Зовнішня політика

Імплементація Угоди про асоціацію: з чого починати?

23.01.2015

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) 12.06.2014 року провів міжнародну конференцію«Імплементація Угоди про асоціацію: з чого починати?».

 

В роботі конференції взяли участь Ян ТОМБІНСЬКІ – Голова Представництва Європейської Союзу в Україні; Майкл ЕМЕРСОН – Асоційований старший дослідник з питань зовнішньої політки ЄС Центру вивчення Європейської політики, м. Брюссель; Ірина ГЕРАЩЕНКО – Народний депутат України, Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції; Андрій МЕЛЬНИК, заступник Міністра Кабінету Міністрів України; Віктор МАШТАБЕЙ – Доцент Дипломатичної академії при МЗС України, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Як зазначалося на конференції, Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (УА) за своїм тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом в історії України та найбільшим міжнародним договором з третьою країною, коли-небудь укладеним ЄС. Тому, враховуючи широкий спектр питань, який регулюється УА, її положення матимуть вплив на практично усі сфери життєдіяльності українського суспільства. Найголовніше, що УА забезпечить створення зовнішньої рамки для запровадження європейських стандартів та для проведення нагальних внутрішніх системних реформ в Україні.

На думку Василя Філіпчука, Голови Правління МЦПД, варто ґрунтовно та системно підійти до запровадження механізму імплементації наймасштабнішого в українській історії двостороннього міжнародного договору. Для реалізації цього завдання слід скористатися позитивним досвідом європейських країн щодо розробки національного механізму імплементації УА. Враховуючи найкращі практики, розроблені в нових державах-членах ЄС, національний механізм імплементації УА має складатися з двох основних частин: Національної системи координації імплементації Угоди (органи державної влади, відповідальні за імплементацію Угоди) та Національної програми імплементації Угоди.

Володимир Притула, Директор програм з європейської інтеграції МЦПД, зазначив, що попри складну фінансово-економічну ситуацію в державі та розуміючи значний обсяг зобов’язань, взятих Україною відповідно до Угоди про асоціацію, Уряду слід утворити координаційний орган європейської інтеграції, який відповідатиме за реалізацію Програми імплементації УА. Водночас, на його думку, має відбутися перерозподіл повноважень задля концентрації великої частини функцій у сфері європейської інтеграції у рамках такого координаційного органу.

Наразі, кількість завдань та обсяг повноважень і ресурсів, наданих у розпорядження структурним підрозділам ЦОВВ з питань європейської інтеграції, перебувають загалом у серйозному дисбалансі: підрозділи мають багато завдань і мало ресурсів для їх виконання - передусім кадрів.

За умов, коли перелік завдань і функцій чітко не визначено, органи влади не можуть адаптувати свою внутрішню структуру для ефективного виконання їх та досягнення результатів. Без чіткого розуміння функцій, які є складником євроінтеґраційної діяльності, неможливо чітко визначити, які знання та навички потрібні персоналу ЦОВВ для їхнього виконання. Як наслідок, з одного боку функції не виконуються через брак потрібних знань, а з іншого – неможливо забезпечити ефективне підвищення кваліфікації державних службовців, оскільки вони не завжди розуміють, що саме від них вимагається та які знання їм потрібні.

Як зазначила Олена Захарова, Директор Департаменту зовнішньої політики МЦПД, Національна програма імплементації має були розроблена у вигляді державних політик в окремих сферах, що забезпечить системність виконання положень Угоди, а також проведення структурних реформ в окремих сферах.

Натомість, проект програми імплементації УА, розроблений наразі в Україні, не відповідає найкращим практикам, а є переліком acquis communautaire ЄС із зазначенням термінів виконання (що часто просто повторює положення додатків до УА) та відповідальних виконавців.

Державна політика – це «коридор», по якому повинні рухатися державні службовці. «На сьогодні такого поняття в Україні не існує, натомість є радянська система урядових доручень, - сказала Олена Захарова, - відмінність між державною політикою та «політикою урядових доручень» полягає, насамперед, у системності».  Доручення саме по собі вирішує точкові проблеми, але не дає відповіді на системні, фундаментальні питання. Більше того, будь-яке питання можна просто відкласти на невизначений термін через політичну чи будь-яку іншу доцільність просто не давши відповідне доручення. Державна політика покликана змінити існуючий стан речей.

На конференції було детально розглянуто окремі питання розробки державних політик у податковій та банківських сферах.

Зокрема, на думку учасників конференції, Уряд України усвідомлює, що податкова політика та внутрішня податкова система мають стимулювати розвиток підприємництва, в той же час задовольняючи потреби державного бюджету і бюджетів місцевих органів самоврядування.

Одним з основних елементів, які необхідно впроваджувати, є поступове зниження податкового навантаження на бізнес, а саме заміна прямого оподаткування на непряме.

Основним пріоритетом в розробці податкової політики є застосування низьких податкових ставок зі збільшенням податкової бази оподаткування та максимальне зменшення кількості податкових пільг.

Сергій Кіщенко, Керівник юридичного Департаменту МЦПД, зокрема, сказав: «Надзвичайно важливим аспектом під час імплементації положень угоди, буде не піддатись бажанню швидкого  виконання зобов’язань, а розробити помірковану і вивірену програму».

Як приклад, він привів таке: структура акцизного податку на тютюн вже сьогодні в Україні майже повністю відповідає вимогам даної Директиви ЄС. Але ставки цього податку є набагато меншими, ніж прийняті в ЄС.  Ставки акцизного збору в Україні на цигарки з фільтром складає приблизно 20 євро за одну тисячу штук, в той час як нам слід, згідно із зобов’язаннями по УА, підняти їх до рівня 90 євро. Термін, протягом якого підніматиметься ставка, суворо в УА не закріплений та буде визначатися рішення Ради асоціації. Оскільки перехідний термін, протягом якого може відбуватися підняття ставок акцизного збору, може скласти до 10 років, то є можливість підійти до цього питання виважено.

 «Зрозуміло, що при різкому піднятті ставок акцизу відразу до 90 євро,  вартість тютюнових виробів зросте в рази, що неодмінно позначиться як на купівельній спроможності так і на об’ємах контрабанди тютюну, а це, в свою чергу, на об’ємах податкових зборів. Щоб уникнути цих негативних наслідків, необхідно піднімати акциз щороку на 10-15», - підсумував експерт.

«Питання реформування банківського сектору  в контексті імплементації угоди про Асоціацію с ЄС є водночас простим та складним, - так вважає Василь Поворозник, старший економіст МЦПД. - Простим,  тому що у  вітчизняне законодавство в банківській сфері є доволі прогресивним і досить близько відповідає вимогам законодавства ЄС. Частково це обумовлюється тісним співробітництвом України з міжнародними організаціями, зокрема МВФ. У зв’язку з цим, принципи регулювання вітчизняної банківської системи значною мірою синхронізовані з базельськими».

Поза сферою дії УА лишається регулювання Україною закордонних інвестицій українців та, скоріш за все, депозити нерезидентів в українських банках. Аналогічні зобов’язання бере на себе ЄС, однак на практиці рух капіталу вже є лібералізованим з боку ЄС.

Термін, що відводиться на імплементацію Угоди в контексті лібералізації руху капіталу – 4 роки з моменту набрання чинності Угоди.   

Із конкретних заходів В.Поворозник назвав необхідну адаптацію законодавства України до Директиви №94/19/ЄС щодо гарантування вкладів фізосіб (у ЄС відшкодовуються суми до 100 тис. євро); до Директиви №2009/110/ЄС щодо обороту електронних грошей. Аналітик вважає, що емітувати їх зможуть не тільки банки, а ліміти на розрахунки е-грошима доведеться зняти. 

Угода передбачає також те, що Україна і ЄС зобов’язуються не запроваджувати нових обмежень на рух капіталу та поточні платежі і не робити існуючі обмеження більш жорсткими. Єдиним винятком є запровадження захисних заходів строком до 6 місяців, якщо є загроза монетарній або валютній політиці. Варто зазначити, що запровадження таких заходів дозволяється і законодавством ЄС.

Крім того, Україна зобов’язалась вживати заходів щодо подальшої лібералізації руху капіталу до рівня, рівноцінного законодавству ЄС. Така лібералізація є передумовою формування єдиного ринку з ЄС в сфері фінансових послуг.

Результатом лібералізованого руху капіталу може стати скасування обмежень на максимальну відсоткову ставку іноземних запозичень та вимог щодо резервування за короткостроковими запозиченнями для банків, певне зменшення формальностей при залученні іноземного фінансування. Це може спростити залучення іноземного фінансування українськими компаніями та іноземні інвестиції в українські цінні папери. Водночас лібералізація може торкнутися лише руху капіталу з країнами ЄС, і не обов’язково передбачає скорочення бюрократичних процедур валютного контролю.

Подальша лібералізація руху капіталу сприятиме інтеграції української економіки до європейських ринків капіталу, що може збільшити іноземні інвестиції та дозволити громадянам України офіційно інвестувати за кордоном.

На конференції зазначалося, що наслідками імплементації УА в банківській сфері стане:

  • об'єднання українських банків для виживання в нових умовах конкуренції; підписання Угоди сприятиме зниженню кількості кептивних банків, які на сьогодні часто сумнівними інструментами обслуговують інтереси українських фінансово-промислових груп;
  • підвищення прозорості банківського сектору, зокрема в питанні власності 
  • поліпшення якіості обслуговування клієнтів і розширення продуктового ряду або, навпаки, зайняття вузькоспеціалізованих ніш;
  • істотне зниження процентних ставок по депозитах в порівнянні з нинішніми.

 

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

Саміт Україна-ЄС: початок невизначеності

12-13липня 2017 р. в Києві відбувся черговий саміт Україна – ЄС за участю президента України Петра Порошенка, президента Європейської Комісії Жан-Клода Юнкера та президента Європейської Ради Дональда. Сторони обговорили імплементацію Угоди про асоціацію, безвізовий режим, хід реформ та боротьбу з корупцією в Україні, російську агресію тощо. Водночас на цьогорічному саміті не було прийнято спільної заяви через протиріччя навколо фрази про «європейські прагнення» України. Однак привітна риторика учасників саміту затьмарює початок кризи у відносинах Києва та Брюсселя. Неприйняття спільної заяви свідчить, що ЄС наразі не готовий до подальшого зближення з Україною. З одного боку, повільність реформ та боротьби з корупцією зменшує інтерес Брюсселя до поглиблення співробітництва з нашою державою. З іншого боку, Україна закріпилася серед другорядних питань політики ЄС через Брекзіт, міграцію, тероризм, фінансові проблеми та інші пріоритети. Крім того, євроскептичні та популістські сили, попри нещодавні поразки на виборах у Нідерландах та Франції, будуть і надалі грати помітну роль в політичному житті багатьох країн. Як наслідок, європейські прагнення України чи інших країн-сусідів ЄС будуть давати привід ультраправим політикам жорстко критикувати свої уряди та установи в Брюсселі. Без подальшого зближення з ЄС Україна не матиме достатніх стимулів для продовження реформ і боротьби з корупцію. Так, основним двигуном політичних та економічних перетворень у країнах Центральної та Східної Європи була перспектива членства в ЄС. У випадку з Україною, такими «пряниками» були Угода про асоціацію,  поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ) та безвізовий режим, які чимало громадян та політиків помилково вважали проміжним етапом до членства в ЄС. Відтепер «м’яка сила» ЄС щодо України обмежується фінансовою підтримкою у проведення реформ та санкціями проти Росії. Очевидно, що потенціалу таких інструментів недостатньо для забезпечення незворотності курсу реформ та боротьби з корупцією. Таким чином, цьогорічний саміт Україна – ЄС стане початком невизначеності щодо подальших двосторонніх відносин. Від здатності Брюсселя запропонувати привабливі ініціативи для України залежатиме продовження реформ в Україні, прогрес у боротьбі з корупцією, збереження демократичних здобутків та лояльність українських громадян до європейської ідеї та цінностей.

Зовнішня політика

Вибори у Британії: чим вони обернуться для країни?

                                     Кемерон Гібсон, запрошений експерт, Університет Західної Шотландії   8 червня Великобританія обирає обрати нового прем'єр-міністра. До цих виборів закликала  прем’єр Тереза Мей -  з тим, щоб британська громадськість визначилась, як керувати Британією в контексті Брекзиту і як власне цей самий Брекзит реалізувати. Британський уряд обирається за допомогою системи простої більшості, коли  місця (округи) розподіляються на мажоритарній основі – кандидат з найбільшою кількістю голосів отримує  місце, а партія з найбільшою кількістю місць в парламенті може сформувати уряд). Опитування свідчить про те, що обирати  будуть між двома людьми: Терезою Мей від консерваторів і Джеремі Корбіном від лейбористів. Вони обоє прагнуть стати прем'єр-міністром, сформувати уряд і об’єднати Великобританію навколо своїх ідей. Тому варто зупинитись на тому, що ці вибори  будуть  означати для Великобританії і її місця у світі. Зовнішня політика Зовнішня політика стала ключовою  в цих виборах, враховуючи той факт, що вибори були оголошені у зв’язку з тим,  Великобританія йде на переговори по виходу зі складу Європейського Союзу. Таке рішення буде мати наслідки для торгівлі, імміграції та позиції Британії у в світі, тому для потенційного прем'єр-міністра життєво важливо  мати відповідну зовнішню політику. Важливі ці вибори і для НАТО, торговельних відносин та оборони. Консерватори прагнуть до поступового  зростання оборонних витрат на 0,5% на рік, до  зобов'язання витрачати 2% від ВВП на НАТО, до розширення транснаціонального залучення  до Закону про сучасне рабство і розвитку вільної торгівлі. Останній аспект буде включати зміцнення партнерських відносин і економічних зв'язків з країнами Співдружності і США. Лейбористи прагнуть до реформування  Організації Об'єднаних Націй стосовно вето постійних членів Ради безпеки і ймовірності виникнення зловживань; створення департаменту в Міністерстві миру для попередження конфліктів, постконфліктної миротворчої діяльності і захисту цивільних осіб в умовах конфлікту; до зобов’язання  визнання Палестини і прийняття рішення про співіснування двох держав; до постійних  інвестицій в збройні сили; до мінімізації тарифних і нетарифних бар'єрів у торгівлі і, нарешті, до необмеженої торгівлі товарами та послугами з Європейським Союзом. Можлива реформа Організації Об'єднаних Націй, формування нового Міністерства, прагнення до багатостороннього ядерного роззброєння, і необхідність підтримки "конструктивних переговорів" щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту відповідає прагненням пацифістського крила Лейбористської партії, але може виявитись надмірним навантаженням для урядових відомств напередодні переговорів щодо виходу з Євросоюзу. Обидві сторони обговорюють можливість торгівлі як на міжнародному ринку, так і в Європі. Для консерваторів це ідеологічна позиція, враховуючи їх підтримку ринкових сил в економічних питаннях; для лейбористів це прагматична позиція. Однак для обох сторін досягнення цілей може бути важким. Успіх залежить від умов проведення переговорів (стосовно виходу Великобританії з ЄС,  стосовно СОТ та можливих торгових партнерів) та інших зобов'язань щодо пересування людей, товарів та імміграції. Зміна  з Європою зобов'язує зосередитися на дипломатії і укріпленні торгівельних відносин, велике значення має включення цих аспектів в обидва маніфести. Однак акцент на політиці залишається ключовим. Консерватори традиційно виступають за сильні збройні сили і надійний захист національних інтересів; в той час як лейбористи -  за дотримання міжнародного права і поширення знань про міжнародну гуманітарну активність. Ці відмінності  наочно викладені в маніфестах. Економічна Політика Маніфест консерваторів - це заявка на  центральний вектор британської політики  – такі очевидні напрямки як встановлення енергетичного максимуму і більш високий прожитковий мінімум. Незважаючи на це, є й численні поступки стосовно рівня оподаткування. Не буде податку на додану вартість, надається зобов'язання про збереження низької ставки корпоративного податку і збільшення неоподаткованого мінімуму до £12,500. Зрозуміло, що через цей маніфест тетчерське мислення консерваторів переживає спад. Прагматизм є єдиним виходом, і, як правило, прихильники політики Тетчер з числа консервативних політиків підтримують Терезу Мей  через те, що вона підтримує Брекзит. Для порівняння, лейбористи під керівництвом  Джеремі Корбіна націлені на ключових прихильників лейбористів  - і своєю риторикою, і політикою. Як і консерватори, лейбористи мають намір стримувати ріст ПДВ, але на цьому схожість закінчується. Лейбористи хочуть збільшити податок на прибуток для підприємств, прикрити податкові лазівки і вповноважити Державне управління Великобританії з податків і митних зборів посилити заходи щодо ухилення від сплати податків. Для тих, хто заробляє менше  £80,000, податок на прибуток збільшуватись не буде. Економічна модель лейбористів, очевидно, була сформована під впливом  Корбіна і канцлера казначейства Тіньового кабінету Джона Макдоннелла. Їх прагнення до оподаткування та інвестицій є явно кейнісіанським, і зрозуміло, що лейбористи змінилися з часів вельми успішного виборчого мислення  Тоні Блера «Третій Шлях». Союз Наряду з тим, що ці вибори асоціюються з Брекзитом, присутня певна динаміка стосовно незалежності Шотландії. Це питання буде розглядатися через призму двох сторін. Консерватори виграли в Шотландії, ідентифікувавши  себе як оплот проти Шотландської Національної партії та втілення можливості  проведення ще одного референдуму. Однак існує взаємозалежність між ШНП  та консервативними  партіями  – кожен є корисним для іншого. На даний момент  в цьому заключається парадоксальність політики Шотландії. Якщо Тереза Мей переможе на виборах, це взагалі може зняти питання  незалежності Шотландії або ж дати ще сильніший поштовх для цього. Однак це здається малоймовірним, враховуючи зниження рівня підтримки ще одного  референдуму, в цілому неприязні до політики  ШНП (особливо в освіті) і прецеденту, який дозволяє прем'єр-міністру схвалювати або відхиляти вимогу про проведення референдуму. Здається, Співдружність у безпеці. Поки що. Партії Незалежно від результату, Джеремі Корбін заявив про свій намір залишитись лідером. І це незважаючи на  те, що більшість Лейбористів у парламенті не підтримують його. Незалежно від результатів, вони можуть для обох сторін стати  можливістю сформувати додаткового гравця в британській політиці. Проте, це навряд чи станеться. Лейбористи славляться внутрішніми суперечками, але зможуть подолати їх, якщо стануть до керма. Корбін має сильний зв'язок з активістами, але завжди дотримується  позиції аутсайдера, коли справа стосується  партійної політики. Цієї підтримки активістів і позапарламентських груп може бути достатньо, щоб підтримати його в короткостроковій перспективі, але йому потрібно буде закріпити підтримку парламентської партії, якщо він прагне зберегти свою позицію. З іншого боку, консерватори згуртувалися навколо Терези Мей, враховуючи, що єдина можливе конфліктне  питання для партії – Європа – вирішується на основі  результатів  референдуму. Однак, незважаючи на особистісну прив’язку  цих виборів, якщо  консерватори не переможуть, вони не будуть довго роздумувати про заміну Терези Мей, тим паче, що на цих виборах підтримка партії досягла свого максимуму з 1983 року. Проте очікується, що консерватори переможуть на цих виборах. Таким чином, схоже кілька торі опиняться  при владі в найближчому майбутньому. Тим не менш, враховуючи наслідки  виходу Великобританії з ЄС, довіра до результатів опитування стала сумнівною практикою  і  все ще може змінитися. Висновки Отож, Британії  слід зробити певний вибір, незважаючи на зміщення позиції консерваторів до центристської. Уряд Терези Мей буде подібним до уряду  останніх п'яти років, але з присмаком прагматизму: низьке оподаткування, сильна зовнішня політика, але зі спробами вирішити проблеми витрат на проживання  і заробітної плати. Під керівництвом Мей Британія продовжить Брекзит, але намагатиметься  встановити нові відносини з Європою і укласти торгівельні угоди  за межами єдиного ринку, зберігаючи тверду прихильність до НАТО, трансатлантичних принципів і підтримку збройних сил в цілому. З іншого боку, уряд під керівництвом  Джеремі Корбіна буде помітно відрізнятись  від попереднього уряду. Збільшення податків, державних витрат і  акцент на зовнішню політику, що ґрунтується на участі в транс-національних структурах, таких як Організація Об'єднаних Націй. Лейбористський Брекзит, так само, як і консервативний, буде залежати від того, як пройдуть переговори. При цьому  внутрішні політики (будь то євроскептики-торі  чи лейбористи, які виступили проти Брекзиту) будуть грати ключову роль в контексті поступок уряду.  

Зовнішня політика

Чорногорія офіційно стала членом НАТО

Чорногорія стала 29-тою державою-членом НАТО. Це було перше розширення Альянсу за останні 8 років. Росія природньо дуже нервово реагує на будь-які розширення Північно-Атлантичного Альянсу, оскільки НАТО в усвідомленні політичної еліти і звичайного російського громадянина є таким собі уособленням американського «імперіалізму» та іншого «зла». Тому Росія сприймає вступ будь-якої країни до НАТО як наступ на її життєві інтереси, навіть якщо дана країна не становить безпосередньої загрози російським національним інтересам. Однак чому Росія так занепокоєна? Свого часу російський великий бізнес був зацікавлений у чорногорській незалежності. І коли росіяни підтримали у 2006 році незалежність Чорногорії, то вони звісно не розраховували, що Чорногорія колись стане членом Альянсу. Натомість у Кремлі сподівалися, що нова балканська держава буде «брат-близнюком» Сербії – країною  хоч і з проєвропейською політикою, однак зі значним російським впливом. Чорногорія – занадто маленька держава, (її площа вдвічі менша за Київську облласть), щоб її приєднання до НАТО якимось чином створювало загрозу для Росії чи вплинуло на баланс сил в Європі. Крім того, Чорногорія не має суттєвого військово-стратегічного значення, оскільки все узбережжя Адріатичного моря, за виключенням 9 км боснійської ділянки, вже давно перебуває під юрисдикцією Альянсу. Росія протягом останніх двох років намагалась запобігти тому, щоб Чорногорія приєдналась до Альянсу. Тут робились наступні спроби. Перша - наприкінці 2016 року була спроба державного перевороту з метою усунути від влади нинішній чорногорський уряд, який так активно зближувався з НАТО і підписав протокол про приєднання про Альянсу. Однак в силу успішних спецоперацій цей заколот був нейтралізований. Ще одна спроба – вимога Росії винести вступ Чорногорії на загальнонаціональний референдум про приєднання Чорногорії до НАТО, мовляв приєднання до НАТО вимагає такого референдуму. В чорногорському суспільстві поділ між прихильниками і противниками членства майже 50/50, з незначною перевагою прибічників вступу в Альянс. Однак Чорногорія не проводила такого референдуму, адже вступ до НАТО не вимагає такого кроку.   І третя спроба - була використана інформаційна війна. Російські ЗМІ, які опанували багатьма балканськими мовами,  активно проводити дискредитацію євроатлантичного курсу країни і переконували у важливості тісної співпраці з Росією. 

Зовнішня політика

Брюссельський саміт НАТО: головні підсумки

25 травня у Брюсселі відбувся саміт НАТО. Це була перша зустріч глав держав та урядів країн НАТО за участю нового президента США Дональда Трампа, який відзначався гострою критикою альянсу під час передвиборчої кампанії. Цей саміт також співпав з першим розширенням НАТО з 2009 р. – за кілька днів Чорногорія стане 29 державою-членом альянсу на тлі безпрецедентного загострення відносин НАТО з Росією у зв’язку з подіями навколо України. Цьогорічний саміт НАТО приніс наступні результати 1. Домовленість про збільшення оборонних витрат держав-членів НАТО. Дональд Трамп прагне зменшення фінансового тягаря США за колективну безпеку, вимагаючи збільшення оборонних витрат союзників на НАТО. Так, у 2016 р. лише 5 держав-членів альянсу (США, Греція, Велика Британія, Естонія та Польща) витрачали на оборону 2% від ВВП на оборону. Під час саміту Трамп домігся, щоб союзники до кінця року представили національні плани збільшення оборонних витрат. 2. Відсутність чітких зобов’язань США із захисту союзників. Дональд Трамп не зробив очікуваної від союзників (особливо Польщі та країн Балтії) заяви щодо відданості США ст. 5 Північноатлантичного договору. У даній статті зазначається, що в разі здійснення збройного нападу на одну або кілька держав-членів альянсу інші держави-члени нададуть допомогу і здійснять «дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні». Безумовно, ст. 5 зобов’язує США та інших членів НАТО надавати допомогу союзникам у випадку збройного нападу, однак не уточнює форму цієї допомогу. Відтак Трамп використовує гнучке тлумачення статті 5 Північноатлантичного договору для тиску на європейських союзників. 3. Активізація боротьби проти тероризму. Держави-члени НАТО домовилися про збереження місії Тренувальної місії НАТО в Афганістані та обговорили збільшення чисельності військ НАТО у цій країні. Крім того, країни НАТО продовжать тренування іракських військ, які ведуть боротьбу проти ІДІЛ, та вдосконалять обмін інформацією щодо терористичних загроз. Брюссельський саміт НАТО може продовження переорієнтації альянсу від стримування конвенційної загрози до протидії асиметричним викликам, зокрема тероризму. 4. Продовження подвійного підходу щодо Росії. На відміну від минулорічного саміту НАТО у Варшаві, на брюссельському саміті російській агресії приділялося мало уваги. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг підтвердив, що країни альянсу продовжать одночасно стримування та предметний діалог з Росією. Загалом, брюссельський саміт НАТО показав кризу взаємодовіри між США та європейськими союзниками навколо безпекових зобов’язань та внесків у підтримання євроатлантичної безпеки.