Зовнішня політика

Зустріч міністрів закордонних справ G20

17.02.2017
img1
Євгеній Ярошенко
Старший аналітик

16 лютого 2017 р. у Бонні відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн G20. Це була перша багатостороння зустрічдипломатів провідних держав світу на такому рівні з початком цього року. Крім того, ця зустріч дала можливість главам дипломатичних відомств більшості країн G20 встановити перший офіційний контакт з командою Дональда Трампа в особі Державного секретаря США Рекса Тіллерсона. Як правило зустрічі міністрів закордонних справ G20 служать підготовкою до проведення самітів G20 на рівні глав держав та урядів.

G20 є одним з провідних багатосторонніх форумів, де обговорюється низка проблем світової політики та економіки: тероризм, сирійська війна, російсько-український конфлікт, ситуація у Південно-Китайському морі, міграція, протекціонізм тощо. Неухильне зростання нових політичних та економічних центрів сили у світі призвело до того, що G7 з часом поступилася своїм місцем на користь більш представницького формату. Цього року світова торгівля буде однією з головних тем зустрічі G20 з урахуванням протекціоністських заяв («Америка передусім») та рішень (вихід з Транстихоокеанського партнерства) Дональда Трампа.

У Бонні також мала місце низка двосторонніх зустрічей глав дипломатичних відомств. Зокрема, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зустрівся з Державним секретарем США Рексом Тіллерсоном. Держсекретар заявив, що США готові співпрацювати з Росією, однак очікують, що США дотримуватимуться своїх зобов’язань щодо України. Таким чином, зустріч Лаврова і Тіллерсона дала змогу дізнатися вихідну позицію адміністрації Трампа щодо українського питання. Навряд чи відбудуться зміни у підходах Росії та США щодо України до особистої зустрічі Володимира Путіна з Дональдом Трампом, за підсумками якої можна буде прогнозувати розвиток подальших подій навколо нашої держави.

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

Президентські вибори в Ірані

19 травня 2017 р. в Ірані відбудеться перший тур президентських виборів. Яка роль Ірану у світовій політиці? Ісламська Республіка Іран – впливова держава з населенням 82 млн. осіб (приблизно дорівнює населенню Німеччини), розташована на перетині шляхів між Близьким Сходом, Кавказом, Центральною Азією та Південною Азією. Іран посідає друге місце у світі за покладами природного газу та четверте місце у світі за запасами нафти. Іран є найбільшою шиїтською державою у світі і має напружені стосунки з Саудівською Аравією, Туреччиною та іншими сунітськими країнами на Близькому Сході. Іран претендує на лідерство на Близькому і Середньому Сході та активно залучений у збройні конфлікти в Сирії, Ємені та Іраку. Іранська ядерна угода, підписана у липні 2015 р. між Іраном, США та п’ятьма іншими великими державами, є важливим документом, який дозволив зняти болючі санкції проти іранської економіки в обмін на припинення програми збагачення урану. Яка роль президента Ірану? Президент Ірану є другою найвпливовішою людиною в державі після Верховного лідера Аятоли Алі Хаменеї. Верховний лідер («рахбар») є главою держави, головнокомандувачем збройних сил та особою, яка приймає ключові політичні рішення. «Рахбар» обрається Асамблеєю експертів пожиттєво. Натомість, президент Ірану опікується внутрішньою політикою, бюджетом, призначає міністрів та губернаторів. Президент Ірану також підписує міжнародні договори та бере участь у формуванні зовнішньополітичного курсу, хоча зовнішньою політикою керує Верховний лідер. Президент обирається абсолютною більшістю виборців терміном та 4 роки та не може обіймати посаду більше двох термінів поспіль. Хто претендує на посаду президента Ірану? Серед чотирьох претендентів найбільші шанси мають чинний президент Хасан Рухані та учений-богослов Ібрагім Раїсі. Обидва кандидати пропонують полярне бачення майбутнього Ірану. Хасан Рухані представляє реформаторський табір. Чинний президент виступає за більшу відкритість Ірану до США та ЄС, більшу лібералізацію економіки та політичного життя. Ібрагім Раїсі належить до консервативного табору. Раїсі займає більш «яструбину» позицію щодо США, Саудівської Аравії та Ізраїлю, захищає ідеологічні принципи ісламської революції та критично ставиться до залучення західних інвестиції в економіку країни. Що зміниться в Ірані після виборів? У разі переобрання Рухані продовжуватиме реформатський курс в економіці та соціальній політиці в тій мірі, поки не буде спротиву з боку Алі Хаменеї та іранських інституцій. Перемога Раїсі призведе до згортання реформ та консолідації консервативних сил в політичному та економічному житті Ірану. Незалежно від перемоги Рухані чи Раїсі, Іран скоріш за все залишиться вірним іранській ядерній угоді. Однак у разі перемоги Раїсі існує ризик зриву цієї угоди з боку нового президента Ірану чи адміністрації Дональда Трампа. Незалежно від результатів виборів, Іран продовжить підтримку режиму Башара Асада в Сирії, хуситів, які воюють проти єменського уряду, ліванського руху «Хезболла» та інших шиїтських збройних груп в регіоні.

Зовнішня політика

Вибори у Франції: вирішальний день для Європи

7 травня 2017 р. у Франції відбудеться другий тур президентських виборів, які в значній мірі визначать найближче майбутнє ЄС. Цієї неділі французькі громадяни робитимуть вибір між незалежним лівоцентристським кандидатом Еммануелєм Макроном та ультраправим політиком Марін Ле Пен. Обидва кандидата пропонують полярні політичні програми.  Еммануель Макрон є прихильником лібералізму, поглиблення європейської інтеграції, зміцнення Єврозони та продовження Шенгенської угоди. На противагу, Марін Ле Пен виступає за «економічний патріотизм, вихід Франції з Єврозони та Шенгенської зони, максимальне обмеження міграції та референдум щодо «Фрекзіт». Враховуючи політичний та економічний потенціал Франції, перемога лідера націоналістів призведе до радикальних змін у зовнішній політиці цієї держави, наслідком яких може стати занепад ЄС як політичного проекту. «Апокаліптичний» сценарій вже попередньо оминув ЄС після першого туру президентських виборів у Франції, коли був реальний ризик того, що французьким громадянам в другому турі доведеться обирати між двома кандидатами з антиЄСівською програмою – Марін Ле Пен та ультралівий політик Жан-Люк Меланшон. Хоча перевага Макрона над Ле Пен оцінюється у 15-20%, ще зарано стверджувати про те, що виборча інтрига у Франції завершилася. Еммануель Макрон має високі шанси стати наступним президентом Франції. По-перше, Макрон, який позиціонує себе як «ні правий, ні лівий» політик в умовах поляризації французького суспільства, може розраховувати на значну підтримку громадян з поміркованими правими та лівими поглядами і проєвропейських  виборців, зокрема частини тих, хто проголосували за консерватора Франсуа Фійона у першому турі президентських виборів (здобув 20% голосів). По-друге, хоча Макрон і був міністром економіки у 2014-2016 р. за президенства Франсуа Олланда, він сприймається як «нове обличчя» французької політики, який не належить до традиційних політичних партій – республіканців та соціалістів, що по-черзі змінювали одна одну після Другої світової війни. По-третє, Макрон може мобілізувати французьких громадян, які можуть не поділяти його погляди, однак рішуче прагнуть не допустити Ле Пен до влади. У свою чергу, Марін Ле Пен може сподіватися на «диво» у випадку співпадіння сприятливих для неї обставин. По-перше, Ле Пен прагне мобілізувати навколо всіх противників ЄС та різноманітних «благ» глобалізації, в тому числі частину ультралівого електорату Меланшона чи консервативних виборців, які поділяли погляди Фійона щодо обмеження міграції. По-друге, націоналістичний кандидат розраховує, що частина виборців, які голосували за Фійона чи Меланшона, не прийдуть на дільниці і якось допоможуть їй наздогнати Макрона. Таким чином, наразі президентські вибори у Франції залишаються найважливішою європейською подією року через високі ставки проєвропейських та антиєсівських сил на континенті. Крім того, Франція є єдиною країною ЄС із сильними повноваженнями президента. Як наслідок, переможець цих виборів визначатиме внутрішню і зовнішню політику ключової європейської держави. 

Зовнішня політика

Madame ou Monsieur: чого чекати від зовнішньої політики нового президента Франції?

23 квітня 2017 р. у Франції відбудеться перший тур президентських виборів. Серед 11 кандидатів у президентів виділяються п’ять фаворитів, які мають реальні шанси поборотися за вихід у другий тур. За даними останніх соціологічних опитувань, за лівоцентристського кандидата Еммануеля Макрона готові проголосувати 24% французів, лідера ультраправого «Національного фронту» Марін Ле Пен – 23%, правоцентристського кандидата Франсуа Фійона та ультралівого кандидата Жан-Люка Меланшона – по 19%, соціаліста Бенуа Амона – 8,5%. В той час як вибір французьких громадян в основному визначатиметься підходами кандидатів до вирішення соціально-економічних проблем, міграції, боротьби проти тероризму, світових гравців більше цікавить, якою буде зовнішня політика Франції за нового президента. В залежності від перемоги того чи іншого кандидата можуть відбутися суттєві зміни у відносинах Франції з ключовими світовими гравцями. ЄС Макрон, Фійон та Амон належать до «єврооптимістів», хоча кожен з трьох кандидатів по-своєму бачить майбутнє ЄС. Еммануель Макрон виступає за поглиблення інтеграції у фінансовій, безпековій та оборонній сфері, а також демократизацію ЄС. Франсуа Фійон пропонує поглибити безпекову співпрацю в ЄС, однак повернути національним урядам більше повноважень в інших сферах. Бенуа Амон виділяється спротивом політиці жорсткої економії та намірами демократизувати ЄС. Таким чином, перемога будь-кого з цих кандидатів не зможе усунути протиріччя між різними групами країн ЄС. Так, перемога Макрона збільшить протиріччя між франко-німецьким тандемом та країнами Центральної Європи, прихід Фійона до влади зблизить Францію з країнами Центральної та Північної Європи, але може похитнути франко-німецькі відносини, а президентство Амона поглибить розкол між Південною та Північною Європою Натомість перемога ультраправого чи ультралівого кандидата у Францыъ боляче вдарить по економіці та престижу ЄС. Якщо Марін Ле Пен чи Жан-Люка Меланшон стане президентом, Франція може вийти з Єврозони та Шенгенської зони, а також винести Frexit на загальнонаціональний референдум. Однак Меланшон займає більш м’яку позицію щодо можливого виходу Франції з ЄС, ніж лідер «Національного фронту». США Франко-американські відносини найімовірніше залишаться незмінними у випадку перемоги Еммануеля Макрона чи Франсуа Фійона. За такого сценарію Франція залишиться у складі військової структури НАТО та буде і надалі одним з найважливіших союзників США в Європі. Незважаючи на «пробудження англосаксонського світу» (Brexit та перемога Трампа), прихід Марін Ле Пен до влади ускладнить відносини Парижа і Вашингтону, оскільки харизматичним лідерам двох країн буде тяжче досягти політичних чи економічних домовленостей. Двосторонні відносини ще більше погіршаться у випадку перемоги Жан-Люка Меланшона, який вважає НАТО інструментом «американського імперіалізму». Антитрампівські висловлювання Бенуа Амона також ускладнять францко-американські відносини у випадку перемоги соціаліста, однак суттєвого перегляду стратегічних сфер двосторонньої взаємодії не відбудеться. Росія Для Росії найвигіднішим сценарієм був би прихід до влади Марін Ле Пен чи Жан-Люка Меланшона. Кремль та європейських ультраправих й ультралівих політиків єднає спільна ціль: фрагментація ЄС і НАТО. Крім того, Ле Пен чи Меланшон можуть визнати анексію Криму та сприяти побудові нового світового порядку, більш прийнятного для Росії. У випадку перемоги Франсуа Фійона франко-російське зближення обмежиться скасуванням санкцій у зв’язку з «українською кризою» та боротьбою проти тероризму на Близькому Сході. За президентства Еммануеля Макрона Франція буде намагатися одночасно підтримувати санкції проти Росію і вести діалог з Кремлем у вирішенні інших міжнародних проблем. Бенуа Амон наразі демонструє найбільш критичну позицію до дій Росії в Україні та Сирії, однак у соціаліста дуже маленькі шанси пробитися в другий тур президентських виборів. Очікування України Українсько-французькі відносини ніколи не були тісними з моменту проголошення Незалежності України. Наша держава ніколи не займала важливого місця у зовнішній політиці Франції. Незалежно від переможця виборів, Україні не варто розраховувати на поглиблення відносини з Францією чи підтримку Парижа у зближенні Києва з ЄС та НАТО. Національні інтереси України може суттєво зачепити лише зміна позиції Франції у Нормандській четвірці за нового президента. У випадку гіпотетичної перемоги Бенуа Амона Франція може зайняти більш лояльну позицію до України щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Якщо Еммануель Макрон стане президентом, Франція найімовірніше продовжить збалансовану і рівновіддалену політику щодо Україні та Росії, якої дотримувався Олланд. Натомість, перемога будь-якого з трьох кандидатів – Марін Ле Пен, Франсуа Фійона чи Жан-Люка Меланшона – призведе до зближення Франції з Росією та погіршить міжнародне становище України. Тим не менш, Україні потрібно уникати одноосібної підтримки будь-кого з кандидатів у президенти Франції і не повторювати помилки, допущені українськими політиками та дипломатами під час президентських виборів у Польщі 2015 р., США та Молдові 2016 р. На противагу, Україні слід налагоджувати контакти з усіма фаворитами виборчих перегонів і готуватися до різних сценаріїв зовнішньої політики Франції.

Зовнішня політика

Європа відкриє кордони для українців: Європарламент проголосував за надання безвізового режиму

Європейський парламент проголосував за надання безвізового режиму з ЄС для громадян України. За затвердження проекту законодавчої резолюції про внесення України до переліку третіх країн, громадянам яких скасовуються візові вимоги, проголосував 521 депутат Європарламенту. Як можуть розвиватися події далі з безвізом, в ефірі радіостанції Голос Столиці пояснила старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Ірина Івашко. На вашу думку, Україна дійсно заслужила, виборола таке позитивне голосування в Європарламенті, чи це найперше політичне рішення від європейців, бо вже тягнути нема куди?   — Насправді, я вам скажу, що Європарламент був найменш проблемною точкою у всій цій процедурі. У нас завжди була там підтримка, я маю на увазі, підтримка безвізу для України, завжди. Просто єдине, що це голосування ніяк не могло процедурно дійти до Європарламенту, щоб вони дали зелене світло. Проблема була пов'язана з внутрішньою міграційною ситуацією в ЄС. Саме тому це рішення ніяк не могло дійти до Європарламенту, і от нарешті воно дійшло, і сьогодні ми отримали це голосування. Але хочу наголосити, що це не є чимось таким незвичайним, що не можна було отримати. Європарламент… ми завжди мали там підтримку. І далі звісно по процедурі треба розуміти, що це не завтра ми зможемо їздити без віз до шенген-зони, ми ще все рівно маємо пройти кілька формальних процедур, але все рівно вони мають бути завершені. І орієнтовно, якщо не буде ніяких відкладень процедурних в ЄС, бюрократичних, то в кінці червня, я думаю, безвіз запрацює для наших громадян. У нас попереду затвердження на рівні послів ЄС і Ради міністрів ЄС. Можуть якісь підводні камені виникнути?   — Ні, насправді я не думаю, що ми маємо очікувати. Треба розуміти, що Україна виконала всі критерії. І це вже було негарно зі сторони ЄС, європейських бюрократів, відкладати це рішення, бо це дійсно було нечесно по відношенню до нас, тому що ми технічно всі критерії, які були нам прописані, ми їх виконали. І це було сказано і підтверджено європейцями неодноразово. І ми не розуміли, чому рішення відкладається і відкладається. Я хочу зазначити, що на Раді міністрів ЄС не має бути проблем, тому що рішення там приймається кваліфікованою більшістю, що нам дає змогу його пройти, навіть якщо хтось з міністрів буде проти.   Якщо враховувати тих 75 депутатів, які висловилися проти надання безвізу Україні, то представники цих конкретних країн присутні в Раді міністрів ЄС?   — Треба подивитися список, які саме ці 75 людей представляють країни, але я ж кажу, навіть якщо там буде кілька країн, це не дасть нам перешкоду. Кваліфікована більшість — це не означає одностайно, це дійсно не матиме, навіть якщо кілька країн, міністрів висловляться проти, але я не бачу зараз перешкоди.   За вашими прогнозами це червень — кінцева точка, кордони відкриють?   — Кінець червня, це не буде червень, я думаю, це буде кінець червня. Голос Столицы: http://gs.fm/texts/20170406/3736476.html

Зовнішня політика

Brexit: початок зворотнього відліку

Як відомо, 23 червня 2016 року на референдумі британці проголосували за вихід країни з ЄС, так званий Brexit. Після цього розпочався тривалий процес підготовки до початку процедури виходу Британії з Євросоюзу згідно зі статтею 50 Лісабонської угоди про ЄС. Сьогодні, 29 березня постійний представник країни у ЄС Тім Барроу передав президенту Європейської ради Дональду Туску лист, в якому були викладені наміри країни вийти з Євросоюзу. Відповідно до Лісабонського договору вихід країни зі складу ЄС може тривати до двох років. "Я не думаю, що це розтягнеться аж на два роки, але я сумніваюсь, що це вирішиться дуже швидко. Чому це не буде швидко вирішено? Якщо британський уряд визначиться зі своєю позицією, яка полягає в тому, що Британія повністю виходить і не буде залишатись частиною спільного ринку ЄС, то між європейськими країнами поки нема такої єдиної правомірної позиції. До того ж цього року вибори у Франції і Німеччині. Вони скоріш за все ускладнять швидке рішення консенсусу в ЄС щодо Британії" - зазначає старший аналітик Євген Ярошенко. Які це проблеми принесе ЄС і Британії? Для ЄС це матиме кілька серйозних проблем. По-перше, ЄС втратить країну – другу економіку Європи за обсягом ВВП - і важливого фінансового донора. За підрахунками деяких економістів фінансова допомога ЄС менш розвиненим країнам Центральної Європи, як Польща, Румунія, може скоротитись десь на 15%. Тобто без Великої Британії буде тяжче ЄС як спільному ринку. По-друге, це змінить баланс сил, бо Британія тривалий час відігравала роль балансира між Францією, Німеччиною і іншими країнами. І багатьом слабшим країнам в політичному сенсі, як Польща, Угорщина, буде тяжче відстоювати свої інтереси перед тиском Франції і Німеччини, які будуть намагатись нав’язати своє бачення розвитку Європейського Союзу і окремих його політик. Наприклад, тих самих міграційних квот чи фінансової дисципліни. Третє. Безумовно, вихід якоїсь країни може надихнути євроскептиків в інших країнах, і за теорією доміно цей вихід може перекинутись на якісь інші країни. Тут у зоні ризику перебувають або ті країни, які мають фінансові проблеми, і вони розглядають ЄС як джерело цих проблем, через те, що ЄС і Німеччина притримуються більш жорсткої економії, які не популярні у суспільстві. Або такі країни, які вважаються значними донорами, і вони не хочуть витрачати більше своїх ресурсів для притулку слабших країн. Також питання деяких лояльних країн до ЄС - стосується тих держав, які мають тісні економічні відносини з Британією. І якщо з’являться тарифи у стосунках Британії з цими країнами, то тим буде безумовно невигідно. Для Британії вихід з ЄС створить багато ризиків. Перший ризик пов’язаний з торгівлею. За приблизними оцінками частка ЄС у британській торгівлі складає 45%. Тобто відновлення бар’єрів безумовно вдарить по британським виробникам. І якщо за короткий період після виходу Британії, ЄС у складі 27 країн не укладе нову торгівельну угоду на кшталт угоди про зону вільної торгівлі, то Британія швидко зрозуміє негативні наслідки Brexit`у, і громадяни відчують це. Є другий виклик, і він, можливо, навіть більш серйозний, ніж економічні питання. Це питання цілісності Великої Британії. Як відомо, на референдумі більшість населення Шотландії, Північної Ірландії проголосували за те, щоб Британія залишилась у складі ЄС. І ці регіони значною мірою залежали від дотацій в ЄС. Вони, по-перше зацікавлені в тому, щоб отримувати ці дотації. По-друге, щоб не було торгівельних бар’єрів. Північна Ірландія має тісні торгівельні і культурні зв’язки з Республікою Ірландією, і зрозуміло, що поява бар’єрів може відновити Ольстерський конфлікт. І від того, наскільки Британія м’яко і без суттєвих втрат вийде з Європейського Союзу, від цього залежатиме подальша доля Шотландії і Північної Ірландії.