Підсумки експертної дискусії "Роль Китаю в українській економіці"
У четвер, 25 березня, за ініціативи Міжнародного центру перспективних досліджень відбулась експертна онлайн-дискусія на тему «Роль Китаю в українській економіці: загроза чи перспективи?».
У заході взяли участь Сергій Корсунський - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії, Андрій Єромолаєв - директор Центру соціальних досліджень «Софія», Василь Філіпчук - дипломат, головний радник МЦПД, Олексій Семеній - політолог, директор Інституту глобальних трансформацій, Микола Капітоненко - асоційований експерт МЦПД, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка, Єгор Киян - експерт з економічних питань МЦПД, Анатолій Максюта - президент Економічного дискусійного клубу та інші.
"Чи є розуміння в України того, ким для нас є Китай? - окреслив питання для обговорення Василь Філіпчук у вступному слові до дискусії. - Чи ми розуміємо вартість тих рішень, які приймаються? Чи є розуміння стратегії хоча б на 2-3 кроки чт ми далі будемо приймати рішення щодо Китаю в залежності від того, в яку сторону дує вітер, від настрою чи наявної інформації. Розгляд економіки має повернути нас до дискусії щодо політики. Ким для нас є Китай, що зробити для того, щоб у нас з’явилася постійна політика щодо Китаю".
За словами Миколи Капітоненка, Україна знаходиться в складній ситуації в якій відчуваються обмеження накладені на політику слабкої держави. Коли можна мати власний список національних інтересів, власний список бажань, але багато з того, що робиться у зовнішній політиці є вимушеним вибором, до якого підштовхують конфлікти і розвиток відносин між іншими державами, які ми називаємо великими, наддержавами. Це рішення, які приймаються не нами і одна з передумов успішної зовнішньої політики в цій ситуації – зрозуміти які сигнали надсилає нам структура міжнародної системи. Яка змінюється і адаптуватися під неї.
"Задача знаходження правильного формату співпраці з Китаєм є найбільш показовою і складною в цьому відношенні, - зауважив Микола Капітоненко. - Політика часто будується навколо очікувань і сподівань, і трактувань політики іншими, а не лише співвідношенням матеріальних факторів. Це важливо і у випадку з Китаєм. Світ змінюється і роль Азії і Китаю, зокрема, зростає. Це довгостроковий фактор який змушує реагувати всіх".
Микола Капітоненко висловив прогноз, що упродовж найближчих років ми будемо жити в умовах боротьби за союзників. Тому, варто очікувати тиск з боку США та з боку Китаю. "Ми переходимо в біполярний світ, в якому боряться за союзників. В таких умовах Україні краще готуватися до тиску з обох боків, - наголосив він. - Ми не можемо зараз сказати про форми, яких буде набувати протистояння, вже можна сказати про цінності, на яких наголошують демократії. Китай же не робить наголос на недемократичних режимах. Він наголошує на невтручанні, суверенітеті і на спільних прибутках від співпраці. І в цьому полягатиме одна з дилем української зовнішньої політики".
За оцінкою Миколи Капітоненка, загострення конкуренції між двома найбільшими державами завжди збільшує ризики і зменшує стабільність і передбачуваність міжнародної політики. За теорією петікання ресурсів, це найбільш небезпечно для світу в цілому, для міжнародної системи та міжнародної безпеки. Якщо Україна знайде можливості який внесок можна зробити для подолання цих ризиків, це буде чудово для всіх, і для Китаю, і для США, і для самої України.
"Для України основна проблема полягає в тому, що ми знаходимося в дуже нестабільній ситуації, яка сповнена як можливостями, так і викликами, - підсумував свій виступ експерт. - І в цій ситуації дуже важливо оприймати рішення не випадково і не короткостроково і не через сподівання, тиск з боку тої чи іншої держави чи в середині держави, а важливо мати план. Це той момент, коли стратегія потрібна. Потрібна стратегія довгострокове бачення, розуміння власних пріоритетів та інтересів іншої сторони і треба мати уявлення про власні сильні і слабкі сторони і реалістично оцінювати їхню перспективу. Головний політичний висновок, що оцінка поточної ситуації полягає в тому, що нам потрібно в ситуаціях, які бачення наших відносин з Китаєм в майбутньому, на якому буде грунтуватися план чи стратегія і вже вона буде підказувати як поводити себе в ситуаціях, які вже виникають чи кризових ситуаціях і які, безперечно, будуть виникати в майбутньому".
Єгор Киян зазначив, що наразі політика йде попереду економіки, а політичні рішення домінують над економічною раціональністю. В Україні поки що немає власної політики відносин з такими великими державами (major power). Виходить так, що з однієї сторони політика йде попереду економіки, а з іншої сторони політики як такої ми не бачимо.
"Китай швидко відновлює економіку після удару пандемії завдяки підтримці власного виробника. Протягом десяти років Китай може стати найбільшою економікою світу за номінальним показником ВВП, - наголосив Єгор Киян. - Китай в останні роки є найбільшим торговельним партнером України. Значна частка в експорті до Китаю належить сировинній галузі, продуктам тваринництва, аграрного виробництва. Наростає експорт до Китаю і по деяких позиціях спостерігається шестикратне збільшення обсягу експорту. Експорт збільшився майже вдвічі у 2020 році порівняно з 2019 роком. Поки інші країни застосовують протекціоністські заходи у нас з’явилася можливість перекрити негативне сальдо експортом до Китаю і Китай дає нам такі можливості".
Водночас він звернув увагу, що частка китайських інвестицій в українській економіці незначна на фоні інших країн і становить 0.11% від загального обсягу. Потенційні інвестори з Китаю почали обережніше обирати країни для інвестування, що зменшує можливості співпраці України з Китаєм за іншими напрямами окрім торгівлі.
Єгор Киян виділив наступні ключові проблеми співробітництва між нашими країнами:
Відсутня чітка стратегія відносин з Китаєм
Кєйс щодо «МоторСіч» похитнув українсько-китайські відносини
З іншого боку, на його думку існують значні переваги для співпраці:
Тривала присутність китайського бізнесу на українському ринку
Великий український ринок
Попит на технології
Близьке географічне положення до ЄС
Потреба Китаю збільшити частку своїх товарів та впливати на ринок ЄС
Китай є торговим партнером України
Відкритий ринок для української продукції з низькою доданою вартістю
Серед загроз такої співпраці Єгор Киян виділив наступні:
Кооперація Китай+Росія може витіснити Україну зі світового ринку
Втрата ринку через делібералізацію
Менша роль в ініціативі «Один пояс, один шлях»
Проблеми доступу до фінансових ринків азіатського регіону
"Економічні відносини Україна-Китай перебувають на «мінімальному» рівні – рівні торгівлі, - підсумував свій виступ Єгор Киян. -Китай відкриває перспективи для економічного розвитку, але проблемою є не тільки географічна відстань між країнами, а й непідготовленість державних інститутів і української економіки до співпраці з економічно потужним Китаєм".
За оцінкою Сергія Корсунського, Україна з 2014 по 2019 рік "втратила" відносини з Китаєм. "За 5 років одна зустріч в Давосі на 20 хвилин з другою економікою світу – це не серйозно, - зауважив він. - У нас не було поглибленого діалогу ні стосовно економічної співпраці, ні стосовно політичної співпраці".
"Наразі виходить, що Європа і Сполучені Штати, з якими ми асоціюємося, стоять з одного боку, а Китай з іншого, - наголосив він. - Ми не можемо дозволити собі не співпрацювати, не вести діалог з найбільшим торговельним партнером. З ним треба шукати діалог, підстави для співпраці. Хоча при цьому ми маємо розуміти, що світ швидко поляризується".
На думку Сергія Корсунського, за нинішн умов наше завдання надзвичайно ретельно підходити до кожного рішення і робити всі кроки з розумінням того, що ми не можемо дозволити собі сваритися зі Сполученими Штатами, це головний провайдер безпеки. Але з іншого боку, є найбільший торговельний партнер, з яким треба вибудовувати відносини дуже ретельно, буквально по лезу ножа. Тому що вони зараз відчувають себе потужною силою і більше не вибачатимуть односторонніх кроків.
"Відносини мають відбудовуватися дуже ретельно з врахуванням не тільки двостороннього і багатостороннього фактору, а й головне – наших національних інтересів", - підкреслив Сергій Корсунський.
Андрій Єромалаєв зауважив, що Китай завжди відносився до того вузького кола країн, які реалізують і зовнішню і внутрішню політику доктриновано. У 2014 році, коли Україна занурилася в революційні події, війну. В цей час відбувалися перші концептуалізовані презентації і просування проекту «Один пояс, один шлях». Пан Сі Дзін Пін у своїх виступах говорив про міст дружби, який має поєднати весь континент. Чому міст дружби? Бо на той момент Китай розглядав свій проект не просто як розгортання торговельної експансії чи інфраструктури, що підтримує цю експансію, а ще і як певний новий концепт ролі Китаю як одного з елементів об’єднаного континенту.
"Таке розуміння Китаєм його ролі зміщено, тому що, наростаюче протистояння між Атлантичним Заходом і Китаєм призвів до тих подій, частиною яких є війна в Україні, - наголосив Андрій Єрмолаєв. - Акценти зміщені і все більше переважає меркантилістська логіка вигоди. Все більш виразною стає модель концентрації Східної частини континенту. Це суттєва інтенсифікація стосунків з Російською Федерацією, яка стає стратегічним партнером в сфері енергетики, машинобудування, технологічних програм тощо. Китай наростив свою присутність і закріпив серією угод із потужними партнерами в серці Азії, зокрема. З Іраном. Ми маємо справу з формуванням трикутника Москва-Тегеран-Пекін, де провідну роль грає Пекін (гіпотеза). І тут не лише мова йде про економічну вигоду, а й про суттєве зміцнення політичної і геополітичної співпраці. Оскільки кожна з цих країн є регіональним лідером з певними обмеженнями Ірану. Але потужності і спроможності кожної з цих держав є складовою колективних можливостей".
За його словами, другий вектор – це суттєве нарощування інтеграційних і інституційних зв’язків Азії. Китай не просто зміцнюється як економічна чи технологічна держава, він формує свою інфраструктуру впливу і формує політичні і економічні блоки, які формують елементи цього впливу. Це дійсно, повноцінний новий полюс. І країни, які розглядали Китай як вигідного партнера чи джерело вигідних інвестицій, чи як потужного імпортера і експортера, мають враховувати те. Що для Китаю зараз питання облаштування цієї всієї системи впливу – це питання, яке виходить далеко за межі суто меркантилістських розрахунків.
"Для Китаю питання стратегічного партнерства – це питання спільного майбутнього. Як спільне конструювання майбутнього, в якому формуються не лише нові зв’язки, але й нова світова архітектура. Китайці були всерйоз налаштовані на те, що Україна буде складовою великого об’єднаного економічного, торгівельного та інвестиційного континентального простору, - зазначив Андрій Єрмолав. - Станом на сьогодні, незалежно від зобов’язань, підписаних документів, проблем, які виникли за ці роки, та визначеність, яка є вже і в Україні приналежності України в євроатлантичному просторі".
Він наголосив, що Китай проводить подвійну політику. З одного боку, як країна доктринована вона розгортає новий китайський світ і облаштовує це інституційно і в системі блоків та організацій. Але з другого боку, вона вже освоїла непогано інструментар імперіалістичної політики – експансія капіталу і використання партнерських можливостей, зокрема, сировинних для потреб своєї економіки.
"Китай буде і надалі присутній в українській економіці, але якщо 10 років тому стратегічне партнерство давало можливість Україні використати співробітництво з Китаєм як джерело реіндустріалізації, оскільки дуже багато технологічних програм, які цікавили Китай були важливі і нам, - підкрслив Андрій Єрмолаєв. - Наприклад, інтерес Китаю до суднобудівних технологій, зацікавленість Китаю в розвитку інфраструктури в Україні, в тому числі в житлово-комунальному комплексному містобудуванні, готовність приймати участь в модернізації наших машинобудівних підприємств. Усе це давало нам можливість використовувати китайські технології, які нам дуже близькі і зрозумілі. Ми були готові до цього і інженерно, і в плані робочої сили. Саме Китай міг бути джерелом і активним та продуктивним партнером української модернізації і реіндустріалізації. Станом на сьогодні розраховувати на цю лінію неможливо. Але контракти пов’язані з забезпеченням продовольчої безпеки Китаю на прикладі аграрного сектору, продаж технологічних рішень, які є для Китаю уже пройденим етапом – усе це буде, тобто, меркантилістська складова буде зберігатися. Але Україна буде розглядатися лише як ще один елемент «колоніальної експлуатації» і отримання вигідних ресурсів, не більше".
Він звернув увагу на те, що ми маємо справу з країною, яка має багатовікову історію дипломатії, економічної могутності, яка розраховує у 2050 році стати першою країною по економічній потужності і для того, щоб Україна могла не просто меркантильно рахувати гроші від торгівлі, а працювати з Китаєм як зі стратегічним партнером, необхідно суттєво переглянути ті пріоритети, які є пануючими на сьогодні.
За оцінкою Олексія Семенія, китайська тематика в Україні нікуди не зникне і буде висвітлюватися все більше. Її проігнорувати зважаючи на те, що її рішення потребує досить вмілого інструментарію та вмілих виконавців, не вдасться. Україні доведеться вчергове складати тест на певну дипломатичну та державницьку майстерність.
"Нам не можна робити поділ на чорне та біле і переходити на одну зі сторін, якщо ставиться вибір між Китаєм та Сполученими Штатами, - підкреслив він. - Китайцям треба завжди показувати можливість як зберегти обличчя. Це специфіка азійського регіону. Одна з небагатьох справ, яку там ніколи нікому не вибачають, коли ти втратив обличчя, чи коли тебе хтось змусив втратити обличчя. І ми дуже близько підійшли у відношенні з Китаєм до цієї межі. Тому хто б як не тиснув, хто б що не радив, цю лінію не варто переходити".
Відеозапис онлайн-дискусії.
...