Президенту України Петру Порошенку
Генеральному прокурору України Юрію Луценку
Прокурору Автономної Республіки Крим Гюндузу Мамедову
13 квітня у приміщенні Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) у Києві працівниками прокуратури АР Крим було проведено обшук у справі так званого «мирного плану Артеменка». Народний депутат Андрій Артеменко обвинувачується в державній зраді за ст. 111 Кримінального кодексу. Йому інкримінується надання допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України, що виражається у закликах здати АР Крим у довгострокову оренду РФ і тим самим легітимізувати тимчасову окупацію. В основі «мирного плану» Артеменка, як зазначено в ухвалі суду про проведення обшуку, лежить план «Ідеї щодо врегулювання конфлікту на Донбасі» за авторством Голови правління МЦПД Василя Філіпчука.
Не поділяючи поглядів депутата Артеменка щодо шляхів «мирного врегулювання», ми констатуємо незаконність обвинувачень у державній зраді за презентацію будь-яких ідей, у тому числі, ідей щодо мирного врегулювання.
Ми обурені обшуком в аналітичному центрі МЦПД у межах розслідування справи про державну зраду. Такі дії держави є порушенням статті 34 Конституції України, статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 10 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, а також суперечать практиці Європейського суду з прав людини (Zana v. Turkey (1997), Lingens v. Austria (1986), § 40; Barfod v. Denmark (1989), Wille v. Liechtenstein (1999) та інші).
Обшук в МЦПД не зводиться тільки до порушень Конституції України і міжнародних угод. Ми кваліфікуємо такі дії держави, як наступ на ключову свободу – вираження поглядів, як намагання монополізувати ринок ідей і нав’язати суспільству державну доктрину, як єдину можливу, під страхом обвинувачення тих, хто пропонує інші підходи, в особливо тяжкому злочині – у державній зраді. Непропорційне втручання держави у діяльність аналітичних центрів є суто обскурантистською спробою встановити монополію на правду.
Діяльність МЦПД є за своєю сутністю діяльністю дослідницькою і науковою. Україна декларує своє прагнення стати повноправним членом ЄС, при цьому порушує фундаментальний принцип Європейської співдружності, закріплений у ст. 13 Хартії засадничих прав Євросоюзу (2000), за яким для професійних сфер літератури, мистецтва та науки передбачається звільнення від обмежень (the arts and scientific research shall be free of constraint). Натомість, саме доктрині „руського миру” притаманна монополія держави на правду, обмеження свободи самовираження, переслідування за погляди. Наша війна з Російською Федерацією є насамперед війною цінностей. Такі дії держави є ціннісною поразкою, здачею державних інтересів і „державною зрадою” у довгостроковій перспективі. Не можна боротися з „руським миром” засобами „руського миру”.
Вимагаємо припинити переслідування аналітичного центру МЦПД і негайно повернути усе, що було вилучено під час обшуку.
Ми вбачаємо в цьому інциденті прояв загальної тенденцій порушення Службою безпеки України та органами прокуратури балансу між національної безпекою і правами людини на користь національної безпеки. І хочемо ще раз нагадати, що політичний режим, який порушує права людини, приречений на поразку.
Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи
НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли
Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"
“Україна і Росія - один на один, і це асиметричний конфлікт,” - Микола Капітоненко
Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко в інтерв`ю UKRLIFE.TV про мінливий політичний світ та місце України в ньому, а також про питання міжнародної безпеки
