Власний видобуток газу забезпечує 60% споживання блакитного палива в Україні – Н.Слободян
03.07.2015Україна власним видобутком зможе отримати близько 20,5 млрд. кубометрів газу, а ще 12 млрд. кубометрів блакитного палива уже імпортовано до вітчизняних газосховищ.
Про це у коментарі для Укрінформу повідомила директор департаменту енергетики Міжнародного центру перспективних досліджень Наталія Слободян.
«Минулого року Україна отримала близько 20,5 млрд кубометрів газу власного видобутку. І на сьогоднішній день у підземних газосховищах уже зберігається 12 млрд кубометрів імпортованого блакитного палива», - сказала Слободян.
За її словами, для проходження опалювального сезону 2015-2016 років та забезпечення сталого транзиту російського газу до Європи необхідно мати у газосховищах 16-19 млрд кубометрів природного газу.
«Показник у 16 млрд кубометрів корелюється з теплою зимою, а об'єм у 19 млрд кубометрів буде необхідним, якщо упродовж двох тижнів середня температура у континентальній Європі триматиметься на позначці -20 градусів Цельсія. На сьогоднішній день до українських газосховищ уже закачано 12 млрд кубометрів блакитного палива», - пояснила експерт.
Водночас, як зазначає експерт, для України нині не є проблемою де або у кого закупити газ.
«Більш проблемним питанням є спроможність України розрахуватися за блакитне паливо. Досі тривають переговори з європейськими інституціями про фінансову підтримку у вигляді кредитів. Уряд Яценюка розраховув на ціну близько $200 за тисячу кубометрів, натомість Росія наполягає на ціні у $248, що не робить її привабливою у порівнянні з європейською. Питання наявності фінансів для закупівлі вуглеводнів більш критичне, ніж проблема постачальника», - розповіла Слободян.
Вона уточнила, що на сьогоднішній день Україна може отримувати газ із Польщі, Словаччини та Угорщини у сумарному об'ємі близько 20 млрд кубометрів щороку.
«Таким чином питання критичної диверсифікації для нашої держави вирішено», - наголошує експерт.
Вона додала, що нещодавно Україна підписала угоду з Угорщиною про віртуальний реверс газу, 26 червня уже пройшли перші тестові випробовування.
«Теоретично ми зможемо щороку отримувати через віртуальний реверс близько 6 млрд. куб.м. за більш низькою ціною, ніж за звичайним реверсом», - прогнозує директор департаменту енергетики МЦПД.
НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли
Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"
“Україна і Росія - один на один, і це асиметричний конфлікт,” - Микола Капітоненко
Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко в інтерв`ю UKRLIFE.TV про мінливий політичний світ та місце України в ньому, а також про питання міжнародної безпеки
