Зовнішня політика

Наскільки глибоким є трансатлантичний розкол?

  Єдність Заходу завжди була чимось на кшталт аксіоми для української зовнішньої політики. Захід – це демократія, добробут, стабільність та, серед іншого, єдність, заснована на спільних цінностях, історії та стратегічних інтересах. Такий Захід потрібен Україні як орієнтир, поле гравітації та противага російському впливу. Інтеграція чи навіть співробітництво із таким Заходом сьогодні – коли позаблоковість із мультиполярністю дискредитовані, а Росія перетворилась на системну загрозу – виглядають зовнішньополітичною парадигмою, в якої немає серйозних конкурентів. Саме в її рамках набувають змісту розмови й декларації про вступ до НАТО та ЄС, які багато в чому замінили собою складне зовнішньополітичне планування. За таких умов найменше, чого хотілося б українцям – це порушення єдності Заходу. Вона тягне за собою багато неприємних питань, від дієздатності НАТО до збереження режиму антиросійських санкцій. Зрештою, у перспективі зростає ймовірність постати перед тим, що дається так складно: вибору між тим, кого ми вважаємо союзниками. Якщо стратегічні інтереси США та Європейського Союзу розійдуться, то наслідки відчує, звичайно, не лише Україна. Стратегічний альянс двох полюсів сучасного світу залишається запорукою глобальної стабільності й безпеки, або принаймні того, що від них лишилося. В цьому контексті події останніх місяців набувають додаткового значення. Різке розходження позицій США та великих європейських держав щодо угоди стосовно ядерної програми Ірану, рішення США про перенесення посольства до Єрусалиму, а також реальні перспективи торгівельної війни між США та ЄС змушують пригадати минулорічні події та декларації. Тоді Дональд Трамп в Європі прочитав лекцію європейським союзникам по НАТО про те, як їм слід дбати про безпеку; а Ангела Меркель відповіла словами про те, що часи, коли Європа та США могли повною мірою покладатися один на одного, пройшли. У березні цього року Дональд Трамп оголосив про запровадження мита на імпорт сталі та алюмінію, відклавши введення в дію цього рішення щодо ЄС до 1 червня. Такий крок може стати початком конфлікту між двома найбільшими економіками світу, торгівля між якими сягнула позначки у 1,1 трильйон доларів США. Взаємозалежність між ними ще краще ілюструється вражаючими обсягами загальних продаж американських компаній, афілійованих у Європі та європейських компаній, афілійованих у США, що сягає 5,5 трильйонів доларів США. Якщо рішення про запровадження американських мит вступить у силу , а європейці відповідатимуть симетрично – мова йде про запровадження дзеркальних мит на американські товари, поки що на одяг, апельсиновий сік, мотоцикли, але список може бути розширений, – ефект буде навіть сильнішим, ніж той, що супроводжував крах проекту Трансатлантичного торгівельного та інвестиційного партнерства (TTIP). Звичайно, цей ефект буде негативним для стратегічного партнерства між США та Європою. Але чи позначиться він на політичній співпраці? До цього варто додати незвично глибокі відмінності у поглядах на питання міжнародної безпеки. Європейці критично відреагували на перенесення американського посольства до Єрусалиму – крок, який, на думку багатьох, порушує рівновагу та перспективи врегулювання Близькосхідного конфлікту. Ще більш потенційно небезпечною є ситуація із ядерною угодою з Іраном, щодо якої критика Трампа не зустріла розуміння з боку європейських партнерів. В результаті США вийшли із багатосторонньої угоди, давши змогу Ірану висувати європейцям непрості умови, якщо ті бажають залишити її в силі. З якоїсь точки зору те, що відбулося, можна розглядати як перекладання проблеми з американських плечей на європейські. Це створює ризики не тільки на Близькому Сході, але й для режиму нерозповсюдження. Розходження в поглядах і позиціях європейців та американців, схоже, стає звичним. Наскільки далеко воно може зайти? Для України це питання має практичне значення з огляду принаймні на два фактори – ефективність НАТО та підтримку режиму антиросійських санкцій. На них побудовано безальтернативну зовнішньополітичну стратегію останніх років. Гарна новина в тому, що НАТО залишиться такою самою ефективною, як і була, навіть за умов погіршення загального клімату трансатлантичних відносин. Зберегти єдиний фронт антиросійських санкцій буде складніше. Але – і в цьому новина гірша – проста стратегія «намагаємось дружити із Заходом проти Росії» буде працювати дедалі гірше. Незважаючи на поглиблення протиріч в окремих сферах, трансатлантичний альянс тримають разом стратегічні інтереси. Співвідношення сил у світі швидко змінюється: за 15-20 років Китай та Індія претендуватимуть на провідні ролі, а ЄС боротиметься за збереження в клубі великих держав. Історична та нормативна єдність робить США та Європу майже природними союзниками, а довгий період мирного та конструктивного співробітництва дає підстави довіряти один одному. НАТО, як втілення цієї довіри, теж вигідна всім, оскільки утворює достатній потенціал стримування. Для Європи НАТО – це найкращий шлях зміцнення власної безпеки. США, скільки б не велось розмов про тягар витрат на спільне благо, теж отримують від НАТО більше, ніж витрачають на неї. Прагматичні інтереси забезпечать подальше функціонування як НАТО, так і інших ключових інститутів Заходу. Щоправда, це не означає, що Україні буде легко до них приєднатись. Майбутнє режиму антиросійських санкцій виглядає більш туманним. Наростання суперечок між Європою та США спонукатиме до перегляду пріоритетів та спокуси перетворити позиції по санкціях у предмет торгу з інших питань. Від введення торгівельних мит, схоже, більше постраждає Європа, а позиція США в питанні санкцій виглядає більш цілісною й послідовною. На тлі погіршення стосунків та економічних втрат від нього в Європі цілком може зрости попит на риторику про послаблення або відміну санкцій, введених проти Росії. Небезпека тарифної війни між США та ЄС для України як раз і полягає в тому, що б’ючи по економічних інтересах європейців, вона підсилюватиме позиції тих з них, хто захоче компенсувати втрати поверненням до глибшою співпраці із Росією. Цивілізаційного розколу Заходу або руйнування його ключових інститутів не відбудеться: навряд чи про це всерйоз мріють навіть у Кремлі. Але тимчасове загострення протиріч і суперечливість позицій з важливих для України питань – цілком можливі. В цих умовах нам, ймовірно, знадобиться більш тонкий підхід до західного вектору нашої зовнішньої політики.                                                                                            Микола Капітоненко

Внутрішня політика

Дипломатичний брифінг "Inside Ukraine"

Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень представили 78-й випуск аналітичного вісника Inside Ukraine. Традиційний дипломатичний брифінг відбувся 23 травня у Посольстві Швеції в Україні. Частина "Державні рішення" стосувалася можливих стратегій на найближче майбутнє щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, Микола Капітоненко, зазначив, що конфлікт є головною гарячою точкою Європи. Він являє собою не тільки масштабне поле битви і місце проектування величезного російського військового потенціалу, але також джерело транснаціональних загроз для сусідніх країн та фактором, який негативно впливає на регіональну безпеку в цілому. Щодо придністровського досвіду врегулювання, то варто зазначити, що обидва конфлікти не мають етнічного походження: не існує придністровського етносу, а також етносу Донбасу. Однак в обох випадках ідентичність сконструйована навколо мови та тлумачень історії. Економічний блок представлений аналізом надійності та ключових показників банківської системи. Єгор Киян, експерт з економічних питань, зауважив, що проблемні кредити – це наслідок необережної та інколи «цілеспрямованої» політики самих банків. І попри очікуване банками пожвавлення кредитування, обсяг непрацюючих кредитів залишається незмінним, а інколи демонструє тенденцію до збільшення. Нещодавнє створення «кредитного реєстру» лише полегшить процедуру верифікації клієнтів банку. Саму ж проблему вже існуючих непрацюючих кредитів такий реєстр не вирішить. Питання не зможе вирішити і прийнятий у першому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», оскільки цей документ більше орієнтований на спрощення процесу стягнення боргів, а не на подолання першопричин появи «проблемних» кредитів. Аспект політичної конкуренції стосувався теми, що наразі в Україні існує значний запит на альтернативних політиків, “третю силу” або альтер-еліту, яка, на думку українців, повинна привнести нову якість у розбудову держави.  Є великий попит на рішучі перетворення, радикальні та ефективні зміни, але чи існує гідна пропозиція? І чи не стане “третя сила” на виборах 2019 звичайною політичною технологією, яка допоможе новим політичним проектам лише отримати доступ до державних посад без подальших якісних метаморфозів існуючої суспільної системи?  Звертайтесь для отримання більш детальної інформації, замовлення, попереднього перегляду випуску і ознайомлення з умовами підписки: e-mail: office@icps.com.ua тел. (044) 253-22-29, (068) 831-94-69      

Економіка

Макроекономічний прогноз МЦПД : чи будуть досягнуті заплановані темпи економічного зростання?

Міжнародний центр перспективних досліджень підготував черговий випуск брошури «Економічний аналіз і актуальні тенденції» за квітень 2018 року. Він містить детальний аналіз показників виробничого сектору, цін, фінансового ринку та прогноз на 2018-2020 роки. Аналіз ключових трендів на кінець 1 кварталу 2018 року показав наступне: · річне зростання споживчих цін уповільнилося до 13,2%, що зумовлено насамперед загальною стабільністю цін на комунальні послуги, на відміну від аналогічного періоду попереднього року; · промислове виробництво загалом збільшилося завдяки зростанню виробництва в добувній промисловості та енергетичному секторі; · суттєво знизилися світові ціни на залізну руду, проте ціни на нафту зросли; · індекс цін на продовольчі товари ФАО збільшився через подорожчання молочних продуктів та зернових. У прогнозі на 2018 рік збережено зростання ВВП на рівні 3% та інфляції – на рівні 9,5%. При цьому, відмічається ризик менших темпів економічного зростання та більшої інфляції через: · повільніше від запланованого зростання доходів Зведеного бюджету в першому кварталі 2018 року, що може призвести до урізання видатків упродовж року; · відсутність суттєвого прогресу у виконанні домовленостей з МВФ, що збільшує ризик неотримання фінансування від Фонду; · запровадження США мит на імпорт сталі може призвести до нижчих темпів світового економічного зростання, що негативно позначиться на обсягах українського експорту. Основні ж показники Ви можете знайти на рисунку. Звертайтесь для отримання більш детальної інформації, замовлення, попереднього перегляду випуску і ознайомлення з умовами підписки: e-mail: office@icps.com.ua тел. (044) 253-22-29, (068) 831-94-69

Внутрішня політика

МЦПД оголошує початок реєстрації на тренінг "Технології виборчих кампаній – ключ до успіху на виборах"

Міжнародний Центр Перспективних Досліджень та визнані фахівці у сфері виборчих технологій проведуть тренінг для майбутніх кандидатів, керівників виборчих штабів, політконсультантів та всіх, хто прагне перемогти на виборах. Завдяки тренінгу вже під час наступних виборів ви зможете успішно використати набуті знання та вміння. Ефективна передвиборча програма, способи взаємодії з різними категоріями виборців: секрети як перетворити виборців на електорат-підтримки саме вашого кандидата. Перевірені технології: що працює навіть у "безнадійних" кандидатів. Особливості формування команди: керівники vs польовики та хто саме вам потрібен? Таємниці політичної реклами, яка реально працює на рейтинг. Протидія “чорному PR”, юридичні аспекти та інші нюанси підготовки і проведення передвиборчої боротьби з єдиною метою – успішна виборча кампанія.Фінансове планування витрат: вибори для студентів та мільйонерів. Про все це (та не тільки) розкажуть наші тренери: • Кость Бондаренко – політолог, історик, кандидат політичних наук, голова Фонду "Українська політика"; • Валерій Гончарук – доцент кафедри політичних наук Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, керівник департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій; • Кирило Куликов – український політик, Народний депутат України VI скликання. Основні теми курсу: 1. Що потрібно знати про виборчі кампанії і чим вони відрізняються? 2. Ефективність застосування виборчих технологій. 3. Крок за кроком до перемоги на виборах. 4. Використання «Big Data» у виборчій кампанії 5. «Чорні» технології (або «чорний» PR) як засіб ведення виборчої кампанії. 6. Безпека виборчих кампаній. 7. Виборча кампанія як соціальний ліфт. Програма тренінгу також включає можливість участі у майстер-класі на тему: «Чорний PR – бруд на виборах чи ліки від буденності?» Відвідувачі отримають: • Релевантний досвід і корисний контент • Довідкові та практичні матеріали • Ґрунтовну інструкцію з проведення передвиборчих кампаній • Сертифікати учасників тренінгу • Ефективний нетворкінг та зв'язки Час та дата проведення: 13 та 14 червня 2018 року о 18:00 - 20:30 Місце проведення: м. Київ, вул. Інститутська, 17/5, офіс 15. Вартість участі у тренінгу для тих, хто зареєструється до 8 червня - 1200 гривень. Після вищевказаної дати, вартість участі складатиме 1500 гривень. Особливі умови участі для студентів: знижка 30%. ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ ТА УТОЧНЕННЯ ІНШИХ ДЕТАЛЕЙ ПРОСИМО ЗАПОВНИТИ ФОРМУ ЗА ПОСИЛАННЯМ: https://goo.gl/forms/rg1kf7xPi6LQjGah1 У разі виникнення додаткових запитань, пропозицій, просимо звертатися за тел. (044) 253-44-82, (068) 831-94-69.

Зовнішня політика

Вихід США з ядерної угоди з Іраном: мотиви та наслідки

Дональд Трамп все-таки скористався шансом зробити ситуацію на Близькому Сході ще більш заплутаною і розірвав ядерну угоду з Іраном. Важливість цього рішення головним чином полягає не стільки в підвищенні ризиків війни в регіоні, непередбачуваною динамікою цін на нафту або поглибленні розколу між Вашингтоном і його ключовими європейськими союзниками, скільки в подальшому руйнуванні інститутів безпеки в сучасному світі. На перший погляд, рішення американського президента не позбавлене підстав і логіки. Цілком можливо побудувати переконливу аргументацію на підтримку тієї тези, що ядерна угода з Іраном - так званий Спільний всеосяжний план дій - далека від досконалості. Цей документ був підписаний між Іраном і шістьма державами - США, Великобританією, Францією, Росією, Китаєм і Німеччиною; схвалений Радою безпеки ООН і передбачав обмеження іранської ядерної програми до рівня, на якому ядерну зброю буде недоступним, в обмін на зняття міжнародних санкцій і повернення Ірану в глобальну економіку. Дух документа відбивав світогляд адміністрації президента Обами, а також спільне бажання п'яти постійних членів РБ ООН і Німеччини нарешті зняти іранську проблему з порядку денного, де вона перебувала до цього як мінімум дванадцять років. У 2015 році в світі вистачало інших проблем, і обмін за принципом "ядерні військові можливості на зняття санкцій" здавався хорошою ідеєю. Іран вивів з ладу 70% своїх ядерних центрифуг, вивіз майже весь збагачений уран зі своєї території і відкрив доступ до всіх своїх об'єктів для МАГАТЕ. Трамп хотів більш надійних гарантій. На цьому будувалася його передвиборча риторика, де ядерна угода з Іраном - предмет особливої ​​гордості Обами - піддавалася гострій критиці. В основі цієї риторики лежить дуже спекулятивний момент: з однаковим успіхом можна доводити, що санкції (або їх відсутність) збільшують або зменшують шанси Ірану отримати ядерну зброю. Якщо санкції є, то режим, побоюючись за своє існування, платить будь-яку ціну за рятівний ядерний арсенал, як це зробила Північна Корея. Якщо санкцій немає, то в будь-який момент отримані додаткові економічні ресурси можна направити на доопрацювання ядерної зброї. Бажаючі посперечатися можуть вибирати будь-яку позицію в суперечці і обґрунтовувати її до нескінченності.  Якщо зараз Тегеран повернеться до військових розробок і завершить їх, всупереч американським санкціям, ми зможемо сказати, що поганим було рішення Трампа. У будь-якому випадку, у нас немає надійного способу гарантувати міцність без'ядерних намірів "порогових країн": і це важливий урок для Північної Кореї і всіх тих, хто всерйоз очікує її відмови від ядерного потенціалу. Багатосторонні режими санкцій підтримувати досить складно, і приклад з Іраном не тільки стане ілюстрацією до цієї тези, але й збільшить витрати на підтримку єдності з питання антиросійських санкцій. Проблема посилюється двома обставинами. По-перше, технології не можна «винайти назад» або забути. Ця особливість відіграє ключову роль з самого початку реалізації великої стратегії США, націленої на недопущення або максимальне уповільнення розширення кола ядерних держав.Цій стратегії  вже більш як 70 років, і те, що ядерні держави в сучасному світі можна перелічити на пальцях двох рук, можна вважати її дивовижним успіхом. Проте, час працює на користь розповсюдження ядерної зброї. А по-друге, випадків відмови від ядерної зброї в історії було вкрай мало для розробки надійних механізмів і алгоритмів. Добровільно від готового ядерного арсеналу відмовилася ПАР в кінці 1980-х-початку 1990-х. Україна, Білорусь і Казахстан вивезли ядерну зброю, яке знаходилося на їх території, але не контролювалося ними в повній мірі. Південноафриканський прецедент багато в чому залишається унікальним. Іранська операція пов'язана і з ядерною програмою Північної Кореї: схоже, ідеальним для США варіантом був би південноафриканський у виконанні обох держав. Вихід з угоди може бути кроком як в цьому напрямку, так і в протилежному. Очевидно, угода 2015 року давало недостатні гарантії, не кажучи вже про те, що ніяк не стосувалося розробки ракетних програм і в цілому поведінки Ірану в регіоні, на що і вказували прихильники виходу з нього у Вашингтоні. Але з іншого боку, вимагати від Ірану більшого було нереалістично. Що краще - угода, яка дає часткові гарантії і сильно залежить від доброї волі сторін або політика чистих силових розрахунків і тиску? Дональд Трамп вибрав другий варіант. Його можна за це критикувати. Але також варто пам'ятати, що ми живемо в світі, де за останні чотири роки домовленості значно знецінилися, довіру знизилося, а роль доступного силового потенціалу зросла. Трамп виходить з того, що ворогам не можна довіряти - або можна, але тільки в крайньому випадку. Барак Обама назвав це рішення помилкою. Події на Близькому Сході будуть розвиватися в бік загострення, і зрозуміти, яке рішення було б кращим - проявити більше або менше довіри до Ірану, - стане неможливо. Дилема американського рішення в тому, що воно, начебто, враховує ці зміни, але водночас посилює їх ефект. Після виходу з угоди довіри стане ще менше, а роль сили - ще більше. Для нас в цьому  є ще один, окремий урок. Він стосується режиму багатосторонніх санкцій. Розкол між позиціями Великобританії, Франції, Німеччини та США симптоматичний і стосується самої, що ні на є гарячою для нас теми: санкцій. Багатосторонні режими санкцій підтримувати досить складно, і приклад з Іраном не тільки стане ілюстрацією до цієї тези, але і "завдяки" зменшення взаємної довіри, збільшить витрати на підтримку трансатлантичної єдності з питання антиросійських санкцій. Так що для нас вихід Вашингтона з іранської угоди може мати несподівані наслідки.                                        Микола Капітоненко