Ґендерна рівність

Публічна дискусія «Реформа державної служби: чи є місце для гендерної рівності».

Міжнародний центр перспективних досліджень разом із фондом «Рівність і Взаємоповага» провели публічну дискусію «Реформа державної служби: чи є місце для гендерної рівності». Реформа державної служби є однією з ключових в Україні, яка покликана змінити принципи державного управління та забезпечити перехід від олігархічної системи до такої, що служить інтересам усіх громадян країни. Успіх даної реформи крім іншого залежатиме від того, чи буде забезпечений принцип гендерної рівності і чи відкриються нові можливості для жінок бути призначеними на високі державні посади для забезпечення інклюзивності державного управління.  Директорка з аналітичної роботи та зовнішніх зв'язків Олена Захарова наголосила на викликах, що стоять перед жіночим лідерством в державних інституціях, а саме:  обмеження залучення жінок «м'якими сферами» (soft industries) : охорона здоров'я, освіта, соціальна сфера; чим більш впливовою є інституцію, тим менше вона представляє інтереси жінок. Зокрема в автократичних та диктаторських режимах інтереси жінок практично не представлені; низка жінок отримують політичні посади завдяки родинним зв'язкам, через чоловіків-членів родин, залучених до політики; такі жінки мають вищий прибуток та вищий статус. Цікавим став також гендерний аналіз списків кандидатів на зайняття посад Державних секретарів Міністерств України, зокрема Міністерство освіти і науки, Міністерство закордонних справ та Міністерство молоді та спорту не мали жодної жінки-кандидатки. Оксана Маркарова, перший заступник Міністра фінансів, зазначила, що можливість брати рівну участь в усіх сферах життя і чоловіків і жінок без створення додаткових преференцій є головною метою. Також на рівні Міністерства розглядається запровадження механізму гендерного бюджетування, що дозволить планувати витрати саме з урахуванням гендерного фактору. «Ми маємо проблематизувати питання гендерної рівності на рівні суспільного обговорення та дискусії, адже наразі це питання залишається вторинним» - Інна Совсун, перший заступник Міністра освіти та науки (2014-2016 рр). Також щодо гендерної стратегії у сфері освіти, то її реалізація та головна мета- це насамперед подолання самої можливості закладання гендерних стереотипів ще з дитинства. Детально з презентацією можна ознайомитися тут.      

ЗМI про МЦПД

Яка з моделей вирішення конфлікту на Донбасі найбільш вірогідна з огляду на економічні реалії - коментар Василя Поворозника

Продовжуємо суспільну дискусію "Конфлікт на Донбасі: моделі та ціна". Яка з моделей найбільш вірогідна з огляду на економічні реалії - коментар експерта Василя Поворозника в ефірі Громадського радіо https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/4-modeli-vyrishennya-problemy-donbasu-yaka-pidhodyt-ukrayini. Василь Поворозник: "Нашою метою був аналіз світового досвіду. Ми сконцентрувалися на тих випадках, коли конфлікти були завершені. Ми представили 4 моделі. Ми їх оцінюємо як найбільш імовірні з огляду на заяви політичних сил, логіку політичного процесу. Це хорватська модель, яка передбачає силовий наступ на Окремі райони Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) і захоплення території силовим способом. Наступна модель пакистанська. Це відрізання території. Ми розглядали ще боснійську — це модель федералізації. Найбільш оптимістична модель — німецька. Вона передбачає заморожування конфлікту з можливістю мирної інтеграції територій в майбутньому. Паралелі є досить умовними, враховуючи унікальність конфлікту в Україні. Але є спільні риси. Ми намагалися розглянути економічні умови. Найбільше витрат передбачає хорватська модель, яка призведе до руйнувань. Якщо операція буде успішною, нам доведеться відновлювати не тільки територію, яка зараз є підконтрольною Україні, але й непідконтрольну Україні територію".  

Державні рішення

"Гордіїв вузол" - конфлікт на Донбасі: результати експертної дискусії

Міжнародний центр перспективних досліджень за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" провів експертну дискусію "Конфлікт на Донбасі: моделі та ціна". Це питання залишається головним викликом національній безпеці України. Як засвідчила практика, Мінські угоди не сприяли встановленню ефективного режиму припинення вогню та не запропонували дієву модель врегулювання конфлікту. Як наслідок, більшість українського суспільства негативно ставиться до виконання політичних положень Мінських угод. За таких умов виникає потреба об’єктивно оцінити можливі наслідки імплементації Мінських угод та проаналізувати альтернативні варіанти врегулювання конфлікту на сході України, які б максимально враховували національні інтереси України. Команда Міжнародного центру перспективних досліджень підготувала публікацію"Моделі і ціна врегулювання конфлікту на Донбасі: міжнародний досвід та українські реалії". " Експерт МЦПД Євген Ярошенко зазначив, що пошуку виходу України з Мінського глухого кута має передувати аналіз досвіду інших країн, які зіштовхнулися з внутрішніми конфліктами та втратою контролю над власними територіями. За нинішньої ситуації виникає потреба проаналізувати можливі варіанти вирішення конфлікту на Донбасі з точки зору військових і матеріальних втрат, суспільних настроїв, позиції зовнішніх гравців та інших чинників. З-поміж багатьох міжнародних прикладів, які сприяли вирішенню конфліктів, Україні слід звернути увагу на чотири моделі: боснійську, хорватську, пакистанську та німецьку. При цьому будь-яке порівняння є умовним і не цілком враховує реалії України з огляду на унікальність кожного конфлікту. Аналітик Анатолій Октисюк з огляду на реалії зауважив, що політичний істеблішмент сприймає Мінські угоди як особисту проблему Петра Порошенка, яка призводить до суттєвих репутаційних ризиків. У разі, якщо президент не виконає Мінські угоди в повному обсязі, то він втратить політичну довіру та обличчя перед західними партнерами. Широка опозиція розуміє, що в разі посилення тиску на Верховну Раду зі сторони президента парламентські фракції підуть на дострокові парламентські вибори, які не вигідні владі. Ольга Айвазовська як представник України у Тристоронній контактній групі, акцентувала увагу, що найбільш сенситивним залишається питання амністії та виборів на Донбасі. Підкресливши, що, зокрема, Київ має довести міжнародній спільноті, що конфлікт є міжнародний, адже згідно з міжнародними нормами, під амністію тоді не можуть підпадати ті особи, які вчинили військові злочини або злочини проти людяності. Міністр закордонних справ України у 2003-2005 та 2010-2012 рр. Костянтин Грищенко наголосив на необхідності чіткої  системи  пріоритетів у зовнішній політиці, якої досі так і не має. У свою чергу, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков у своїй промові зазначив, що імплементація стратегії  реінтеграції та взаємодія з окупованими територіями  має стати найважливішим питанням на порядку денному. «Публічна дискусія - це ключ до вирішення проблеми, оскільки наразі Мінські домовленості є асоціацією із чимось кулуарним та таємним.  Це буде тест на здатність прийняття зрілих та вивержених державних рішень» , - прокоментувала Катерина Зарембо, заступник директора Інституту світової політики. Отже, з урахуванням відсутності національного консенсусу першим кроком на шляху врегулювання конфлікту на Донбасі має бути суспільно-політичний діалог усередині України. Для цього необхідне проведення прозорих та відкритих дискусій між політичною елітою та суспільством навколо місця України у світі, цивілізаційного вибору, конституції, форми державного устрою, відносин з ЄС, НАТО, Росією та державами Заходу, а також безпосередньо проблем Криму і Донбасу.          

Ґендерна рівність

Церемонія нагородження «Рівність і Взаємоповага» за сприяння залученню жінок до політики

Міжнародний центр перспективних досліджень та фонд "Рівність та взаємоповага" провели церемонію нагородження політичних партій, народних депутатів, політиків та громадських активістів відзнакою «Рівність і Взаємоповага» за сприяння залученню жінок до політики. Події останніх трьох років в Україні запустили глибинні соціально-політичні зміни в країні, що позитивно впливають на можливості реалізації жінок у політичній сфері.Зокрема, початок трансформації політичної системи від олігархічного до демократичного типу відкриває нові соціальні ліфти для нових акторів у політичному житті, передусім жінок, та актуалізує питання ґендерної рівності у політичних партіях. Разом з тим, часткова переорієнтація маскулінного дискурсу у військову сферу відкриває нові можливості для жінок щодо реалізації у політичній сфері як більш безпечній. І хоча 30% гендерна квота не перетворилася на 30% представництво жінок у парламенті та місцевих радах, під час останніх парламентських та місцевих виборів політичним партіям і акторам стало зрозуміло, що гендерні питання вже не вдасться ігнорувати. Номінантами відзнаки стали представники керівних органів політичних партій, народні депутати та депутатки України, члени та членкині Міжфракційного депутатського об'єднання сприяння ґендерній рівності «Рівні можливості, представники Громадської ради з гендерних питань, політичні експерти та експертки. Як співголови МДО "Рівні можливості" Ірина Луценко та Олена Кондратюк, наголосили на важливості та актуальності гендерних питань, а також представили власний досвід. Партія Об’єднання «Самопоміч», яка отримала відзнаку за успіхи у виконанні гендерної квоти на парламентському представляв Лев Підлісецький, відзначивши необхідність і іншим партіям сприяти активному залученню жінок до політики.   Головним підсумком стали саме ті позитивні зміни, якими і  парламентарі, і депутати та депутатки місцевих рад, партії, громадянське суспільство спільно сприяли у сфері гендерної рівності та зробили свій внесок у справу гендерної демократії в Україні.    

Міжнародна політика

Саміт Україна - ЄС: очікування та реальність

Цьогорічний саміт Україна-ЄС пройде рівно через три роки після того, як відбулася найбільша в історії нашої держави демонстрація напідтримку євроінтеграційного курсу. Ця символічна річниця дає привід проаналізувати, якого прогресу досягла Україна на шляху євроінтеграції після Революції Гідності. У суспільному сприйнятті український шлях до ЄС уособлювали Угода про асоціацію (УА), поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ) та запровадження безвізового режиму. Майдан, який пройшов під європейськими гаслами, відкрив вікно можливостей для досягнення швидкого прогресу у реалізації євроінтеграційного курсу. Однак, через три роки після початку Євромайдану повноцінне набуття чинності УА виглядає непевним, невирішеним залишається питання безвізового режиму, ПВЗВТ не сприяла відчутним зрушенням в українській економіці, а питання перспективи членства України в ЄС взагалі знято з порядку денного відносин на декілька десятиліть вперед. За таких умов виникає потреба визначити причини того, що європейська інтеграція не принесла Україні очікуваних результатів. По-перше, асиметричний характер відносин України з ЄС призвів до дисбалансу між очікуваннями Києва і пропозиціями Брюсселя у відповідь. Так, вимоги до України за положеннями УА, які подібні до вимог державам-кандидатам, не відповідають рівню зобов’язань з боку ЄС. По-друге, ЄС бракує ефективних механізмів, необхідних для реформування та модернізації України. Безвізовий режим є чине єдиним «пряником, який спонукав уряд України впроваджувати перетворення, однак його потенціал вже вичерпано, а позитивне рішення щодо спрощених поїздок українських громадян досі не затверджено. Тим часом, постійне використання «батогів» може мати протилежний ефект та призвести до зростання антиєвропейських настроїв. По-третє, активізація європейських прагнень України співпала із  безпрецедентним заглибленням ЄС у внутрішні проблеми та протиріччя, викликані фінансовою кризою єврозони, міграційною кризою, Брекзітом тощо. У такій ситуації основна увага лідерів ЄС прикута до призупинення дезінтеграційних тенденцій і збереження єдності, без якої неможливе вирішення будь-якої проблеми всередині ЄС. При цьому відносинам ЄС з такими країнами як Україна відведена другорядна роль, а стосунки з ними все більше розглядаються через призму позитивного чи негативного впливу внутрішньополітичного дискурсу в країнах ЄС. За таких умов Україні необхідно переосмислити свою європейську політику в бік прагматизму. На даному етапі метою євроінтеграції Украъни та відносин з ЄС має бути максимальне використання фінансово-технічної допомоги та ресурсів ЄС, а також законодавства ЄС для модернізації українських політичних та економічних інституцій, захисту демократії та фундаментальних прав і свобод, економічного підйому, зростання виробництва, інвестицій та експорту, підвищення добробуту українських громадян. Відповідно, пріоритетним має бути визначено виконання саме тих директив та вимог ЄС, які допоможуть досягненню цих цілей. Україна не повинна виконувати вимоги ЄС лише з метою виконання вимог ЄС, особливо якщо вони суперечать українським національним інтересам (як, наприклад, вимоги щодо відновлення експорту необробленої деревини). Магічна формула європейської інтеграції України має базуватися на перетині об’єктивних інтересів Києва та Брюсселя. Потрібно чесно визнати, що Євросоюзу потрібно від України, і там, де це відповідає нашим інтересам, окреслити дійсно спільний порядок денний. Євросоюзу потрібні безпека і стабільність на своїх східних кордонах, наявність там географічно близької надійної та ефективної виробничої бази, безпечних та безпроблемних транспортних та енергетичних мереж, а також людських ресурсів для покриття власного дефіциту робочих рук. Україні потрібне збереження і відновлення територіальної цілісності, безпека і стабільність всередині і навколо нашої держави, розвиток демократії та прав і свобод, відновлення економічного зростання та добробуту, створення нової виробничої бази і зростання експорту промислової та інтелектуальноємної продукції, модернізація державного управління, охорони здоров’я і освіти, соціальної, транспортної, енергетичної, інформаційної інфраструктур. Переважна більшість питань співзвучні, хоч інтереси сторін часто значно відрізняються, оскільки маємо справу з  різними соціально-економічними моделями. І оскільки мова не йде про вступ до ЄС, то маємо сфокусуватися на тих питаннях і сферах співробітництва, де наші інтереси співпадають з інтересами ЄС, несуть вигоди та переваги Україні; в інших напрямах наші зусилля чи тим більше поступки мають бути  збалансовані аналогічними поступками іншої сторони. Україні також варто визнати, що дезінтеграційні процеси всередині ЄС необов’язково мають негативний контекст для нашої держави. Києву потрібно активніше входити у внутрішньоєвропейські дебати щодо створення різнорівневої Європи, Європи різних швидкостей та рівнів інтеграції. Якщо повноцінний вступ в ЄС неможливий протягом десятиліть, то інтеграція в окремі галузі чи сектори є цілком реальна і залежить лише від інституційної спроможності України здійснити реформи. Україна,  як і Норвегія, Швейцарія, Велика Британія, Туреччина та низка інших європейських країн, які не можуть або не хочуть мати повноцінне членство, можуть складати окрему групу держав з  частковою інтеграцією на зразок Європейського економічного простору. Досягнення вільного пересування товарів, капіталів, послуг та робочої сили всередині Європи є досяжною і гідною метою євроінтеграції України на найближчі десятиліття.    

ЗМI про МЦПД

Євген Ярошенко: "В європейських країнах спостерігається не стільки зростання впливу проросійських симпатій, скільки зниження підтримки європейської ідеї"

Які наслідки для України матиме перемога на президентських виборах у Молдові та Болгарії кандидатів, які виступають за зближення з Росією?  "Побоювання України у зв'язку з перемогою на президенстьких виборах у Молдові та Болгарії кандидатів, які виступають за зближення з Росією, небезпідставні, однак значно перебільшені. Безумовно, Росія посилить свій вплив у Молдові та Болгарії, однак не варто очікувати стрімкого повороту цих країн у бік Москви з огляду на обмежені повноваження президента та залежність від фінансової допомоги ЄС" - коментар експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Евгена Ярошенка. Детально за посиланням - https://www.youtube.com/watch?v=sGcRelOicOc.