету Джона Макдоннелла. Їх прагнення до оподаткування та інвестицій є явно кейнісіанським, і зрозуміло, що лейбористи змінилися з часів вельми успішного виборчого мислення  Тоні Блера «Третій Шлях». Союз Наряду з тим, що ці вибори асоціюються з Брекзитом, присутня певна динаміка стосовно незалежності Шотландії. Це питання буде розглядатися через призму двох сторін. Консерватори виграли в Шотландії, ідентифікувавши  себе як оплот проти Шотландської Національної партії та втілення можливості  проведення ще одного референдуму. Однак існує взаємозалежність між ШНП  та консервативними  партіями  – кожен є корисним для іншого. На даний момент  в цьому заключається парадоксальність політики Шотландії. Якщо Тереза Мей переможе на виборах, це взагалі може зняти питання  незалежності Шотландії або ж дати ще сильніший поштовх для цього. Однак це здається малоймовірним, враховуючи зниження рівня підтримки ще одного  референдуму, в цілому неприязні до політики  ШНП (особливо в освіті) і прецеденту, який дозволяє прем'єр-міністру схвалювати або відхиляти вимогу про проведення референдуму. Здається, Співдружність у безпеці. Поки що. Партії Незалежно від результату, Джеремі Корбін заявив про свій намір залишитись лідером. І це незважаючи на  те, що більшість Лейбористів у парламенті не підтримують його. Незалежно від результатів, вони можуть для обох сторін стати  можливістю сформувати додаткового гравця в британській політиці. Проте, це навряд чи станеться. Лейбористи славляться внутрішніми суперечками, але зможуть подолати їх, якщо стануть до керма. Корбін має сильний зв'язок з активістами, але завжди дотримується  позиції аутсайдера, коли справа стосується  партійної політики. Цієї підтримки активістів і позапарламентських груп може бути достатньо, щоб підтримати його в короткостроковій перспективі, але йому потрібно буде закріпити підтримку парламентської партії, якщо він прагне зберегти свою позицію. З іншого боку, консерватори згуртувалися навколо Терези Мей, враховуючи, що єдина можливе конфліктне  питання для партії – Європа – вирішується на основі  результатів  референдуму. Однак, незважаючи на особистісну прив’язку  цих виборів, якщо  консерватори не переможуть, вони не будуть довго роздумувати про заміну Терези Мей, тим паче, що на цих виборах підтримка партії досягла свого максимуму з 1983 року. Проте очікується, що консерватори переможуть на цих виборах. Таким чином, схоже кілька торі опиняться  при владі в найближчому майбутньому. Тим не менш, враховуючи наслідки  виходу Великобританії з ЄС, довіра до результатів опитування стала сумнівною практикою  і  все ще може змінитися. Висновки Отож, Британії  слід зробити певний вибір, незважаючи на зміщення позиції консерваторів до центристської. Уряд Терези Мей буде подібним до уряду  останніх п'яти років, але з присмаком прагматизму: низьке оподаткування, сильна зовнішня політика, але зі спробами вирішити проблеми витрат на проживання  і заробітної плати. Під керівництвом Мей Британія продовжить Брекзит, але намагатиметься  встановити нові відносини з Європою і укласти торгівельні угоди  за межами єдиного ринку, зберігаючи тверду прихильність до НАТО, трансатлантичних принципів і підтримку збройних сил в цілому. З іншого боку, уряд під керівництвом  Джеремі Корбіна буде помітно відрізнятись  від попереднього уряду. Збільшення податків, державних витрат і  акцент на зовнішню політику, що ґрунтується на участі в транс-національних структурах, таких як Організація Об'єднаних Націй. Лейбористський Брекзит, так само, як і консервативний, буде залежати від того, як пройдуть переговори. При цьому  внутрішні політики (будь то євроскептики-торі  чи лейбористи, які виступили проти Брекзиту) будуть грати ключову роль в контексті поступок уряду.