Політична конкуренція

Скандали і розпуск: що чекає Верховну раду в новому політичному сезоні

Традиційно після святкування Дня Незалежності 24 серпня в Україні відкривається новий осінній політичний сезон. Українські політики закінчують літні відпустки та готуються з головою зануритися в море конкуренції за ресурси в структурах влади. Верховна рада стане головним епіцентром політичної конфліктності і протистояння між коаліцією, представленою "Блоком Петра Порошенка" і "Народним фронтом", та широкою різношерстою опозицією з боку фракцій "Опозиційного блоку", "РПЛ", "Самопомочі" і "Батьківщини". Це неминуче позначиться на ефективності роботи парламенту і може привести його до розпуску вже в 2017 році. Головними тенденціями в осінній роботі парламенту стануть його конфліктність, законодавча неефективність і подальше усунення цього інституту від вироблення важливих державних рішень. У свою чергу високі тарифи, зубожіння населення, девальвація гривні, невирішений конфлікт на Донбасі та повільні реформи сприятимуть активізації дискусій про необхідність проведення дострокових парламентських виборів навесні або восени 2017 року. Цього будуть домагатися всі політичні гравці, які незадоволені консолідацією влади в руках Порошенка та економічними апетитами його оточення. Таким чином, парламент стане головним епіцентром політичної конфліктності й протистояння між "вузькою коаліцією", представленою БПП-НФ, і "широкою різношерстою опозицією" з боку фракцій "Опозиційного блоку", "РПЛ", "Самопомочі" та "Батьківщини". Для президентської партії БПП "Солідарність" та її вимушеного союзника в особі "Народного фронту" важливо вистояти і зберегти коаліцію "на двох". Планова робота вищого законодавчого органу буде паралізована політичними опонентами влади, однак найбільш важливі рішення прийматимуться за допомогою депутатських груп "Воля народу" і "Відродження". У разі необхідності для мобілізації додаткових голосів влада буде також використовувати перевірені методи - правоохоронну палицю та антикорупційні важелі. На тлі нормалізації відносин Порошенка з Ігорем Коломойським у вузьких політичних колах інтенсивно ходять розмови про створення на базі груп "Воля народу" і "Відродження" великої депутатської групи "Наш Край". Вже в середині вересня нова мега-група, до якої будуть входити екс-регіонали, може нараховувати не менше 60 депутатських штиків. Головними інструментами політичної конкуренції для БПП і НФ стане акцентування уваги на загрозі російського вторгнення і необхідності забезпечення політичної єдності з метою стабільності й реалізації реформ. Інші великі гравці ВО "Батьківщина" та "Опозиційний блок" зацікавлені розхитати постмайданну архітектуру влади на чолі з Порошенком і зробити дострокові вибори. "Батьківщина" і "Опозиційний блок" будуть використовувати проблему високих тарифів і погіршення соціально-економічної ситуації в країні. Політична риторика та стратегічні цілі "Оппоблоку" і "Батьківщини" збігаються, однак відкритий альянс загрожує серйозними репутаційними втратами. Тому формат співпраці залишатиметься ситуативним доти, доки не дозріють зовнішньополітичні передумови, наприклад досягнення геополітичного консенсусу між Заходом і РФ щодо України. Варто зазначити, що позиції "Опозиційного блоку" і "Батьківщини" близькі з питань врегулювання конфлікту на Донбасі й підготовки нової Конституції, про що нещодавно говорила Надія Савченко. Також "Оппоблок" буде час від часу намагатися мобілізувати громадську думку за допомогою актуалізації релігійних питань. "РПЛ" і партія "Самопоміч" спробують конвертувати сформовану політичну кон'юнктуру в електоральний і фінансовий капітал. Ці партії в разі дострокових виборів мають усі шанси знову потрапити до парламенту. Тому Олег Ляшко, Андрій Садовий не будуть особливо виступати "за" або "проти" дострокових парламентських виборів. Вони стануть просто вичікувати і набирати політичні бали. "Самопоміч" після "сміттєвого скандалу" була змушена зменшити свою критичну риторику проти президента. Вона продовжує м'яко утримувати генеральну лінію, в якій критикує Мінські угоди і реформу децентралізації в частині особливого статусу місцевого самоврядування в так званих ДНР і ЛНР. Щодо політичних альянсів останнім часом спостерігається зближення Садового з Віталієм Кличком, який також має намір відродити "УДАР". Столична фракція "Самопомочі" все частіше голосує в унісон з більшістю київського мера в Київраді. В обмін на голоси київська муніципальна влада дозволила, щоб львівські комунальники перевезли частину сміття в столицю на переробку. "Радикальна партія" буде звинувачувати владу в корупції та робити різні кроки, спрямовані на посилення власних рейтингів. У політичних колах циркулює інформація про те, що найближчим часом "РПЛ" посилиться ще одним яскравим персонажем – Володимиром Парасюком, який нещодавно зі скандалом вийшов з УКРОПу. Не виключено, що "радикали" придумають нові форми протесту та блокування роботи парламенту або, наприклад, вимагатимуть визнати на законодавчому рівні геноцид українців з боку поляків у часи Волинської різанини в 1943 році. Високий рівень політичної конфліктності негативно впливатиме на законотворчу діяльність парламенту. Слабкий парламент вигідний для Порошенка, який за обставин, що склалися, ще більше посилить свій вплив на політичний простір в країні. Водночас за грамотної роботи політичних менеджерів Банкової конфліктний парламент може виконати роль громовідводу не тільки для уряду Гройсмана, а й особисто для Порошенка. Є ймовірність, що протягом осені парламент, як губка, може ввібрати в себе всю хвилю громадського обурення і невдоволення, як свого часу сталося з урядом Яценюка. Тому восени Петро Порошенко заради свого політичного виживання може дозволити можливу кризу шляхом розпуску парламенту вже в 2017 році.

Міжнародна політика

Світовий політичний тиждень: 23-20 липня

ФАКТ – 29 липня 2016 р. Гілларі Клінтон офіційно стала кандидатом у президенти США від Демократичної партії. Дружина Білла Клінтона отримала нагоду стати першою в історії США жінкою на посаді президента. Ще до затвердження її кандидатури сколихнув скандал, пов’язаний із витоком переписки апарату Демократичної партії та її розміщенням на сайті WikiLeaks. Багато хто в США, зокрема президент Барак Обама, запідозрили Москву у причетності до організації хакерських атак. Тим часом, як свідчить опитування Rear Clear Politics, за кандидата від Республіканської партії Дональда Трампа готові проголосували 45,6% американців, а за Гілларі Клінтон – 44,7%. Чому лідирує Дональд Трамп У світі загалом та США зокрема зростає попит на радикальний популізм. Це пояснюється падінням легітимності традиційних політичних гравців, державних інститутів тощо. Дональд Трамп – це мультимільйонер, який добре розуміє настрої споживачів та вміє продати свою продукцію. У риториці Трампа особлива роль відводиться емоціям. Як відомо, аудиторія набагато краще сприймає емоційні гасла, сказані простими словами, ніж поміркована програма, сказана із серйозним виразом обличчя. Як вплине скандал навколо робочої переписки демократів на шанси їх лідера у двобої з Трампом? Малоймовірно, що скандал навколо переписки серйозно похитне рейтинг Гілларі Клінтон, оскільки робоче листування – це внутрішньопартійне питання. Спекуляція республіканців навколо переписки демократів може навпаки зіграти проти Трампа. Табір Клінтон може розкрутити чутки про причетність російських спецслужб та олігархів до фінансування кампанії Трампа. Зокрема, нещодавно Мадлен Олбрайт небезпідставно прирівняла Трампа до маріонетки Кремля. Враховуючи негативне сприйняття Росії серед більшості американців, це може змінити фаворита на користь жіночого кандидата.   ФАКТ – 28 липня 2016 р. вийшов Указ Президента Росії, відповідно до якого ліквідовується Кримський федеральний округ, а анексований півострів переводиться до складу Південного федерального округу. У відповідь МЗС України висловило рішучий протест у зв’язку з незаконними діями Росії щодо тимчасово окупованих територій. Передумови указу щодо Криму Рішенню щодо Криму могли передувати дві обставини. По-перше, санкції Заходу та падіння цін на нафту змусили Кремль скоротити державні видатки. Таким указом Росія заощаджує на утриманні бюрократичного апарату цілого федерального округу. По-друге, Росія прагне встановити сильніший контроль на місцях, особливо в контексті антитерористичного «пакету Ярової». Таке адміністративне рішення покликане посилити вертикаль у силових структурах Росії, міцніше підпорядкувавши фактичні кримські органи центральному апарату. Майбутнє Криму Даний указ жодним чином не вплине на окупаційну політику Росії. Немає значення, який адміністративний статус має півострів: республіка, федеральний округ, край чи область. Важливо лише один факт – Крим як був окупований у березні 2014 р., так і залишиться в статусі окупованої території у найближчому майбутньому. Заяви лідерів цивілізованого світу також не містять жодної новизни. Однак Україна повинна використати указ Путіна як привід актуалізувати кримську проблему на міжнародному рівні.   ФАКТ – 22 липня 2016 р. польський Сейм ухвалив резолюцію, в якій Волинська трагедія 1943-1945 рр. визнавалася геноцидом. У тексті резолюції засуджуються злочини бійців ОУН-УПА проти поляків та інших народів, що проживали на Волині під час Другої світової війни. Водночас резолюція містить слова «солідарності з Україною, яка бореться за збереження територіальної цілісності». Неоднозначність резолюції Прийшовши до влади минулого року, партія «Право і справедливість» постала перед дилемою: їм треба одночасно дати відповідь на запит консервативної частини виборців, які чекали «відплати» за події на Волині, та зберегти дружні відносини з Україною, від обороноздатності якої залежить безпека Польщі. Варшава розглядає Україну як потужний щит від російської загрози. Для поляків незалежність та безпека України – запорука незалежності та безпеки Польщі. Як Україні відповісти на резолюцію Сейму З української сторони наразі непомітні конкретні пропозиції, крім слів стурбованості у зв’язку з підняттям історичних ран на поверхню. Україні бажано уникати постанов з аналогічним змістом, які б стосувалися подій у Західній Україні в 1918-1939 рр. чи операції «Вісла» 1947 р., які призведуть до зростання наруги у двосторонніх відносинах зі стратегічним партнером. Раціональною відповіддю України було б просування ідеї спільного вшанування жертв з обох сторін, двостороннього розслідування трагедії за участю істориків, а також примирення за формулою «пробачаємо і просимо пробачення».

Міжнародна політика

Світовий політичний тиждень: 16-23 липня

ФАКТ – 19-20 липня 2016 р. Володимир Гройсман здійснив свій перший візит до Брюсселя в якості прем’єр-міністра України. Під час поїздки глава уряду зустрівся з Президентом Європейської Комісії Жан-Клодом Юнкером, Президентом Європейської Ради Дональдом Туском, Верховним представником ЄС із закордонних справ та без пекової політики Федерікою Могеріні  та іншими високопоставленими політиками ЄС. Сторони обговорили перспективи безвізового режиму, реформи в Україні, конфлікт на Донбасі, виконання Угоди про асоціацію, енергетичного співробітництва, а також можливості створення спільного авіаційного простору. Мета візиту Візит Володимира Гройсмана співпав з величезними викликами, які стоять перед ЄС: Брексіт, міграція, тероризм, фінансові проблеми. У цьому зв’язку візит Гройсмана був покликаний нагадати лідерам ЄС, щоб вони не забували про партнерство з Україною. Зокрема, Україна сьогодні чекає конкретної дати надання безвізового режиму. Основні очікування Києва зводяться саме до безвізового режиму, оскільки можливість безвізового в’їзду до Шенгенської зони може стати першим результатом зближення з ЄС, який відчують на собі громадяни України. Шанси на безвізовий режим 7 липня Комітет у закордонних справах Європейського Парламенту рекомендував надати безвізовий режим громадянам України, Грузії та Косово, що мають біометричні паспорти. Одночасно Комітет з громадянських свобод та внутрішніх справ Європарламенту спростив механізм тимчасового призупинення дії безвізового режиму у випадку міграційних ризиків, пов’язаних зі зловживаннями безвізом. Першочергово цей механізм не мав стосуватися України та Грузії, однак після підключення Туреччини до безвізової заявки у Німеччини та Франції виникли побоювання щодо збільшення мігрантів з цієї країни. Після початку репресій проти учасників невдалого перевороту стала реальною загроза напливу турецьких біженців. Як наслідок, виключення Туреччини з безвізового пакету має зняти формальні побоювання щодо України, де наразі не зафіксовані сигнали міграційної тривоги. 5 вересня очікується розгляд заявки України, Грузії та Косово у профільному комітеті Європарламенту, після чого рішення про надання безвізову має бути схвалене самим Європарламентом та Радою ЄС.   ФАКТ – 20 липня 2016 р. новопризначений прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей зустрілася з канцлером Німеччини Ангелою Меркель у Берліні. Новий лідер Британії заявила, що Британія не буде звертатися до ст. 50 Лісабонського договору, що регламентує порядок виходу з ЄС, до кінця 2016 р., перш ніж її країна не забезпечить «розумний і впорядкований відхід» з ЄС. У свою чергу, німецький канцлер наголосила, що переговори про Brexit можуть початися лише того, як Британія запустить формальний механізм виходу з ЄС. Асиметричні переговорні стратегії Британія та провідні країни ЄС мають різні переговорні стратегії щодо Brexit. Так, Британії невигідно починати вихід з ЄС, допоки Лондон не знайде порозуміння з Единбургом та Белфастом, де більшість населення проголосували проти Brexit. Інакше відсутність спільного підходу послаблюватиме переговорні позиції Британії, схиляючи Лондон до поступок на користь Берліна, Парижа і Брюсселя. У свою чергу, Німеччині та Франції вигідно якомога швидше вирішити питання Brexit на більш прийнятних умовах для себе. Меркель і Олланд прагнуть укласти таку угоду з Британією, яка знеохотить вихід будь-якої держави-члена з ЄС. З урахуванням виборів у Франції та Німеччині наступного року, надмірні поступки Британії будуть розглядатися як слабкість лідерів цих країн. Камінь спотикання Британії та ЄС Враховуючи тісну взаємозалежність, обом сторонам невигідно розривати напрацьовані економічні зв’язки. Однак Лондон і Брюссель мають кардинальні протиріччя щодо «чотирьох свобод». Так, Британія хоче зберегти доступ до спільного ринку, щоб мати можливість торгувати з країнами ЄС без бар’єрів. Проте Лондон прагне обмежити працевлаштування громадян ЄС у Британії, оскільки трудові мігранти з країн ЄС були ледь не вирішальним аргументом прихильників Brexit. В той же час лідери ЄС наполягають на прив’язці спільного ринку до вільного переміщення робочої сили через Ла-Манш. На континенті побоюються, що інші країни ЄС можуть повторити британський прецедент шляхом порушення свободи переміщення як однієї з європейських цінностей.      

Міжнародна політика

Війна Росії з Україною: чотири сценарії найближчого майбутнього

Анексія Криму і війна на Донбасі ще не один десяток років будуть отруювати російсько-українські відносини. Але після будь-якої війни коли-небудь настає мир, і Україні з Росією в майбутньому доведеться вибудовувати діалог, адже повністю відгородитися від північного сусіда не вдасться. Інше питання, на яких умовах буде співпраця, і чи можлива вона при владі Путіна в Росії і Порошенка в Україні. Старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк вважає найбільш ймовірними чотири сценарії подальшого розвитку відносин України і РФ. Хижацька політика Росії по відношенню до України змусила Київ розвернутися у бік Заходу. Однак різкий геополітичний маневр виявився дуже болісним для пострадянської України, яка впродовж 20 років так і не змогла вийти з глухого кута гібридності, рентної економіки і політичної корупції. За останні два роки українська влада практично вичерпала антиросійську модель поведінки, яка активно використовувалася для мобілізації міжнародної підтримки і схвалення певних державних рішень на рівні українського обивателя. Тепер же, на побутовому рівні в суспільстві фіксуються тенденції, спрямовані на нормалізацію російсько-українських відносин. Дані ідеї в обмеженому інтелектуальному просторі циркулюють і в певному середовищі великого бізнесу, громадськості та політикуму, який відчуває ослаблення антиросійського маятника і спостерігає за тим, як президент і вибудувана ним архітектура влади стає "токсичною". Багато в чому цьому сприяють також і західні партнери, які використовують Україну як інструмент для побудови своїх відносин з Кремлем. Це все відбувається на фоні суспільної зневіри в постмайданній владі, зубожіння та погіршення рівня життя, і багато в чому – на тлі кризи в Європейському Союзі, який розглядався як кінцева точка призначення української держави. І поки це все не політизується окремими ключовими гравцями, ситуація здається цілком прогнозованою і контрольованою. Меседжі дискредитованих політиків і спікерів про російсько-українську нормалізацію, не сприймаються українським суспільством або мають негативний політичний шлейф. Тому Банкова не бачить в цьому великої небезпеки, та і сама влада вже звикла використовувати кліше "якщо хтось не згоден - значить, прихильник Путіна". Сама ідея прагматичної і зваженої політики України до РФ не опрацьована на досить інтелектуальному рівні, і взагалі ця тема в українському медіапросторі під забороною. Воно й зрозуміло, адже в країні йде війна з російським агресором, який окупував Крим і частину Донбасу. Але це аж ніяк не означає, що питання не треба обговорювати і опрацьовувати, оскільки в умовах швидкоплинної міжнародної геополітичної кон'юнктури і нестабільної внутрішньополітичної ситуації в Україні курс може змінитися кардинальним чином. Не виключено, що в Україні може спрацювати грузинський сценарій прагматичної політики, який настав після зміни влади в Тбілісі. Або сценарій Молдови, яку в Брюсселі вважають "відмінником" на пострадянському просторі, але в ЄС все ж не приймають, тому країна йде в зону впливу Кремля, про що раніше писав "Апостроф". В Україні також є ряд впливових політичних партій, які відкрито дивляться в бік Москви, або навіть ведуть з ним сепаратні переговори про співпрацю і підтримку. Вони чекають зручного моменту, щоб продемонструвати свою здатність домовлятися з Кремлем і Заходом. У даному випадку важливо відзначити активізацію представників команди "політичних емігрантів" часів Януковича в Україні. Всі вони готують підґрунтя для повернення, активно інвестують кошти у експертне співтовариство, партійні та громадські проекти. Наприклад, Олександр Клименко розвиває партію "Успішна країна", яка проводить велику кількість заходів на Донбасі. Ганна Герман стала вести телевізійну програму про політику на каналі "NewsOne", де головний акцент зроблено на Донбас. Леонід Кожара розвиває партійний проект "Соціалісти", і, крім того, працює в Інституті миру, який просуває в Україні процеси реінтеграції і мирного врегулювання. За наявною інформацією, інші представники команди Януковича також ведуть і спонсорують активну діяльність в Україні. Тому непомітно, повільно і впевнено інформаційне вже готується поле для того, що "краще торгувати з Росією, а не воювати". Про це в кулуарах натякають і багато західних дипломатів, які вказують на уповільнені реформи в країні, корупцію і небажання самого українського правлячого істеблішменту змінювати рентну систему влади і монополій. Однозначно можна сказати, що друге півріччя 2016 року і найближчі роки будуть дуже складними, і, в залежності від розвитку політичної ситуації в країні, можливі наступні сценарії: 1. Зближення з західними структурами. Інтеграція України в інституції ЄС та НАТО. Даний сценарій є малоймовірним, оскільки нинішнє українське керівництво не зацікавлене в інституційному будівництві і переході на європейський рівень державного управління. Президенту зручно працювати в умовах ослаблених корупцією та неформальною політикою інститутів влади, використовуючи прийоми клієнтелізму і тиску з боку правоохоронної системи. До того ж, існують і об'єктивні чинники в самому ЄС – це і нелегальна міграція, падіння економічного розвитку, вихід Великобританії з ЄС, зростання націоналізму та екстремізму. Звичайно, зростання євроскептицизму в Євросоюзі, криза єврозони, і побоювання з приводу масової міграції навряд чи поставлять питання про розширення ЄС на порядок денний у найближчому десятилітті. А останній саміт НАТО у Варшаві показав, що Україна розглядається все більш виразно як театр потенційних військових дій між НАТО і РФ. 2. Нормалізації відносин з РФ – повернення України до політики багатовекторності. Другий сценарій розвитку ситуації можливий при досягненні геополітичного консенсусу між РФ і Заходом, в результаті якого Вашингтон і Брюссель будуть грати за новими правилами, визнають право РФ впливати на пострадянський простір, в тому числі і на Україну. У такому разі, питання з анексією Криму Росією буде закрите, а конфлікт на Донбасі буде врегульовано за Боснійським сценарієм (це призведе до федералізації країни, чого так прагне Кремль). В нинішніх умовах РФ і Захід поки що далекі від досягнення консенсусу, і, з урахуванням зміни влади у Вашингтоні, ще не ясно, якими будуть підходи до вирішення українського кризи нової адміністрації США. Варто відзначити той факт, що в нормалізації відносин зацікавлені "економічні двигуни" ЄС – Німеччина і Франція. Зокрема, посольства ФРН і Франції, а також німецькі партійні фонди відкрили ряд програм співпраці і діалогу між російськими і українськими молодіжними організаціями, лідерами громадської думки. З російського боку також вже запущені програми по виробленню діалогу з українськими партнерами, і вони направлені на роботу в експертному середовищі. 3. Радикальний сценарій – відновлення активних бойових дій на Донбасі. В нинішніх умовах це один з вірогідних сценаріїв розвитку ситуації, який допоможе Президенту Порошенко відсунути на задній план економічні проблеми і проблеми з реформами. Але, з іншого боку, активізація бойових дій вдарить по іміджу Порошенка і його можливості домовлятися з західними партнерами, у яких також спостерігається бажання почати заробляти на Росії. Саме економічні витрати, спричинені санкціями проти Росії, і змушують західних лобістів і російських агентів впливу більш жорстко тиснути на національні уряди та українських представників. 4. Грузинський сценарій - перемога проросійських політичних сил. Сценарій можливий через кілька електоральних циклів, оскільки на даному етапі проросійська опозиція розрізнена, ослаблена внутрішньопартійної конкуренцією і відсутністю нових обличь. Інші політичні сили, які в латентній формі симпатизують Кремлю, будуть націлені на дострокові вибори в парламенті, щоб посилити свої позиції і представництво в структурах влади. В цілому, відкат у бік Росії може відбутися через повільне реформування країни, яке дуже часто відбувається під тиском західних партнерів і кредиторів. У кулуарах від західних дипломатів можна почути, що в Україні за півтора роки навчилися дуже добре розмовляти мовою реформ, але насправді реального просування дуже мало. Складна економічна ситуація створює умови для протестних настроїв у суспільстві. На цьому тлі можливий ріст не тільки радикальних і популістських партій, але і партій прагматичного спрямування, які пропагують відновлення торговельних та інших відносин з РФ. Прихід опозиції до влади в Грузії багато в чому базувався на виробленні прагматичної економічної політики з усіма партнерами, включаючи і Росію. І, нарешті, слабка дипломатія, яка не змогла в повному обсязі конвертувати в інтересах держави консолідовану позицію Заходу (один з небагатьох прикладів — провал безвізового режиму з ЄС). В умовах зміни геополітичної порядку Україна ризикує залишитися один на один з Кремлем, який буде проштовхувати сценарій створення федеративної України в посткримських кордонах.

Політична конкуренція

Кремль вирішив розіграти "карту Савченко" на Донбасі: що стоїть за гучними заявами нардепа і ватажка ДНР

Ватажки незаконних ДНР і ЛНР досить по-різному відреагували на заяву народного депутата України від "Батьківщини" Надії Савченко про намір провести з ними переговори. Олександр Захарченко, який раніше погрожував Савченко вбивством, несподівано змінив риторику і заявив, що "така зустріч відкриває нові можливості". Ігор Плотницький, втім, відреагував досить скептично. Що стоїть за зміною тональності заяв Захарченко, і як Кремль планує використовувати "фактор Савченко" на Донбасі, – думка для "Апострофа" старшого аналітика МЦПД Анатолія Октисюка. З моменту початку війни на сході України Кремль не визнає себе стороною конфлікту і докладає максимум зусиль для того, щоб посадити за стіл переговорів українське керівництво і ватажків незаконних "республік". Для Москви важливо не тільки послабити санкційний тиск Заходу, але і далі позиціонувати себе в ролі міжнародного арбітра, який відіграє провідну роль у геополітичній грі на пострадянському просторі. Російські дипломати і агенти впливу на всіх можливих майданчиках доносять інформацію про те, що українська криза – це "результат державного перевороту, який трансформувався в громадянську війну". Тому в Кремлі вважають, що домовлятися про параметри врегулювання конфлікту на Донбасі потрібно українській владі і ватажкам ОРДЛО. Вже два роки офіційна київська влада не йде на прямі переговори з бойовиками, щоб не сприяти суб'єктним оформленням та легітимації ДНР/ЛНР. Представники партії війни, як, наприклад, секретар РНБО України Олександр Турчинов, і зовсім відкидають будь-яку комунікацію з бойовиками, кажучи про те, що з терористами не може бути ніякого діалогу. Тому всі політичні питання вирішуються в рамках так званого "нормандського формату", де Росія де-факто грає роль сторони конфлікту, хоча всіляко це заперечує. Однак інформаційне поле в Україні змінилося після того, як на свободу вийшла Надія Савченко, яка відразу ж почала просувати меседжі для української аудиторії, співзвучні з кремлівськими. Наприклад, про необхідність ведення прямих переговорів з представниками ДНР/ЛНР і поетапне зняття санкцій з РФ. Після обміну Савченко на російських ГРУшників багато російських експертів і аналітиків, з тих, що працюють на Кремль, так само як і ліберали, прогнозували, що, перебуваючи в Києві, вона буде виконувати для Росії роль "корисного ідіота". Судячи з усього, багато в чому так і вийшло. Одним з останніх гучних заяв Савченко стали її слова про намір зустрітися з ватажками незаконних республік і навіть натяк на те, що така зустріч могла відбутися. При цьому реакція на ці заяви, яка негайно послідувала з окупованих Донецька і Луганська, була різною. Так, 16 липня ватажок ДНР Олександр Захарченко заявив про те, що дії і риторика народного депутата від фракції "Батьківщина" Надії Савченко "відкриває нові можливості". "Якщо влада України і президент збираються знищити Донбас війною та економічною блокадою, то Савченко відкритим текстом заявляє, що хоче домовлятися з нами", - підкреслив Захарченко. Однак ще в травні Захарченко погрожував "шльопнути" Савченко при першій же можливості. У свою чергу ватажок ЛНР Ігор Плотницький саркастично коментував заяву Савченко про таємну зустріч. "Мені зрозуміло прагнення початківця-політика і депутата Надії Савченко привернути увагу до своєї діяльності за допомогою сенсаційних заяв", - зазначив він. Отже, судячи по зміні ставлення Захарченко до слів української льотчиці та народного депутата, з допомогою Савченко Кремль вирішив відпрацювати працездатність меседжів примирення. Причому не тільки в підконтрольному української влади просторі, але і провівши замір суспільної думки на окупованій бойовиками території Донецької області. Те, що ватажок ДНР вже Савченко розглядає не як ворога, а як потенційного парламентера, є результатом профілактичної бесіди, яка, за чутками, була проведена помічником президента РФ Володимира Путіна Владиславом Сурковим в кінці червня (при цьому підключення до можливих переговорів Плотницького поки відкладається через його конфлікт з Сурковим). Якщо виявиться, що прихильників сценарію "примирення через Савченко" виявиться достатня кількість, як в Україні (враховуючи перше місце Надії за рівнем довіри серед українців, її риторика буде все більш затребувана), так і на окупованому Донбасі, де чекають рішення економічних проблем і припинення війни, у Москві можуть зробити ставку на можливі переговори Савченко-Захарченко як на один з можливих (якщо не головних) способів врегулювання конфлікту на Донбасі на російських умовах. Після таких переговорів може відбутися активізація тиску Росії щодо закону про вибори на Донбасі, конституційних змін і ін. Чи так це насправді - покаже найближчий час.