А. Октисюк: «Запровадження безвізового режиму з ЄС зірвано через неефективність державного апарату»
20.08.2015В коментарі для ТСН старший аналітик МЦПД Анатолій Октисюк проаналізував зміст указу Президента, яким введено в дію рішення РНБО про додаткові заходи щодо безвізового режиму між Україною та ЄС, та пояснив, чому за півтора роки після Євромайдану відсутній суттєвий прогрес у цьому питанні.
Підписаний указ – це технічний документ, який визначає порядок організації заходів щодо впровадження безвізового режиму. Тут питання у тому, що, по-перше, у нас досі не виконані формальні вимоги наших європейських партнерів щодо демаркації кордону. По-друге, має бути проведена внутрішня робота із завершення переходу на біометричні паспорти - як закордонні, так і внутрішні. По-третє, мають бути напрацьовані механізми із забезпечення контролю над державними кордонами. Деякі європейські експерти говорять, що Україні варто допрацювати саму процедуру контролю за державними кордонами, адже за їхніми даними найбільша частина нелегалів порушують кордон саме зі сторони Україна.
Тобто нам потрібно виконати комплекс заходів, суто технічних моментів, за які відповідає бюрократія. Але у зв'язку з високим рівнем бюрократизації і слабкої координації, ці питання пробуксовують. Поки ці заходи не будуть вжиті, нам звичайно безвізовий режим ще не світить. У реальності це може бути і 2018 рік.
У першу чергу нам необхідно виробити внутрішню дорожню карту, оскільки у нас дійсно є чимало таких проблем, які не вирішуються. Уряд мав вжити якісь додаткові заходи щодо забезпечення реалізації рекомендацій Єврокомісії ще на саміті Україна-ЄС, тобто ця робота мала би бути виконана майже півроку назад. Йшлося і про створення концепції ідентифікації громадян, осіб без громадянство, тощо, додаткове будівництво пунктів перебування для біженців.
Якщо проаналізувати документ, який підписав Порошенко, там виключно технічні питання, там немає політичних рішень. Він передбачає, що мають бути виконані технічні норми і затверджені концепції тощо. Але на даний момент державний апарат є розбалансованим і не може ефективно втілювати політичні рішення в адміністративні процедури. Зараз, на жаль, державні органи більше зайняті підготовкою до місцевих виборів.
У підписаному президентом документі ціла стратегія, про яку нам європейські партнери говорять уже півтора року. І за великим рахунком безвізовий режим було зірвано саме через те, що у нас не було виконано технічних вимог. Зараз строки, безумовно, також можуть бути зірвані.
Навіть якщо подивитися на те, яким чином виконується угода про асоціацію України з ЄС, то у більшості пунктів ми досить серйозно відстаємо і вони постійно відтерміновуються. Я впевнений, що і в цьому випадку буде постійний зрив термінів. А він відбувається тому що у нас фактично не відбувається реформа державної служби, у ній продовжує панувати колективна безвідповідальність.
Але з іншої сторони це реальний показник, за яким можна оцінити роботу і Міністерства закордонних справ, і взагалі української влади. Скасування візового режиму має стати дійсно успішною історією, адже кожен зможе це відчути. І знову ж таки, коли влада в черговий раз це провалить, це нестиме дуже важкі репутаційні ризики, оскільки наші північні сусіди говоритимуть, що вам обіцяли-обіцяли, але нічого не дали. За великим рахунком це наша відповідальність.
НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли
Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"
“Україна і Росія - один на один, і це асиметричний конфлікт,” - Микола Капітоненко
Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко в інтерв`ю UKRLIFE.TV про мінливий політичний світ та місце України в ньому, а також про питання міжнародної безпеки
