Зовнішня політика

Київ vs Будапешт: що відбувається в українсько-угорських відносинах?

24.10.2018
img1
Прес-служба МЦПД

Відносини між Україною та Угорщиною останнім часом являють собою хрестоматійний приклад кризи, в якій жодна із сторін не вважає поступки прийнятними, в той час як обидві переоцінюють власні можливості й недооцінюють пов’язані із конфліктом ризики й втрати. Більше року тривають гострі суперечки, тригером для яких виступив новий Закон про освіту, що його було прийнято українським парламентом 5 вересня 2017 року.

Реакція угорців, що спочатку стосувалася захисту прав меншини та території України отримувати освіту угорською мовою, швидко поширилася на питання євроатлантичної інтеграції України, громадянства та політичної співпраці. Конфлікт вийшов на високий рівень, набув ознак скандалу і, здається, має потенціал до подальшого поглиблення. Точно можна сказати, що обом країнам варто готуватися до тривалого періоду охолодження та взаємної недовіри.

Що пішло не так? «Зіткнення ідентичностей» або «модус вівенді»

Відносини Угорщини та України знали набагато кращі часи. Сусіди, об’єднані спільними проблемами й викликами у сфері безпеки, географією та історією, довгий час залишались друзями. Угорщина однією з перших визнала незалежність України, а згодом стала одним із ключових регіональних партнерів. Політична співпраця поглибилась після того, як Угорщина приєдналась до НАТО та ЄС, а Україна зробила європейський та євроатлантичний вектори пріоритетними у своїй зовнішній політиці.

Однак в певний момент ситуація почала змінюватися. Угорці стали концентрувати додаткову увагу на правах етнічних меншин у сусідніх державах; українці зайнялись розбудовою національної ідентичності на тлі окупації Криму та збройного конфлікту на сході країни. В обох державах спекуляції на історичних та національних темах почали користуватися підвищеним попитом; в той час як в регіоні Східної Європи підсилилися праві політичні ідеї та сили. Низький рівень економічної взаємозалежності й торгівлі давався взнаки: користь від ворожнечі переважала наявні виграші від співпраці. Угорщина як член НАТО та ЄС отримала додаткові важелі тиску на Україну, яка зробила членство в обох організаціях пріоритетом своєї зовнішньої політики. Навіть без жодної «руки Кремля» мотивів для підвищення ставок вистачало обом сторонам.

Ескалація відбувалася швидко й прогнозовано. Після прийняття Верховною Радою нової редакції закону про освіту, де звужувалося право етнічних меншин здобувати освіту рідною мовою, Будапешт пообіцяв блокувати подальше зближення України з НАТО та ЄС. Практичним кроком в цьому напрямку стало перешкоджання роботі комісії Україна-НАТО (КУН) на найвищому рівні. Згодом угорський уряд запланував призначення «уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області та програми розвитку дитячих садків Карпатського басейну», що викликало рішучі протести з боку офіційного Києва.

Однак найбільш гучним на сьогодні скандалом стала роздача угорських паспортів в консульстві Угорщини в Береговому, яке потрапило на відео. Після цього інциденту, який було охарактеризовано заступником міністра закордонних справ Україні В.Бондарем як те, що «Угорщина поводиться так, наче Закарпаття є її територією», Україна вислала угорського консула, на що Угорщина відповіла симетрично. Роздача угорських паспортів на Закарпатті триває щонайменше з 2011 року, однак саме особливості нинішнього сприйняття сторонами одна одної загостюють ситуацію.

Безумовно, реакції обох сторін обумовлюються логікою вже наявного протистояння, а кожен черговий крок сприймається вкрай вороже, в той час як дії та наміри іншої сторони викликають максимальну підозру. В такій атмосфері взаємної недовіри наступний кризовий момент залишається питанням часу.

Сьогодні відносини Угорщини та України знаходяться в кризовому стані, і найближчим часом ця криза радше поглибиться, аніж буде розв’язана. Реакція Будапешту на прийняття Україною нової редакції закону про освіту була рішучою, демонстративною та продуманою. Риторика у відповідь з боку України не забарилася, і дуже швидко сторони зайшли у глухий кут взаємних звинувачень та погроз. Чи можуть Київ та Будапешт дозволити собі розкіш довготривалого конфлікту в умовах нинішньої геополітичної ситуації?

Схоже, можуть. За наявності певних вмінь з нього навіть можна отримувати користь. Протистояння із сусідами є сильним та дешевим фактором внутрішньої мобілізації, який із задоволенням використовуватимуть схильні до популізму угорські та українські політики. Ціною, однак, стане послаблення міжнародних позицій обох держав. Для України таке послаблення виглядає більш небажаним, як і в цілому позиції України в конфлікті із Угорщиною виглядають слабшими. Ми, звичайно, більші, але Угорщина може ефективно використовувати своє членство в ЄС та НАТО в якості інструменту тиску.

Якщо справи підуть так і надалі, то подальше розгортання подій можна умовно назвати «зіткненням ідентичностей». В ньому буде менше масштабності, ніж у зіткненні цивілізацій, але в усьому іншому паралелі будуть виправдані. Ідентичності будуватимуться на символічних елементах, протиставленні із сусідами, міфологізації та героїзації власної історії. В результаті це розширюватиме культурні розриви, зменшуючи шанси для діалогу в майбутньому. Українці та угорці ризикують тим, що незабаром говоритимуть різними мовами – не тільки у лінгвістичному, але й у змістовному сенсі.

До певної міри обидві країни стали заручниками регіональних процесів, зокрема зростання впливу націоналізму як політичної ідеології. Регіон Східної Європи опинився у центрі настроїв та емоцій, притаманних періоду сторічної давнини. Тоді розпад імперій та виникнення нових держав спровокували гонку за ідентичностями: країни регіону створювали національні міфи й долали важкі наслідки Першої світової війни. Це тоді формування нових ідентичностей у Східній Європі пішло переважно шляхом етносимволізму із ставкою на мову, історію, символи, що зрештою провело умовний кордон між раціональним громадянським націоналізмом на заході та містичним ірраціональним та етнічним націоналізмом на сході Європи.

Сьогодні завдання полягає в тому, щоб знайти шляхи відходу від зіткнення ідентичності та реалізувати більш оптимістичний сценарій під умовною назвою «модус вівенді». Такий сценарій передбачатиме можливість співіснування із відмінностями, діалогу з різних позицій і спільного пошуку механізмів для захисту інтересів один одного.

Битва синдромів

Як це часто буває, ситуація ускладнюється історичними факторами. Як Україна, так і Угорщина мають складне минуле, сповнене драм і травм, і минуле це здійснює сильний вплив на шляхи формування та розвитку національних ідентичностей та сприйняття відносин із сусідами. Коротко дію цього ефекту можна назвати «битвою синдромів».

В Угорщині такий синдром зветься «тріанонським». Програвши Першу світову війну, Угорщина за умовами Тріанонського договору 1920 року втратила більше двох третин своєї території і більше половини населення, а етнічні меншини угорців загальною кількістю більше трьох мільйонів людей опинились в межах кордонів сусідніх держав. Всередині Угорщини тяжкі умови миру були сприйняті як національна трагедія, що значною мірою сприяло формуванню реваншистської зовнішньої політики в період між Світовими війнами. Після завершення Другої світової війни територія Угорщини в цілому збереглася у рамках, визначених умовами Тріанонського договору. І хоча «тріанонський синдром» сьогодні годі й порівнювати із тим, що був у 1920-30-х роках, коли державні прапори приспускалися на знак жалоби із приводу підписаної угоди, але він продовжує існувати у суспільній свідомості і – що важливіше – використовуватися політичними силами для легкого й швидкого завоювання суспільної підтримки. Етнічні меншини угорців у сусідніх країнах – а найбільшою з них є півторамільйонна меншина в Румунії – є важливою складовою «тріанонського синдрому». В сучасному світі, де перегляд кордонів держав є вкрай дорогою, неефективною, рідкісною та сумнівною справою для відвертих та цинічних ревізіоністів, саме захист прав етнічних меншин стає основним інструментом етноцентричної політики, своєрідним сучасним аналогом іредентизму. Концепція «великої Угорщини» в період між Світовими війнами передбачала збирання територій; сьогодні замість неї діє опція державної політики активної підтримки національних меншин в сусідніх державах.

В Україні є свої синдроми. Вони не мають такої очевидної історичної точки виникнення, але також пов’язані із історичною пам’яттю, боротьбою за державність та побудовою національної ідентичності. Можливо, саме зараз формуються такі синдроми – кримський, донбаський або навіть будапештський, за назвою відомого меморандуму – які в майбутньому впливатимуть на сприйняття українцями історії, сусідів та власної долі в Європі. Так чи інакше, ці синдроми впливають на рішення як всередині держави, так і стосовно сусідів.

Розбудова національної ідентичності на основі етносимволізму – із використанням мовних, релігійних маркерів та історичних символів, із героїзацією окремих періодів історії та переосмисленням історичних помилок – несе додаткові ризики загострення відносин із сусідами. А якщо ці сусіди теж приймають рішення під впливом історичних спогадів, то такі ризики подвоюються.

Що робити?

Обидві країни втрачають від продовження та загострення конфлікту. Україна отримує абсолютно зайві проблеми на своїх західних кордонах та додаткові гальма у подальшому зближенні із НАТО та ЄС. Угорщина теж ризикує. Санкції проти Будапешту, що обговорюються всередині ЄС, виглядають вкрай малоймовірними, але імідж країни, якій бракує європейських цінностей, не принесе користі Угорщині в майбутньому. При цьому етнічні меншини – угорська в Україні та українська в Угорщині – замість якнайповнішого захисту своїх інтересів отримують додаткові ризики.

Щоб подолати логіку протистояння, необхідні складні та нестандартні рішення. Прості формули, на кшталт «залишити історію історикам» зі схожого за мотивами українсько-польського конфлікту, не спрацюють. Подібного роду конфлікти містять забагато політики щоб покладати надії на істориків. Навряд чи виправдаються і надії на взаємозалежність, тобто на те, що спільні економічні інтереси переважатимуть над мотивами ескалації міжнаціонального протистояння. Частка Угорщини у зовнішній торгівлі України складає біля 3%, а часта України у зовнішній торгівлі Угорщини – приблизно вдвічі менша. Отже формула успішного розв’язання має спиратися на політичну складову.

Одним із можливих шляхів може стати створення більш широкого регіонального контексту. Якщо усвідомити, що Україна та Угорщина – частини єдиного регіону, налагодження співпраці та підтримка спільної згоди в якому може суттєво розширити можливості обох країн, тоді рівень ескалації конфлікту можна буде тримати під контролем. Регіональний рівень може відкрити нові горизонти для обох держав, якщо вони зможуть вийти із полону мислення виключно категоріями сьогоднішнього дня.

В Україні часто можна почути посилання на «руку Кремля» й на те, що конфлікти України із сусідами відповідають інтересам Москви. Такий аргумент навряд чи стане переконливим для Будапешта: тільки 6% угорців вважають загрозою можливу ескалацію чи розширення російсько-українського конфлікту. Краще все ж таки зробити ставку на аргумент щодо того, що двосторонній конфлікт підриває потенціал самих Угорщини та України.

Важливо також зрозуміти, які інтереси стоять за заявленими позиціями сторін. Іноді такі інтереси бувають достатньо простими, але часто бувають складними. Про те, чого прагне інша сторона, краще не здогадуватися чи спекулювати, але знати. У відкритому діалозі з цих питань зацікавлені і Київ, і Будапешт. Розширення комунікації, пояснення власних мотивів, своєчасне інформування про наміри здатні зміцнити двосторонню довіру навіть за умов кризи у відносинах. Крім того, розуміння інтересів опонента відкриває дорогу до взаємних поступок. Відкриття нюансів дозволить перетворити ситуацію із чорно-білого протистояння «добра і зла» на сповнену напівтонів картину. Це, в свою чергу, дозволить подивитися на можливості взаємних поступок не з позицій гри з нульовою сумою, а із бажанням знайти спільні рішення.

Додатковим корисним кроком могло б стати щось на кшталт неформальної угоди про невикористання антиугорської та антиукраїнської риторики у внутрішніх наративах обох країн. Очевидно, що національні питання в обох державах стали засобом мобілізації електорату й залишаться ним ще протягом тривалого часу. Національні гасла, історичні міфи та етнічні символи набагато простіше застосовувати в політичній боротьбі, ніж непопулярні та складні реформи. Тим не менше, має сенс зробити національну риторику для здобуття популярності якомога дорожчою. Межа між патріотизмом та ксенофобією чи етнічною ворожнечею має бути проведена спільними зусиллями.

Обидві країни могли б пошукати можливості реалізації спільних проектів у сферах, що становлять для них значний інтерес: енергетика, регіональна безпека, екологія, боротьба із транснаціональними загрозами. Якщо це дасть змогу елітам заробляти більше політичних балів, ніж це виходить за допомогою агресивної риторики, то з’явиться шанс зійти із найбільш ймовірного шляху «зіткнення ідентичностей» та реалізувати сценарій «модус вівенді». До стратегічного партнерства все ще буде далеко, але й кризових явищ у відносинах буде набагато менше.

Висновки

Конфлікти між сусідами на ґрунті етносимволізму – мови, прав нацменшин, трактування історії – явище небезпечне і важко піддається регулюванню. В таких конфліктах діє логіка «гри з нульовою сумою», а у підсумку вони часто стають грою із сумою від’ємною, в якій програють всі.

Як Україна, так і Угорщина втрачають від затягування поточної кризи. Втрачають час, можливості, імідж та перспективи. Можливо, Україна втрачає більше, але навряд чи це може стати достатнім втіхою у відносинах між потенційними партнерами. І Київ і Будапешт пережили немало прикрих та болісних історичних уроків, які мали б підказувати, що окрім інтересів національних егоїзмів існують ще й інтереси регіональної безпеки, а також ще більш широкий трансатлантичний контекст. Від подолання перепон для співпраці можна виграти набагато більше, ніж доведеться за них заплатити.

Публікації за пріоритетом «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

У Києві відбудеться міжнародна конференція "Відносини України із західними сусідами"

У середу, 22 травня, в Києві відбудеться Міжнародна конференція щодо стосунків України із західними сусідами: Польщею, Словаччиною та Угорщиною. Запрошуємо до реєстрації учасників та представників ЗМІ за посиланням: https://forms.gle/yct6koPF1eeARbDGA Україна протягом останніх років опинилася в надскладному міжнародному середовищі. Це стосується не лише поточного конфлікту з Росією, окупації Криму та частини Східної України, але й нових викликів у відносинах практично зі всіма іншими сусідами. Відносини з двома країнами Вишеградської четвірки – Польщею та Угорщиною – продовжують перебувати у кризовому стані. Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) разом з експертами з Польщі, Угорщини та Словаччини проаналізував тенденції розвитку відносин в регіоні та розробив рекомендації щодо впровадження нової політики сусідства між Україною та країнами Вишеградської групи. Питання до обговорення: • Що відбувається у відносинах України із західними сусідами? Аналіз регіональних тенденцій. Місце країн Вишеградської четвірки у зовнішній політиці України. • Чи отримають відносини між Україною та її західними сусідами шанс на перезавантаження? • З якими викликами доведеться мати справу зовнішньополітичній команді нового Президента України? • Як оновлення Адміністрації Президента та МЗС вплине на відносини України з її західними сусідами? • Рекомендації новій владі щодо першочергових кроків, необхідних для покращення добросусідських відносин між Україною та західними сусідами. Мова: українська / англійська (синхронний переклад забезпечується). Дата: 22 травня 2019 р. Час: 11:00 – 13:00 Місце: готель Park Inn by Radisson Kyiv Troyitska, м.Київ, вул.Велика Васильківська,55 Конференція проводиться в рамках проекту «Україна та країни Вишеградської четвірки: на шляху до кращого взаєморозуміння та добросусідства» за підтримки Міжнародного Вишеградського фонду (https://www.visegradfund.org/) та Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди (https://www.rijksoverheid.nl/).

22.05.2019
Зовнішня політика

Україна та країни Вишеградської четвірки: на шляху до кращого взаєморозуміння та добросусідства. Брифінг для дипломатичних місій в Україні

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) провів брифінг для представників дипломатичних місій в Україні в рамках проекту «Україна та країни Вишеградської четвірки: на шляху до кращого взаєморозуміння та добросусідства». Експерти представили аналіз поточного стану відносин між Україною та країнами Вишеградської групи, а також власні рекомендації щодо вдосконалення політики добросусідства. Забезпечення добросусідських та сталих відносин між Україною та її західними сусідами є необхідною передумовою регіональної стабільності з огляду на наявні безпекові загрози та виклики в регіоні. Вироблення нового покращеного підходу до відносин між Україною та країнами Вишеградської четвірки є необхідним для покращення та посилення регіональної співпраці, а також перешкоджання появі нових розбіжностей в майбутньому. Більш глибоке розуміння взаємних інтересів може відкрити простір для компромісу, в той час як погіршення регіональної безпеки є викликом для всіх. Співпраця з метою відновлення фундаментальних інституцій може принести набагато більше користі, аніж продовження суперечок. Особливу увагу слід приділяти сферам спільних пріоритетів, тобто енергетичній безпеці, транспортним і транзитним можливостям, співробітництву у сфері безпеки, а також спільним цінностям. Зміцнення демократичних інституцій, посилення верховенства права, захист прав людини, поліпшення солідарності, а також сприяння толерантності можуть стати спільними цілями, здатними сприяти позитивному порядку денному відносин між Україною та її західними сусідами. Проект «Україна та країни Вишеградської четвірки: на шляху до кращого взаєморозуміння та добросусідства» здійснюється за підтримки Міжнародного Вишеградського фонду та Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.  

16.05.2019
Зовнішня політика

Оцінка безпекових викликів: наслідки для зовнішньої політики України після виборів

Міжнародний центр перспективних досліджень презентував аналітичний матеріал «Оцінка безпекових викликів: наслідки для зовнішньої політики України після виборів». В експертній дискусії, що відбулась після презентації, взяли участь колишні міністри закордонних справ України, дипломати, експерти міжнародники. Представляючи дослідження, Асоційований експерт МЦПД Микола Капітоненко визначив тенденції, виклики та загрози зовнішній політиці та національній безпеці України. У свою чергу, Головний радник МЦПД Василь Філіпчук окреслив завдання та пріоритети для зовнішньої політики України після виборів. «Світ стрімко змінюється, руйнуючи традиційні уявлення про міжнародну безпеку та форми взаємодії держав, – йдеться у вступній частині дослідження. – Інститути багатостороннього співробітництва в глибокій кризі. Міжнародне право та інші несилові засоби регулювання міжнародних відносин втрачають ефективність, на тлі чого зростає попит на жорстку силу. Держави все менше довіряють одна одній та все частіше сприймають міжнародну політику як гру з нульовою сумою. Множаться нетрадиційні загрози, а ті, що були на порядку денному вже давно – приміром, розповсюдження ядерної зброї, стають гострішими. У таких умовах Україна все більше перетворюється на об’єкт міжнародних відносин, втрачає вплив на регіональні процеси, не кажучи вже про глобальні. Простір для маневру у зовнішній політиці звужується, інструментів та ресурсів для досягнення визначених власних цілей стає все менше. Реалізація поточної зовнішньої політики, що характеризується змішуванням пріоритетів та браком реалістичної оцінки міжнародної ситуації, дедалі послаблює позиції України в усіх ключових питаннях: у конфлікті з Росією, діалозі із західними партнерами та відносинах із більшістю сусідів», – вважають автори доповіді. Продовження такого стану справ, на їхню думку, призведе до закріплення України в «сірій зоні» безпеки Європи на десятиліття. А єдиний шанс уникнути цього сценарію автори бачать у президентських та парламентських виборах в Україні у 2019 році. Хоч результати цих виборів передбачити складно, та без жодного сумніву можна спрогнозувати на декілька років вперед, що гострота викликів перед Україною у сфері зовнішньої політики та безпеки не зменшуватиметься, а їх вирішення займатиме пріоритетне місце у діяльності нового керівництва країни. «Ймовірно, що перезавантаження виконавчої та законодавчої влади відкриє вікно можливостей для вирішення існуючих зовнішньополітичних та безпекових проблем, але при цьому зовнішнє середовище залишатиметься таким же складним чи навіть ще менш сприятливим для України, – йдеться в дослідженні. – Внутрішня інституційна чи економічна слабкість країни, навіть за умови швидких і успішних реформ після виборів, ще тривалий час обтяжуватиме її зовнішню політику, а відсутність таких реформ ще більше обмежуватиме її зовнішньополітичні можливості». Однією з умов успішної нової зовнішньої політики є адекватна переоцінка зовнішньополітичного та безпекового оточення країни, викликів, загроз, власних ресурсів та можливостей для досягнення поставлених цілей. Саме для оцінки існуючих викликів і загроз та їх наслідків для зовнішньої політики України і підготовлене дане дослідження. «Як би не розвивалися події, Україна найближчими роками потребуватиме набагато більш професійної, рішучої та гнучкої дипломатії. Ця дипломатія, в свою чергу, потребуватиме великої уваги та великих ресурсів. Ми змушені будемо навчитися мислити про питання безпеки не так, як звикли робити раніше. І це теж може виявитися серйозним випробуванням», – роблять висновок автори дослідження. Учасники дискусії також переважно критично висловлювалися стосовно нинішньої роботи Міністерства закордонних справ і зовнішньої політики держави в цілому. І Костянтин Грищенко, і Борис Тарасюк й інші важковаговики української дипломатії та експертного середовища наголошували, зокрема, на проблемі слабкого менеджменту в МЗС. Дослідження за посиланням: ОЦІНКА БЕЗПЕКОВИХ ВИКЛИКІВ ТА ЇХ НАСЛІДКІВ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ВИБОРІВ

Зовнішня політика

Експертне обговорення: "Хто зупинить війну на Донбасі та поверне Крим? Зовнішня політика та національна безпека у передвиборчих стратегіях кандидатів"

Міжнародний центр перспективних досліджень представив аналіз перевиборчих стратегій кандидатів на пост Президента у сфері зовнішньої політики та національної безпеки.  "Рекомендація №1 для всіх наших кандидатів - почати з того, щоб переосмислити поточну міжнародну ситуацію і адекватно оцінити поточні світові політичні процеси. Ми завжди готові допомогти як експертне середовище", - зазначила експерт МЦПД Ірина Івашко. На думку експертки, основними міжнародними тенденціями у середньостроковій перспективі є: криза світового порядку, повернення до гегемонії національних інтересів, дефіцит безпеки, зростання силових форм тиску, послаблення міжнародних інститутів.  У свою чергу директор Інституту глобальних трансформацій Олексій Семеній відмітив, що питання зовнішньої політики у передвиборчих перегонах "не грають головну роль". "Підхід для України - треба працювати з людьми, і саме через експертів, і займатись "політичною освітою" у сфері базових питань зовнішньої політики. Щоб громадяни розуміли, коли їм щось кажуть, що це реально означає. Це важкий шлях, але він єдиний. Кандидати реагують на рейтинги: є позитив для рейтингу - я це скажу; немає - навіть якщо я у цьому переконаний, я цього казати не буду", - наголосив експерт. Семеній також запропонував між експертами погодити базово на найближчий період "дві-три основні концепції зовнішньої політики" і пропонувати тим чи іншим кандидатам визначитись із цим питанням. Дослідження МЦПД: https://bit.ly/2BDbLpQ Відео заходу:

Зовнішня політика

Експертний діалог: українсько-польські відносини. Вебінар 3

Міжнародний центр перспективних досліджень у партнерстві з Фондом Броніслава Ґеремека (Польща) ініціювали проведення експертного вебінару, присвяченого аналізу відносин між Україною та Польщею. Двосторонні польсько-українські відносини повністю віддзеркалюють геополітичні складнощі, соціальний взаємозв'язок та культурний контекст останніх століть в історії Східної Європи. Сусідські відносини з величезним потенціалом все ще залишаються вразливими, в більшій мірі через змінений регіональний контекст та внутрішні політичні події в обох країнах. Обидві держави є стратегічними партнерами у сприйнятті одна одної, і таке сприйняття пережило майже тридцять років злетів і падінь в міжнародному середовищі та внутрішніх політичних перетворень в обох країнах. В той же час, стан двосторонніх відносин між Україною та Польщею продовжує залишатися одним з ключових факторів загальної регіональної стабільності. Порядок денний стратегічного партнерства між Польщею та Україною повинен бути реалістичним і враховувати поточні політичні та геополітичні реалії. Водночас, питання, пов'язані з національною ідентичністю, а також протиріччя щодо історичного минулого, навряд чи зникнуть з двостороннього порядку денного найближчі роки. Але посилення взаємовигідної співпраці в різних сферах, впровадження спільних регіональних проектів, зосередження на багатосторонніх регіональних форматах, допомогло б мінімізувати ризики негативних тенденцій, що спостерігаються в регіоні Східної Європи.  Необхідно також звернути увагу на покращення демократичних інституцій. Це завдання має вирішальне значення для України, яка постійно потрапляє до групи «гібридного режиму» Індексу демократії, але також є не менш важливим для інших країн регіону, включаючи Польщу. Вищий рівень демократії означатиме менше внутрішніх конфліктів, більший розподіл влади та кращий захист меншин - переваги, від яких будь-яка держава регіону тільки виграє. Детальніше з аналізом сучасного стану українсько-польських відносин можна ознайомитись в презентаційних матеріалах вебінару: Презентація МЦПД Що відбувається у відносинах України та Польщі? Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) вже втретє проводить експертну дискусію, присвячену відносинам України з західними сусідами в рамках проекту «Україна та країни Вишеградської четвірки: на шляху до кращого взаєморозуміння та добросусідства». Враховуючи можливі небажані наслідки від існуючих тенденцій, основною метою проведення експертних обговорень МЦПД є пошук спільних дієвих механізмів для нормалізації відносин та добросусідства між Україною та країнами-членами Вишеградської групи. Проект реалізовано за підтримки Міжнародного Вишеградського фонду.