Економіка

Щомісячний бюлетень «Економічний аналіз і актуальні тенденції: прогноз на 2018-2020 роки» (грудень): основні економічні показники

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) підготував чергову аналітичну публікацію «Економічний аналіз і актуальні тенденції» за грудень 2018 року. Вона включає детальний аналіз показників виробничого сектору, цін, фінансового ринку та прогноз на 2019-2020 роки щодо розвитку української економіки. Коротко презентуючи матеріал публікації, варто відзначити, що економічна ситуація в Україні, загалом, характеризувалася наступним: · Оцінка зростання ВВП в третьому кварталі підтверджена  Держстатом на рівні 2,8% р/р. · У листопаді промислове виробництво скоротилося на 0,9% р/р через падіння в переробній промисловості на 2,5% р/р. · У листопаді річна інфляція прискорилася до 10%. · Споживчі ціни зросли на 1,4% через підвищення цін на газ для домогосподарств та сезонне подорожчання харчів. · Зростання цін було стримане зменшенням цін на паливо та мастила через здешевлення нафти. · За даними Мінагрополітики, 2018 року врожай зернових сягнув 70,1 млн т, соняшнику – 13,7 млн т. · У грудні 2018 року суттєво знизився ризик фінансової нестабільності завдяки отриманню траншу від МВФ, макрофінансової допомоги ЄС та кредиту Deutsche Bank. У свою чергу, у прогнозній частині публікації зазначається, що: · Залучені позики дали змогу збільшити обсяг міжнародних резервів НБУ, що знизило рівень невпевненості економічних агентів щодо стабільності фінансового стану країни у 2019 році. · Суттєві ризики будуть пов’язані з приходом нової влади та станом світової економіки. · Зростання світової економіки може суттєво уповільнитись 2019 року, що негативно позначиться на експорті. · Ключовим для забезпечення належного фінансового стану 2019 року буде збереження незалежності Національного банку. Повний документ доступний як українською, так і англійською мовами. Зокрема, у розширеній версії документу містяться розділи, які присвячені таким темам як: · Загальна економічна ситуація · Виробництво · Ціни · Кредити та депозити · Монетарна політика · Прогноз та ризики · Основні статистичні та прогнозні економічні показники Також разом з бюлетенем надається електронний додаток – таблиця з понад 130-ма індикаторами починаючи з 2010 року та прогнозні показники на 2019-2020 рр. (макроекономічні показники, структура ВВП, ВДВ за видами діяльності, доходи та витрати населення, монетарні показники, ціни, платіжний баланс). Звертайтесь до МЦПД для отримання більш детальної інформації, замовлення, попереднього перегляду випуску і ознайомлення з умовами підписки: e-mail: office@icps.com.ua тел. (044) 253-22-29, (068) 831-94-69

Економіка

Економічні підсумки та перспективи України: прогрес, регрес чи статус-кво?

З однієї сторони, 2018 рік характеризувався відносним спокоєм економічної ситуації у країні, а з іншої – відсутністю здобутків. При цьому, зовнішньоекономічна ситуація у 2019 році може погіршитися, що призведе до більшої стагнації або навіть до економічної кризи. Україна ж входить до 2019 року повністю непідготовленою через неспроможність та небажання уряду виявляти політичну волю до впровадження змін. Відповідно, Україні слід навчитися мінімізувати економічні ризики ймовірних подій, а не тільки їх наслідки постфактум. Чим запам’ятався 2018 рік? Порівнюючи з попередніми роками, економіка України у 2018 році розвивалася за відсутності значних потрясінь. Основними ж змінами, які біль-менш вплинули на економічний розвиток, були наступні: · Макроекономіка та фінанси. Серед досягнень у цій сфері можна відзначити те, що вперше з моменту кризи банківський сектор став і залишається прибутковим. Також зросли податкові надходження. З іншого боку, це зростання було більше викликано інфляційними процесами в країні і збільшенням заробітних плат. Це вплинуло на розширення податкової бази та, відповідно, податкових надходжень. Наприкінці ж 2018 року був прийнятий збалансований бюджет. З іншої сторони, відчувалися повільні темпи економічного зростання і недостатнє зростання внутрішнього виробництва, помітно посилився інфляційний тиск. Відповідно, була підвищена облікова ставка, яка нині сягає 18% річних і що відповідно стримує економічний розвиток. Подальша ж стабільність економіки навряд чи буде здатна «керуватися» тільки обліковою ставкою і валютною інтервенцією. Трирічне ж бюджетне планування для мінімізації шоків так і не було запущено. До того ж, в економіці спостерігається: - недостатній обсяг інвестування, проблеми зі своєчасним освоєнням грошей фінансових організацій та інших фондів на інфраструктурні проекти; - частка непрацюючих кредитів в українській економіці сягнула 54,31% (станом на жовтень 2018); - спостерігалися проблеми з відшкодуванням підприємствам ЖКГ пільг та субсидій тощо. · Міжнародна економічні відносини. Створилося враження, що тільки НБУ в 2018 році боровся з результатами неринкового підвищення цін, турбулентності на зовнішніх ринках і зниження інтересів інвесторів до України. При цьому, спостерігалася відносна стабільність гривні, протягом року динаміка поповнення золотовалютних резервів мала позитивний характер. У той же час, зберігалися асиметрії у зовнішній торгівлі і недостатнє лобіювання національних інтересів. Зокрема, це призвело до того, що Україна використовувала квоти по основних групах торгівлі товарами з ЄС у перші місяці 2018 року. Згідно останніх даних Держстату, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу України за 3 квартали 2018 року становить $ 3,45 млрд. Для порівняння, за аналогічний період 2017 року від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило $ 1,11 млрд. Окрім цього, також слід зазначити наступні факти: - еміграція залишається однією з основних проблем України останнього часу; - вихід на зовнішній ринок запозичень у 2018 році не мав гострої необхідності, стратегія по зовнішньому і внутрішньому боргу залишається декларативною; - протягом року Україна так і не змогла домовитися з МВФ про транш. Залишається невеликий шанс отримати транш під новорічні свята. · «Неринкові шоки» Серед «неринкових шоків» у 2018 році особливо виділяються наступні: - Ситуація в акваторії Азовського моря та проблеми з проходженням кораблів до українських портів. Незважаючи на те, що загальний товарообіг азовських портів зараз ледь сягає 4 млн тон, затримки у морській доставці вантажів у цьому регіоні створили загрози функціонуванню місцевої інфраструктури та погіршили транзитний статус України. - Запровадження воєнного стало прецедентом для України і для української економіки. І хоча він не вплине суттєво на стан економіки 2018 року, проте він дав негативні сигнали інвесторам щодо розвитку ситуації в країні. · Енергетика З позитивного варто відзначити стимулювання збільшення частки зеленої енергетики. З іншого боку на даний момент частка відновлюваної енергії в Україні становить лише 1,8% (у вартості - 8,3%). Крім цього, Стокгольмський арбітражний суд зобов'язав Газпром виплатити українській компанії $4,63 млрд за недопоставку газу по транзитному договору (чи $ 2,56 млрд з урахуванням боргу української сторони за поставлений газ). Інших же досягнень у енергетичній сфері не було. Залишилися всі ті самі проблеми пов'язані з формульним «утворенням» тарифів, питаннями субсидій та розрахунків між основними постачальниками в Україні (через що у ряді міст були проблеми з отриманням гарячої води та опалення), загальним постійним підвищенням тарифів для домогосподарств і промислових виробників, перевантаженням електростанцій тощо. До того ж, непродумана політика уряду, недостатні обсяги газу у сховищах на початку березня призвели до його дефіциту в країні (через що було навіть оголошено надзвичайну ситуацію), і який покрили додатковим дорожчим імпортним газом. · Приватизація Знову спостерігався провал приватизації, в т.ч. через погане розпорядження держмайном і невмінням продавати: продаж державного майна приніс набагато менший обсяг надходжень до державного бюджету, ніж було заплановано. Причиною були зриви / невдачі продажу великих об'єктів приватизації через їх незадовільний стан, в т.ч. фінансовий, та особливості участі в тендерах, політизованість деяких рішень. Невміння продавати підприємства мало результатом погіршення привабливості об'єктів, що продаються, і знизило їх оціночну вартість та можливі надходження до бюджету. Як результат, велика приватизація перенесена на 2019 рік. · Покращення прозорості. У даному аспекті, зокрема, частково підвищилася прозорість банківської системи як такої завдяки новим вимогам до організації системи управління ризиками, оприлюдненню даних про складові і про достатність капіталу банків, був створений кредитний реєстр. Щодо інших сфер економіки, то був запущений онлайн-ресурс для відстеження цін, запроваджені нові розділи на e-data щодо відкритості даних місцевих бюджетів, спостерігалася деяка ступінь детінізації і поліпшення сервісного обслуговування платників податків, були запущені мала приватизація на ProZorro.Продажі та пілотний проект по впровадженню електронного чека (e-Receipt). Тим не менше, відкритість даних навряд чи на даному етапі ефективно вплинула на мінімізацію корупції в країні. Що очікує Україну у 2019 році? Наступного року Україні необхідно буде сконцентруватися на таких напрямках: · Макроекономічні показники Серед основного необхідно виділити: - Зростання ВВП 2019 року уповільниться до 2,3% через нижчі темпи зростання світової економіки та спрямування значних обсягів коштів на виплати за боргами. - На початку року, інфляція відчутно прискориться через підвищення цін на газ для населення та відповідний перегляд тарифів на опалення та гарячу воду. Загалом же, інфляція 2019 року знизиться до 6,8%, насамперед унаслідок жорсткої монетарної політики. - Передвиборча кампанія може привести до підвищення соціальних стандартів за браком достатнього економічного зростання. КЛЮЧОВІ ПОКАЗНИКИ Остаточні дані Оцінка Прогноз Роки 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 НАЦІОНАЛЬНІ РАХУНКИ               ВВП, млрд грн. 1 567 1 979 2 385 2 983 3 483 3 918 4 348 ВВП, реальний, рвз -6,6 -9,8 2,4 2,5 3,0 2,3 2,6 Споживання, реальне, рвз -6,2 -15,2 2,0 7,1 3,5 2,1 2,1 Валове нагромадження основного капіталу, реальне, рвз -24,0 -9,2 20,4 18,2  14,0 8,0 8,0 ПРОМИСЛОВІСТЬ ТА СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО               Промислове виробництво, реальне, рвз -10,1 -13,0 2,8 0,4 1,7 2,2 2,4 Сільськогосподарське виробництво, реальне, рвз 2,2 -4,8 6,3 -2,7 8,0 0,0 3,0 ДОМОГОСПОДАРСТВА               Населення на початок року, млн 45,5 45,3 45,2 45,1 44,9 44,8 44,7 Наявні доходи населення, реальні, рвз -11,5 -20,4 2,0 7,4 8,0 2,0 2,0 Середньомісячна заробітна плата, реальна, рвз -6,5 -20,2 9,0 19,1 13,0 5,0 5,0 Середньомісячна заробітна плата, номінальна, грн 3 480 4 195 5 183 7 104 8 912 10 371 11 898 Безробіття за методологією МОП, % 9,3 9,1 9,3 9,5 9,0 8,5 8,0 Роздрібний товарообіг, реальний, рвз -9,6 -19,8 4,5 6,0 4,0 3,5 3,0 ЦІНИ               Індекс споживчих цін, рвз  24,9 43,3 12,4 13,7 10,0  6,8 6,0 Індекс цін виробників, рвз 31,7 25,5 35,7 16,5 16,0 10,0 9,0 Індекс цін на будівельно-монтажні роботи, рвз 15,7 22,7 9,9 15,5 22,0 8,0 8,0 ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ               Експорт товарів і послуг, рвз -19,9 -26,9 -3,9 17,1 10,0 4,5 4,3 Імпорт товарів і послуг, рвз -28,1 -29,3 4,5 19,2 14,5 2,8 3,4 Сальдо поточного рахунку, % ВВП -3,5 1,8 -1,4 -2,2 -4,3 -3,8 -3,5 Прямі інвестиції, млн дол. США 299 3 012 3 268 2 593 2 300 2 500 2 500 ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ               Грошова база, рвз 8,5 0,8 13,6  4,6 6,0 5,0 4,0 М3, рвз 4,9 3,9 10,8 9,5 8,0 7,0 6,0 Міжнародні резерви НБУ, млн дол. США 7 533 13 300 15 539 18 808 19 000 18 000 17 000 Офіційний обмінний курс, середній за рік, грн/$ 11,89 21,84 25,55 26,60 27,30 29,50 31,00 Ставка за кредитами в національній валюті, на кінець року, % річних 16,6 20,4 15,2 17,5 22,0 20,0 18,0   Джерело: «Економічний аналіз і актуальні тенденції: прогноз на 2018-2020 роки», МЦПД, 2018 · Енергетичний аспект Питання стратегії досягнення енергетичної безпеки у цілому залишається одним з найважливіших викликів для національних інтересів України. Український уряд оголосив плани щодо досягнення країною енергетичної незалежності та щодо стійкого розвитку, але шлях залишається розмитим. Реалізація російських проектів альтернативних газогонів може залишити Україну на узбіччі такого важливого елементу економічної діяльності як транзит газу, призвести до значних фінансових втрат. Зокрема, 31 грудня 2019 року завершується контракт між Газпромом і Нафтогазом на транзит газу. При цьому, "Газпром" подав позов про розірвання транзитного контракту через Україну. Арбітражний інститут торгової палати Стокгольма об'єднав в одну справу вищезазначений позов з позовом "Нафтогазу" про перегляд тарифу на 12 млрд доларів. · Міжнародні фінанси Зважаючи торгівельні війни та процеси відтоку капіталу з країн що розвиваються, Україна може мати менші надходження валютної виручки. До того ж, ринок позичок стане більш дорогим. Частково країні посприяє новий транш МВФ, але зважаючи на те, що наступного року Україні необхідно виплатити $ 5,88 млрд зовнішнього боргу та $ 14,8 млрд внутрішнього, і на те, що золотовалютні резерви прогнозуються на тому самому рівні, то його обсягів буде не достатньо для вирішення усіх проблем української економіки. Уряду необхідно буде шукати шляхи самостійного виходу з ситуації. За умов відсутності стратегії держави по управлінню зовнішнім та внутрішнім боргом постають додаткові виклики для розвитку країни.  Окрім цього, не було остаточного рішення Високого суду Лондона щодо «боргу Януковича» в розмірі $3 млрд і теоретично воно може бути прийняте у 2019 році. Основні сценарії та рекомендації Таким чином, українська економіка не досягла значних результатів у 2018 році та залишається вразливою до зовнішніх шоків наступних років. Постає нагальна потреба мінімізувати перелічені ризики економічному розвиткові країни. На фоні ж меншої оптимістичності уряду щодо 2019 року, стає помітною проблема замкнутого кола «утримання стабільності – брак економічних перспектив» і постає питання, як з нього вирватися і що робити далі. У цьому руслі, запровадження дієвого середньострокового планування могло б теоретично додати "передбачуваності" розвитку української економіки. З іншого боку, практично застосувати такий підхід в реаліях України досить складно без зменшення вразливості до внутрішніх і зовнішніх шоків. Відповідно, будь-які плани можуть бути легко "зіпсовані" в умовах турбулентності. До того ж, більшість індикаторів українських планів встановлюються вручну і залежать від "настрою" влади, тобто носять зазвичай статичний, а не динамічний характер. Вони не змінюються автоматично на основі формульних розрахунків в залежності від ситуації і не гарантують оперативність оновлення планів, їх актуальність і незалежність від рішень уряду. Невідомо яким буде фінальний результат. Таким чином, важливим є те, яким чином відбудеться "перезавантаження" влади наступного року після виборів. Враховуючи зазначене, необхідно зберігати стабільність у міжвиборчий період. Загалом же, позитивний сценарій розвитку української економіки у 2019 році є малоймовірним і не є доцільним для розгляду. Тому залишається виокремити наступні сценарії: · Найбільш вірогідним виглядає базовий сценарій. Згідно нього, перехідний уряд не ризикуватиме робити значних змін та впроваджувати реформи. Українська економіка продовжить свій стагнаційний тренд розвитку. З іншої сторони, це не спричинятиме супротиву зі сторони зацікавлених стейкхолдерів і уряд зможе виконувати свої функції.  · У разі негативного сценарію, післявиборчий період характеризуватиметься блокуванням рішень перехідного уряду, невизначеністю і відсутністю часу для маневру. Україна ризикує так і не отримати транш МВФ і буде неспроможною виплатити борги. Це матиме наслідком технічний дефолт країни. Відповідно, у період "перезавантаження" робити зміни буде недоцільно й складно. Але вже після остаточного формування уряду, важливим буде переосмислення економічного розвитку, бо інакше Україна не зрушить з місця стагнаційний тренд. Тим не менше, з кожним роком, Україна набирається досвіду і 2019 рік може бути надзвичайно плідним.

Зовнішня політика

Зовнішня політика України: результати 2018 року та перспективи на 2019 рік

2018 рік став ще одним важким роком для України та, зокрема, для її зовнішньої політики. Відсутність прогресу у реформуванні країни ставить суворі обмеження щодо її можливостей на міжнародній арені. Як наслідок, найважливіші проблеми на порядку денному - тривалий конфлікт на Донбасі, напружені відносини з сусідами, недостатня міжнародна підтримка - залишилися невирішеними або погіршилися. Як і в попередні роки, Україна залишається в сірій зоні європейської безпеки, маючи низький рівень ефективності та демократії, які контрастують з риторикою щодо членства в ЄС/НАТО. Схоже, що останнім часом ситуація погіршується також через зміни в стратегічному середовищі. Світ стає більш схильним до жорсткої влади та менш демократичним, тоді як міжнародна політика набагато ближче до гри з нульовим результатом, ніж це було п'ять років тому. Ці тенденції не є сприятливими для таких країн, як Україна – середньої держави зі слабкою економікою в складних умовах.  Україна, зі свого боку, несе відповідальність за прийняття ряду важливих рішень. Поточна міжнародна позиція країни далеко не найкраща. Основні результати 2018 року Поряд з основними напрямками зовнішньої та безпекової політики України в 2018 році відбулося декілька важливих подій. Серед них: зміни у військовій операції від АТО до функціонування об'єднаних збройних сил на Сході країни відповідно до прийнятого Закону про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях (далі - Закон про Донбас), що супроводжувалися переговорами про можливу миротворчу місію; високе напруження у відносинах із західними сусідами; подальше погіршення відносин з Росією призвело до не продовження Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією (далі - Великий договір); Азовська криза; та подальше введення воєнного стану в Україні; початок поставок летальної зброї з США; Інтенсивна риторика щодо співпраці з НАТО та ЄС призвела до голосування парламенту за внесення конституційних поправок, що передбачають наміри України приєднатися до обох організацій. Закон "Про Донбас", який набрав чинності 24 лютого, мав закріпити зусилля України в областях колишньої антитерористичної операції. Останній був змінений на Операцію об'єднаних сил 30 квітня. Закон був введений для вирішення правових питань, пов'язаних з поточною військовою операцією, і, як це скоро стало очевидним, не спроможний вирішити конфлікт. З часом, шанси швидкого і ефективного врегулювання конфлікту зменшуються. До кінця 2018 року стало зрозуміло, що ідея миротворчої місії ООН, яку так багато обговорювали рік тому, складніше здійснити, ніж здавалося спочатку. Конфлікт на Східній Україні,  швидше за все, повторить шлях інших пострадянських заморожених конфліктів, надаючи Росії інструменти для дестабілізації, часткового контролю та підриву ефективності держави в цільових країнах. Міжнародне середовище конфлікту, здається, залишається досить стабільним, тому що європейці та американці прагнуть мінімізувати ризики ескалації та лишити конфлікт неінтенсивним. Поточний мілітаризований конфлікт більше породжує попит на ідеологію щодо “згуртування народу під прапором країни", яка активно впроваджується в Україні в останні місяці. Це вже вплинуло на відносини із західними сусідами, найбільш явно з Угорщиною та Польщею; і, ймовірно, впливатиме на них і далі. Закон про освіту, прийнятий парламентом 5 вересня 2017 року, викликав негативну реакцію Угорщини, яка з тих пір фактично перешкоджає зближенню України з НАТО. Подальша ескалація напруженості була викликана питаннями громадянства: в угорському консульстві в м. Берегове було зафіксовано випуск угорських паспортів для громадян України. Слідом за дипломатичним скандалом, також стало очевидним, що Україна потребує більш комплексного підходу до питань подвійного громадянства. Крім того, 6 лютого український парламент прийняв постанову, якою засуджується прийняття змін до Закону про Інститут національної пам'яті в Польщі. Це сигналізувало про ще один раунд польсько-українських зіткнень щодо історичних питань, які в даний час супроводжуються зростаючим впливом правих ідеологій в обох країнах. Суть цих подій - погіршення двосторонніх відносин України з її західними сусідами. Ця тенденція, здається, є довгостроковою і завдає шкоди європейським та євроатлантичним прагненням України. Що стосується відносин України зі своїм східним сусідом, Росією, то ситуація не покращилася. Рік ознаменований постійними дискусіями про долю Великого договору. У квітні президент Порошенко запропонував денонсувати конкретні статті Договору, але вже у вересні було прийнято рішення не продовжувати Договір на наступний десятирічний період (як це передбачено в статті 40). Крім того, відповідний закон був схвалений парламентом пізніше у грудні. Договір був частиною величезної нормативної бази двосторонніх відносин, загальним обсягом понад 450 угод. Близько 40 з них припинено з 2014 року. Одночасно з санкціями,  Одночасно з санкціями, запровадженими Україною проти Росії, ослаблення нормативної бази залишається одним з небагатьох інструментів, які Україна вживає в спробах змусити Росію змінити свою політику. У 2018 році відсутність довгострокової стратегії боротьби з Росією зробила більшість кроків України неефективними, затратними та ризикованими. Ризики стали особливо очевидними у грудні, коли вибухнула криза навколо Азовського моря та Керченської протоки. Три українські кораблі з 24 матросами були розстріляні та захоплені російськими військово-морськими силами, які намагалися дістатися до Азовського моря через Керченську протоку. Російські дії порушили норми міжнародного права, зокрема, Статут ООН та Конвенцію з морського права, а також Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаний у 2003 році. Реакція України була більш рішучою, ніж навіть у 2014 році та передбачила запровадження воєнного стану, проте це супроводжувалося жорсткими політичними дискусіями в парламенті. Оскільки вплив військового положення незрозумілий, очевидно, що наприкінці року відбудеться ще один пік ескалації, здатний вплинути на майбутні президентські вибори. Відносини з США залишилися ще одним пріоритетом зовнішньої політики України. Кримська декларація, видана Державним департаментом 25 липня, була з ентузіазмом сприйнята в Україні. Документ містить концепцію, що Сполучені Штати знову підтверджують свою відмову, як політичну, визнати твердження Кремля щодо суверенітету над територією Криму. Це також стосується Уельської декларації 1940 року, яка сформувала схожу позицію щодо окупації балтійських країн СРСР. Адміністрація Президента Трампа, здається, не займає позиції, яка буде сильно відрізнятись від позиції Обами, але одна різниця стала очевидною. 1 березня Державний департамент схвалив постачання протитанкових ракет FGM-148 "Javelin" в Україну. Довгоочікуваний хід був сприйнятий у Києві як ознака американської підтримки в українській війні проти сепаратистів на сході країни з підтримкою Росії. Президент Обама не хотів затверджувати постачання зброї до України з різних причин, особливо через страху щодо ескалацією конфлікту. Дії Росії містилися скоріше в санкціях, ніж в озброєнні України. Президент Трамп взяв більш рішучу позицію. На 2018 рік було виділено з  бюджету 350 млн. дол. США на військову допомогу Україні. Наступне рішення мабуть було непростим, воно стосувалося схвалення постачання ракет "Javelin" FGM-148 на суму 47 мільйонів доларів і постачання снайперських гвинтівок "Barret М107А1" у 2018 році становило 41,5 мільйонів доларів. Ці цифри не дуже високі: загальна вартість експортованої американської зброї в усьому світі становила близько 42 мільярдів доларів у 2017 році, а постачання до Ізраїлю, що є найпопулярнішим отримувачем американської зброї, перевищило 3 мільярди доларів. Але все-таки це може стати важливим кроком надалі. Забезпечення України ракетами Javelin, звичайно, демонструє певну підтримку з боку США, але набагато ефективніша стратегія має основуватись на неодноразову передачу зброї в рамках певного періоду часу або навіть без терміну придатності. На відміну від одноразового постачання навіть досить складної та/або дорогої зброї, систематичні запаси здатні стати потужним інструментом, що стримує. Якщо Україна буде постійно отримувати американську зброю, сила стримуючого сигналу для Москви буде максимальною. Відлякування Росії неминуче передбачає риторику щодо членства в НАТО та ЄС з боку українських чиновників. Оскільки риторика стає більш наполегливою, Україна навряд чи наближається до того, що було визнано головним зовнішньополітичним пріоритетом. Відсутність реформ, які б запровадили стійку демократію, верховенство права та економічну ефективність, обмежує можливості України щодо членства в ЄС чи НАТО. У той же час, європейський та євроатлантичний дискурс зовнішньої політики України вже став домінуючим, і в 2018 році отримав додатковий поштовх через процес внесення конституційних змін, розпочатий Президентом. Вони хочуть перетворити прагнення України щодо членства в ЄС та НАТО у конституційній нормі, намагаючись зробити цей стратегічний курс незворотнім. У певній мірі цей крок можна розглядати як символ зовнішньої політики України в останні роки. Декларації проєвропейського вибору країни супроводжувались погіршенням відносин із сусідами на Заході, тупиком у врегулюванні конфлікту на Донбасі та зростаючою апатією з боку великих держав. Чи буде щось змінюватися в наступному році? Установки на 2019 Роки президентських виборів, як правило, в Україні проходять бурхливо. Дві виборчі кампанії наступного року можуть зробити зовнішню та безпекову політики заручниками внутрішньої політичної боротьби. Особливості, які, безумовно, зберігатимуться незалежно від того, хто виграє вибори, є структурними для зовнішньої політики України.  Вони включають в себе наступне. По-перше, Україна залишиться в сірій зоні регіональної  безпеки. Брак союзників та гарантій безпеки є ключовою ознакою стратегічного середовища України, і, швидше за все, ця ситуація збережеться. Близько двох десятків держав проголошені президентами України в якості "стратегічних партнерів", але ці країни не гарантують безпеку України. По-друге, Україна буде стикатися з асиметрією майже у будь-яких двосторонніх відносинах. Довготривале ослаблення, тривалі періоди дестабілізації, непослідовність зовнішньої політики зробили Україну вразливою не тільки перед сильнішою державою (Росією), але й меншими сусідами, які є членами НАТО та ЄС. Управління в умовах асиметрії вимагає спеціальних навичок, у тому числі вміння вести багатосторонні переговори, а тому може вимагати нових підходів до української дипломатії. По-третє, покращення зовнішньої політики залишається важливим. Закон «Про дипломатичну службу», який був прийнятий 07 червня і набрав чинності 12 грудня, є лише першим кроком у цьому напрямку. Зовнішньополітична бюрократія України залишається в основному неефективною, підпорядкованою питанням внутрішньої політичної боротьби. Ці проблеми також повинні бути вирішені. Зокрема, на порядку денному зовнішньої політики, швидше за все, будуть домінувати спроби вирішити конфлікт у Донбасі. Багато чого буде залежати від того, чи зможе новий президент змінити позицію Росії та зміцнити міжнародну підтримку для України, будь то в Нормандії, Будапешті, чи в будь-якій іншій площині. Релігійні питання, швидше за все, будуть впливати на виборчі кампанії, оскільки Українська Православна Церква буде рухатись до автокефалії. Але їх вплив на зовнішню політику в майбутньому році залишатиметься обмеженим. Використання релігійних, мовних та національних питань може стати частиною довгострокової стратегії боротьби з Росією, але залишається питання, чи буде це хороша стратегія. Україна повинна зробити все можливе, щоб налагодити відносини з Угорщиною та Польщею до стану нормальних. Продовження конфліктів на історичному та лінгвістичному підґрунті грає проти інтересів усіх, але, перш за все, проти українських інтересів. Наміри вступити до ЄС та НАТО будуть як і раніше головними зовнішньополітичними гаслами для будь-якого президента України. Питання в тому, наскільки швидко Україна наблизиться до реальної співпраці з обома сторонами. Це питання, здається, є основоположним для зовнішньої політики країни. Можливі сценарії Вибори в наступному році відкриють деякий простір для припущень і передбачень. Хоча ще важко сказати, хто буде переможцем президентських та парламентських кампаній, різноманітні результати можуть бути зведені до трьох основних сценаріїв. Сценарій з діючим керівництвом. За цим сценарієм нинішній президент на посаді переможе на виборах і збереже владу в Україні. Його контроль над парламентом, швидше за все, зменшиться, але, як правило, він зможе здійснювати зовнішню політику та політику безпеки на свій вибір. Цей вибір буде нагадувати поточну стратегію. Конфлікт на Сході буде заморожений, а конфлікт з Росією поступово «притупиться», як частина внутрішньополітичного порядку денного України. Подальша розбудова лінії «національної ідентичності» призведе до напружених відносин з західними сусідами. Намір України приєднатися до ЄС та НАТО буде домінувати у зовнішньополітичному дискурсі; однак залишиться невиконаним і через п'ять років. Сценарій з президентом, готовим вести переговори з Росією. Такому президенту буде дуже складним здійснити стратегію, спрямовану на досягнення консенсусу з Кремлем, оскільки значна частина українського суспільства сприймає будь-які переговори як знак капітуляції. Але якщо така стратегія буде застосована, мир на Сході стане найціннішим результатом. Питання про те, чи матимуть вони результатом всебічне врегулювання конфлікту є відкритим, оскільки цей конфлікт є частиною більш широкого зіткнення інтересів. Проте повернення контролю над територією та кордоном України буде можливим. Визначення методів роботи з Росією буде центральною частиною зовнішньої та безпекової політики. Сценарій з перемогою правих/радикальних сил. Хоча це малоймовірний сценарій, він все одно можливий. Можливо також, що будь-який обраний президент схильний приймати більш радикальну і більш праву позицію, як це часто трапляється в країнах, які переживають війни або затяжні військові конфлікти. Якщо це буде так, то найбільш імовірним результатом зовнішньої політики буде погіршення відносин із Заходом, серія криз у відносинах із західними сусідами України та ескалація відносин з Росією. Зовнішня політика такого президента буде більш схильна до ризику та, швидше за все, буде більш ізольованою. Багато чого буде залежати від дотримання демократичних стандартів та дня виборів. Можливі махінації,  неприйняття результатів за участю конкуруючих партій чи насильство значно підривають легітимність майбутнього президента, зменшують підтримку з боку Заходу та тим самим ускладнюють зовнішні виклики для нього. Висновок Україна опинилась у досить складній міжнародній обстановці, яка буде залишатися такою як мінімум протягом кількох років. Будучи вразливими до численних проблем, не маючи союзників та довгострокової стратегії щодо найбільш нагальних проблем безпеки, Україна де-факто реалізує та, швидше за все, продовжить спеціальну зовнішню політику. Боротьба за державність та незалежність Україні потребуватиме набагато більш творчої, гнучкої та стратегічної зовнішньої політики. Затягнутий конфлікт з Росією, неясні перспективи подальшого поглиблення відносин з західними інституціями та погіршення регіонального сусідства стануть сценою майбутньому президенту України в 2019 році.

Внутрішня політика

Внутрішня політика України: підсумки 2018 року та прогноз на 2019 рік

2018 рік супроводжувався постійною політичною турбулентністю, яка фактично стала системним явищем в українській політиці. Серйозного прориву у структурних реформах не відбулось, але деякі точкові зміни все ж таки вдалося реалізувати. 2019 рік пройде під знаком виборів. Парад кандидатів посилить політичну невизначеність в першій половині року. Структурні реформи відійдуть на задній план, щонайменше до завершення всього виборчого періоду. Будь-які якісні зрушення у всіх гарячих питаннях внутрішньої політики стануть можливими лише після парламентських виборів, але вектор цих змін складно спрогнозувати, адже Україна знову опинилась на роздоріжжі. Досягнення та провали 2018 року До досягнень української влади у 2018 році можна віднести: Збереження працездатності влади. Банковій, БПП та НФ вдалося зберегти існуючу політичну конструкцію та забезпечити можливості приймати рішення. Щоправда, криза у відносинах БПП на НФ поглиблюється і окрім пошуку союзників для важливих голосувань ці партії багато часу витрачають на узгодження позицій між собою. Президенту все складніше утримувати в парламенті власний порядок денний. Парламент хоча й зі скрипом, але продовжує приймати урядові закони, уряд працює без особливих потрясінь і ступорів. Дуалізм виконавчої влади хоч і загострює відносини між президентом та прем’єром, проте не призводить до катастрофічних конфліктів між ними. Продовження реалізації реформ. У 2018 році продовжилася реалізація реформи децентралізації, охорони здоров’я та системи освіти. Найбільш вдалою є реформа децентралізації, про що свідчить динаміка створення нових ОТГ та збільшення місцевих бюджетів. Щодо реалізації реформи охорони здоров’я, то перехід до системи сімейних лікарів стартував та має результати у вигляді мільйонів підписаних декларацій громадян із лікарями, проте реальні зміни поки що відчуваються слабко. Деякі сімейні лікарі почали отримувати нові зарплати. Реформа системи освіти має більше проблем, зокрема, через реалізацію на місцях, проте її впровадження продовжується. Крім того, українські політики нарешті спромоглись прийняти закон про антикорупційний суд, утворення якого дозволить продовжити реалізацію антикорупційної реформи. Проте, слід розуміти, що його прийняття – у великій мірі заслуга міжнародних партнерів України та громадського сектору, ніж власне самих представників влади. Також можна відзначити прийняття закону про приватизацію, який, за задумом нардепів, має створити прозорі і зрозумілі умови для проведення приватизації в Україні. Однак, закон прийнятий, але сама приватизація фактично не проведена. Нарешті відбувся запуск роботи ДБР, щоправда, цей процес супроводжувався численними скандалами. Збереження співпраці України з МВФ. В умовах високого боргового навантаження на бюджет України, а також хитку фінансову стабільність України, важливим є укладення нової програми співпраці між Україною та МВФ. Перший транш Україна планує отримати ще у 2018 році, за умови прийняття позитивного рішення Радою директорів МВФ 18 грудня цього року. Окремо варто наголосити на тому, що умови співпраці України та МВФ виступають ґрунтом (основним драйвером) для проведення структурних реформ. Крім того, продовження співпраці України і МВФ автоматично розширяє список потенційних джерел для залучення Україною коштів на зовнішніх ринках. До провалів української влади у 2018 році можна віднести: 1. Низька якість демократії, посилення антиліберальних тенденцій. Попри певне послаблення позицій президента, він продовжує монопольно тримати владу в своїх руках. Формально не відносячись до жодної з гілок влади президент Порошенко через виключний вплив на ГПУ та СБУ, неформальні механізми особистих зобов’язань, а також найбільшу фракцію в парламенті має виключний вплив як на уряд і парламент, так і на судову гілку, яка після судової реформи фактично вийшла з під впливу ВРУ. Наразі серед українських ЗМІ практично відсутня критика президента, посилились напади влади на ЗМІ, які допускають критику чинного президента. Буденним явищем став тиск на журналістів та представників громадянських організацій (застосування до них фізичного насилля) з боку правоохоронних органів та різноманітних тітушок, а також представників націоналістичних рухів. На тлі збільшення ролі представників громадського сектору у державотворчих процесах, пропорційно збільшується протидія влади цій тенденції. Представники влади продовжують використовувати фейкові або ж ручні ГО, які входять до наглядових рад державних органів. Почастішали випадки відкритої ворожнечі між представниками влади та громадянськими організаціями й активістами. Апогеєм у 2018 році стало вбивство активістки Катерини Гандзюк та відверте саботування процесу розслідування злочину з боку правоохоронних органів. Численними є напади на активістів в регіонах. Критична політизація роботи органів державної влади. В умовах передвиборчого року голосування у парламенті більше нагадували передвиборчу агітацію, ніж реальну законодавчу роботу. Буденним став тиск на політичні сили шляхом відкриття кримінальних справ на окремих нардепів, проведення брудних піар-кампаній з дискредитації політичних опонентів тощо. Все це вкрай негативно відображається на інституційній спроможності всього державного механізму. Недовіра громадян до органів державної влади є критичною. ГПУ, СБУ, МВД, а віднедавна САП і НАБУ використовуються в Україні як інститути політичної конкуренції, у більшості випадків правоохоронна функція для них є вторинною. 3. Безпекова ситуація. Сьогодні рівень відчуття незахищеності серед українських громадян є найбільшим за всю історію незалежності України. Вулиці української столиці та інших міст перестали бути безпечними для політиків, бізнесменів, журналістів, простих громадян. Питання безпеки актуалізується не стільки у контексті війни на Сході, скільки у збільшенні кількості публічних замовних вбивств, бандитських розбірок, терактів, вибухів військових складів у глибокому тилу. Рівень безпеки в Україні наближається до загрозливого рівня, коли держава фактично стає не в змозі задовольнити базові потреби суспільства, що зрештою може призвести до руйнації державності. 4. Війна на Донбасі та питання Криму. У 2018 році питання деокупації ОРДЛО не мало жодної позитивної динаміки. Це стосується не лише власне питання повернення тимчасово окупованих територій, а також питання створення стратегії для поступової реінтеграції даних районів, забезпечення прав (зокрема електоральних) ВПО та реалізації їх соціальних гарантій. Влада активно використовує російську агресію для внутрішньополітичного вжитку з метою отримання електоральних дивідендів на майбутніх виборах. 5. Відсутність результатів у протидії корупції. Не дивлячись на те, що майже вся необхідна антикорупційна інфраструктура була створена ще до 2018 року, дані органи продовжують демонструвати відсутність реальних результатів у боротьбі із корупцією. Причиною цього в першу чергу є політична заангажованість антикорупційних органів, які все частіше підіграють владі, зокрема Банковій, і все менше займаються реальною боротьбою з корупцією. Також актуальним залишився конфлікт між НАБУ та САП, ГПУ, СБУ та МВД, що також негативно впливає на фактичний результат антикорупційної політики й діяльності всієї правоохоронної системи загалом. Крім того, СБУ так і не позбулася невластивих для себе функцій боротьби із корупцією, чого вимагає бізнес, громадський сектор та міжнародні партнери України. Також ще на етапі створення ВАСУ була низка спроб з боку влади ще отримати контроль над цією антикорупційною інституцією.   Позиції основних політичних гравців Президент втратив частину своєї впливовості, але продовжує залишатись фігурою № 1. Набирає потужності Юлія Тимошенка, яка зі своєю політичною силою міцно закріпилась на першому місці політичних рейтингів. Народний фронт все більше віддаляється від Порошенка, намагається вибудовувати власну гру, шукаючи нових союзників та нові формати відтворення у владі. Біло-синій табір закінчує рік розколом “Опозиційного блоку”, де “газовики” та “ахметівці” не можуть домовитись про кандидатуру єдиного кандидата на посаду президента. Ліберально-демократична опозиція так і не змогла об’єднатися і йде на вибори різними колонами на чолі з Садовим і Гриценко. Не відбулось і повної консолідації в націоналістичному таборі, від якого в президенти йдуть Руслан Кошулинський ВО “Свобода” та Андрій Білецький “Національний корпус”. Юлія Тимошенко та “Батьківщина”. Свою неофіційну президентську кампанію Юлія Тимошенко розпочала ще на початку літа. Вона першою оголосила про намір балотуватися в президенти та представила свою програму “Новий курс”. Наразі вона та її політична сила є лідерами всіх соціологічних рейтингів. Згідно з найсвіжішим соціологічним дослідженням проведеним Київським міжнародним інститутом соціології серед тих українців, серед тих, хто визначився за Юлію Тимошенко готові проголосувати 21,2% виборців, за “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” – 23,4%. До пошуку нових соратників Тимошенко завжди відкрита. Сьогодні до її союзників можна віднести Валентина Наливайченка і його партію «Справедливість», а також Сергія Таруту та його партію “Основа”. Налагоджує діалог вона і з лідерами “Народного фронту”. А з урахуванням не дуже привабливих перспектив для цієї партії (її рейтинг за останніми результатами соцопитування становить 0,2%), депутатів-фронтовиків все частіше можна помітити поруч з офісом Тимошенко. Не секрет, що достатньо хороші зв’язки Леді Ю з Арсеном Аваковим. Його контроль за силовими структурами в країні можуть стати у пригоді для захисту результатів виборів. Дружба з НФ простежується у її пропозиціях щодо обмеження повноважень президента і перетворення України в парламентарну республіку, про що раніше заявляли “фронтовики”. Також нещодавно Юлія Тимошенко заявила, що готова до співробітництва з партією “Самопоміч”, Святославом Вакарчуком, якщо він піде у політику та Анатолієм Гриценко. Петро Порошенко та БПП. Нинішній президент Петро Порошенко офіційно не оголошував про свої наміри балотуватися в президенти, і обіцяв зробити це після початку передвиборчої кампанії. І подумати йому є над чим. Низька електоральна підтримка та принизливі рейтинги поки що відкривають йому нерайдужні перспективи та незручне електоральне становище. Звичайно, зараз він не може заявити, що не йде на наступні вибори, адже одразу втратить весь свій вплив на прийняття рішень в країні. Тому зараз він активно демонструє повну готовність та позиціонує себе єдиним можливим кандидатом від влади. Також Петро Порошенко здійснює спроби відтермінувати президентські вибори чи навіть об’єднати їх проведення з парламентськими, що могло би дати йому можливість зберегти недоторканність, якщо не президентську, то принаймні отримати депутатську. Президент вибудовує свою передвиборчу риторику навколо лозунгів: “Армія. Мова. Віра.”, “Ми йдемо своїм шляхом”, “Геть від Москви”. Щоправда, особливого відгуку у населення така риторика не отримує, свідченням чого є останні соціологічні дані, які фіксують підтримку чинного президента на рівні 11,6% (серед тих, хто визначився), а його партії готові довіритись 11,2% населення країни. Попри третє місце в рейтингу, Порошенко має шанси вийти в другий тур, але перемогти в ньому буде дуже складно, адже згідно з соціологічним дослідженням, він програє всім своїм можливим опонентам. Хоча і тут не все так просто. Все більше самостійності демонструє колись найближчий соратник, “свій” прем’єр Володимир Гройсман. По-перше, він має власні політичні амбіції, по-друге, після довгих розмов та торгів він так і не захотів очолити президентську політичну силу і сісти в один човен з командою президента, а по-третє, налагоджує тісні зв’язки та шукає партнерів з іншими політичними силами, зокрема Арсенієм Яценюком та “Народним фронтом”. Все це наштовхує на роздуми, що у провладних силах може відбутись серйозний розкол. “Народний фронт”. Нещодавня поява Арсенія Яценюка на бігбордах показала, що вочевидь колишній прем’єр вже забув про своє повне фіаско в уряді і також мріє про повернення на політичний олімп. Особливо стало помітно напруження у його стосунках з президентом. Адже БПП і НФ не мають особливої ідеологічної різниці, тому Яценюк, хоча і зі своїм мізерним рейтингом, але все одно буде відбирати електорат президента. Лідер НФ явно має намір перебрати на себе передвиборчий порядок денний Порошенка, адже нова реклама Яценюка з сарказмом інтерпретує основні передвиборчі гасла президента. Попри низький рейтинг НФ зберігає сильні позиції в парламенті та уряді і поряд з БПП та Банковою впливає на політичний поряд денний. Наразі не монолітність фракції посилюється, різні групи впливу в партії активну шукають способи відтворення у владі, підбираючи собі союзників. Цілком вірогідно, що НФ буде йти на вибори різними колонами у складі інші політичних об’єднань. Сьогодні НФ володіє частиною адміністративного ресурсу, який бажають отримати основні претенденти на отримання влади в країні. Ліберально-демократичні сили. Так і не відбулося об’єднання ліберально-демократичних сил, про який їх лідери так довго говорили. Ще декілька місяців тому найбільш впізнавані з них – голова “Громадянської позиції” Анатолій Гриценко, мер Львова і лідер партії “Самопоміч” Андрій Садовий, а також нардеп і голова партії “Народний контроль” Дмитро Добродомов публічно закликали залишити особисті політичні амбіції і об’єднатися. Першим “корабель” залишив Садовий. Він оголосив, що буде балотуватися в президенти і об’єднався з політичною партією “Демократичний альянс” Василя Гацько. Про намір боротися за пост президента заявив і Дмитро Добродомов. Гриценко, після невдалої спроби створення спільної платформи з Добродомовим, об’єднав зусилля на президентські та парламентські вибори з лідером “Громадського руху “Хвиля” Віктором Чумаком, який очолив його передвиборчий штаб. Лідер партії “Рідна країна” Микола Томенко та лідер “Європейської партії” Микола Катеренчук також заявили про підтримку Анатолія Гриценко як кандидата на посаду президента України. Найбільший рейтинг з даного табору має Анатолій Гриценко, якого готові підтримати 8,2% (серед тих, хто визначився) виборців, за його “Громадянську позицію” готові проголосувати 9,1% громадян України. За Андрія Садового готові проголосувати 2,2% виборців, за “Об’єднання “Самопоміч” – 3,6%. За Дмитра Добродомова готові віддати свої голоси 0,5%, за його партію “Народний контроль” – 0,4%. Особливих відмінностей у їх програмах не буде, хоча позиціонують вони себе по-різному. Як заявив Садовий, ключовими елементами його кампанії стануть “мобілізація молоді, розрив корупційної кругової поруки в політиці і технологічна модернізація країни”. Кампанія Гриценко буде будуватися на декількох ключових посиланнях: законність, порядок, відповідальність, чесність. Добродомов позиціонує себе як затятий борець з корупцією. “Опозиційний блок”. В біло-синьому таборі склалась дуже непроста ситуація – розкол між двома основними групами впливу цієї партії, які і раніше конфліктували, але ніколи не виносили протистояння у публічну площину. Тригером розколу стало об’єднання Юрія Бойко та Вадима Рабіновича, створення ними “Опозиційної платформи – За життя” та висування Бойка кандидатом в президенти від цього утворення. Як наслідок –Юрій Бойко та Сергій Льовочкін були виключені зі складу фракції ОБ у Верховній раді, натомість головою фракції став Вадим Новинський. Після чого Бойко та Льовочкін створили в парламенті окрему депутатську групу – “Опозиційна платформа – За життя”. Тобто на цьому полі ми маємо два основні центри впливу: перший представлений так званими “ахметівцями” (Ахметов, Новинський, Колесніков), а другий – так званими “газовиками” і “проросійськими політиками” – Бойком, Льовочкіним, Фірташем, Медведчуком та Рабіновичем. Наразі ці дві групи ведуть між собою боротьбу за контроль над “Опозиційним блоком”. Дане протистояння не дає політичних дивідендів, а призводить лише до розпорошення електорату і явно ускладнює шанси проходження їх кандидатів до другого туру президентських виборів. Цілком вірогідно, що як на президентських, так і парламентських виборах ці політики будуть рухатись як мінімум двома окремим і ворогуючими між собою колонами. Націоналістичні сили. Українським націоналістам не вдалось об’єднатись. “Національний корпус” вирішив не підтримувати компромісну фігуру від решти націоналістичних організацій представника ВО “Свобода” Руслана Кошулинського. Таким чином, Андрій Білецький оголосив про свій самостійний похід на вибори президента. Згідно з останнім соціологічним дослідженням українські націоналісти не мають великої підтримки серед українців. Так, наразі Кошулинський може розраховувати на підтримку 0,9% українських виборців, а Білецький – на 0,4%. Політична партія ВО “Свобода” сьогодні має підтримку в 2.2% виборців, а “Національний корпус” – 0,6%. Скоріше за все українські націоналісти будуть відігравати роль “торгівців насиллям”, яких будуть використовувати для тиску на певних кандидатів чи навіть для зриву виборів в тому чи іншому окрузі. Джокери української політики. Український шоумен Володимир Зеленський продовжує нарощувати свій рейтинг. За останнім соціологічним дослідженням, він посідає друге місце рейтингу, за нього готові віддати голоси 14,6% виборців (ті, хто визначився), а за його політичну партію “Слуга народу” – 13%. Це при тому, що Зеленський не говорив про намір балотуватися. Інтерес до Зеленського як кандидата в президенти вміло підігрівається виходом напередодні виборів нової частини популярного серіалу “Слуга народу”, де за сценарієм владу в Україні отримує простий вчитель Василь Голобородько у виконанні Володимира Зеленського. Серіал дуже вдало показує реальний стан справ в українській політиці і спонукає українців голосувати за несистемного кандидата – простого хлопця з народу, якому набридла корупція, несправедливість, зубожіння, і який прагне все змінити вступаючи у боротьбу з українськими олігархами. Фактично українці хочуть проголосувати не стільки за Зеленського, скільки за створений ним образ в серіалі. Його електорат – це глибоко розчаровані в традиційних політиках люди, які прагнуть розірвати порочне коло політичної кругової поруки в Україні. Щоправда, коли Зеленський почне говорити політичною мовою, роблячи відповідні заяви та пропонуючи свої варіанти розв’язання проблем нашої держави навряд чи його рейтинг збережеться на чи продовжить зростати. Зважаючи на близькість Зеленського до олігарха Ігоря Коломойського, який у свою чергу підтримує Юлію Тимошенко, існує ймовірність відмови Зеленського брати участь у президентських перегонах. Тим не менше його партію ми скоріше за все побачимо у виборчому бюлетені на парламентських виборах. Суттєво “просів” рейтинг музиканта Святослава Вакарчука, який з першої трійки перемістився на 9 позицію з активом у 3,8% голосів виборців (з тих, хто визначився). Очевидно, його електорат втомився чекати від нього підтвердження своєї участі у президентських виборах і почав розглядати альтернативні варіанти. Існує думка, що Вакарчук може стати запасним варіантом для Порошенка, який поступиться йому “своїм місцем”, а сам вирушить у складі блоку імені Вакарчука на парламентські вибори. Але такий варіант може бути вигідний чинному президенту лише у випадку одночасного проведення президентських та парламентських виборів. Можливо воєнний стан зможе допомогти Порошенку в цій “спецоперації”. Також варто зважити на те, що умовний “Блок С. Вакарчука” може розраховувати лише на 4,1% підтримки українських виборців. Існує висока ймовірність того, що вибори 2019 року стануть битвою джокерів. За таких умов у другому турі ми будемо мати Вакарчука і Зеленського, щоправда, за їх спинами можна буде побачити досить знайомі олігархічні силуети.   Загальний прогноз розвитку ситуації Визначальним трендом для 2019 року будуть президентські вибори і від того, як вони пройдуть буде залежати подальший внутрішньополітичний розвиток України. Відповідно до цього ми виокремлюємо три базові сценарії. Перший сценарій (песимістичний). Зрив виборчого процесу, дестабілізація, Майдан 3.0. За такого сценарію на Україну чекає велика політична нестабільність, широкі масові акції протесту та висока ймовірність вуличного насильства. За такої ситуації наша країна впритул опиниться на порозі входження у розряд “failed state”. Існує висока ймовірність, що таким станом речей захоче скористатися Росія, яка як мінімум зможе розширити зону свого ефективного контролю чи навіть окупації, а як максимум проведе військову зачистку країни і остаточно поверне Україну в своє лоно. Іншою стороною даного сценарію може стати запровадження в Україні чинною владою авторитарного правління. Другий сценарій (базовий). Президентські вибори відбудуться, але будуть супроводжуватись активним застосуванням насильства і дискусією щодо визнання чи не визнання їх результатів як всередині країни, так і за її межами (іншими державами). Подібна ситуація повториться й на парламентських виборах. Довіра до сформованих таким чином державних органів буде низькою, процес прийняття рішень ускладненим, але в цілому інституційна спроможність держави буде на більш-менш прийнятному рівні, хоча проведення структурних реформ досить ускладниться через високий рівень політичної конфліктності. Третій сценарій (оптимістичний). Вибори президента відбудуться цивілізовано. Передача влади (чи її збереження за нинішнім президентом) відбудеться за всіма демократичними процедурами. Парламентські вибори пройдуть демократично та без системних порушень. І на кінець року Україна матиме легітимного президента, парламент та уряд, які зможуть ефективно проводити структурні реформи й розвивати країну. Безумовно, політична конфліктність залишиться, але за такого сценарію вона буде на мінімальному рівні й не становитиме серйозної загрози. В будь-якому разі результати президентських виборів будуть мати вирішальний вплив на парламентські перегони. Саме останні будуть визначати внутрішньополітичне життя у другій половині 2019 року. Ситуація ускладнюється тим, що передбачити парламентські вибори майже неможливо. По-перше, через невизначеність результатів виборів глави держави, по-друге, через велику кількість політичних сил та малий електоральний розрив між ними. Результати президентських виборів структурують політичне поле, сприятимуть формуванню нових політичних союзів та кристалізації політичних сил по лінії влада-опозицій. За умови перемоги Юлії Тимошенко існує варіант проведення конституційної асамблеї, яка перетворить Україну у парламентарну республіку канцлерського типу. Для цього Тимошенко необхідно буде ініціювати всеукраїнський референдум, який легітимізує її задум та запустить процес докорінної зміни системи державного управління в країні. За такого сценарію можливим є перенесення парламентських виборів на більш пізній час, після референдуму, і тоді ціна таких виборів буде дуже високою, адже на кону стоятиме вся повнота влади в країні. Варто зазначити, що проведення конституційних змін щодо спрощення посади президента та запровадження парламентської республіки підтримує більша частина НФ. Крім цього, перетворення України в парламентарну республіку може бути вигідне і політичним силам з біло-синього табору. Завадити такому ходу подій може значна політична турбулентність, економічна криза, а також піковий період виплат по зовнішнім запозиченням. Окреме питання, що заслуговує на увагу є взаємовідносини президента (старого/нового) та уряду в період після президентських і до парламентських виборів. Справа в тому, що відповідно до Конституції КМУ припиняє свою роботу у таких випадках: складення повноважень перед новообраною ВРУ; добровільна відставка прем’єра; прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України. Тобто обрання нового президента прямопропорційно не впливає на відставку уряду, без впливу на який главі держави дуже складно просувати свою волю. За умови залишення на посаді Петра Порошенка тут особливих змін скоріше за все не відбудеться. А от у випадку обрання президентом нової людини можливими є декілька варіантів його взаємодії з урядом. Перший варіант – новому президенту вдасться переформатувати уряд і призначити технічного прем’єра до парламентських виборів. Другий варіант – нинішній склад уряду і новобраний президент знайдуть спільну мову, закріплять зони інтересів і в більшому чи меншому порозумінні дотягнуть до парламентських виборів. Третій варіант – президент і уряд ввійдуть в клінч і будуть протистояти один одному. Фактично Україна порине в часи президентства Віктора Ющенка та прем’єрства Віктора Януковича та Юлії Тимошенко. Орієнтовно на кінець листопада процес формування державно-політичних інститутів в Україні буде завершено. Варто також пам’ятати, що окрім загроз продиктованих виборами перед Україною стоять й інші небезпеки, які в тій чи іншій мірі будуть визначати порядок денний внутрішньополітичного дискурсу, а саме – агресія РФ, війна на Донбасі, окупація Криму, Азовська криза, необхідність виплат за зовнішніми запозиченнями. Вирішальний вплив на окреслену ситуацію може мати запровадження воєнного стану на всій території країни